27 жовтня 2025 року Справа № 926/2840/25
За позовом Чернівецької міської ради
до Корпоративного підприємства "Буковина сервіс-центр"
про стягнення несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 31 січня 2008 року №4455 у розмірі 3568112,29 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - Лелюк Х.М.
від відповідача - Сарафінчан І.Ф.
Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Корпоративного підприємства "Буковина сервіс-центр" про стягнення несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 31 січня 2008 року №4455 у розмірі 3568112,29 грн.
Позов обґрунтований обставинами неналежного виконання відповідачем умов договору оренди землі за № 4455 від 31 січня 2008 року в частині сплати орендної плати за період з 2022 року по 2023 рік у розмірі 3568112,29 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2025 року, справу №926/2840/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 29 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17 вересня 2025 року.
Ухвалою суду від 17 вересня 2025 року відкладено підготовче засідання на 01 жовтня 2025 року.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2025 року відкладено підготовче засідання на 15 жовтня 2025 року.
14 жовтня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду заяву (вх. №3479), у якій просила суд продовжити відповідачу процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву та відкласти розгляд у зв'язку із необхідністю його подання до суду.
15 жовтня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» направила до суду заперечення щодо відкладення та поновлення строків (вх. №4191).
Ухвалою суду від 15 жовтня 2025 року постановлено: у задоволенні заяви представника Корпоративного підприємства "Буковина сервіс-центр" (вх. №3479 від 14 жовтня 2025 року) про відкладення підготовчого засідання і продовження процесуального строку на подання відзиву - відмовити; закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду по суті на 27 жовтня 2025 року.
23 жовтня 2025 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд» направила до суду заяву (вх. №3573), у якій відповідач позовні вимоги визнає повністю.
Крім того, у зв'язку із достатньо значною сумою позову та скрутним матеріальним становищем відповідач просить суд розстрочити виконання рішення про стягнення заборгованості в сумі 3568112,29 грн рівними частинами з 10 січня 2026 року по 10 грудня 2026 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 27 жовтня 2025 року підтримала подану заяву про визнання позову відповідачем, а також просила суд розстрочити виконання рішення строком на один рік.
Представник позивача у судовому засіданні 27 жовтня 2025 року просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з урахуванням визнання відповідачем позову та не заперечила проти розстрочення виконання судового рішення.
Частиною 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Розглянувши подані сторонами по справі документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін по справі, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
31 січня 2008 року між Чернівецькою міською радою (надалі - орендодавець) та Корпоративним підприємством "Буковина сервіс-центр" (надалі - орендар) укладено Договір №4455 оренди земельної ділянки (далі-Договір), за умовами пункту 1 на підставі рішення 18 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 12 липня 2007 року №351, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться в м. Чернівці на пров. Миколаївському, 1-А.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,1673 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 5501962,91 грн (пункти 2-3 Договору).
Згідно з пунктом 4 Договору земельна ділянка надається в оренду терміном до 07 липня 2054 року для обслуговування будівель.
Відповідно до пункту 5 Договору річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Відповідно до Положення про оренду земельних ділянок та порядок визначення розмірів орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівці, затвердженого рішенням 19 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 31 серпня 2007 року №391, на період до завершення будівництва річна орендна плата становить 187066,74 грн.
Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівель. Цільове призначення земельної ділянки - комерційне використання (код 1.11.3) (пункти 14-15 Договору).
Згідно з пунктами 21-22 Договору орендодавець зокрема має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату за землю.
Зміни умов цього Договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін У разі недосягнення згоди щодо зміни умов цього Договору спір вирішується у судовому порядку (пункт 26 Договору).
Відповідно до пункту 30 Договору за невиконання або неналежне виконання цього Договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов цього Договору.
Договір набирає чинності з моменту укладення та його державної реєстрації (пункт 32 Договору).
Невід'ємними частинами цього Договору є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; розрахунок розміру орендної плат; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом (пункт 35 Договору).
31 січня 2008 року сторони склали, підписали та скріпили печатками Акт прийому-передачі земельної ділянки на місцевості в оренду для обслуговування будівель, яка знаходиться в м. Чернівці на пров. Миколаївському, 1-А.
Договір оренди землі № 4455 від 31 січня 2008 року зареєстрований 02 квітня 2008 року у Чернівецькій регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", що підтверджується відміткою реєстратора "у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок №4АА007058 вчинено запис за номером 04088090067".
Також, спірний договір зареєстрований 03 серпня 2009 року, що підтверджується відміткою «Внесено в реєстр договорів оренди землі».
22 жовтня 2010 року між сторонами було укладено додатковий договір №1/4455 до договору оренди земельної ділянки, яким внесено зміни до умов договору про наступне:
«… Відповідно до рішення 24 сесії міської ради V скликання від 12.02.2008 р. №510 "Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність раніше прийняті рішення", згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.10.2010р. №2283:
- пункт 5 договору викласти в такій редакції: "5. Річна орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі в розмірі 387877.05 грн. (триста вісімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят сім гри. 05 коп.).";
- пункт 7 договору викласти в такій редакції: "7. Орендна плата вноситься Орендарем рівними частинами на рахунок Чернівецької міської ради (23246436) №33210812700002 в управлінні Державного казначейства Чернівецької області, МФО 856135, код 13050200 у строк до 30 числа місяця, наступного за звітним.".
Цей договір є невід?ємною частиною договору оренди землі, зареєстрованого в реєстрі департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради за реєстровим номером №4455 від 31 січня 2008 року...»
Відповідно до пункту 6.2 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати земельні ділянки в м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року № 715 (зі змінами, внесеними рішенням Чернівецької міської ради від 28 липня 2011 року № 221), розмір орендної плати переглядається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України, в тому числі рішеннями Чернівецької міської ради, що набрали чинності у порядку, визначеному законодавством, або умовами договору оренди землі.
Рішенням Чернівецької міської ради від 26 лютого 2021 року №118 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішення міської ради V скликання від 12 лютого 2008 року № 510», затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців. Згідно з пунктом 2 рішення нормативна грошова оцінка земель м. Чернівці вводиться в дію з 01 січня 2022 року.
25 жовтня 2024 року Чернівецькою міською радою сформовано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9951807832024, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:38:002:0018 становить 99860703,13 грн.
Як вбачається з листа Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області від 04 листопада 2024 року №7315/5/24-13-04-09 відповідачем відповідно до поданих податкових декларацій сплачено орендну плату за 2022 рік в сумі 803338,57 грн, за 2023 рік - 920773,21 грн, за 2024 рік - 2344248,18 грн (станом на 04 листопада 2024 року).
Позивачем долучено до матеріалів справи рішення Господарського суду Чернівецької області від 28 грудня 2023 року у справі №926/3374/23, яким внесено зміни до Договору оренди землі від 31 січня 2008 року укладений між Чернівецькою міською радою та приватним підприємством корпоративним підприємством «Буковина Сервіс-Центр», за яким передано в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівель, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці пров. Миколаївській, 1-А, виклавши пункти 3, 5, 7 договору в такій редакції:
« 3. Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 23.06.2023 № HB-9923042932023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 94980292, 83 грн.
5. Річна орендна плата складає 2849408,79 грн (два мільйони вісімсот сорок дев'ять тисяч чотириста вісім грн 79 коп), що становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі.
7. Орендна плата сплачується Орендарем рівними частинами у строк до 30 числа місяця наступного за звітним, на розрахунковий рахунок: Чернівецьке ГУК/Чернівецька ТГ/, КОД ЄДРПОУ 37836095, р/р UA668999980334129812000024405, Казначейство України (EAП), код платежу 18010600 - орендна плата з юридичних осіб.».
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2024 року у справі №926/3374/23 рішення Господарського суду Чернівецької області від 28 грудня 2023 року у справі №926/3374/23 залишено без змін.
Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку орендної плати за землю, не сплаченої орендарем у зв'язку із введенням в дію 01 січня 2022 року нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці, яка підлягає стягненню з орендаря земельної ділянки комунальної власності за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року у розмірі 3568112,29 грн, з них: за 2022 рік - 1669179,70 грн; за 2023 рік - 1898932,59 грн, що складає 3% від нормативно грошової оцінки землі.
Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради направляв на адресу відповідача лист-претензію №24/01-08/3-04/4/9 від 03 січня 2025 року щодо сплати орендної плати за землю.
У матеріалах справи відсутні докази сплати вищевказаної заборгованості відповідачем або надання відповіді на отриману претензію.
Договір оренди землі № 4455 від 31 січня 2008 року та Додатковий договір №1/4455 від 22 жовтня 2010 року підписані та скріплені печатками орендодавця і орендаря.
Доказів розірвання, зміни чи визнання договору оренди землі недійсним суду не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Внаслідок укладення Договору оренди землі №4455 від 31 січня 2008 року та додаткових договорів до нього між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі», іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.
Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (частини 1, 8 вказаної норми).
Відповідно до статті 2 Закону України “Про оренду землі» відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтями 1, 13 Закону України “Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до статті 21 Закону України “Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Згідно зі статтею 24 Закону України “Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, що його орендар вносить орендодавцю за користування земельною ділянкою.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунально власності базою для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлено Законом України “Про оцінку земель».
Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України “Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Статтею 13 Закону України “Про оцінку земель» встановлено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 13 Закону України “Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України “Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
За змістом статті 18 Закону України “Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7- 10 років.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України “Про землеустрій».
Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України “Про оцінку земель».
Частинами 1, 3 та 4 цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України унормовано, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Врахувавши вказані норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі №914/2848/22 виснувала, що нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.
Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пунктах 101, 102, 108 постанови від 05 червня 2024 року у справі № 914/2848/22.
Врахувавши особливості правовідносин з оренди земель державної та комунальної власності, які характеризуються наявністю імперативних елементів, у пунктах 118-122 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду здійснила системний аналіз законів "Про оренду землі", "Про оцінку земель" та Податкового кодексу України і дійшла висновку, що зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності призводить до зміни розміру орендної плати. При цьому технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, затверджує орган місцевого самоврядування відповідним рішенням без узгодження з орендарем земельної ділянки. Натомість в орендаря земельної ділянки державної або комунальної власності з моменту введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки (пункт 122 постанови Великої палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі 925/457/23).
Водночас обов'язковість урахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (абзац 2 частини 1 статті 13 Закону України “Про оцінку земель»). Отже, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає положенням частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Отже, з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України нового розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності автоматично змінюються і права та обов'язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, якщо він визначений у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов'язок сторін вносити зміни до договору. Подібна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 вересня 2024 року у справі №911/1583/23, постанові Великої палати Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що задоволення позовної вимоги про визнання укладеною спірної додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності, які пов'язані тільки зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не приведе до захисту прав чи інтересів позивача, оскільки судове рішення про визнання укладеною спірної додаткової угоди не матиме наслідком стягнення з відповідача орендної плати відповідно до зміненого розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 106 постанови).
Орендодавець у випадку зміни розміру орендної плати у зв'язку зі зміною нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної чи комунальної власності вправі вимагати від орендаря сплати орендної плати у зміненому розмірі, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом про стягнення спірної суми (пункт 109 постанови).
У пункті 110 постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належному способу захисту орендодавця у такому випадку відповідає позовна вимога про стягнення орендної плати, не сплаченої орендарем. Водночас несплачена орендна плата підлягає стягненню за весь період прострочення з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 ПК України рішення ради щодо зміни розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернівецької міської ради від 26 лютого 2021 року № 118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішення міської ради V скликання від 12 лютого 2008 року № 510», затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, розроблену Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст “Дніпромісто» ім. Ю.М. Білоконя».
Вказане рішення доведено до відома населення шляхом опублікування на офіційному вебсайті Чернівецької міської ради http://chernivtsy.eu/portal/1154.
Згідно з пунктом 2 вищезазначеного рішення нормативна грошова оцінка земель м. Чернівці вводиться в дію з 01 січня 2022 року.
Відтак, починаючи з 2022 року річний розмір орендної плати визначається за нормами Податкового кодексу України та обчислюється відповідно до рішення міської ради від 23 жовтня 2008 року № 715 (зі змінами) “Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях» за ставкою 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної рішенням міської ради від 26 лютого 2021 року № 118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці».
Нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України “Про оцінку земель» оформлюється як витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку землі, який видається центральним органом виконавчої влади.
Згідно з наявним у матеріалах справи витягом з нормативної грошової оцінки земельної ділянки №НВ-9951807832024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136600:38:002:0018 становить 99860703,13 грн.
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (стаття 21 Закону України “Про оренду землі»).
Положеннями пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки (пункт 289.2 Податкового кодексу України), тобто, для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідному році треба перемножити нормативно грошову оцінку на всі коефіцієнти індексації за попередні роки з дати проведення нормативно грошової оцінки для конкретної земельної ділянки.
Відповідно до пункту 289.3. статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що орендна плата щорічно індексується у відповідності із чинним законодавством України. Орендар щорічно станом на 1 січня поточного року проводить перерахунок річної орендної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року №783 "Про проведення індексації грошової оцінки земель". Тобто, орендар взяв на себе зобов'язання вносити щомісячні орендні платежі з урахуванням індексу інфляції споживчих цін у кожному місяці.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у 2022 році становив - 1,15 (для земель несільськогосподарського призначення), у 2023 році - 1,051 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Отже, у 2022 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якою користується відповідач, з урахуванням відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, зазначених у витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 25 жовтня 2024 року, з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2022 - 1,15 становила 82621687,94 грн, за 2023 рік - 1,051 становила 95014941,13 грн.
Згідно з пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;
288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Статтею 274 Податкового кодексу України встановлений земельний податок у розмірі не більше 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Виходячи зі змісту підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, дана норма встановлює мінімальний розмір річної суми орендної плати, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки. Подібний підхід до розуміння норм права викладено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №922/3758/20.
Матеріалами справи встановлено, що ставка орендної плати відповідно до положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у місті Чернівці складає 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Судом також встановлено, що за розрахунком позивача за період з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2023 року сума недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Чернівці на пров. Миколаївському, 1-А, площа 3,1673 га, кадастровий номер 7310136600:38:002:0018 складає різницю між сумою орендної плати за землю згідно зміненої нормативно грошової оцінки та сумою орендної плати за землю, зазначеною в податкових деклараціях відповідача.
Перевіривши правильність наданого позивачем до позовної заяви розрахунку орендної плати за землю не сплаченої орендарем у зв'язку із введенням в дію з 01 січня 2022 року нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці, суд встановив, що він здійснений у відповідності до закону та арифметично правильно. Відтак, несплачена відповідачем орендна плата за землю становить 3568112,29 грн, з яких: 1669179,70 грн за 2022 рік та 1898932,59 грн за 2023 рік.
З урахуванням того, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а її зміна є безумовною підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін договору оренди земель комунальної власності про можливість такої зміни, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з Корпоративного підприємства "Буковина сервіс-центр" 3568112,29 грн.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі “Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно з частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи визнання позову відповідачем і те, що визнання позову не суперечить закону і не порушує права чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач за звернення із відповідною позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 42818,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1076 від 12 серпня 2025 року.
Відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір» та статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 297342,70 грн, решту судового збору покласти на відповідача.
Відповідач, у заяві про визнання позову (вх. №3573 від 23 жовтня 2025 року) також просив суд розстрочити виконання рішення про стягнення заборгованості в сумі 3568112,29 грн рівними частинами з 10 січня 2026 року по 10 грудня 2026 року.
Відповідно до пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.
Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно з пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.
Так, відповідно до зазначених норм процесуального закону надання заявнику відстрочення або розстрочення виконання рішення є правом господарського суду, яке закон не обмежує точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки.
Питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення
Разом з тим, суд також враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Тобто важливим є досягти балансу інтересів сторін, оскільки передбачена процесуальним законом можливість розстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов'язань та виконання безспірних вимог стягувача, попри те надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме:
- для боржника - загрозу неможливості подальшого виконання своїх зобов'язань та припинення своєї господарської діяльності;
- для стягувача - загрозу можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника в стан неплатоспроможності.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07 жовтня 2003 року у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02).
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 квітня 2018 року у справі №920/199/16.
Обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання судового рішення, відповідач посилається на значну суму, що підлягає стягненню та скрутне матеріальне становище, воєнного стану в країні.
Водночас, відповідач виявляє намір добросовісно сплатити кошту на користь позивача згідно запропонованого графіку розстрочення виконання рішення на 12 місяців рівними частинами.
До того ж, представник позивача у судовому засіданні 27 жовтня 2025 проти розстрочення виконання рішення не заперечила.
Оцінюючи вищенаведені обставини суд враховує, що відповідач не ухиляється від виконання своїх обов'язків з погашення заборгованості, що розстрочка виконання рішення є тією мірою, яка надає можливість працювати товариству та здійснювати поступове погашення заборгованості, оскільки одночасне примусове стягнення всієї заборгованості може вкрай негативно вплинути на його функціонування.
Окрім того, позивач надав свою згоду на розстрочення виконання рішення у справі №926/2840/25 зі сплатою рівними частинами суми заборгованості.
Враховуючи вище наведене, беручи до уваги позицію позивача стосовно поданої відповідачем заяви, а також матеріальні інтереси обох сторін, з метою дотримання балансу їх інтересів, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування статті 331 Господарського процесуального кодексу України та розстрочення виконання судового рішення у цій справі.
Поряд з цим, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення на 12 місяць зі сплатою заборгованості рівними частинами по 297342,69 грн щомісячно. Згідно з запропонованим відповідачем графіком погашення строк оплати передбачено з 10 січня 2026 року по 10 грудня 2026 року.
Однак, положеннями частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
У даній справі Господарським судом Чернівецької області ухвалено рішення - 27 жовтня 2025 року.
Згідно з частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Отже, враховуючи приписи частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, розстрочення виконання судового рішення в даному випадку можливе лише на 12 місяців з відраховуванням строку з 27 жовтня 2025 року.
З урахуванням викладеної норми процесуального закону та позицій сторін по справі, суд дійшов висновку подану відповідачем заяву про розстрочення виконання рішення -задовольнити частково (вх.№3573 від 23 жовтня 2025 року).
Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 130, 191, 232, 233, 236-241, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Чернівецької міської ради до Корпоративного підприємства "Буковина сервіс-центр" про стягнення несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 31 січня 2008 року №4455 у розмірі 3568112,29 грн - задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Корпоративного підприємства "Буковина сервіс-центр" (58032, Україна, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м. Чернівці, вул. Проектна, буд. 3, код 33001870) на користь Чернівецької міської ради (58002, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа, буд. 1, код 36068147) несплачену орендну плату за договором оренди земельної ділянки від 31 січня 2008 року №4455 за період з 2022 року по 2023 рік у загальному розмірі 3568112,29 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 21409,00 грн.
3. Повернути Чернівецькій міській раді (58002, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа, буд. 1, код 36068147) з державного бюджету України 21409,00 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №1076 від 12 серпня 2025 року до Господарського суду Чернівецької області за подання позову.
4. Розстрочити виконання судового рішення по справі № 926/2840/25 терміном на 12 місяців шляхом сплати щомісячно не пізніше 10 числа кожного місяця по 297342,70 грн, а саме:
- не пізніше 10 листопада 2025 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 грудня 2025 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 січня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 лютого 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 березня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 квітня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 травня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 червня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 липня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 серпня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 вересня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 жовтня 2026 року - 297342,70 грн;
- не пізніше 10 листопада 2026 року - 297342,70 грн.
У судовому засіданні 27 жовтня 2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК