Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
30 жовтня 2025 р. Справа № 520/26097/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши за правилами письмового провадження заяву ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №520/26097/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач 23.10.2025 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просить суд:
1. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року у справі № 520/26097/24 протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що рішення набрало законної сили 23 січня 2025 року та 06 червня 2025 року з приводу виконання рішення у справі № 520/26097/24 було відкрите виконавче провадження № 78281322. Станом на дату подання даної заяви рішення суду не виконано. Вказує, що представником заявника також був наданий адвокатський запит від 02.10.2025 року до військової частини НОМЕР_1 щодо виконання рішення суду. У відповідь на який відповідач повідомив, що звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 про фінансування. Як тільки надійдуть кошти, проведуть оплату в повному обсязі. Часових рамок не визначено.
За таких підстав, на думку заявника, наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Згідно частини 3 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження за матеріалами електронної справи, оскільки дана справа перебуває в Другому апеляційному адміністративному суді та станом на момент прийняття судом даної ухвали справу до суду першої інстанції не повернуто.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд встановив наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 по справі № 520/26097/24 зобов?язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року із застосуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у первісній редакції, а саме: шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січень календарного року, тобто станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення по справі №520/26097/24 набрало законної сили 23.01.2025 року.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд зазначає, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в ч.1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частинами 2, 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
З системи "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що 11.02.2025 року за заявою позивача Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по даній справі щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 11.03.2022 року по 03.09.2022 року із застосуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, обчислених у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у первісній редакції, а саме: шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січень календарного року, тобто станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Також як повідомлено позивачем, 06 червня 2025 року з приводу виконання рішення у справі № 520/26097/24 було відкрите виконавче провадження № 78281322.
Наведене свідчить про існування у позивача можливості отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
При цьому, позивач не надав доказів завершення виконавчого провадження з приводу примусового виконання рішення суду.
Крім посилання позивача на лист 10.10.2025, як на підставу для встановлення судового контрою, суд вважає безпідставним, оскільки його зміст не свідчить про відмову у виконанні рішенні суду, а вказує про відсутність фінансування на виплату позивачу заборгованості.
Так, судом встановлено на адвокатський запит від 02.10.2025 року, що зареєстрований 08.10.2025 року за вх. №8424, відповідач листом №9780 вих від 10.10.2025 повідомив, що військова частина НОМЕР_1 виконує рішення суду по справі 520/26097/24.
Згідно статті 28 розділ 1 Статуту Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає у наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Відповідно до ч.2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Це проявляється військовою частиною НОМЕР_1 через відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Тому усе майно частини (у тому числі грошові кошти) НОМЕР_1 спрямовані на відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
У зв'язку із тим, що військова частина НОМЕР_1 згідно статті 22 Бюджетного Кодексу України є розпорядником коштів 3 рівня, це унеможливлює здійснення перерахунків, виконання у такій спосіб рішення суду.
Військова частина НОМЕР_1 подала розрахунки для перевірки і отримання коштів розпорядником 2 рівня - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після отримання відповідного фінансування, військова частина НОМЕР_1 , згідно рішення суду, невідкладно перерахує кошти на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .
Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду у цій справі обумовлюється об'єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення, не отримано, судом не встановлено підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Аналогічного висновку, а саме про те, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, дійшов Верховний Суд у постановах від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №520/26097/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.В. Бідонько