28 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1461/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Кукло Д. С. (прокурор),
позивача - Дяк Ю. М. (самопреставництво),
відповідача - Поцелов А. О. (адвокат),
третьої особи - Шпінь В. І. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Заступника Генерального прокурора
на рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2025,
додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025,
постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 та
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Медичні закупівлі України"
про стягнення 10 581 498,18 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Заступник Генерального прокурора (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - Міністерство, позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - ТОВ "Автоспецпром", Товариство, відповідач) про стягнення до Державного бюджету України 4 925 500,21 грн пені та 5 655 997,97 грн штрафу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю від 28.09.2021 № 09/252-09/2021 (далі - Договір), укладеного між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (далі - ДП "Медичні закупівлі України", Підприємство, третя особа) та Товариством, у частині дотримання строку поставки товару.
1.3. Прокурор зазначає, про те, що укладаючи Договір Підприємство (третя особа) у спірних відносинах діє, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (автомобілів швидкої допомоги) в обсязі та в межах видатків, що визначені Міністерством (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня). Договір фінансувався із загального фонду Державного бюджету України, а отже, державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов'язань за Договором, який укладався з метою забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів і на фінансування яких державою виділялися бюджетні кошти.
1.4. За доводами Прокурора, через вказані дії ТОВ "Автоспецпром" своєчасно не виконано завдання бюджетної програми щодо забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом. Відтак, у даному випадку порушено інтереси держави внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки за невчасне постачання товару, внаслідок чого на користь держави не стягнуті відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб.
1.5. Отже, на підставі статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 9.2 Договору до Державного бюджету України з відповідача підлягають стягненню штраф і пеня.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Київської області рішенням від 26.02.2025 (суддя Христенко О. О.) у справі № 911/1461/24 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі № 911/1461/24 заяву відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді першої інстанції задоволено частково; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 (колегія суддів: Яценко О. В., Кравчук Г. А., Хрипун О. О.) рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2025 та додаткове рішення цього суду від 17.03.2025 залишені без змін.
2.4. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 заяву ТОВ "Автоспецпром" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, задоволено частково; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.5. Судові рішення ухвалені по суті спору мотивовано тим, що відповідно до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 549, 611 ЦК України, встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов Договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні. Однак, умови Договору про закупівлю, укладеного між Підприємством та третьою особою містять домовленість сторін щодо сплати пені та штрафу в разі порушення строків поставки товару. Враховуючи принцип свободи договору, вимога Прокурора про стягнення пені та штрафу на користь Державного бюджету України, а не Підприємства є необґрунтованою.
2.6. Статутом ДП "Медичні закупівлі України", затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.02.2024 № 238, передбачено, що підприємство є юридичною особою публічного права, має право від свого імені укладати договори, угоди, набувати майнові та немайнові права, виконувати обов'язки, нести відповідальність, здійснювати претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем і третьою особою в суді відповідно до законодавства (пункти 1, 10 розділу ІІІ статуту). Відтак, третя особа може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним Договором, за яким вона наділена правами та обов'язками.
2.7. За висновками судів, та обставина, що грошові кошти, які відповідач одержав у рахунок оплати за Договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у Договорі. Відповідач та третя особа у Договорі визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Підприємства. Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського Договору та не може визнаватися підставою для стягнення договірних штрафних санкцій до Державного бюджету України, попри умови Договору.
2.8. Суди також відхили як необґрунтовані доводи Прокурора про те, що пеня й штраф підлягають стягненню до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) із посиланням на те, що означена норма регулює зарахування штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, а не пені та шрафу, сплата яких передбачена договірними відносинами.
2.9. Суд апеляційної інстанції у вирішенні питання щодо прийняття науково-правового висновку складеного 26.02.2025 та поданого Прокурором до суду апеляційної інстанції, виходив із того, що прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підстав для їх прийняття. Тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Також суд апеляційної інстанції взяв до уваги та зауважив на тому, що такий доказ датований 26.02.2025, тобто, днем постановлення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення (отриманий 28.02.2025). Отже, за висновком суду, такий доказ не існував на момент розгляду по суті судом першої інстанції цієї справи. Водночас відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів.
2.10. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що наданий Прокурором науковий висновок стосується не спірного Договору про закупівлю, а договору про закупівлю від 28.09.2021 №09/528-09/2021.
2.11. У вирішенні заяви відповідача про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу (понесених у суді першої інстанції), суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував, зокрема, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду Товариством заяв та матеріалів, у т.ч. і наявність значної кількості аналогічних спорів, що перебувають на розгляді у Господарському суді Київської області та визнав, що загальний обсяг витраченого адвокатом часу на правову допомогу є суттєво завищеним для того, щоб відповідати фіксованому розміру гонорару у 120 000,00 грн. З урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) й розумності їх розміру, суди виснували про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 10 000,00 грн.
2.12. Ухвалюючи додаткову постанову суд апеляційної інстанції з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду відповідачем заяв та матеріалів, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) й розумності їх розміру, виснував про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Прокурор у касаційних скаргах із посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Верховний Суд: скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову; скасувати додаткову постанову апеляційного господарського суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Як на підставу касаційного оскарження Прокурор посилається на пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.1.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, ухвалених по суті спору, Прокурор посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладений у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (щодо повноважень розпорядника бюджетних коштів під час розгляду судами спорів за господарськими договорами, фінансування яких здійснювалося за рахунок бюджетних коштів).
4.1.3. У цьому аспекті Прокурор наголошує на тому, що визначений у позові суб'єктний склад сторін, зокрема Міністерство є органом державної влади, який у спірних відносинах є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави), так і підстави та предмет позову дають можливість у повній мірі відновити порушене право, шляхом повернення грошових коштів на користь головного розпорядника бюджетних коштів - Міністерства.
4.1.4. На обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про необхідність відступлення від висновку про застосування статей 2, 29 БК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, від 27.11.2024 у справі № 911/826/23, від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24 та від 17.06.2025 у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24 щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов державних контрактів, укладених за бюджетні кошти, на користь розпорядника бюджетних коштів з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
4.1.5. Прокурор в цій частині зазначає, зокрема, що на теперішній час, на думку скаржника, склалася неоднакова судова практика, у т.ч. у постановах Верховного Суду (постанови з аналогічних правовідносин від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23 тощо) щодо застосування положень статей 2, 22, 29 БК України стосовно стягнення грошових коштів на користь бюджету, а не на користь виключно сторони договору. Вказує, що існує виключна правова проблема через відсутність чіткого законодавчого регулювання можливості стягнення грошових коштів за порушення умов Договорів, укладених за рахунок бюджетних коштів, не лише виключно на користь сторони такого Договору.
4.1.6. На переконання Прокурора, позиція Верховного Суду щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин норми пункту 23 частини другої статті 29 БК України є помилковою та потребує відступу, шляхом уточнення, зокрема, в частині того, що грошові кошти, сплачені суб'єктом господарювання (постачальником) як штрафні санкції за державним контрактом - Договором про публічні закупівлі, укладеним на виконання бюджетної програми за рахунок бюджетних коштів, підлягають стягненню до Державного бюджету України.
4.1.7. Прокурор наголошує, що суди помилково розділяють бюджетні правовідносини і державний контракт, ототожнюючи його зі звичайним господарським договором, безпідставно звужуючи правовідносини за цим контрактом виключно до договірних між державним підприємством та ТОВ "Автоспецпром". Прокурор вважає, що саме Міністерство, як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я" є безпосереднім учасником відносин щодо неналежного виконання державного контракту Товариством та стягнення з відповідача у зв'язку із цим штрафних санкцій.
4.1.8. Висновки судів про безпідставність застосування до спірних правовідносин статті 29 БК України також спростовуються поясненнями Підприємства у яких останнє зазначає про те, що грошові кошти, які сплачені, як пеня та штраф за порушення зобов'язань за державними контрактами, не належать Підприємству, а тому з рахунків останнього в обов'язковому порядку підлягають перерахуванню до Державного бюджету України.
4.1.9. У частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, Прокурор вказує на те, що суди мали обов'язок надати оцінку заявленій Товариством сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості та оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру. При цьому, суди за результатами розгляду справи по суті фактично підтвердили доводи Прокурора про те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, однак безпідставно не застосували під час розгляду заяви відповідача положення частини дев'ятої статті 129 ГПК України.
4.1.10. На обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції Прокурор скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування положень статей 123, 126, 129 ГПК України, які викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19,від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 06.12.2023 у справі № 905/493/22 щодо застосування критеріїв визначення та розподілу судових витрат.
4.1.11. Крім того, судом апеляційної інстанції не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування означених вище норм, які викладені у постановах від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, зокрема, в частині того, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
4.1.12. Прокурор також вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування частини дев'ятої статті 129 ГПК України та необхідності покладення на відповідачів понесених ними судових витрат у випадку встановлення їх неправильних дій і які призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, які викладені у постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19.
4.1.13. За твердженням Прокурора, суд апеляційної інстанції не надав оцінки тому, що заява про ухвалення додаткового рішення не містить розрахунків, які б обґрунтовували розумність їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним (пропорційним) із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), дійсним, обґрунтованим, розумним, реальним, а самі витрати неминучими. Суд також не врахував, що цей спір виник саме у зв'язку неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки в частині своєчасної поставки товару, що відповідно до вимог частини дев'ятої статті 129 ГПК України є підставою для покладення витрат у справі на відповідача незалежно від результатів вирішення спору.
4.1.14. Прокурор 01.10.2025 із використанням підсистеми "Електронний суд" подав заперечення на заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу; просить відмовити у її задоволенні.
4.1.15. Також від Прокурора 08.10.2025 надійшло клопотання про передачу справи № 911/1461/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувані Прокурором судові рішення попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
4.2.2. Також 26.09.2025 Товариство звернулося до Суду із заявою про вирішення питання розподілу судових витрат, понесених відповідачем у суді касаційної інстанції. До заяви відповідач приєднав відповідні докази.
4.2.3. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Медичні закупівлі України" погоджується із доводами касаційної скарги і просить її задовольнити.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Наказом Міністерства від 07.07.2021 № 1385 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021рік за КПКВК 2301220 КФКВК 0763 "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я"», за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф передбачено фінансування на загальну суму 1 357 129,1 тис. грн. Метою бюджетної програми визначено забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів, одним із завдань забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типів В та С.
5.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році" затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я, який визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік за програмою "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я".
5.3. ДП "Медичні закупівлі України" проведена спрощена процедура закупівлі за предметом спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х2) ідентифікатор закупівлі ID: UА-2021-08-10-012725-а, за результатами якої між Підприємством (замовник) та Товариством (постачальник) укладений Договір про закупівлю від 17.09.2021 № 09/212-09/2021 (далі Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого, постачальник бере на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити Замовнику Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно УКТЗЕД 8703321900) ДК 021:2015-34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога) [Товар] (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель: UА-2021-08-10-012725-а), а Замовник прийняти такий Товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
5.4. Найменування (номенклатура, асортимент) Товару, обсяг та кількість Товару, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується в Специфікації (Додаток № 1), що є невідємною частиною цього Договору (пункт 1.2 Договору).
5.5. Суди встановили, що відповідно до положень пункту 1.4 Договору, закупівлю Підприємством проведено на виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я" і постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році", для проведення закупівель спеціалізованого санітарного транспорту державному підприємству виділено з державного бюджету 82 810 000,00 грн.
5.6. Валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Товару складає 80 799 999,91 грн без ПДВ. Ціна за одиницю Товару вказується у Специфікації (Додаток №1), що є невід'ємною частиною цього Договору. Оплата за Товар, який є предметом цього Договору, звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (пункт 3.1 Договору).
5.7. У пункті 3.4 Договору встановлено, що оплата за партію поставленого Товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем призначення, визначеним відповідно до пункту 2.3 цього Договору, за відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.
5.8. Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим Договором (підпункт 8.3.1 Договору).
5.9. У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання (пункт 9.2 Договору).
5.10. Відповідно до пункту 1 Специфікації, яка є додатком № 1 до Договору, під Товаром, що постачається за Договором розуміється: Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В, як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015 - 34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019 - 35988 Автомобільна швидка допомога).
5.11. У пункті 2 Специфікації сторони обумовили обсяг партії товару: найменування - Спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі CITROEN JUMPER, тип В (Спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4x2)); кількість - 49 одиниць; ціна за одиницю - 1 648 979,59 грн. без ПДВ. Ціна товару складає 80 799 999,91 грн без ПДВ (пункт 3 Специфікації).
5.12. У подальшому, між сторонами укладені додаткові угоди до Договору.
5.13. Зокрема, згідно з Додатковою угодою від 23.09.2021 № 1 сторони дійшли згоди зменшити загальну ціну договору та викласти пункт 3 специфікації № 1 до Договору в такій редакції: "ціна товару складає 80 799 971,00 грн без ПДВ".
5.14. Додатковою угодою від 22.10.2021 № 2 сторони встановили, що на підставі наданого постачальником вмотивованого звернення від 07.10.2021 № 403 замовником проводиться попередня оплата в розмірі 100 % від ціни товару. Постачальник може використовувати одержану попередню оплату для здійснення оплат, необхідних для виконання Договору. У межах дії Договору, визначеного пунктом 11.1, невикористані суми попередньої оплати підлягають поверненню постачальником замовнику. У пункті 11.1 Договору строк дії договору сторони продовжили до 14.02.2022.
5.15. Позивачем на виконання умов Договору сплачено відповідачу 80 799 971,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 27.10.2021 № 22.
5.16. Згідно з пунктом 4.1 Договору, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, направленій Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором.
5.17. Відповідно до пункту 4.6 Договору, датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання Товару.
5.18. За умовами пункту 2.3 Договору, адреса (-и) пункту (-ів) поставки Товару (у межах переліку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі кінцевий набувач) визначаються Замовником у заявці на поставку Товару, складеної Замовником за формою, встановленою у Додатку № 2 до цього Договору.
5.19. Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки Товару, до повного виконання.
5.20. Також, згідно з умовами Додаткової угоди від 23.08.2022 № 7 до Договору, сторони погодили, що Постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 24.10.2022 та у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, здійснити поставку Товару за Договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.
5.21. Згідно з умовами Додаткової угоди від 21.10.2022 № 8 до Договору сторони погодили, що Строк дії договору продовжений до 28.10.2022. Згідно з заявкою на поставку від 14.10.2022 № 1 (Уточнююча № 10) дата поставки товару - до 28.10.2022 включно.
5.22. Суди також встановили, що на виконання умов Договору відповідач передав а третя особа прийняла 49 одиниць товару, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, зокрема: від 26.12.2022 - 13 одиниць товару; від 28.12.2022 - 12 одиниць товару; від 29.12.2022 - 24 одиниці товару.
5.23. Поставка Товару Товариством відбулася з порушенням строків, встановлених пунктом 4.1 Договору, що підтверджується видатковими накладними. Останнім днем для поставки товару сторонами визначено 28.10.2022, проте поставки фактично здійснені лише: 26.12.2022 (13 одиниць товару); 28.12.2022 (12 одиниць товару) та 29.12.2022 (24 одиниці товару).
5.24. У зв'язку з неналежним виконанням Товариством обов'язків постачальника за Договором, відповідно до пункту 9.2 Договору, відповідачу нарахована пеня у розмірі 4 925 500,21 грн та штраф за простроченням поставки Товару понад 30 (тридцять) днів у розмірі 5 655 997,97 грн.
5.25. До матеріалів справи доданий лист ДП "Медичні закупівлі України" від 29.11.2023 № 02/7029-11/2023 до Офісу генерального прокурора щодо вжиття передбачених законодавством заходів із звернення прокуратури із позовами до суду та представництва в суді законних інтересів Підприємства зі стягнення неустойки у зв'язку із порушенням строків поставок спеціалізованого транспорту, яка у подальшому підлягає зарахуванню до Державного бюджету.
5.26. Вважаючи порушеними інтереси держави, Прокурор звернувся до суду із цим позовом про стягнення з відповідача до Державного бюджету України пені та штрафу у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. У зв'язку з відпусткою судді Колос І. Б, склад судової колегії касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2025, який наявний в матеріалах справи.
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору про закупівлю, укладеного за бюджетні кошти, на користь державного бюджету або на користь розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (державного підприємства)
7.2. Причиною подання касаційної скарги стала незгода Прокурора з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
7.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.4. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.5. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.6. Так, із посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Прокурор зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21 та висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
7.7. Верховний Суд неодноразово вказував, що за змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.8. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.9. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.10. Суд зауважує, що предметом спору у цій справі (№ 911/1461/24) є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства про стягнення з відповідача до Державного бюджету України договірних штрафних санкцій, нарахованих у з в'язку з неналежним виконанням останнім взятих на себе зобов'язань за Договором, укладеним із третьої особою (Підприємством).
7.11. Разом із цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на правові висновки, викладені у наведених ним постановах, зважаючи на таке:
- у справі № 924/1283/21 (за позовом керівника Волочиської окружної прокуратури міста Волочиська в інтересах держави в особі Селищної ради та офісу Держаудитслужби до відповідачів) предметом розгляду було визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об'єм постачання природного газу) та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати) у сумі 22 285,88 грн на користь Війтовецької селищної ради. Предметом касаційного перегляду було питання правильності застосування судами норм права, зокрема, статей 1, 16, 17, 32, 59, 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 25 Закону України "Про освіту», статті 59 Закону України "Про повну загальну середню освіту", статей 22, 89 БК України, статей 1, 2 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 13, 15, 16, 203, 215, 236 ЦК України;
- у справі № 910/16372/21 (за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради до Акціонерного товариства) про стягнення безпідставно набутих коштів. Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що за результатами проведеної процедури публічної закупівлі за бюджетні кошти між КП "Київський метрополітен" та АТ "Київметробуд" укладений договір будівельного підряду, однак частину отриманих за цим договором коштів відповідач використав не за цільовим призначенням, а саме: розмістив за договором депозиту у банківській установі та отримав від цього безпідставний дохід. Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, позов першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено та стягнуто з АТ "Київметробуд" на користь Київської міської ради 139 090 410,96 грн безпідставно набутих коштів. На розгляді Верховного Суду перебувала касаційна скарга АТ «Київметробуд», обґрунтована посиланнями на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України та помилковість висновків судів попередніх інстанцій про стягнення спірних грошових коштів на користь Київської міської ради, яка не є учасником договірних відносин та не була головним розпорядником бюджетних коштів за бюджетною програмою, а також не приймала участі у здійсненні розрахунків між сторонами. Верховний Суд в межах доводів та вимог скаржника у цій справі здійснив аналіз застосування у спірних правовідносинах, зокрема норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та виснував, що у зазначених правовідносинах перший заступник керівника Київської міської прокуратури правильно визначив Київську міську раду позивачем у цій справі, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих відносинах, тобто функції з управління, розпорядження заявленими до стягнення у цій справі грошовими коштами місцевого (міста Києва) бюджету, що належать територіальній громаді міста Києва, контролю за їх використанням, функції захисту прав та інтересів територіальної громади. При цьому Верховний Суд у своїх висновках, відхиляючи доводи скаржника щодо задоволення стягнення на користь особи, яка не є стороною договору, враховував те, що спірні правовідносини у цій справі стосуються стягнення безпідставно набутих грошових коштів та врегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України. Водночас у справі яка переглядається висновки судів стосувалися права на стягнення неустойки за договором;
- у справі № 905/1907/21 заступник керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради та Комунального закладу до Товариства про стягнення грошових коштів. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та умов укладеного договору постачання природного газу, оскільки додатковими угодами, якими внесено зміни до істотних умов договору, збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальні обсяги поставки газу, укладені без належних підстав. Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
7.12. Отже, у зазначених прокурором справах Верховний Суд не висловлювався стосовно можливості/неможливості стягнення пені та штрафу, встановлених договором, до Державного бюджету України за порушення однією зі сторін своїх зобов'язань. Наведені скаржником справи не є подібними до справи № 911/1461/24 та суттєво різняться з нею за предметом спору, предметом і підставами позову, суб'єктним складом та нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин.
7.13. Водночас, як вже зазначено вище, за обставинами цієї справи (№ 911/1461/24):
- предметом спору є стягнення неустойки (пені та штрафу) за договором про закупівлю, а не стягнення бюджетних коштів за недійсними додатковими угодами, якими внесено зміни до договору постачання природного газу або стягнення безпідставно набутих коштів за договором будівельного підряду, частина коштів за яким використана не за цільовим призначенням;
- умовами договору про закупівлю визначено сплату пені та штрафу саме на користь замовника (третьої особи на стороні позивача) - державного підприємства;
- правочин, укладений третьою особою на стороні позивача та відповідачем, не визнаний не незаконним і питання його правомірності не охоплюється предметом спору.
7.14. Отже, означені скаржником справи не можуть бути релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається (№ 911/1461/24). Означені скаржником справи та справа, що розглядається істотно різняться підставами позову, способом захисту, а також встановленими господарськими судами фактичними обставинами справи, що формують зміст правовідносин.
7.15. Крім того, посилаючись на зазначені вище постанови Верховного Суду у вказаних справах, скаржник не послався ні на конкретну норму матеріального та/або процесуального права (статтю, її частину, пункт, підпункт, абзац тощо), яка, на його думку, неправильно застосована чи порушена судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень. Як і не зазначив який саме висновок щодо застосування цієї норми права судами попередніх інстанцій не враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень та в чому полягає таке порушення або неправильне застосування.
7.16. Водночас Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, інакше це свідчитиме про порушення принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства.
7.17. Суд відхиляє посилання скаржника у касаційній скарзі на правові висновки, які викладені в означених вище постановах Верховного Суду, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів здійснюється судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин конкретної справи.
7.18. Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на вказані постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника стосовно можливості їх застосування у спірних правовідносинах.
7.19. Наведене свідчить про не підтвердження Прокурором підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та, як наслідок, виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
7.20. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
7.21. Так, із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі Прокурор посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статей 2, 29 БК України, викладеного у постановах від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, від 27.11.2024 у справі № 911/826/23, від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24 та від 17.06.2025 у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24 щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов державних контрактів, укладених за бюджетні кошти, на користь розпорядника бюджетних коштів з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
7.22. У вирішенні вказаних доводів Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
7.23. Отже, згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
7.24. Як вже зазначено вище, стверджуючи про порушення інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.
7.25. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені позову, оскільки за умовами Договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Замовника (ДП "Медичні закупівлі України"); пеня та штраф за спірним Договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
7.26. Згідно зі статтею 230 ГК України (тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення спору судами першої та апеляційної інстанції) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
7.27. Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
7.28. Частинами першою-третьою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
7.29. Верховний Суд у постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
7.30. Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
7.31. Як встановили суди згідно з умовами пункту 9.2 Договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
7.32. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
7.33. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
7.34. Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
7.35. Отже, Верховний Суд у справі № 917/1957/23 дійшов висновку про неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
7.36. У постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 Верховний Суд виснував, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
7.37. Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
7.38. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги виходить із того, що як встановили суди у справі, що розглядається (№ 911/1461/24), укладаючи Договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
7.39. У постановах від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24 та від 17.06.2025 у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24 Верховний Суд виснував, що у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови Договору, має бути встановлений договором або законом. Одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи Договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
7.40. Суд у вирішенні цього спору враховує, що у пункті 9.2 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику). За обставинами справи, що переглядається, умовами Договору не передбачено сплату постачальником (відповідачем) неустойки до Державного бюджету України. Отже, та обставина, що грошові кошти, які відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Водночас походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови Договору.
7.41. Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, в яких прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.
7.42. Також у постанові 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд у застосуванні положень пункту 23 частини другої статті 29 БК України зазначив, зокрема, що положеннями цієї статті передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
Отже, ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
7.43. Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 17.06.2025 у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24, від 28.08.2025 у справі № 911/1974/24 та від 23.09.2025 у справі № 911/2508/24, тощо.
7.44. Отже, у означених вище постановах Верховного Суду (висновки у яких застосовані судами попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях та від висновків по яких хоче відступити скаржник) сформовано правову позицію про те, що у договірних відносинах обов'язок зі сплати неустойки стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. При цьому, за обставинами справ, що наводяться скаржником та обставинами справи, що переглядається, умовами Договору не передбачалося сплати постачальником неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгоджували у правочинах, що її сплата здійснюється на користь замовника; одностороння зміна порядку стягнення неустойки, визначеного у договорі, не допускається, у т.ч., якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
7.45. Суд у контексті доводів касаційної скарги Прокурора з посиланням на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.
7.46. Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, зокрема, є: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
7.47. Разом із тим, Прокурор у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, сформованих у постановах Верховного Суду: постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, від 27.11.2024 у справі № 911/826/23, від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24 та від 17.06.2025 у справах № 911/2191/24 та № 911/2192/24 - у подібних правовідносинах, як і не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.
7.48. Аргументи касаційної скарги у відповідній частині фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах; у свою чергу, вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правових позицій, вміщених у зазначених постановах Верховного Суду, у т.ч. помилковості попередніх рішень чи суттєвої зміни змісту правового регулювання спірних правовідносин внаслідок зміни законодавства, про яке зазначає скаржник.
7.49. Верховний Суд звертає увагу, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
7.50. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
7.51. Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
7.52. Суд наголошує, що необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
7.53. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
7.54. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява №27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
7.55. Отже, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
7.56. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності - одного із фундаментальних елементів принципу верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
7.57. Так, Прокурор у касаційній скарзі стверджується про існування неоднакової судової практики щодо застосування положень статей 2, 22, 29 БК України; зокрема, наводяться постанови Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23.
7.58. Поряд із тим, у постановах Верховного Суду у справах:
- № 924/215/23 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі обласної військової адміністрації про стягнення з товариства пені, інфляційних втрат і 3% річних) - стороною за договором (замовником) була безпосередньо обласна військова адміністрація. Згідно з умовами договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник мав сплатити на зазначений у цьому договорі рахунок платника (військової адміністрації) пеню, інфляційні втрати та 3% річних;
- № 910/5282/23 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі міської військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивів (залізниці), предметом розгляду були вимоги про стягнення з відповідача (товариства-постачальника) на користь третьої особи на стороні позивачів (залізниці, як замовника) сплачену останнім попередню оплату та нараховані штрафні санкції та матеріальні втрати за порушення зобов'язання, 3% річних та інфляційні втрати за невиконання договорів на постачання продовольчих товарів.
7.59. Отже, у справах № 924/215/23 та № 910/5282/23 пеня не стягувалася за рішенням суду до Державного бюджету України, що у свою чергу, обумовлює обґрунтовану відмінність спірних правовідносин та неоднаковість правозастосування.
7.60. Щодо справи № 917/1781/23, то цій справі Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: обласної військової адміністрації, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивів (залізниці), про стягнення з відповідача (товариства-постачальника) на користь третьої особи на стороні позивачів (залізниці, як замовника) про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за невиконання відповідачем зобов'язань за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь Державного бюджету України 384 361 грн пені; в іншій частині позову відмовив. Судові рішення не оскаржувалися відповідачем, натомість із касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся Прокурор, який просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 551, 625 ЦК України - застосування права суду на зменшення розміру неустойки, підстав для нарахування та стягнення сум інфляційних втрат і 3% річних. Відтак, оскільки судові рішення у справі № 917/1781/23 переглядалися в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно Верховний Суд не міг скасувати їх у частині задоволення позову, зважаючи на принцип «заборони повороту до гіршого» та правило "tantum devolutum quantum appellatum" (скільки скарги, стільки й рішення), а також не висловлювався щодо застосування статей 2, 22, 29 БК України та не формував відповідних висновків, оскільки це питання не охоплювалося підставою касаційного оскарження, яку визначив прокурор. Постановою від 29.08.2024 Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора (в частині відмови в задоволенні позовних вимог) та залишив оскаржувані судові рішення без змін.
7.61. З огляду на викладене, доводи прокурора про наявність різної практики Верховного Суду та, як наслідок, існування виключної правової проблеми не підтвердилися.
7.62. Підстав для відступу від висновків щодо застосування статей 2, 29 БК України, викладених у означених Прокурором постановах Верховного Суду не встановлено. Зазначені висновки є зрозумілими, однозначними, усталеними, передбачуваними (прогнозованими) та актуальними.
7.63. Отже, наведена Прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору стосовно вимог про стягнення неустойки до Державного бюджету України за неналежне виконання постачальником умов договору про закупівлю за позовом Прокурора в інтересах Міністерства.
7.64. За наведеного, колегія суддів вважає, що підстава оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.
7.65. Що ж стосується клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як такої, що містить виключну правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Суд зазначає таке.
7.66. Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
7.67. Отже, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
7.68. Лише за наявності умов, визначених наведеним положенням, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7.69. Про виключність правової проблеми у розрізі якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та/або матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
7.70. При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
7.71. Застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду у низці судових постанов (від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, є оціночними поняттями.
7.72. Разом із тим подане Прокурором клопотання про передачу справи № 911/1461/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування наявності глибоких розбіжностей у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в т.ч. наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій.
7.73. Як вже зазначено вище, у цій справі суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що штрафні санкції за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет.
7.74. Підсумовуючи наведене вище, Суд наголошує, що у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені та штрафу стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений Договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктами 9.2., 9.5. та/або іншими умовами договору не передбачено сплату постачальником (відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (третьої особи на стороні позивача); - одностороння зміна порядку стягнення пені та штрафу, визначеного у договорі, не допускається, у т.ч., якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
7.75. У зв'язку з наведеним, у задоволенні клопотання Прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів відмовляє.
Щодо доводів касаційної скарги Прокурора в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції
7.76. У касаційній скарзі Прокурор також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025.
7.77. Зі змісту касаційної скарги Прокурора в цій частині вбачається, що у прохальній частині касаційної скарги останні просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції. При цьому будь-яких вмотивованих доводів про незаконність та/або необґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення касаційна скарга не містить.
7.78. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться лише узагальнено на висновки, які викладені у додатковій ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20 та посилання на те, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами Адвокатського об'єднання "Унілекс" у межах надання правничої допомоги ТОВ "Автоспецпром" у справі № 911/1461/24 відповідно до договору від 23.02.2020 № 23/02-20 про надання правової допомоги, не містить інформації, що підтверджує їх вартість, а саме про порядок обчислення гонорару адвоката, кількість годин, витрачених адвокатами на підготовку процесуальних документів.
7.79. У вирішенні наведених доводів Суд, першочергово, враховує те, що суд апеляційної інстанції надавав означеним доводам відповідну оцінку та залишив без змін додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025 у справі, що розглядається.
7.80. Апеляційний господарський суд, враховуючи процесуальний принцип диспозитивності, не вбачав підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції. До того ж, що суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність Товариством у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, погодився із висновками суду першої інстанції, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 120 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України). Врахувавши фактичні обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, відсутність мотивованих заперечень зі сторони Прокурора щодо заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, суди вважали, що справедливим та співмірним розміром витрат Товариства на професійну правничу допомогу в першої інстанції є 10 000,00 грн.
7.81. Суд також зауважує, що за змістом частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.82. Разом із тим Прокурор не навів доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткового рішення суду першої інстанції у цій справі, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.
7.83. Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені за наслідками розгляду справи № 911/1461/24 по суті, залишаються без змін, то з огляду на відсутність доводів Прокурора, у чому полягає незаконність оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, Верховний Суд не має підстав для його скасування.
Щодо доводів касаційної скарги Прокурора на додаткову постанову апеляційного господарського суду
7.84. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України Прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові застосував положення статей 123, 126, 129 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, які наведені у пунктах 4.1.10 - 4.1.12 цієї постанови.
7.85. Узагальнено доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до того, що суди попередніх інстанцій порушили положення частини четвертої статті 126 ГПК України, оскільки не врахували фактичні обставини справи щодо рівня складності цієї справи та фактичних затрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час участі в ній, у зв'язку з чим стягнута сума витрат на правову допомогу є значно неспівмірною. Також Прокурор вважає, що оскільки судами за результатами розгляду спору по суті встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача (порушення договірних зобов'язань), суди безпідставно не застосували під час розгляду заяви відповідача положення частини дев'ятої статті 129 ГПК України.
7.86. У вирішенні доводів касаційної скарги в цій частині Суд враховує, зокрема, що як встановив суд апеляційної інстанції:
- у відзиві на апеляційну скаргу Прокурора, Товариство зазначило, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у суді апеляційної інстанції, становить 60 000,00 грн;
- у порядку Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" між Адвокатським об'єднанням "Унілекс" (далі - АО "Унілекс") та Товариством укладений Договір про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20 (далі - Договір);
- додатком № 20 до Договору АО "Унілекс" та ТОВ "Автоспецпром" погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) у межах господарського спору у справі № 911/1461/24 в суді апеляційної інстанції, а також визначили розмір відповідної винагороди - 30 000,00 грн;
- між АО "Унілекс" та ТОВ "Автоспецпром" 14.07.2025 підписаний акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким загальна вартість наданих послуг відповідно до Додатку 20 до Договору склала 30 000,00 грн;
- згідно з актом приймання передачі наданих послуг від 14.07.2025 обсяг наданої правової допомоги є таким: 1) Аналіз апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі позивача - Міністерства охорони здоров'я України; 2) підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту; 3) підготовка та подача до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу та інших процесуальних документів у судовій справі № 911/1461/24; 4) участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у справі № 911/1461/24.
7.87. Як свідчить зміст оскаржуваної додаткової постанови, суд апеляційної частково врахував доводи Прокурора, наведені ним у запереченнях на заяву про розподіл судових витрат і зазначив, що на стадії апеляційного розгляду правова позиція відповідача вже була сформована. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано. Під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції представництво інтересів відповідача здійснювало Адвокатське об'єднання "Унілекс".
7.88. Суд апеляційної інстанції також врахував доводи прокурора, що у провадженні судів перебували ще 14 аналогічних справ за позовами прокурора до ТОВ "Автоспецпром" та зазначив, що означене свідчить про обізнаність адвокатів з обставинами усіх цих справ та спірних правовідносин, а отже, поза сумнівом, істотно спрощує надання правничих послуг. Суд апеляційної інстанції врахував, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30000,00 грн, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.
7.89. Отже, зміст оскаржуваної додаткової постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції оцінив розмір заявлених витрат з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг.
7.90. Водночас аргументи Прокурора, викладені у касаційній скарзі, по суті зводяться до незгоди сторони із здійсненим судом розподілом судових витрат та необхідності повного задоволення заяви позивача про відшкодування йому витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильне здійснення судом розподілу цих витрат.
7.91. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.
7.92. Посилання Прокурора на те, що заява відповідача про ухвалення додаткового рішення не містить розрахунків, які б обґрунтовували розумність їх розміру, Суд відхиляє з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
7.93. Так, Велика Палата Верховного Суду у означеній вище справі зауважила та наголосила на тому, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
7.94. У вирішенні доводів Прокурора про те, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, що відповідно до вимог частини дев'ятої статті 129 ГПК України є підставою для покладення витрат у справі на відповідача незалежно від результатів вирішення спору, Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19. Зокрема, у означеній додатковій постанові Велика Палата Верховного Суду викладала висновки про те, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, має бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
7.95. Разом із тим, мотивувальні частини ухвалених у справі судових рішень не містять висновків стосовно того, що спір у цій справі виник саме з неправильних дій відповідача.
7.96. Водночас посилання Прокурора на загальні висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо застосування норм права жодним чином не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, що розглядається.
7.97. Суд касаційної інстанції зазначає, що аналіз висновків, зроблених в оскаржуваній постанові апеляційного господарського суду, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених Прокурором справах, оскільки такі висновки зроблені з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами у справі, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідного рішення.
7.98. Верховний Суд під час касаційного перегляду оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції, за наведеними у касаційній скарзі Прокурором доводами, не вбачає порушень судом апеляційної інстанції положень господарського процесуального законодавства при вирішенні заяви Товариства про розподіл судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції.
7.99. Суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженої додаткової постанови врахував ключові обставини які необхідні під час розгляду заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, оцінив витрати у контексті принципів розумності, співмірності, обґрунтованості і дійшов висновку про її часткове задоволення. Водночас доводи Прокурора щодо порушення судом норм процесуального права не підтверджуються.
7.100. З урахуванням наведеного вище (у розділі 7 цієї постанови), доводи касаційної скарги у своїй сукупності не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень, ухвалених по суті позовних вимог, з цих підстав.
7.101. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені Товариством у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.102. Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
7.103. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
7.104. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
7.105. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.3. Згідно з частинами першою, другою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
8.4. Наявності визначених законом підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій скаржником не доведено.
8.5. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України й залишення касаційної скарги, поданої з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. З огляду на те, що Верховний Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на Прокурора.
9.2. Крім того, як вже зазначено вище Товариство у своєму відзиві на касаційні скарги Прокурора просить про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у справі № 911/1461/24.
9.3. Також 26.09.2025 Товариство звернулося до Суду із заявою про вирішення питання розподілу судових витрат, понесених відповідачем у суді касаційної інстанції. До заяви відповідач приєднав відповідні докази.
9.4. Зокрема, відповідачем висловлено прохання стягнути з Офісу Генерального Прокурора 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
9.5. Товариством на підтвердження судових витрат надано: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 23.02.2020 № №23/02-20; додаток № 32 до договору про надання професійної правничої допомоги від 23.02.2020 № №23/02-20; копію Акта приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2025; копію детального опису робіт; рахунок на оплату; копію ордеру серії ВК № 1138799, який не містить обмежень повноважень адвоката; квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІКС, як докази надіслання заяв з додатками іншим учасникам спору.
9.6. Розглянувши заяву Товариства, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для його часткового задоволення з огляду на таке.
9.7. Суд виходить із того, що право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
9.8. Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
9.9. Частинами першою, третьою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
9.10. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
9.11. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
9.12. Суд зазначає, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу Товариством заявлена у порядку, межах та строку, які визначені чинним законодавством, зокрема частиною восьмою статті 129 ГПК України. З додатків заяви також вбачається, що відповідач направив копію відзиву та заяви з доданими до неї матеріалами Прокурору, позивачу та третій особі. Таким чином, ТОВ "Автоспецпром" також дотримано вимоги частини дев'ятої статті 80 ГПК України.
9.13. За таких обставин, правові підстави для залишення без розгляду заяви про розподіл судових витрат або відмови в задоволенні такої заяви у зв'язку з недотриманням останнім вимог, передбачених статтями 124, 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України, відсутні.
9.14. Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
9.15. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої' допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
9.16. Верховний Суд виходить з того, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
9.17. Як зазначалося вище, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
9.18. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
9.19. Водночас за приписами частини шостої статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
9.20. Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої' допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
9.21. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої' сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
9.22. Суд також враховує, що від Прокурора надійшли заперечення щодо клопотання відповідача про стягнення судових витрат.
9.23. У запереченнях Прокурор зазначає, що заявлений розмір витрат є неспівмірним із фактично наданим обсягом правничої допомоги, із зазначеним переліком послуг у заяві представника відповідача, зі складністю та об'ємом справи, не відповідає критеріям реальності, розумності розміру витрат, оскільки у цій справі правова позиція відповідача не змінювалася і адвокату не потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі. Документи й доводи, по суті є тотожними твердженням викладеним у суді першої та апеляційної інстанції, беручи до уваги об'єм наданих правових послуг, Прокурор вважає, що є підстави для відмови у задоволенні цієї заяви.
9.24. Суд виходить із того, що за умовами Договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20 Товариство (клієнт) доручило, а Адвокатське об'єднання "Унілекс" (об'єднання) зобов'язалося надавати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правничу допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим Договором, його додатками. Завдання на надання правничої допомоги, її обсяги, строки надання визначаються за домовленістю сторін, виходячи з потреб клієнта; сторони погодили, що у випадку необхідності завдання на надання правничої допомоги може визначатися сторонами в додатках до договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 2.2). Протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення виконання завдання, передбаченого відповідним додатком до договору, об'єднання надає клієнту підписані уповноваженою особою та завірені печаткою два примірники акта прийому-передачі наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору (пункт 2.7). Клієнт сплачує об'єднанню гонорар за фактично надану правничу допомогу згідно із завданням, а також відшкодовує додаткові витрати, пов'язані із забезпеченням належного виконання завдання (пункт 5.1).
9.25. Додатком № 32 до Договору АО "Унілекс" та ТОВ "Автоспецпром" погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) у межах господарського спору у справі № 911/1461/24 в суді касаційної інстанції та визначили розмір винагороди - 20 000 грн.
9.26. Також 25.09.2025 між АО "Унілекс" та ТОВ "Автоспецпром" підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким загальна вартість наданих послуг відповідно до Додатку 32 до Договору склала 20 000, 00 грн, а Клієнту надано такі послуги:
1. Аналіз касаційної скарги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Позивача - Міністерства охорони здоров'я України.
2. Підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту.
3. Підготовка та подача до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу в судовій справі № 911/1461/24.
4. Участь в судовому засіданні в суді касаційної інстанції у справі № 911/1461/24.
9.27. Так, у вирішенні заяви відповідача Верховний Суд зауважує, що на підставі Договору про надання правничої допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20, під час розгляду цієї справи (№ 911/2508/24) у судах попередніх інстанцій представництво інтересів ТОВ "Автоспецпром" здійснювало Адвокатське об'єднання "Унілекс", зокрема, адвокат Поцелов А. О. Водночас, відзиви на касаційну скаргу Прокурора від імені відповідача подані та підписані директором Товариства - Курченко Світланою Миколаївною, діючої у порядку самопредставництва. Поряд із тим, адвокат Поцелов А. О. брав участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
9.28. Вирішуючи заяву відповідача з урахуванням доводів Прокурора, викладених у запереченнях на заяву, Суд вважає за необхідне звернутися до висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19. Зокрема, у означених постановах сформовано правовий висновок, відповідно до якого суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
9.29. Колегія суддів заважує, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
9.30. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
9.31. При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
9.32. У вирішенні заяви Товариства Суд також акцентує, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
9.33. Зважаючи на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи вони були (мали бути) фактично понесені, а також оцінювати їх необхідність.
9.34. У цьому контексті Суд звертає увагу, що на стадії касаційного розгляду правова позиція відповідача вже була сформована. Суд також враховує, що під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій представництво інтересів відповідача здійснювало саме АО "Унілекс", зокрема адвокат Поцелов А. О. При цьому, доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин Суду не надано.
9.35. Матеріалами справи підтверджується представництво в судовому засіданні 28.10.2025 адвокатом Поцеловим А. О., що у сукупності процесуальної поведінки представника свідчить про підготовку вказаної особи, шляхом аналізу судової практики та підбору нормативно-правової бази для спірних правовідносин з метою захисту інтересів клієнта (відповідача) у Верховному Суді. У контексті зазначеного Суд також враховує позицію Офісу Генерального прокурора, заявлену у запереченнях на заяву відповідача щодо неспівмірності та непропорційності заявленого Товариством розміру витрат на професійну правничу допомогу.
9.36. Отже, дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи, враховуючи їх складання та подання у сукупності, колегія суддів вважає, що розмір заявлених витрат на правову допомогу про стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн, не відповідає критерію необхідності, дійсності та розумності адвокатських витрат, їх розмір не має характеру співмірності зі складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг.
9.37. З урахуванням викладеного вище, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК України, керуючись статтями 2, 80, 123, 126, 129 ГПК України, зважаючи на рівень складності справи, надані адвокатом послуги, критерії розумності, справедливості, реальності та необхідності судових витрат, на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження у справі № 911/1461/24 за касаційними скаргами заступника Генерального прокурора в частині підстави, касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2025, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 17.03.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 у справі № 911/1461/24 залишити без змін.
4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Автоспецпром" про розподіл судових витрат у суді касаційної інстанції задовольнити частково.
5. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автоспецпром" 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи № 911/1461/24 у суді касаційної інстанції. В іншій частині відмовити.
6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова