22 жовтня 2025 року Справа № 926/2167/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-2002"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика"
про стягнення грошових коштів в сумі 3267947,60 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача (в режимі ВКЗ) - Бондаренко О.А.
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем-2002" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика" про стягнення грошових коштів в сумі 3267947,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання договору поставки №2111/11 від 21 листопада 2023 року позивач передав у власність відповідача товар (білково-мінерально-вітамінні добавки, комбікорми (насипом або фасовані в мішки), премікси, інший товар) на загальну суму 3267947,60 грн, однак, відповідач не сплатив його вартість, внаслідок чого заборгував позивачу 3267947,60 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2025 року справу №926/2167/24 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 02 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 23 липня 2025 року відкладено підготовче засідання на 27 серпня 2025 року.
Ухвалою суду від 27 серпня 2025 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 10 вересня 2025 року.
Ухвалою суду від 10 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 вересня 2025 року.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 15 жовтня 2025 року.
Представники позивача у судовому засіданні 15 жовтня 2025 року позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2025 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 22 жовтня 2025 року.
Відповідач явку належного представника у всі проведені судові засідання не забезпечив.
Крім того, відповідач як юридична особа не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» системи ЄСІТС.
При цьому направлена господарським судом поштова кореспонденція на юридичну адресу відповідача поверталась назад до суду.
Так, про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалами суду, які направлялися судом на юридичну адресу відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 60350, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, село Тарасівці, вул. Центральна, будинок 1, та які повернулась до суду з довідками Акціонерного товариства "Укрпошта" з вказаною причиною повернення кореспонденції "Адресат відсутній за вказаною адресою" (ухвала від 02 липня 2025 року, ухвала від 23 липня 2025 року, ухвала від 27 серпня 2025 року, ухвала від 10 вересня 2025 року, ухвала від 22 вересня 2025 року, ухвала від 15 жовтня 2025 року).
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Факт не отримання адресатом поштової кореспонденції, враховуючи, що суд, з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою та які повернулися до суду у зв'язку з їх неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
За змістом пункту 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження "не повертати" (пункт 102 вказаних вище Правил).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 07 вересня 2022 року № 910/10569/21, від 19 грудня 2022 року № 910/1730/22, від 01 березня 2023 року № 910/18543/21, від 30 березня 2023 року № 910/2654/22, від 06 червня 2023 року № 922/3604/21, від 09 листопада 2023 року у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21), від 21 жовтня 2024 року у справі №914/3445/23).
Також суд неодноразово повідомляв Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика" про дату, час і місце розгляду справи, розмістивши оголошення про виклик до суду на вебпорталі судової влади України на офіційному вебсайті Господарського суду Чернівецької області.
Крім того, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області і визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Тобто, судом було вжито усіх необхідних заходів із повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи та відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участі.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №918/1478/14 та від 03 серпня 2022 року у справі №909/595/21).
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Як нагадує Суд у справі “Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача.
Також, з огляду на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
21 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Тандем-2002» (надалі - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика" (надалі - покупець) укладено договір поставки № 2111/11 (надалі - Договір), згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця білково-мінерально-вітамінні добавки, комбікорми (насипом або фасовані в мішки), премікси, добавки кормові, інший товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 Договору).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями протягом усього строку дії цього Договору.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, якщо інше не вказане в Договорі (додаткових угодах до нього, поставка товару здійснюється на умовах FCA (Інкотермс2020). При цьому сторони погодили, що місцем поставки (передачі товару Покупцю або визначеному ним перевізнику, місцем переходу права власності та ризиків) є склад постачальника за адресою: Україна, Хмельницька обл., Летичівський р-н, смт. Летичів, вул. Савицького Юрія, 101. Навантаження товару здійснюється за рахунок постачальника в місці поставки. Право власності на товар переходить до покупця в місці поставки товару в момент завантаження товару на транспортний засіб, наданий покупцем, що підтверджується датою складання видаткової накладної постачальником.
Відповідно до пункту 4.1 ціна товару, що поставляється відповідно до Договору, вказується до видаткових накладних постачальника. У вартість товару включаються усі витрати постачальника згідно з базисом поставки. Загальна вартість Договору визначається як вартість товару, поставка якого здійснюється відповідно до видаткових накладних постачальника (пункт 4.2 Договору).
Згідно з пунктом 5.1 Договору оплата товару покупцем здійснюється в порядку 100 % оплати вартості даної партії товару (відповідно до видаткової накладної) не пізніше дати поставки конкретної партії товару. Датою поставки конкретної партії товару є дата видаткової накладної Постачальника.
Договір набуває чинності 01 січня 2024 року і діє по 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному Договору (пункт 11.2 Договору).
Вказаний Договір скріплений відтисками печаток сторін і підписами уповноважених осіб.
Доказів розірвання Договору поставки № 2111/11 від 21 листопада 2023 року або визнання недійсними Договору внаслідок недодержання сторонами в момент їх вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання Договорів в силу певних об'єктивних обставин.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.
Внаслідок укладення Договору поставки № 2111/11 від 21 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тандем-2002" та Сільськогосподарським товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика" згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України (чинній в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 669 Цивільного кодексу України встановлено, що кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (стаття 664 Цивільного кодексу України).
У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що на виконання умов Договору №2111/11 від 21 листопада 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем-2002" здійснило постачання товару на загальну суму 3267947,60 грн, що підтверджується видатковими накладними, а саме:
- №Т24010400000028 від 04 січня 2024 року на суму 279373,51 грн;
- №Т24012600000035 від 26 січня 2024 року на суму 183645,91 грн;
- №Т24021300000035 від 13 лютого 2024 року на суму 228643,79 грн;
- №Т24031100000045 від 11 березня 2024 року на суму 201379,48 грн;
- №Т24040100000036 від 01 квітня 2024 року на суму 239174,08 грн;
- №Т24050100000027 від 01 травня 2024 року на суму 267403,51 грн;
- №Т24062500000028 від 25 червня 2024 року на суму 166498,50 грн;
- №Т24060400000020 від 04 червня 2024 року на суму 182710,50 грн;
- №Т24071200000028 від 12 липня 2024 року на суму 210231,01 грн;
- №Т24080700000001 від 07 серпня 2024 року на суму 210931,20 грн;
- №Т24091800000046 від 18 вересня 2024 року на суму 139214,21 грн;
- №Т24090400000016 від 04 вересня 2024 року на суму 142400,98 грн;
- №Т24100300000001 від 03 жовтня 2024 року на суму 275569,97 грн;
- №Т24110100000041 від 01 листопада 2024 року на суму 175344,72 грн;
- №Т24112100000022 від 21 листопада 2024 року на суму 137870,23 грн;
- №Т24120600000032 від 06 грудня 2024 року на суму 137403,00 грн;
- №Т24122700000031 від 27 грудня 2024 року на суму 90153,00 грн.
Вказані видаткові накладні підписані продавцем та покупцем, скріплені печатками Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-2002" (від постачальника) і Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика" (від покупця) та не містить жодних зауважень чи заперечень з боку покупця щодо якості, кількості або вартості отриманого від позивача товару, оформлення та повноти відображення відомостей щодо господарської операції з поставки відповідачу товару.
У постанові від 10 грудня 2020 року у справі №910/14900/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію. Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо ( стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Згідно з абзацом 1 пункту 2.5. Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого наказомМінфіну від 24 травня 1995 року №88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
З огляду на викладене, вищезазначені видаткові накладні відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів.
Відтак, судом встановлено, що позивач покладені на нього обов'язки виконав в повному обсязі.
Однак, відповідач покладені на нього обов'язки за Договором поставки №2111/11 від 21 листопада 2023 року не виконав, внаслідок чого заборгував позивачу 3267947,60 грн.
На момент розгляду справи, сторони по справі не долучили до матеріалів доказів сплати відповідачем наявної перед позивачем суми заборгованості.
Статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 910/5614/23 зазначено, що: "…Як свідчить тлумачення статті 526 Цивільного кодексу України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання…".
Отже, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3267947,60 грн.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту оплати поставлено товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 3267947,60 грн оплати за договором поставки № 2111/11 від 21 листопада 2023 року.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що станом на дату прийняття рішення обов'язок щодо сплати заборгованості за поставлений товар настав, дана заборгованість відповідача перед позивачем належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 49019,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1009 від 26 червня 2025 року.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
З огляду на задоволення позовних вимог повністю, суд дійшов висновку покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 49019,21 грн. Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи сторонами по справі не заявлено до стягнення.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-2002" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика" про стягнення грошових коштів в сумі 3267947,60 грн - задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасовецька птахофабрика" (60350, Чернівецька область, Чернівецький район, село Тарасівці, вул. Центральна, 1, код 32171745) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тандем-2002" (36009, Полтавська область, м. Полтава, вул. Вокзальна, буд. 6-А, код 32081777) заборгованість в сумі 3267947,60 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 49019,21 грн.
У судовому засіданні 22 жовтня 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 31 жовтня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК