Номер провадження: 22-ц/813/1112/25
Справа № 496/3486/23
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л.О.
Доповідач Назарова М. В.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Назарової М.В.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
за участю секретаря Соболєвої Р.М.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України в особі свого представника Дьоміна Сергія Олександровича
на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року, ухвалене Біляївським районним судом Одеської області у складі: судді Пендюри Л.О. в приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди,
17 травня 2023 року ОСОБА_1 в особі свого представника Корнишина Юрія Олександровича звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суми індексації заробітної плати та моральної, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату, яка складає 148823,43 грн, середній заробіток за весь час затримки при звільненні, який складає 51122,16 грн, суму індексації заробітної плати, яка складає 14309,76 грн, а також моральну шкоду, яка складає 10000 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що наказом від 04 серпня 2017 року № 99-ОС позивача прийнято на посаду провідного наукового співробітника науково-технологічного відділу агрохімії та родючості ґрунтів Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України.
Наказом від 19 серпня 2022 року № 15-ОС/36 позивача звільнено з посади завідувача лабораторії селекції, первинного та елітного насінництва за власним бажанням та передбачено проведення повного розрахунку заробітної плати та виплати компенсації за невикористані відпустки. Однак, у день звільнення відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, чим, на думку позивача, порушено вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо здійснення належних йому сум виплат відповідно до вимог статей 116, 117, 233 КЗпП України, однак заяву було проігноровано.
У зв'язку з тим, що відповідач не надав довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 09 серпня 2017 року по 19 серпня 2022 року включно, позивач надав власний розрахунок, здійснений на підставі даних, які отримано з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату, згідно з яким розмір невиплаченої заробітної плати позивачу становить 72140,19 грн.
При цьому, оскільки дані, отримані з Пенсійного фонду України, не містять відомостей про нараховану позивачу заробітну плату за період з січня 2021 року по серпень 2022 року, то позивач здійснив також власний розрахунок невиплаченої заробітної плати за вказаний період, визначивши її в розмірі 76683,24 грн (8520,36 грн (середньомісячна заробітна плата) х 9місяців).
Крім того, позивач вважає, що у зв'язку з непроведенням відповідачем повного розрахунку при звільненні позивача, на підставі статті 117 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 51122,16 грн (8520,36 грн (середньомісячна заробітна плата) х 6 місяців), а також загальна сума індексації заробітної плати, яка складає 14309,76 грн.
Після не отримання позивачем повного розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, позивач зазнав значних душевних страждань, а тому вважає за необхідне через завдання відповідачем моральної шкоди стягнути з нього 10 000 грн моральної шкоди.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що з 2018 року по 2022 рік Одеською державною сільськогосподарською дослідною станцією Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України надавалась бюджетна та фінансова звітність до Державної казначейської служби України, з якої вбачається, що фінансування із загального фонду Державного бюджету (у тому числі на заробітну плату) проводилось своєчасно і в повному обсязі, відповідно до затвердженого на відповідний рік кошторису та плану асигнувань. Отримане фінансування було використане у повному обсязі, згідно з планом використання бюджетних коштів (звіт про надходження та використання коштів загального фонду за формою 2д), заборгованість по видаткам (у тому числі із заробітної плати) в зазначений період відсутня (звіт про заборгованість за бюджетними коштами за формою № 7д), що в свою чергу свідчить про те, що заробітна плата виплачувалась не лише через установу банку, а і в інший спосіб, наприклад готівкою через касу установи.
Зазначає, що розмір невиплаченої заробітної плати у сумі 148823,43 грн є таким, який не підтверджується фактичними даними та доданими доказами. До того ж зазначає, що для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід враховувати кількість робочих днів затримки, а не календарних днів, як вказав позивач. Крім того, позивач був звільнений з займаної посади 19 серпня 2022 року, а з даним позовом останній звернувся до суду лише 17 травня 2023 року, що, на думку відповідача, свідчить про недобросовісність позивача.
Крім того, за даними електронного кабінету платника податків, а саме «Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» за вказані вище періоди заробітна плата, яка була нарахована позивачу, була виплачена у повному обсязі. При цьому повідомляє, що позивач в період з 01 грудня 2021 року і до моменту звільнення перебував у відпустці без збереження заробітної плати. А також, вважає, що факт спричинення моральної шкоди позивачем не обґрунтовано та не підтверджено, а тому заявлена вимога задоволенню не підлягає.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що надані відповідачем звіти про надходження та використання коштів загального фонду ніяким чином не спростовують наявність заборгованості за заробітною платою. При цьому, позивач зауважує, що відповідач до відзиву не надав доказів того, що позивач отримував заробітну плату через касу та вважає такі твердження відповідача хибними та такими, що не відповідають дійсності. Також, позивач вважав за необхідне зазначити, що у відзиві на позовну заяву та доданими до нього доказами відповідач не спростовує факту нарахування, але не виплати заробітної плати позивачу, що є порушенням прав працівника у сфері трудових відносин та на підставі ст. 237-1 КЗпП України вказаний працівник має право на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
У запереченнях на позов відповідач наголошував на тому, що позов не визнає у повному обсязі та вважає, що заборгованість за заробітною платою перед позивачем у відповідача відсутня та додатково звертає увагу на те, що з грудня 2021 року і до моменту звільнення позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 до Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 :
- не виплачену суму заробітної плати у розмірі 146794,51 грн.
- середній заробіток за час затримки розрахунку з 19.08.2022 року по 19.02.2023 року у розмірі 53150,63 грн.
- суму індексу інфляції невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 13796,21 грн.
В задоволенні позову в частині стягнення з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України моральної шкоди у розмірі 10000 грн відмовлено.
Стягнуто з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь держави судовий збір у розмірі 3220,80 грн.
В апеляційній скарзі Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального та матеріального права.
Доводами апеляційної скарги є неповне та неправильне встановлення обставин справи, а саме те, що заробітна плата, яка була нарахована позивачу, виплачена в повному обсязі.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, що були надані до ДФС в Одеській області в період з 2017 року по 2021 рік, суми нарахованого і виплаченого доходу ОСОБА_1 співпадають.
Вказує, що в суді першої інстанції відповідачем зазначалося про неможливість нарахування позивачу заробітної плати в період з грудня 2021 року по серпень 2022 року, оскільки ОСОБА_1 була надана відпустка без збереження заробітної плати терміном 62 календарні дні з 01 грудня 2021 року по 31 січня 2022 року. Тобто, в період з 01 лютого 2022 року і до моменту звільнення ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати. Зазначені докази (заява позивача від 29 листопада 2021 року; Наказ в.о. директора ОДСДС НААН від 29 листопада 2021 року №60-ОС; Наказ в.о. директора ОДСДС НААН від 24 січня 2022 року №3-ОС) додані до апеляційної скарги, які скаржник просить долучити до матеріалів справи.
Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що звіти скаржника стосуються лише коштів загального фонду, однак відповідачем не додано звітів коштів спеціального фонду, що ще раз ставить під сумнів твердження відповідача.
Щодо посилання скаржника на те, що в період з 2017 року по 2021 рік ОСОБА_1 співпадають суми нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку, зазначає, що сума сплачених та утриманих податків з позивача ніяким чином не підтверджує та не спростовує факту заборгованості зі сплати заробітної плати відповідача перед позивачем.
Щодо подання відповідачем доказів до суду апеляційної інстанції, позивач зазначає, що документи знаходилися у самого скаржника, а не в будь-якої іншої особи, що виключає неможливість подання доказів у встановлений строк.
Крім того, зазначає, що незрозумілим є факт того, як позивач міг отримувати відпустку тривалістю майже у 7 місяців, замість 15 календарних днів, що ставить під сумнів докази, які подані скаржником з порушенням процесуальних строків та без обґрунтування неможливості подання вищевказаних доказів раніше.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
До судового засідання 28.10.2025 учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явилися. Зокрема, позивач ОСОБА_1 повідомлений про дату, час і місце розгляду справи у відповідності до вимог ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його представник - ОСОБА_2 отримав судову повістку на 28.10.2025 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 08.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 239). Відповідач Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України та їх представник - Дьомін С.О. повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у відповідності до вимог п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки отримали судові повістки на 28.10.2025 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 08.10.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного документу (а.с. 238-238зв.).
Крім того, 27.10.2025 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що частково підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, а також до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач хоча і оскаржував рішення в цілому, проте фактично його доводи та вимоги стосуються лише позову щодо стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суми індексації заробітної плати, натомість щодо відмови суду у стягненні з відповідача на користь позивача моральної шкоди заявник не оскаржує.
Виходячи з принципу заборони повороту до гіршого, відомого ще з часів римського права та що існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення), правила заборони повороту, що означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення, тобто, неможливості особи, яка оскаржує судове рішення, потрапляння в гірше становище, порівняно із тим, якого вона досягла в попередній судовій інстанції (постанова КЦС ВС від 24.05.2023 у справі № 179/363/21) колегія суддів вважає, що предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення в наведеній частині.
Натомість в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди рішення суду не переглядається.
Судом встановлено та ніким по справі не оспорюється, що наказом Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії аграрних наук України від 04 серпня 2017 року № 99-ОС «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 зараховано на посаду провідного наукового співробітника науково-технологічного відділу агрохімії та родючості ґрунтів з посадовим окладом відповідно до штатного розпису з 09 серпня 2017 року (а.с. 21).
19 серпня 2022 року наказом Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України № 15-ОС/36 «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , завідувача лабораторії селекції, первинного та елітного насінництва звільнено за власним бажанням з 19 серпня 2022 року згідно зі ст. 38 КЗпП України. Наказано бухгалтерії провести повний розрахунок заробітної плати та виплатити компенсацію невикористаної відпустки за період: з 09 серпня 2018 року по 09 серпня 2019 року 4 календарні дні основної відпустки, з 09 серпня 2021 року по 09 серпня 2022 року 33 календарні дні основної відпустки, а всього 37 днів невикористаної відпустки (а.с. 22).
21 листопада 2022 року ОСОБА_1 звернувся до в.о. директора Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України Сергєєва Л.А. із заявою щодо проведення розрахунків при звільненні відповідно до ст. 116, 117, 233 КЗпП України та просив виплатити належні йому суми (а.с. 23).
13 березня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача щодо надання йому копій наказів про призначення та звільнення його за період з 09 серпня 2017 року по 19 серпня 2022 року включно, надання довідки про нараховану та невиплачену заробітну плату його за період з 09 серпня 2017 року по 19 серпня 2022 року включно (а.с. 24). Вказаний лист відповідач отримав 17 березня 2023 року, про що свідчить трекінг відправлення Укрпошти про вручення поштового відправлення особисто (а.с. 26).
Відомостей щодо надання відповіді на зазначені позивачем листи матеріали справи не містять.
Звертаючись до суду із теперішнім позовом, позивачем в особі свого представника в обґрунтування позову надано розрахунок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 09 серпня 2017 року по 19 серпня 2022 року, складеного представником позивача на підставі даних, отриманих з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату (а.с. 27-29), відповідно до якого:
нарахована заробітна плата з 2917 по 2022 рік становить 405336,10 грн;
заробітна плата (з вирахуванням податків на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 79040,54 грн) становить 326295,56 грн;
фактичний розмір заробітної плати виплачений становить 254155,37 грн;
розмір невиплаченої заробітної плати становить 72140,19 грн.
Згідно з даними про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України відносно ОСОБА_1 , за період з грудня 2021 року по день звільнення 19 серпня 2022 року відомості про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 відсутні. Останні 3 місяці, у яких позивачу було нараховано заробітну плату: вересень 2021 року у розмірі 592,92 грн, жовтень 2021 року 8968,80 грн, листопад 2021 року 8071,92 грн (а.с. 30-31).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, виходив з того, що в день звільнення позивачу, в порушення ст. 116 КЗпП України, не виплачені належні суми заробітної плати, тобто, відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі, а також письмово не повідомлено про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).
Судом встановлено, що розмір заборгованості із заробітної плати, невиплаченої позивачу відповідно до розрахунку, становить 72140,19 грн (заробітна плата, яка була фактично не доплачена).
При цьому, позивачем також розраховано розмір нарахованої, але невиплаченої заробітної плати з грудня 2021 року по серпень 2022 року, що становить 76683,24 грн, та яка розрахована таким чином: заробітна плата за жовтень 2021 року у розмірі 8968,80 грн + заробітна плата листопад 2021 року у розмірі 8071,92 грн = 17040,72 грн : 2 = 8520,36 грн (розмір середньомісячної заробітної плати) х 9 місяців.
З цих же даних позивачем розраховано середній заробіток за весь час затримки розрахунку, який становить 51122,16 грн (8520,36 грн х 6 місяців затримки).
Однак, суд здійснив власний розрахунок таких сум, зазначив, що розмір невиплаченої заробітної плати з грудня 2021 року і по день звільнення, тобто 19 серпня 2022 року, становить 74654,32 грн, а не 76683,24 грн, як вирахував позивач, а тому визначив, що загальний розмір невиплаченої заробітної плати позивачу становить 146794,51 грн (72140,19 грн заробітна плата, яка була фактично не доплачена, + 74654,32 грн невиплачена заробітна з грудня 2021 року по 19 серпня 2022 року).
При цьому, суд першої інстанції вказав, що інших розрахунків стосовно нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати позивача або доказів відсутності заборгованості перед працівником, представником відповідача не надано, тому, розглядаючи позовну заяву, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати у сумі 146794,51 грн підлягає задоволенню.
Доводи представника відповідача про те, що відповідач з грудня 2021 року по день звільнення, тобто 19 серпня 2022 року, перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а також те, що заробітна плата виплачувалась позивачу не лише через установу банку, а і в інший спосіб, наприклад, готівкою через касу установи, суд першої інстанції до уваги не взяв, оскільки вказані доводи нічим не підтверджені, як-то наказом про надання відпустки ОСОБА_1 без збереження заробітної плати, видатковим касовим ордером або видатковими відомостями, де було б вказано про отримання ОСОБА_1 заробітної плати готівкою в установі.
Обчислюючи розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції не знайшов підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення та дійшов до висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 53150,63 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.
Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів судом здійснено власний розрахунок та зазначено, що загальний розмір індексу інфляції складає 13796,21 грн.
Переглядаючи вказане рішення суду в оскаржуваній частині за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з вимогами статті 47 КЗпП України Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Відповідно до ст. 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10-го числа, що настає за звітним.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Крім того, згідно Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік, що виключає можливість покладення на роботодавця обов'язку зі сплати сум індексації грошових доходів з нарахуванням у період з січня 2023 року.
Колегія суддів частково погоджує довід апеляційної скарги про неповне встановлення обставин, які мають значення для справи та вважає за потрібне зазначити наступне.
Так, з наданого позивачем в обґрунтування свого позову розрахунку за період з 09 серпня 2017 року по 19 серпня 2022 року, складеного представником позивача на підставі даних, отриманих з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату:
нарахована позивачу за період з серпня 2017 року по листопад 2022 року (включно) заробітна плата становить 405336,10 грн;
заробітна плата (з вирахуванням податків на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 79040,54 грн) становить 326295,56 грн;
фактичний розмір заробітної плати виплачений становить 254155,37 грн;
розмір невиплаченої заробітної плати становить 72140,19 грн.
Однак, згідно з даними, отриманими з Пенсійного фонду України про нараховану заробітну плату у період з серпня 2017 року по грудень 2021 року включно ОСОБА_1 нараховано:
1) у серпні 2017 - 1920,38 грн, у вересні 2017 року - 7242 грн, у жовтні 2017 року - 6514,62 грн, у листопаді 2017 року - 8245 грн, у грудні 2017 -13858,95 грн, а всього за вказані місяці - 37780,95 грн;
2) за 2018 рік - 106407,17 грн;
3) за 2019 рік - 104543,32 грн;
4) за 2020 рік - 118065,22 грн;
5) за 2021 рік (до листопаду включно) - 36448,72 грн (а.с. 30-31).
Отже, загальна сума нарахувань у період з серпня 2017 року по листопад 2021 року становить 403245,38 грн та є меншою за розраховану представником позивача (405336,10 грн).
Таким чином, заробітна плата (з вирахуванням податків на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 19,5% від нарахованої заробітної плати (78632,84 грн)) становить 324612,53 грн.
Згідно з випискою за банківським рахунком на ім'я ОСОБА_1 , що відкритий в АТ «Ощадбанк», позивачеві виплачена заробітна плата за період з 08.11.2017 по 23.04.2018 у загальному розмірі 44673,84 (а.с. 32-32 зв.).
Згідно з випискою за банківським рахунком на ім'я ОСОБА_1 , що відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», позивачеві виплачена заробітна плата за період з 17.05.2018 по 08.11.2021 у загальному розмірі 209481,53 (а.с. 36-37).
Отже, за двома наданими рахунками виплачена позивачу заробітна плата становить 254155,37 грн. А отже, розмір фактично виплаченої позивачу заробітної плати не співпадає з нарахуваннями за даними, отриманими з Пенсійного фонду України, та її різниця становить 70457,16 грн (324612,53 - 254155,37), у зв'язку з чим наданий позивачем розрахунок невиплаченої йому заробітної плати (у розмірі 72140,19) в цій частині є помилковим.
Тому, оскільки докази повного розрахунку відповідача з позивачем відсутні, то слід вважати, що невиплачена позивачу заробітна плата становить 70457,16 грн та саме вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При цьому, довід апеляційної скарги про неврахування судом наданих відповідачем відомостей про нараховану та виплачену заробітну плату установою, не доведений належним чином, оскільки податкова звітність про нараховану зарплату не є доказом розрахунку з працівником.
Щодо доводу апеляційної скарги в частині стягнення невиплаченої заробітної плати з грудня 2021 року по серпень 2022 року, то колегія суддів зазначає, що поняття заробітної плати визначено у Законі України "Про оплату праці", за змістом статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Будь-які докази виконання позивачем роботи за вказаний період у справі відсутні.
Натомість, доводи апеляційної скарги про неможливість нарахування позивачу заробітної плати в період з грудня 2021 року по серпень 2022, оскільки ОСОБА_1 була надана відпустка без збереження заробітної плати, колегія суддів вважає слушними, оскільки позивачем не доведено обставини фактичного виконання ним його посадових обов'язків за зазначений період, а згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем до апеляційної скарги додано докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 була надана відпустка без збереження заробітної плати, які приймаються апеляційним судом, оскільки не є новими доказами у справі, а є підтвердженням обставин, які підлягали встановленню під час розгляду справи судом першої інстанції в частині з'ясування факту виконання позивачем посадових обов'язків за оспорюваний період і що має виключне значення для правильного встановлення дійсного характеру спірних правовідносин.
Так, наказом № 60-ОС від 29.11.2021 ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати терміном 62 календарні дні з 01.12.2021 по 31.01.2022 (а.с. 148).
Згідно з наказом № 3-ОС від 24.01.2022 на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с. 149) останньому надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін у зв'язку з карантином з 01.02.2022 до спеціального розпорядження (а.с. 150).
З огляду на повне узгодження наданих відповідачем доказів із відомостями з ОК-5 ПФУ (відсутність нарахувань заробітної плати позивачу з грудня 2021 року по серпень 2022 року, коли він ще перебував у трудових правовідносинах із відповідачем), слід вважати, що суд першої інстанції не звернув уваги на наведене, неповно з'ясував обставини справи, через що дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення на користь позивача невиплаченої заробітної плати за період з грудня 2021 року по серпень 2022 року у розмірі 74654,32 грн, який визначив, виходячи із середнього заробітку позивача, а не оплати за фактично виконану роботу.
Отже, правильними є доводи апеляційної скарги щодо недоведеності вказаних позовних вимог та їх необґрунтованість, а висновок суду про їх задоволення є помилковим. Тому в наведеній частині у задоволенні позову слід відмовити.
Що стосується визначеного судом розміру суми індексації заробітної плати, то доводів щодо відсутності підстав для її нарахування апеляційна скарга не містить, і вона з урахуванням наведеного підлягає нарахуванню та стягненню у порядку, визначеному Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Розрахунок здійснюється за формулою [Період прострочення №1]: 01.09.2022 - 16.05.2023.
[Сума заборгованості] = 70457.16 грн.
[Індекси інфляції за кожен місяць періоду прострочення]: вер. 2022 = 101.9, жовт. 2022 = 102.5, лист. 2022 = 100.7, груд. 2022 = 100.7, січ. 2023 = 100.8, лют. 2023 = 100.7, бер. 2023 = 101.5, квіт. 2023 = 100.2, трав. 2023 = 100.5;
[Сукупний індекс інфляції] = 101.9:100 (вер. 2022) * 102.5:100 (жовт. 2022) * 100.7:100 (лист. 2022) * 100.7:100 (груд. 2022) * 100.8:100 (січ. 2023) * 100.7:100 (лют. 2023) * 101.5:100 (бер. 2023) * 100.2:100 (квіт. 2023) * 100.5:100 (трав. 2023) = 1.09887127.
[Інфляційне нарахування] = 70457.16 * 1.09887127 -70457.16 = 6966.19 грн.
При цьому, колегія суддів також зауважує, що не містить апеляційна скарга і доводів щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, однак вважає за потрібне зазначити наступне.
Як вже зазначалося вище, обчислюючи розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції не знайшов підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення та дійшов до висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 53150,63 грн та вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Розрахунок за час затримки при звільненні суд першої інстанції здійснив самостійно, визначивши його на рівні 53150,63 грн, однак не врахував, що, звертаючись до суду із позовом, позивач визначив розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 51122,16 грн (а.с. 8), а отже судом при ухваленні оскаржуваного рішення в цій частині не дотримано вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, згідно з якою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як було зазначено вище, середній заробіток працівника визначається відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3, 4 пункту 2 Порядку, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Оскільки позивач був звільнений з 19.08.2022 року з посади завідувача лабораторії селекції, первинного та елітного насінництва звільнено за власним бажанням, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, відповідачем повинно бути виплачено ОСОБА_1 за весь час затримки, тобто з 19.08.2022 року - день звільнення, по 19.02.2023 року - 6-ти місячна межа виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Середньоденна заробітна плата складає 405,73 грн, таким чином середній заробіток за весь час затримки розрахунку з дня звільнення по 19.02.2023 року складає 53150,63 грн (з 19.08.2022 року по 19.02.2023 року 131 робочий день, 405,73 грн * 131 днів = 53150,63 грн), який має бути обмежений розміром позовних вимог - 51122,16 грн .
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на наведене неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 цієї статті визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За подання апеляційної скарги, відповідач сплатив судовий збір у розмірі 3206,11 грн (а.с. 144).
Оскільки за результатами апеляційного перегляду за скаргою відповідача Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України така задовольняється частково на 42 %, а позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги судовий збір у сумі 1346,56 грн (3206,11 х 42%) має бути компенсований йому за рахунок коштів Держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України в особі свого представника Дьоміна Сергія Олександровича задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 лютого 2024 року в оскаржуваній частині про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суми індексації заробітної плати скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суми індексації заробітної плати задовольнити частково.
Стягнути з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України (ЄДРПОУ 00729511, адреса: Одеська область, Одеський район, смт. Хлібодарське, вул. Маяцька дорога, буд. 24) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ):
- нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 70457,16 грн;
- середній заробіток за час затримки при звільненні у розмірі 51122,16 грн;
- суму індексації заробітної плати у розмірі 6966,19 грн.
В іншій оскаржуваній частині у задоволенні позову відмовити.
Компенсувати Одеській державній сільськогосподарській дослідній станції інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України (ЄДРПОУ 00729511, адреса: 67667, Одеська обл., Одеський р-н, смт Хлібодарське, вул. Маяцька дорога, буд. 24) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1346,56 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Дата складення повного тексту постанови - 28 жовтня 2025 року
Головуючий М.В. Назарова
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький