Справа № 749/1123/25
Номер провадження 2/749/411/25
(заочне)
29 жовтня 2025 року Сновський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого-судді Чигвінцева М.С.
секретаря Мирошниченко А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Сновськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №749/1123/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з останнього заборгованість за Кредитним договором №06.01.2025-100002548 від 06.01.2025 у розмірі 24800,00 грн. та понесені судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 06.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №06.01.2025-100002548, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу в кредит кошти в сумі 8000,00 грн., строком на140 днів. ТОВ «Споживчий центр» виконало прийняті на себе зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти, втім, останнім не були виконанні прийняті на себе зобов'язання. Оскільки відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов'язань, встановлених кредитним договором, позивач просить суд стягнути з останнього суму заборгованості за кредитним договором №06.01.2025-100002548 від 06.01.2025 у розмірі 24800,00 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, в своєму позові просив справу розглядати без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, зокрема судом було розміщено (оприлюднено) на веб порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі № 749/1123/25 відповідача ОСОБА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, 29.10.2025 року судом постановлено ухвалу про здійснення заочного розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.
Судом встановлено, 06.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №06.01.2025-100002548, шляхом підписання відповідачем електронним цифровим підписом Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки на отримання кредиту, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах встановлених договором, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.
З Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та Заявки на отримання кредиту, вбачається, що сума кредиту становить 8000,00 грн., строк, на який надається кредит -140 днів з кінцевим терміном повернення кредиту до 25.05.2025 року, процентна ставка «Стандарт»- фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 1600,00 грн. Неустойка: 80 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання.
З матеріалів справи також вбачається, що заявка на отримання кредиту, додаток до кредитного договору, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) підписані ОСОБА_1 шляхом накладення одноразового ідентифікатора Е638.
Згідно листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 83-1707 від 17.07.2025 року, ТОВ «УПР» повідомило ТОВ «Споживчий центр» про успішність перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 на суму 8000,00 грн. 06.01.2025 о 19:25:40, призначення платежу - видача за договором №06.01.2025-100002458.
ТОВ «Споживчий центр» виконало прийняті на себе зобов'язання надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі зазначеному вище.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не виконав прийняті на себе зобов'язання, внаслідок чого за кредитним договором існує заборгованість, яка відповідно до наданого позивачем розрахунку, становить 24800,00 грн., яка складається з: 8000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 11200,00 грн. - заборгованість по процентам; 1600,00 грн. - комісія; 4000,00 грн. - неустойка.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи убачається, що кредитний договір укладений в електронній формі. Його дійсність відповідачем у встановленому законом порядку не спростована. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Таким чином, суд вважає, що кредитор свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, а останній отримав грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним між ними кредитним договором, згідно якого сторонами було погоджено всі його істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, умови кредитування.
Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 8000,00 грн. та відсотків у розмірі 11200,00 грн.
З приводу нарахування та стягнення з відповідача комісії у розмірі 1600,00 грн., суд зазначає наступне.
Так, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч.1ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У даній справі, необхідність внесення плати за надання та обслуговування кредиту передбачена умовами кредитного договору та заявкою.
При цьому, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу.
Ураховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до ч.ч.1 та 2 с. 11, ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 1600,00 грн.
Позивач, пред'явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, стягнути складові його вартості, зокрема неустойку у розмірі 4000,00 грн.
Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, із 5:30 год. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який діє і наразі.
Таким чином, враховуючи наведені положення Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивачем неправомірно нарахована неустойка за кредитним договором №06.01.2025-100002458 від 06.01.2025 в розмірі 4000,00 грн., яка не підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Положення ст. 81 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, аналізуючи надані суду докази, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 11200,00 грн. заборгованості за відсотками, що разом складає 19200,00 грн.
Відповідно до пункту 6 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом ст. 141ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції №СЦ00027896 від 17.07.2025 року позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволенні частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (77,42%) у сумі 1875,42 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»(м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за Кредитним договором №06.01.2025-100002458 від 06.01.2025 у розмірі 19200 (дев'ятнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»(м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833)судовий збір в розмірі 1875 (одна тисяча вісімсот сімдесят п'ять) грн. 42 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга поданапротягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.
Суддя М.С. Чигвінцев