29 жовтня 2025 року ЛуцькСправа № 140/8988/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії №262840024450 від 11.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, прийняте стосовно ОСОБА_2 .
2) зобов'язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991, з 18.11.1992 по 25.10.1993, з 01.04.1998 по 01.04.1999, з 02.04.1999, з 01.04.2002 по 31.12.2002; період роботи згідно її трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1982.
3) зобов'язати призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.02.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що набувши право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні 60-річного віку, ОСОБА_1 звернулася до територіального органу пенсійного фонду за місцем свого проживання з відповідною заявою, проте рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 11.02.2025 №262840024450 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, до страхового стажу згідно наданих документів не враховано період роботи за записами в трудовій книжці з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991 оскільки відсутні дані щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначенні періоди; з 18.11.1992 по 25.10.1993, оскільки виправлено дату прийняття; з 01.04.1998 по 01.04.1999, оскільки відсутня назва куди прийнято, виправлення в даті звільнення та відсутній підпис відповідної особи; з 02.04.1999, оскільки відсутній запис про звільнення; з 01.04.2002 по 31.12.2002, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку. Даний період рекомендовано підтвердити додатковими документами чи актом перевірки.
Позивач вважає, що має достатній страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком. При цьому зауважує, що працівник не може нести відповідальність за дії підприємства щодо правильності та повноти оформлення бухгалтерських документів та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації. Тому з вини адміністрації підприємства не може бути позбавлена конституційного права на соціальний захист. Вважає рішення відповідача протиправним та просить задовольнити її позовні вимоги.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що згідно рішення від 11.02.2025 №262840024450 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Вказує, що згідно із наданими документами та індивідуальними відомостями було встановлено, що страховий стаж позивача становить 20 років 08 місяців 07 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу згідно наданих документів не враховано періоди роботи за записами в трудовій книжці з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991 на території російської федерації, оскільки статтею 241 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Періоди роботи з 18.11.1992 по 25.10.1993, оскільки виправлено дату прийняття; з 01.04.1998 по 01.04.1999, оскільки відсутня назва куди прийнято, виправлення в даті звільнення та відсутній підпис відповідальної особи; з 02.04.1999, оскільки відсутній запис про звільнення; з 01.04.2002 по 31.12.2002, оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку. Відповідач вказує, що обов'язок в наданні достатнього пакету документів законодавець поклав на позивача, а орган Пенсійного фонду не наділений повноваженнями у підтвердженні стажу та відповідних статусів, а лише у відповідності до пункту 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи, виявляє їх неточності та розбіжності. Тобто, для призначення пенсії за віком позивач має належним чином підтвердити свій страховий стаж, що дає право на пенсійне забезпечення шляхом подання до органу Пенсійного фонду України відповідних документів. Позивачем не надано відповідних доказів щодо підтвердження факту роботи у спірний період, визначених чинним законодавством. З наведених підстав просив відмовити у задоволенні позову.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.02.2025 у віці 60 років звернулась із заявою про призначення пенсії за віком до територіального органу пенсійного фонду - ГУ ПФУ в м. Києві.
Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістами ГУ ПФУ у Волинській області.
За результатами розгляду заяви позивача від 04.02.2025 згідно із наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ГУ ПФУ у Волинській області 11.02.2025 прийнято рішення №262840024450 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - №1788-XII), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Згідно зі статтею 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV в разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2028 року по 31 грудня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV в разі відсутності, починаючи з 01.01.2019 страхового стажу, передбаченого частиною першою та другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
З матеріалів справи вбачається, а також підтверджується всіма учасниками справи, що для призначення пенсії позивачу, останній має досягти 60-ти річного віку та відповідно частини другої статті 26 Закону №1058-IV мати страховий стаж від 22 до 32 років.
Згідно наданих до заяви документів про стаж та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивача становить 20 років 08 місяців 07 днів; вік позивача - 60 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно частини першої статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За правилами статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону №1058-IV).
Пунктом 4.1. Порядку №22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2. Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку №22-1).
Згідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Як слідує з оскаржуваного рішення, позивачу до страхового стажу не зараховано періоди її роботи згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.09.1982, а саме:
- з 18.08.1982 по 25.03.1983 (запис №1, №2), з 26.03.1983 по 25.07.1983 (запис №3, №4), з 20.09.1983 по 10.12.1991 (запис №5 - №9), оскільки відсутні дані щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначенні періоди;
- з 18.11.1992 по 25.10.1993 (запис №12), оскільки виправлено дату прийняття;
- з 01.04.1998 по 01.04.1999 (запис №15, №16), оскільки відсутня назва куди прийнято, виправлення в даті звільнення та відсутній підпис відповідної особи;
- з 02.04.1999 (запис №17), оскільки відсутній запис про звільнення;
- з 01.04.2002 по 31.12.2002 (запис №18), оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно із пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 (далі - Інструкція №58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції №58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції №58).
Пунктом 2.14 Інструкція №58 встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції №58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії за віком внаслідок неврахування до загального страхового стажу, серед іншого, періодів роботи позивача на території рф з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 (а. с. 16, 16 зворот) слідує, що ОСОБА_1 у спірні періоди працювала на території рф (записи №№1-9)
Судом встановлено, що зазначені записи у трудовій книжці позивача завірені печатками та підписом відповідальних осіб.
Разом з тим, періоди роботи позивача з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991 не зараховані відповідачем до страхового стажу у зв'язку з відсутністю в матеріалах електронної пенсійної справи особистого повідомлення позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф.
Щодо таких доводів пенсійного органу, суд зазначає наступне.
Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону №1058-IV.
Так, Закон №1058-IVдоповнено статтею 24-1 «Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу».
За змістом частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та рішення у цій адміністративній справі, Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до абзацу четвертого пункту 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №2-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Таким чином, встановивши, що позивачем не подано повідомлення про нездійснення рф пенсійної виплати, відповідач повинен був письмово повідомити про це позивача і надати можливість подати таке повідомлення, проте цього не зробив, протилежного суду не надано.
Як передбачає частина третя статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, зазначеної у поданих позивачем документах.
З огляду на викладене суд вважає, що у відповідача не було обґрунтованих підстав для не зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991 на території рф згідно з даними трудової книжки позивачки.
Що стосується періодів роботи позивача з 18.11.1992 по 25.10.1993; з 01.04.1998 по 01.04.1999, суд зазначає наступне.
Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , запис №12 від 18.11.1992 викладений наступним чином «Прийнята на постійну роботу кондитером IV розряду» (виправлено дату прийняття) та згідно запису №13 від 26.10.1993 «Переведена на посаду бармена в кафе «Калина», згідно запису №15 від 01.04.1998 «прийнята на посаду продавця» та згідно запису №16 від 01.04.1999 «звільнена за власним бажанням».
Однак, у вказаних вище записах наявні виправлення у даті прийняття та звільнення з роботи, а також відсутня назва підприємства, куди прийнято та відсутній підпис відповідної особи, що, на думку відповідача, перешкоджає в зарахуванні даних періодів до страхового стажу позивача.
Пунктом 1.5 Інструкції №58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме виправлення у даті прийняття, звільнення, відсутній підпис відповідальної особи та назва підприємства, не може вважатися достатньою підставою неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, зі змісту вказаних вище норм вбачається, що довідки мають надаватися у разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про роботу особи у спірний період, що визначає її право на пенсію.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи викладене суд вважає, що ГУ ПФУ у Волинській області протиправно не зараховано до загального страхового стажу періоди роботи позивача з 18.11.1992 по 25.10.1993; з 01.04.1998 по 01.04.1999, відтак спірний період роботи підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.
Що стосується не зарахування відповідачем періодів роботи ОСОБА_1 з 01.04.2002 по 31.12.2002 (запис №18), оскільки відсутні дані в системі персоніфікованого обліку, суд зазначає наступне.
Пунктом 3постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» установлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон №1058-IVнабрав чинності 01.01.2004. До 01.01.2004 обчислення стажу роботи для призначення пенсій здійснювалося за нормами статті 56 Закону №1788-XII.
Наведене дає підстави для висновку, що поняття страховий стаж запроваджено Законом №1058-IV(діє з 01.01.2004). До 01.01.2004 робота, виконувана на підставі трудового договору, зараховується до стажу незалежно від характеру й тривалості роботи і перерв (стаття 56 Закону №1788-XII).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
З наведеного слідує, що заявник до заяви про призначення пенсії має обов'язок надати документи про стаж, визначені Порядком №637, і таким документом для нього є трудова книжка (основний документ). Лише за відсутності трудової книжки (або відповідних записів у ній, або коли наявні неточні чи неправильні відомості про періоди роботи) стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Названі документи є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.
Записами №18, №19 трудової книжки серії НОМЕР_4 підтверджено, що позивач у період з 01.04.2002 по 01.07.2003 (спірний період з 01.04.2002 по 31.12.2002) працювала в по трудовому договору у Приватного підприємця ОСОБА_3 на посаді продавця (а. с. 17 зворот). При цьому частина періоду роботи з 01.01.2003 по 2003 у вказаного роботодавця не є спірною.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
За приписами статті 1 Закону №1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 Закону №1058-IV).
За змістом частин п'ятої, десятої статті 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Виходячи з вказаних положень Закону, найманий працівник не є самостійним платником страхових внесків. Періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Такий висновок суду відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.03.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а та ін.).
Таким чином, суд вважає, що відсутність відомостей про сплату страхових внесків за період трудової діяльності позивача з 01.04.2002 по 31.12.2002 не може слугувати правовою підставою для відмови позивачу у зарахуванні вказаного періоду до стажу роботи, оскільки обов'язок зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах як платників страхових внесків, покладений виключно на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, період роботи позивача з 01.04.2002 по 31.12.2002 підлягає зарахуванню до страхового стажу за законодавством, яке діяло раніше (незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв), та основним документом, який підтверджує стаж, є трудова книжка, яка була надана позивачем разом із заявою від 19.02.2025. Трудова книжка не містить недоліків щодо відомостей про роботу (відповідач про це не зазначає). За таких обставин інших документів про стаж позивач надавати не має обов'язку.
За приписами частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Суд зазначає, що наявність в органу Пенсійного фонду сумнівів у достовірності відомостей в поданих документах може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак це не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу. У даному випадку відповідачем не вжито жодних заходів з метою отримання певної інформації щодо достовірності записів трудової книжки позивача.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що період роботи позивача з 01.04.2002 по 31.12.2002, який підтверджений записами трудової книжки, безпідставно не був зарахований до страхового стажу позивача.
Разом з тим, період роботи позивача з 02.04.1999 (запис №17 трудової книжки) не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки відсутній запис про звільнення. При цьому, суд звертає увагу, що спірний період оформлений з порушенням пункту 2.3 Інструкції №162 де визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №162).
При цьому, будь яких доказів (наказів, довідок) позивачем не надано, що позбавляє суд можливості визначити дату звільнення. Тому позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають.
Отже, оскільки за наведеними вище висновками суду позивачу підлягає зарахуванню до страхового стажу період роботи з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991, з 18.11.1992 по 25.10.1993, з 01.04.1998 по 01.04.1999, з 01.04.2002 по 31.12.2002 (що становить 11 років 10 місяців 08 днів), то з урахуванням цього стажу та безспірного страхового стажу (20 років 08 місяців 07 днів) очевидним для призначення пенсії за віком є виконання умови про наявність необхідного страхового стажу - не менше 32 років.
З огляду на те, що єдиною підставою прийняття ГУ ПФУ у Волинській області рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу була відсутність необхідного страхового стажу - 32 роки, суд доходить висновку, що рішення відповідача від 11.02.2025 №262840024450 є протиправним та підлягає скасуванню.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15.11.2007, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи досягнення позивачем віку 60 років - 03.03.2025 та її звернення із заявою про призначення пенсії 04.02.2025, право на отримання пенсії за віком відповідно до приписів статті 45 Закону №1058-IV у неї виникло з 04.03.2025 (тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку), а не з 04.02.2025 як просить позивач в позовній заяві.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, виходячи з наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 11.02.2025 №262840024450 та зобов'язання відповідача призначити позивачу з 04.03.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991, з 18.11.1992 по 25.10.1993, з 01.04.1998 по 01.04.1999, з 01.04.2002 по 31.12.2002 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , та про відмову в задоволенні решти позовних вимог з урахуванням висновків суду щодо обрахування страхового стажу, які викладені в цьому рішенні.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 01.04.2025.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 11.02.2025 №262840024450 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.03.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 18.08.1982 по 25.03.1983, з 26.03.1983 по 25.07.1983, з 20.09.1983 по 10.12.1991, з 18.11.1992 по 25.10.1993, з 01.04.1998 по 01.04.1999, з 01.04.2002 по 31.12.2002 згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 .
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський