Справа № 279/4078/25
Провадження № 2/279/1853/25
30 жовтня 2025 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Бобровою В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/4078/25 за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначивши, що 12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк».
05.11.2021 року ОСОБА_1 через Інтернет -сервіс « My Alfa -bank» звернулась до АТ «Альфа Банк з пропозицією на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредмтної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Банк прийняв пропозицію і з ОСОБА_1 був укладений договір про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит: ліміт кредитної лінії 200000,00 грн., сума встановленої кредитної лінії 30000,00 грн., відсотки 0,01 річних для торгових операцій та/або 37,00% операцій зняття готівки, з щомісячним поверненням кредиту в розмірі не менше 10% від суми заборгованості, мінімум 50 грн. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачу грошові кошти, однак остання своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 05.04.2025 року має заборгованість за договором у розмірі 74369,93 грн. Вказану суму заборгованості просить стягнути з відповідача. Одночасно просить стягнути понесені судові витрати.
Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
22.09.2025 року від представника відповідача Скользнєва В.В. надійшов відзив, в якому зазначає, що до матеріалів справи долучено акцепт на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Бланк містить шість розділів. Тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної ліні. Розмір 30 0000 грн. Процентна ставка - 0,01% та операція зняття готівки - 37%. Умови сплати платежів: обов'язковий мінімальний платіж 10% від суми заборгованості, але не менше 50 грн. дата сплати ОМП відповідно до умов Додатку №4 до Договору. Платежі з повернення кредиту у оферті запропоновано здійснювати відповідно Договору. Примірний графік та розрахунок сукупності вартості запропоновано навести в Тарифах. У Додатку №4 встановлюються «Інші умови». А всі інші відносини запропоновано регулювати Договором, діюча редакція якого розміщена офіційному сайті банку.Очевидно, що для з'ясування обставин, що мають значення у справі, необхідним є дослідження Додатку №4 до Договору та Договір, а також і сам кредитний договір на який посилається Позивач у Вимозі про усунення порушень № 631887655.Сам Акцепт не містить підпису Позичальника, що свідчить і непогодження умов обслуговування кредитної лінії на які посилається АТ «Сенс Банк». Відсутня сама Угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії про яку було зазначено у позовній
заяві. Також, до матеріалів справи надається Вимога про усунення порушень в якій вказується про те, що 05.11.2021 р. між ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» було укладено Кредитний договір №631887655.
До позовної заяви додано також Паспорт споживчого кредиту. Слід зазначити, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми. Термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Отже, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13)
Матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач був ознайомлений із Додатком №4 та Договором на сайті банку, які згадані у Акцепті, і погодився з визначеними у них умовами, не доведено істотних умов - дата сплати обов'язкового мінімального платежу, порядок та строки повернення кредиту, графік погашення, встановлення комісії, її розміру та порядку і строків сплати. Матеріали справи не містять інформації про ці обставини.
За таких обставин, відсутність у наявних документах домовленості сторін про порядок, строки, графіки сплати відсотків за користування кредитними коштами, комісії за розрахунково-касове обслуговування, надані позивачем документи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, відповідно до ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем докази не є достатніми. У зв'язку із чим разом із відзивом позовну заяву надається і клопотання про витребування доказів.
Підписаний відповідачем лише паспорт споживчого кредиту, який містяться матеріалах даної справи - може бути розцінені як частина Договору про які йдеться мова в Акцепті від 05.11.2021 року, проте відсутність інших частин дозволяє з'ясувати обставини, що мають значення у справі. А відсутність самої угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії не дає змоги встановити, що Позивачем надано всі належні докази на підтвердження кредитних правовідносин між сторонами.
Отже, слід відхилити як доказ укладання кредитного договору -і наданий позивачем паспорт споживчого кредиту.
Тому, не доведено, що сторони обумовили у письмовому вигляді порядок, умови та строки погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, розмір та строки сплати комісії за РКО, а також відповідальність за порушення строків виконання договірних зобов'язань.
Відповідач заперечує обставину, на яку посилається позивач: факт порушення строків погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитні коштами. Відомості про строк кредитування також відсутні.
Разом із позовною заявою позивачем було надано розрахунок заборгованості кредитом з якого можна встановити, що за період з 27.01.2018 р. по 27.05.2025 року відповідачем сплачувалась заборгованість за кредитним договором, однак частина грошей, які на думку Відповідача шли на погашення заборгованості за тілом відсотками йшли на погашення комісії за обслуговування кредиту.
Так, за період з 05.11.2021 р. 10.04.2025 р. Відповідачем було сплачено 3154,48 грн. погашення заборгованості за Комісією РКО.
Слід зазначити, що відповідно до наданою Банком Оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки взагалі не було погоджено між Позичальником та кредитором сплату за таку супутню послугу як «Комісія РКО». А тому сума, яка була сплачена повинна була йти в рахунок погашення заборгованості за тілом та процентами і загальна заборгованість (за умови долучення до матеріалів справи всіх необхідних та достатніх доказів).І навіть в разі, якщо б комісії і була передбачена офертою, все одно така послуга була б нікчемною.
Отже, позивач не довів обставини, що мають значення для вирішення спору, а тому позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.
12.09.2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В. було укладено договір про надання правової допомоги, тому просить стягнути з Акціонерного товариства "Сенс Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 грн.
13.10.2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких остання посилається на обставини викладені у відзиву на позов, та просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відповіді на відзив позивачем не подано.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом Украiни «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутних послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням етектронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примiрнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особi, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дiй чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз'яснення логічно пов'язані з нею. Статтею 12 цього закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Відповідно до п.12, ч.1 ст.3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реестрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реестрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення вiд особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторiн».
Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Судом встановлено, що 05.11.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа Банк» (наразі АТ«Сенс Банк») з пропозицією на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ №Альфа-Банк". Банк прийняв пропозицію і з ОСОБА_1 був укладений договір про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит: ліміт кредитної лінії 200000,00 грн., сума встановленої кредитної лінії 30000,00 грн., відсотки 0,01 річних для торгових операцій та/або 37,00% операцій зняття готівки, з щомісячним поверненням кредиту в розмірі не менше 10% від суми заборгованості, мінімум 50 грн.
Згідно паспорту споживчого кредиту, відповідач отримала кредит в розмірі 30000 грн. на строком на 12 місяців з можливістю пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк за умови дотримання Клієнтом умов Договору зі сплатою процентів за користування кредитом 0,01 % річних.
Крім того, за поданою позивачем випискою по рахунку з кредитною карткою за період з 05.11.2021 року по 10.04.2025 року підтверджується отримання кредитних коштів відповідачем та наявність заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 631887655 від 05.11.2021 року розмір заборгованості станом на 05.04.2025 року становить 74369,93 грн., з яких: 42311,71 грн. тіло кредита, 32058,22 грн. відсотки за користування кредитом.
Згідно з Витягу з Державного реєстру банків та відповідно до Протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 12 серпня 2022 року, затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (скорочене найменування - АТ «Альфа банк») на Акціонерне товариство «Сенс банк» (скорочене найменування - АТ «Сенс Банк»), внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Позивач звертався до відповідача із досудовою вимогою про виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати заборгованості по кредиту у загальному розмірі 74804,83 грн., яку 26.04.2025 року відповідно до реєстру згрупованих відправлень направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією, проте така залишилась без належного реагування.
Відповідно до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач одержав та використав за цільовим призначенням кредитні кошти, про що свідчить розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, виписка по рахунку та розрахунок заборгованості.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконувала, у зв'язку з чим допустила виникнення заборгованості по кредиту.
Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором, суду не надано.
З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо доказів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за договором №631887655 від 05.11.2021 року, та те, що відповідач належним чином не виконала умови кредитного договору, допустила прострочення платежів та не подала суду жодних доказів, які би спростували позовні вимоги. Також правильність нарахувань розміру заборгованості відповідачем та його представником на час розгляду справи не спростовані будь якими належними доказами.
Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу по кредитному договору у розмірі 74369,93 грн.
Підстав для звільнення відповідача від сплати зазначеної суми судом не встановлено.
Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписамист. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми в рахунок відшкодування за правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 133 ЦПК України визначено види судових витрат, які складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1ч.3ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: Договір про надання послуг №1006 від 28.01.2025 року.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Також у постанові від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Так, з урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи у даній справі (надання консультації, складення частково тотожних за змістом документів, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без), враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу до розміру 5000 грн. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними з наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 81, 141, 209, 258, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 6318876655 від 05.11.2021 року, в розмірі 74369 (сімдесят чотири тисячі триста шістдесят дев'ять) гривень 93 копійки, станом на 05.04.2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень та 5000 (п'ять тисяч) гривень за надання професійної правничої допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк» , місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська (ст.н. Червоноармійська), буд. 100, ЄДРПОУ - 23494714.
Відповідач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП- НОМЕР_1 .
Суддя Леся НЕДАШКІВСЬКА
копія згідно з оригіналом