Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 жовтня 2025 року Справа№200/7458/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Донецькій області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про:
- визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у нездійснені нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільнені, з 16.09.2024 року по 27.09.2025 року;
- зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки в розрахунку при звільнені, за період з 16.09.2024 року по 20.05.2025 року, згідно постанови КМУ від 08.02.1993 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;
- зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду, що набуло чинності, за період з 16.09.2024 року по 20.05.2025 року, згідно постанови КМУ від 08.02.1993 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Крім того, просить стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області судові витрати на правову допомогу в сумі 4000 гривень.
Заявлені вимоги позивач обґрунтувала тим, що проходила військову службу в ОВС та Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 439 о/с від 13.09.2024 року позивача було звільнено з посади слідчий слідчого відділення відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням.
Вважає, що за період служби позивачу невірно нараховувалося грошове забезпечення, у зв'язку з чим вона звернулася до суду.
27.08.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2025 року у справі № 200/8507/24.
При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення, нарахованого за рішенням суду, тому представником позивача 23.09.2025 року на адресу відповідача направлено адвокатський запит.
Листом від 25.09.2025 року відповідач відмовився нарахувати середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду.
Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей 116,117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.09.2024 року по 20.05.2025 року.
З зазначених підстав позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).
Відповідачем надано письмовий відзив від 20.10.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивач проходила службу у Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 13.09.2024 №439 о/с відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) розділу VІІ Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби з 16.09.2024, без встановлення премії у серпні 2024 року, оголошено вислугу років на день звільнення у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги - 15 років 01 місяць 02 дні, у пільговому обчисленні - 20 років 11 місяців 26 днів.
Згодом позивач звернулась із адміністративним позовом до суду щодо визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання нарахування та виплати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2022, 2023 та 2024 роки та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2025 по справі № 200/8507/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2022, 2023 та 2024 роки.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2022, 2023 та 2024 роки, у кількості 70 днів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вказує, що на момент проходження та звільнення позивача зі служби в поліції законодавством не було передбачено нарахування та виплата компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та відпусток УБД.
Причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, який обумовлювався відповідним судовим спором. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру.
Враховуючи вищевикладене, період для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає з наступного дня після дня звільнення - 17.09.2024 та триває по день фактичного розрахунку - 27.08.2025.
Зауважує, що позивач в адміністративному позові невірно визначає період для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, штучно розділяючи його на два етапи (до і після набрання рішенням законної сили).
Проте, згідно з коректним тлумаченням вимог статті 116 КЗпП, зазначена виплата має здійснюватися за єдиний період, що включає обидва ці проміжки часу.
Зазначає, що нормативно-правовими актами в сфері виплати грошового забезпечення поліцейським не передбачено виплату грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Наголошує, що ГУНП в Донецькій області позбавлене можливості самостійно нараховувати та здійснювати зазначені виплати, що не може визнаватися протиправною бездіяльністю.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представником позивача 27.10.2025 року надано відповідь на відзив, в якій наполягає на задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить ІD-паспорт № НОМЕР_1 , виданий 05.11.2018 року.
Позивач з 16.06.2013 року по 19.09.2024 року проходила службу в ОВС та Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, що доведено її послужним списком.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 439 о/с від 13.09.2024 року позивача з 16.09.2025 року було звільнено з посади слідчий слідчого відділення відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням.
При цьому, за період служби позивачу невірно нараховувалося грошове забезпечення, у зв'язку з чим вона звернулася до суду.
27.08.2025 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2025 року у справі № 200/8507/24 в розмірі 13526,66 грн. що підтверджується роздруківкою руху коштів обслуговуючого банку.
Разом з тим, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення, нарахованого за рішенням суду, тому представником позивача 23.09.2025 року на адресу відповідача направлено адвокатський запит.
Листом від 25.09.2025 року відповідач відмовився нарахувати середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду.
Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11.02.2025 по справі № 200/8507/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2022, 2023 та 2024 роки.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018, 2019, 2022, 2023 та 2024 роки, у кількості 70 днів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного суду від 20.05.2025 року у справі № 200/8507/24 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області залишено без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Позивач вважає, що відповідач мав нарахувати йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення згідно рішення суду у справі № 200/8507/24 за період з 16.09.2024 року по 27.09.2025 року, тобто строком понад рік. Розрахунку грошового забезпечення представником позивача не надано.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції, суд виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно з статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Разом з тим, вказаними вище нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд робить висновок про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
При цьому, суд враховує, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Отже, як зазначено вище, статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (27.08.2025 року), але не більш як за шість місяців.
З зазначених правових норм КЗпП України суд дійшов висновків, що вимоги позивача в частині зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду, що набуло чинності, за період з 16.09.2024 року по 20.05.2025 року, тобто строком понад рік, є необґрунтованими, оскільки відповідач має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (27.08.2025 року), але не більш як за шість місяців (182 дні).
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100) з урахуванням особливостей, передбачених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період за 182 календарних дні.
Представником позивача зазначено, що перед звільненням зі служби в поліції позивач з 12.07.2021 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною, тому за останні два місяці перед звільненням не отримувала грошове забезпечення.
Отже, грошове забезпечення слід розраховувати за останні два місяці роботи до надання позивачу відпустки по догляду за дитиною.
Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області від 13.10.2025 № 567 про розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за останні два місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення складає 258,06 грн та включає такі складові:
- 8000,00 грн. (грошове забезпечення за травень 2021 року);
- 8000,00 грн. (грошове забезпечення за червень 2021 року).
Проте, такий розрахунок неправильний.
Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області від 13.10.2025 № 568 грошове забезпечення позивача за травень 2021 року - 11929,26 грн, за червень 2021 року - 13929,23 грн.
Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 згідно довідки від 13.10.2025 № 568 становила: 423,91 грн. (25858,49 грн./61 днів).
Водночас, відповідно до довідки відповідача від 02.12.2024 року № 549 грошове забезпечення позивача за травень 2021 року - 13291,26 грн, за червень 2021 року - 13929,23 грн.
Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 згідно довідки від 02.12.2024 № 549 становила: 446,24 грн (27220,49 грн/61 днів).
Оскільки відповідачем надано три довідки з різними показниками грошового забезпечення, суд бере до уваги довідку, надану позивачем від 02.12.2024 року № 549.
Позивач звільнилася 16.09.2024 року, а виплата перерахованого за рішенням суду грошового забезпечення в розмірі 265968,51 грн. остаточно відбулася 27.08.2025 року.
Оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки враховується за 6 місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки складає 182 дні.
Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 446,24 грн., сума середнього заробітку за час затримки за 6 місяців становить 81215,68 грн. (446,24 грн. х 182 дні).
З зазначених підстав, суд вважає за доцільне зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 26.02.2025 року по 27.08.2025 року з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному рішенні.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Щодо вимог в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області судові витрати на правову допомогу в сумі 4000 гривень, суд зазначає таке.
В обґрунтування вказаної вимоги до матеріалів справи надано договір про юридичних (адвокатських) послуг від 22.11.20254 року, акт надання юридичних (адвокатських) послуг від 21.05.2025 року, який є додатком № 1 до договору від 22.11.2024 року та акт здійснення розрахунку за надання юридичних (адвокатських) послуг від 21.05.2025 року, який є додатком № 2 до договору від 22.11.2024 року про часткову сплату послуг в розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі №816/2096/17).
У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також враховує співмірність зі складністю цієї справи, відповідність критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру
З урахуванням наведеного, суд вважає підтвердженими та співмірними витрати сплачені позивачем адвокату на суму 4000,00 гривень за надання професійної правничої допомоги у цій справі, оскільки такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
На підставі положень ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, буд. 7, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нездійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільнені з 26.02.2025 року по 27.08.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період шість місяців з 26.02.2025 року по 27.08.2025 року з урахуванням правової позиції суду, наведеної в даному рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 29 жовтня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Л.Б. Голубова