вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
21.10.2025м. ДніпроСправа № 904/4135/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ)
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Дніпропетровська обл., Кам'янський р-н, м. Жовті Води)
про стягнення заборгованості
Представники:
від позивача: Кемінь В.В.;
від відповідача: Левченко І.А.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 18766922,16грн, з якої: 13902399,77грн основного боргу, 207575,52грн трьох відсотків річних, 2525752,92грн пені, 1282157,50грн штрафу, 849036,45грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу №509/03/402ВО від 15.07.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений природний газ.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.08.2025.
31.07.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява, до якої надано докази часткової оплати відповідачем за поставлений природний газ у сумі 49210681,71грн.
Також, 31.07.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
01.08.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.
В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що умовами договору сторони погодили, що за порушення строків оплати за поставлений товар, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України. Відповідач вказує, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Відповідач наголошує, що у даній справі йде мова саме за грошове зобов'язання, що виключає можливість застосування частини другої, шостої статті 231 Господарського кодексу України до спірних відносин. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу задоволенню не підлягають.
05.08.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що оскільки у статті 231 Господарського кодексу України не уточнено про яке зобов'язання йде мова - можна дійти до висновку, що до боржника, який порушив господарське зобов'язання, застосування штрафних санкцій у вигляді пені та/або штрафу можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділенні законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відтак пеня чи штраф застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання або навпаки тільки за невиконання негрошових зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2025 задоволено заяву представника позивача про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме за допомогою комплексних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2025 відкладено підготовче засідання на 11.09.2025.
08.09.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2025 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а саме за допомогою комплексних засобів та підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
11.09.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У своїх запереченнях відповідач зазначив, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.10.2025.
15.09.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про зменшення розміру трьох відсотків річних на 50%.
19.09.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення проти заяви відповідача про зменшення нарахованих трьох відсотків річних на 50%.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що ним були створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У судовому засіданні 21.10.2025 проголошене скорочене рішення суду.
Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
15.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник, позивач) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу №509/03/402ВО (далі - договір).
Постачальник зобов'язується поставити споживачеві газове паливо, код ДК 021:2015-0912, (природний газ), видобутий в межах території України, та/або імпортований на територію України, у порядку та на умовах, встановлених цим договором, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).
Згідно з пунктом 1.3 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб в якості палива та/або в якості сировини, а не для продажу. Споживач є кінцевим споживачем природного газу.
Відповідно до пункту 2.1 договору загальний обсяг постачання газу споживачу за цим договором складає 4000,00тис.куб.метрів та здійснюється протягом періоду дії цього договору, (точка виходу 56XOOOOOE8LLVOOD):
липень 150,000тис.куб.м, серпень 426,572тис.куб.м, вересень 450,000тис.куб.м, жовтень 880,940тис.куб.м, листопад 953,660тис.куб.м, грудень 1138,828тис.куб.м.
Приймання - передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем протягом періоду постачання, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість (пункт 2.8 договору).
Приписами пункту 2.12 договору встановлено, що споживач протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу.
Підписані сторонами акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.
Згідно з пунктом 3.1 договору, ціна постачання газу за 1тис.куб.м. (одну тисячу кубічних метрів), що постачається постачальником споживачу в липні - серпні (до 20.08. (включно)) 2024 року, складає 13164,60грн, крім того, ПДВ (20%) - 2632,92грн, всього з ПДВ 20% - 15797,52грн (п'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто сім грн 52 коп.).
Ціна постачання газу за 1тис.куб.м. (одну тисячу кубічних метрів), що постачається постачальником споживачу у серпні (з 21.08. по 31.08 (включно)) 2024 року, складає 14554,75грн, крім того, ПДВ (20 %) - 2910,95грн, всього з ПДВ 20% - 17465,70грн (сімнадцять тисяч чотириста шістдесят п'ять грн 70 коп.).
Ціна постачання газу за 1тис.куб.м. (одну тисячу кубічних метрів), що постачається постачальником споживачу у вересні (з 01.09. по 25.09 (включно)) 2024 року, складає 16000,00грн, крім того, ПДВ (20 %) - 3200,00грн, всього з ПДВ 20% - 19200,00грн (дев'ятнадцять тисяч двісті гривень 00 копійок ).
Ціна постачання газу за 1тис.куб.м. (одну тисячу кубічних метрів), що постачається постачальником споживачу у вересні з 26.09. - грудні 2024 року, складає 15464,00грн, крім того, ПДВ (20 %) - 3092,80грн, всього з ПДВ 20% - 18556,80грн (вісімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість гривень 80 копійок) (у редакції додаткової угоди №3 від 26.09.2024).
Відповідно до пункту 3.6 договору загальна ціна договору складає: 52378408,19грн, крім того, ПДВ (20%)- 10475681,64грн, всього разом з ПДВ 62854089,83грн (шістдесят два мільйони вісімсот п'ятдесят чотири тисячі вісімдесят дев'ять гривень 83 копійки) (у редакції додаткової угоди №3 від 26.09.2024).
Оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника за відповідний розрахунковий період (місяць) в наступному порядку: - 100% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу (пункт 3.7 договору).
Пункт 3.9 договору встановлює, що остаточний розрахунок за фактично поставлений газ (у тому числі оплата вартості місячного, добового небалансу та вартості відхилення від замовленого обсягу послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи) здійснюється до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу.
Пункт 3.13 договору визначає, що оплата вартості природного газу за цим договором здійснюється споживачем грошовими коштами у національній валюті - гривні, що перераховуються на поточний рахунок постачальника.
Згідно з пунктом 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором винна сторона, крім суми заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції, відшкодовує сумлінній стороні заподіяні цим належним чином документально підтверджені збитки в повному обсязі.
Приписами пункту 12.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2024, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. За взаємною згодою сторін договір може бути припинено достроково. При цьому, сторона, яка має намір розірвати договір письмово попереджає про це іншу сторону за 21 (двадцять один) календарний день до запланованої дати розірвання.
Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Між сторонами підписано додаткові угоди №№ 1, 2, 3 від 29.08.2024, 30.08.2024 та 26.09.2024 відповідно (а.с. 24-26 том 1).
Позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з липня 2024 року грудень 2024 року передавав у власність відповідача природний газ на загальну суму 63113081,48грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними та скріпленими печатками сторін без зауважень та заперечень:
- акт приймання-передачі природного газу №12897 від 31.07.2024, обсяг переданого газу: 344,10030тис.м.куб; обсяг добового небалансу газу 35,02477тис.м.куб; вартістю: 5604135,34грн;
- акт приймання-передачі природного газу №14158 від 31.08.2024, обсяг переданого газу: 702,69436тис.м.куб.; обсяг добового небалансу газу - 0,33674тис.м.куб; вартістю: 11671357,92грн;
- акт приймання-передачі природного газу №14558 від 30.09.2024, обсяг переданого газу: 510,91482тис.м.куб.; обсяг добового небалансу газу - 0,36287тис.м.куб., вартістю: 9810896,16грн;
- акт приймання-передачі природного газу №17565 від 31.10.2024, обсяг переданого газу: 237,98671тис.м.куб., обсяг добового небалансу газу - 0,00309тис.м.куб., вартістю: 4455285,56грн;
- акт приймання-передачі природного газу №19646 від 30.11.2024, обсяг переданого газу: 1240,17249тис.м.куб., обсяг добового небалансу газу - 0,04771грн, вартістю: 23217038,53грн;
- акт приймання-передачі природного газу №22340 від 31.12.2024, обсяг переданого газу: 446,19050тис.м.куб., обсяг добового небалансу газу - 0,043023тис.м.куб, вартістю: 8354367,97грн (а.с. 27-32 том 1).
Позивач зазначає, що оплату за поставлений природний газ відповідач здійснив частково, що підтверджується довідкою АТ "Ощадбанк" №77/4-09/48404/2025 від 25.04.2025 про надходження коштів за період з 01.05.2023 по 24.04.2025 на суму 49210681,71грн (а.с. 54-57 том 1), у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за поставлений газ у розмірі 13902399,77грн, що і стало причиною звернення до суду.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено вимогу №119/4.1.2-16515-2025 від 04.03.2025 про сплату заборгованості, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з повідомленням, фіскальним чеком з "Укрпошта" та списком згрупованих відправлень. Однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені (а.с. 37-зворотній аркуш 39 том 1).
Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача за договором постачання природного газу №509/03/402ВО від 15.07.2024 основної заборгованості, пені, трьох відсотків річних, штрафу та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату поставленого товару.
Предметом доказування у справі є встановлення обставин укладення сторонами договору поставки, строк дії договору, умови поставки товару, порядок здійснення розрахунків, факт поставки товару, доказів оплати поставленого товару, наявності/відсутності правових підстав для стягнення з відповідача пені, штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зі змістом частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
З огляду на визначений контрагентами у пункті 3.7 договору порядок оплати товару, строк оплати товару є таким, що настав.
Протягом судового розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов'язань на суму 13902399,77грн.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, третьою статті 74, частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження повної оплати спожитого природного газу на суму 13902399,77грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 13902399,77грн.
Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2525752,92грн за загальний період з 03.09.2024 по 30.06.2025, три відсотки річних 207575,52грн за загальний період з 03.09.2025 по 30.06.2025, штраф у сумі 1282157,50грн та інфляційні втрати 849036,45грн за період з січня по червень 2025 року (а.с. 11-33 том 1).
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором винна сторона, крім суми заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції, відшкодовує сумлінній стороні заподіяні цим належним чином документально підтверджені збитки в повному обсязі.
З урахуванням пункту 7.1 договору та положень абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення правовідносин) позивач нарахував відповідачу пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) за загальний період з 03.09.2024 по 30.06.2025 на загальну суму 2525752,92грн та штраф (ставка 7%) на загальну суму 1282157,50грн.
Відповідач з такою позицією позивача не погодився та вказав, що підстави для стягнення пені та штрафу з відповідача на підставі пункту 7.1 договору відсутні, що підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.
Оцінивши позиції сторін суд дійшов таких висновків.
Господарський суд зазначає, що Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", але був чинний в період виникнення спірних правовідносин.
Особливості господарсько-правової відповідальності були визначені Господарським кодексом України. Так, за частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).
За частиною першою статті 230 Господарського кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зробила висновок, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: "Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією".
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також, за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Суд звертає увагу, що позивач нарахував відповідачу пеню (ставка 0,1% від суми боргу за день) за загальний період з 03.09.2024 по 30.06.2025 на загальну суму 2525752,92грн та штраф (ставка 7%) на загальну суму 1282157,50грн, застосувавши до відносин сторін положення частини другої статті 231 Господарського кодексу України.
Як вже зазначено вище, пунктом 7.1 договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором винна сторона, крім суми заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції, відшкодовує сумлінній стороні заподіяні цим належним чином документально підтверджені збитки в повному обсязі.
Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та враховуючи фактичні обставини справи і відносини сторін, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, що свідчить про безпідставність вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу з відповідача.
Більш того, суд звертає увагу на те, що позивач нарахував пеню та штраф на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов:
- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.
Суд наголошує, що у справі №904/5717/24 йде мова саме за грошове зобов'язання, що виключає можливість застосування частини другої статті 231 Господарського кодексу України до спірних відносин.
Аналізуючи положення глави 47 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Відтак грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 23.08.2022 у справі №910/9375/21, від 11.07.2018 у справі №915/507/17, від 18.06.2019 у справі №914/891/16.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат встановлено, що він виконаний неправильно. За перерахунком суду до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 837130,84грн за період з січня 2025 року по червень 2025 року
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних судом порушень не встановлено.
Згідно з частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача 13902399,77грн - основної заборгованості, 207575,52грн - трьох відсотків річних, 837130,84грн - інфляційних втрат.
Судом були досліджені всі докази в матеріалах справи та надана їм правова оцінка.
Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру трьох відсотків річних суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
У пункті 117 постанови Велика Палата Верховного Суду у справі №903/602/24 від 02.07.2025 зазначено, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23 зазначалося, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
У справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (пункт 52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).
Отже визначені Цивільним кодексом України три проценти річних суд не може зменшити, оскільки це законодавчо встановлений розмір, а правовий висновок Верховного Суду щодо права суду зменшувати проценти річних, нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, нижче ніж три проценти річних, відсутній.
З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення заявленої до стягнення суми трьох відсотків річних, оскільки суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох відсотків річних.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 179365,27грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 18766922,16грн, з якої: 13902399,77грн основного боргу, 207575,52грн трьох відсотків річних, 2525752,92грн пені, 1282157,50грн штрафу, 849036,45грн інфляційних втрат - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська обл., Кам'янський р-н, м. Жовті Води, вул. Олеся Гончара, буд. 2; ідентифікаційний код 14309787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; ідентифікаційний код 40121452) 13902399,77грн - основного боргу, 207575,52грн - трьох відсотків річних, 837130,84грн - інфляційних втрат, 179365,27грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 11905,61грн - інфляційних втрат, 2525752,92грн - пені та 1282157,50грн - штрафу.
Відмовити в задоволенні заяви Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про зменшення розміру трьох відсотків річних на 50%.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 31.10.2025.
Суддя В.О. Татарчук