31 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1460/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» (далі - ПрАТ «Айбокс Банк», скаржник)
на рішення Господарського суду від міста Києва від 21.05.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк»
до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 6 365 910,00 грн,
ПрАТ «Айбокс Банк» 28.10.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі №910/1460/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 для розгляду справи №910/1460/25 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Булгакової І.В., Власова Ю.Л.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
ПрАТ «Айбокс Банк» у поданій касаційній скарзі в розділі «Щодо неправильного застосування норм процесуального права» зазначає, що судом першої інстанції не досліджено лист №4065/042-01 від 28.10.2022 з додатком опротестованих операцій банками - емітентами та перелік спірних транзакцій, сформований у XLS таблиці, що була долучена до позовної заяви, а у розділі «Щодо неправильного застосування норм матеріального права» зазначає, що прийняті судові рішення у цій справі підлягають скасуванню як необґрунтовані, такі, що ухвалені при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, при невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та вказує, що правовідносини по сплаті позивачем/отриманні відповідачем 6 365 910,00 грн без письмового договору носять не договірний, а позадоговірний характер, а норми статті 1212 Цивільного кодексу України застосовуються до позадоговірних зобов'язань та вказує, що такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц, від 17.02.22 у справі № 365/388/20 та інших багаточисленних постановах ВСУ.
Верховний Суд відмічає, що зазначене вище не може вважатися виконанням пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, адже, скаржник не визначає жодної норми з підстав, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, за якими ним оскаржуються судові рішення у цій справі, а саме:
не вказує яку норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (якщо ПрАТ «Айбокс Банк» оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України);
не зазначає обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (якщо ПрАТ «Айбокс Банк» оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України);
не вказує, щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, яку саме норму права судом апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтовує у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (якщо ПрАТ «Айбокс Банк» оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України).
не зазначає підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт/пункти), у разі, якщо вважає, що суд апеляційної інстанції належно не з'ясував всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог, не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (якщо ПрАТ «Айбокс Банк» оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України).
При цьому Суд відзначає, що зазначення у касаційній скарзі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України як підстави для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже, обрання скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, можливе лише у поєднанні разом з підставою касаційного оскарження судового рішення визначеної пунктом/пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати/зазначити:
яку норму/норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України);
обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України);
щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, яку саме норму права судом апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтовує у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України).
підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт/пункти), у разі, якщо вважає, що суд апеляційної інстанції належно не з'ясував всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог, не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України).
Наслідком неусунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Так, згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У підпункті 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025» (на момент подання позову) прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року визначений у розмірі 3 028 грн.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ «Айбокс Банк» просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі №910/1460/25 та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Як вбачається зі змісту судових рішень з цієї справи, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, до господарського суду з позовом звернулося ПрАТ «Айбокс Банк» про повернення Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» (далі - ПрАТ «ВФ Україна») безпідставно набутих коштів у сумі 6 365 910, 00 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 21.05.2025 у справі №910/1460/25, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 24.09.2025, у задоволенні позову ПрАТ «Айбокс Банк» відмовив повністю.
Отже, з урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що сплата судового збору залежить від вимог скаржника та ураховуючи оскарження ПрАТ «Айбокс Банк» рішення місцевого суду, яким відмовлено повністю в задоволенні позову, та залишеного апеляційним судом постановою без змін, скаржник при поданні касаційної скарги в електронній формі через Електронний суд, ураховуючи вимоги майнового характеру, мав сплати судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8, у сумі 152 781,84 грн (6 365 910,00 грн вимоги майнового характеру х 1,5% х 200% х 0,8).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Необхідно зауважити, що на офіційному веб сайті Верховного Суду (https://supreme.court.gov.ua/supreme/) в розділі «судовий збір» зазначено платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях, а саме:
«Отримувач коштів ГУК у м.Києві/Печерс.р-н/22030102
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783
Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.)
Рахунок отримувача UA288999980313151207000026007
Код класифікації доходів бюджету 22030102
Призначення платежу 101 __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа)».
Так, скаржником додано до касаційної скарги платіжну інструкцію від 16.06.2025 №4229066801 про сплату судового збору в сумі 114 586,38 грн, у якій зазначено, зокрема, «Отримувач ГУК у м.Києві/м.Київ/22030101» та «Рахунок отримувача UA668999980313121206082026001», що не відповідають зазначеному вище отримувачу та рахунку отримувача для сплати судового збору за подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду.
Крім того, Суд відзначає, що платіжна інструкція №4229066801 датована 16.06.2025, тоді як оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду ухвалена 24.09.2025, тобто пізніше ніж здійснено платіж.
Також Верховний Суд відмічає й те, що в платіжній інструкції від 16.06.2025 №4229066801 зазначено про сплату судового збору в сумі 114 586,38 грн, тоді як скаржник мав сплатити 152 781,84 грн.
З огляду на наведене платіжна інструкція від 16.06.2025 №4229066801 не є належним доказом сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду від міста Києва від 21.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі №910/1460/25 у встановленому законом порядку.
Отже, надана платіжна інструкція від 16.06.2025 №4229066801 не є належним доказом сплати судового збору у цій справі за цією касаційною скаргою.
Враховуючи викладене вище, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущеного недоліку оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 152 781,84 грн, який має бути перерахований за актуальними реквізитами, щодо сплати судового збору за подачу касаційної скарги до Верховного Суду на час вчинення такої дії.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене касаційна скарга ПрАТ «Айбокс Банк» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання:
- касаційної скарги в новій редакції та вказати/зазначити:
яку норму/норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України);
обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України);
щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, яку саме норму права судом апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також не обґрунтовує у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України);
підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт/пункти), у разі, якщо вважає, що суд апеляційної інстанції належно не з'ясував всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених вимог, не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (якщо оскаржується судове рішення за підставою оскарження пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України).
- документа на підтвердження сплати судового збору за касаційну скаргу, ураховуючи майновий характер вимог, у сумі 152 781,84 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті «Судова влада України» та є актуальними на час вчинення дії.
Суд повторно нагадує, що зазначення у касаційній скарзі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України як підстави для скасування судового рішення, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншому учаснику справи, ураховуючи приписи статей 6, 42, 291 ГПК України.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків або не в повному обсязі їх усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України з огляду на зазначене вище.
Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, статтею 4 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі №910/1460/25- залишити без руху.
2. Надати Приватному акціонерному товариству «Айбокс Банк» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через Електронний суд або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Приватному акціонерному товариству «Айбокс Банк», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова