8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" жовтня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2977/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Харківської єпархії Української православної церкви", м. Харків
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Харківської єпархії Української православної церкви", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 28 870,55 грн, у тому числі: основний борг у сумі 15 687,58 грн; пеня у сумі 7 273,22 грн; три проценти річних у сумі 1 067,42 грн; інфляційні втрати у сумі 4 842,33 грн. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу №2301351-РО від 30.01.2023 щодо повної та своєчасної оплати поставленого природного газу. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 01.09.2025 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
16.09.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд у порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 15 687,58 грн; у порядку ч. 4 ст. 267 ЦК України, застосувати наслідки спливу позовної давності для позовної вимоги про стягнення пені; відмовити у задоволенні позову про стягнення боргу, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та неустойки за неналежне виконання зобов'язання у повному обсязі.
В обґрунтування заперечень відповідач вказує на те, що:
- з огляду на норми законодавства та умови договору, у відносинах між учасниками цієї справи встановлено обов'язковий порядок досудового врегулювання спору, а вирішення спору у судовому порядку обумовлено недосягненням сторонами згоди. Натомість позивач, вважаючи, що його права начебто порушені, самоусунувся від встановленого ним самим у договорі досудового порядку врегулювання спору, що свідчить про відсутність факту порушення, невизнання чи оспорювання прав позивача, передчасність позову та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову;
- 28.07.2025, ще до пред'явлення позивачем позову, відповідачем на користь позивача було сплачено 3 535,00 грн. Призначення платежу - погашення заборгованості за спожитий природний газ за дог. від 30.01.2023 № 2301351-РО. 01.09.2025 відповідачем на користь позивача було сплачено 12 187,58 грн. Призначення платежу - погашення заборгованості за спожитий природний газ за дог. від 30.01.2023 № 2301351-РО. Загальна сума сплачених відповідачем на користь позивача грошових коштів становить 15 722,58 грн, що повністю погашає заявлений основний борг у сумі 15 687,58 грн та підтверджується доданими до відзиву квитанціями. Наведені обставини свідчать про відсутність предмету позову в частині вимоги про стягнення основного боргу, у зв'язку з чим провадження у цій частині має бути закрите у порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
- спірні господарські правовідносини між сторонами склалися на ринку природного газу в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 підлягає застосуванню до спірних правовідносин у частині заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за період, що входить до періоду дії воєнного стану. Таким чином, незважаючи на те, що позовна заява є передчасною, вимога про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих під час воєнного стану з огляду на обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, є необґрунтованою та безпідставною;
- у даному випадку факт неналежного виконання грошових зобов'язань безпосередньо пов'язаний з впливом форс-мажорних обставин і перебуває з ними в причинно-наслідковому зв'язку, адже: відповідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 Харківська область, де розташована релігійна громада, належить до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, що є загальновідомим фактом, є причиною зменшення кількості парафіян, обмеження доступу до фінансових ресурсів, евакуації та внутрішнього переміщення значної кількості людей з міркувань безпеки, що зумовило виникнення труднощів з фінансуванням та унеможливило своєчасне виконання зобов'язань відповідачем;
- як вбачається з матеріалів справи та зі змісту позовної заяви, позовна заява подана 27.08.2025 та містить вимогу про стягнення пені за період прострочення - з березня 2023 року по травень 2024 року. З цього вбачається, що строк давності для заявлення позовної вимоги про стягнення пені сплив, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є додатковою підставою для відмови у позові;
- з огляду на ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування позивачем пені понад шість місяців є незаконним;
- з матеріалів справи та зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача 7 273,22 грн пені, що становить майже половину основного боргу 15 687,58 грн, і є надмірним відповідно до ст. 233 ГК України. Відповідач вважає, що в аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, винятковість випадку, пов'язаного з несвоєчасною оплатою; поведінка відповідача, в тому числі не заперечення наявності боргу, його погашення, систематичну оплату послуг та не доведення позивачем понесення збитків, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором - є обґрунтованою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, сприятиме розумному та оптимальному балансу інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
23.09.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач відхиляє аргументи відповідача та вказує, що:
- підписуючи уповноваженими особами договір постачання природного газу та відповідно в подальшому скріплюючи його печатками підприємства, відповідач чітко розумів всю юридичну відповідальністю за невиконання або неналежне виконання умов підписаного договору. У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до умов договору (п.5.1) та неповністю розрахувався за поставлений природний газ, позивач правомірно нарахував пеню, 3% річних та інфляційних втрат у зазначених у позовній заяві розмірах, відповідно до умов договору та положень чинного законодавства, що підтверджується матеріалами справи;
- після звернення до суду з позовною заявою та відкриття провадження у справі №922/2977/25, 16.09.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає про сплату суми основного боргу. Позивач підтверджує сплату основного боргу в розмірі 15 687,58 грн, та зазначає, що сплата відбулася вже після відкриття провадження у справі;
- розрахунок штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань здійснено станом на 15.07.2025, дату, коли сума основного боргу існувала, відповідно, сплата основного боргу не впливає на нараховані пеню, інфляційні втрати та 3% річних;
- наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання;
- у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки;
- відповідач помилково посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", оскільки постанова КМУ № 206 стосується нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором);
- розділом 10 договору постачання природного газу, укладеного між позивачем та відповідачем сторони передбачили порядок дій у таких випадках. Сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства (п. 10.3 договору). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повідомляв про настання форс-мажорних обставин, та матеріали справи не містять жодних доказів та повідомлень про неможливість виконання стороною зобов'язань за договором постачання природного газу. Саме посилання на лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання у вказаний період;
- щодо пропуску строків позовної давності відносно нарахування пені позивач наголошує та тій обставині, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану. Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії. Разом з тим, ВР було ухвалено Закон №4434-IX "Про внесення зміни до пункту 19 розділу" Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності. Закон набрав чинності 04.09.2025. Позовна заява подана до суду 27.08.2025, отже, позивачем правомірно нараховані штрафні санкції за порушення строків грошового зобов'язання;
- щодо клопотання відповідача про зменшення пені, позивач вказує на те, що останнім винятковість обставин не доведена належними доказами, окрім зазначення загальної ситуації в якій перебуває майже вся Україна.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Частиною 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник за договором, позивач) та Релігійною організацією "Релігійна громада Свято-Миколаївська Харківської єпархії української православної церкви" (споживач за договором, відповідач) 30.01.2023 був укладений договір № 2301351-РО постачання природного газу (далі - Договір), відповідно до п.п. 1.1-1.3 якого, Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ (далі - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ), а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб. За цим Договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку та/або природний газ видобутий на території України.
Згідно п. 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ. На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
Відповідно до п. 4.1 договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим Договором, встановлюється наступним чином: Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ -13 658,33 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, ціна природного газу за 1000 куб. м з ПДВ - 16 390,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді нарівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн., крім того ПДВ 20% - 27,315 грн., всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16 553,89 грн.
Згідно п. 5.1 договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання-передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно п. 7.2 договору, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно п. 13.1 договору, даний Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2023 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
На виконання умов Договору, протягом лютого 2023 - квітня 2024 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 82 684,68 грн. Вказана обставина підтверджується: копією листа оператора ГТС від 01.08.2025 № ТОВВИХ-25-11910; копією інформації щодо остаточних алокацій відборів відповідача за період вересень 2023, грудень 2023 - січень 2024, квітень 2024 (період, за яких не повернулись належно оформлені акти від Споживача); копією акту за лютий 2023 від 28.02.2023 на суму 9 083,45 грн; копією акту за березень 2023 від 31.03.2023 на суму 10 103,34 грн; копією акту за квітень 2023 від 18.05.2023 на суму 7 058,75 грн; копією акту за травень 2023 від 31.05.2023 на суму 10,09 грн; копією акту за червень 2023 від 30.06.2023 на суму 4,80 грн; копією акту за липень 2023 від 31.07.2023 на суму 4,80 грн; копією акту за серпень 2023 від 31.08.2023 на суму 4,80 грн; копією проекту акту за вересень 2023 від 30.09.2023 на суму 4,80 грн з доказом направлення відповідачу; копією акту за жовтень 2023 від 31.10.2023 на суму 4,80 грн; копією акту за листопад 2023 від 30.11.2023 на суму 1 746,60 грн; копією проекту акту за грудень 2023 від 31.12.2023 на суму 11 842,32 грн з доказом направлення відповідачу; копією проекту акту за січень 2024 від 31.01.2024 на суму 15 768,58 грн з доказом направлення відповідачу; копією акту за лютий 2024 від 29.02.2024 на суму 15 671,06 грн; копією акту за березень 2024 від 31.03.2024 на суму 11 373,18 грн; копією проєкту акту за квітень 2024 від 30.04.2024 на суму 3,31 грн з доказом направлення відповідачу.
Проте, оплату за переданий газ відповідач здійснив частково на суму 66 997,10 грн, чим порушив умови договору та внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на день подання позовної заяви до суту становить 15 687,58 грн.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору, позивачем останньому до стягнення нараховані пеня у сумі 7 273,22 грн; три проценти річних у сумі 1 067,42 грн; інфляційні втрати у сумі 4 842,33 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626 - 629 ЦК України).
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором, 28.07.2025 було сплачено 3 500,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №10 та 01.09.2025 було сплачено 12 187,58 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки #1.288530987.1.
Згідно п. 2 ч. 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі, це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Вчинення будь-яких дій, які не є способом припинення зобов'язання, що становить предмет спору, не свідчить про відсутність спору. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми можливе лише в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору та припинив існування вже після відкриття судом провадження у справі та перебування справи у суді. Якщо ж предмет спору був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина не тягне за собою такий наслідок, як закриття провадження у справі. Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Отже, господарський суд вбачає підстави для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 12 187,58 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
При цьому, суд роз'яснює, що частиною 3 ст. 231 ГПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
У задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 3 500,00 грн суд відмовляє, оскільки вказана сума заборгованості була оплачена відповідачем 28.07.2025, тобто до подачі позовної заяви до суду (27.08.2025).
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що він є вірним та таким, що відповідає умовам договору та нормам законодавства.
Суд відхиляє заперечення відповідача щодо позовних вимог про стягнення пені, процентів річних та інфляційних нарахувань, з огляду на наступне.
Щодо обов'язкового досудового врегулювання спору.
Пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини.
У розділі 10 договору сторони погодили, що вони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків згідно з цим Договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення Договору, і Сторони не могли передбачити їх. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови Споживача від сплати Постачальнику вартості природного газу, поставленого до їх настання. Якщо форс-мажорні обставини продовжуються понад один місяць, Сторони вирішують питання про доцільність продовження дії цього Договору. У випадку прийняття рішення про припинення його дії, Сторони укладають відповідну додаткову угоду.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення відповідача до позивача з повідомленням про неможливість виконання зобов'язань за договором постачання природного газу через форс-мажорні обставини. Посилання відповідача на лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання у вказаний період, оскільки лист не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, у зв'язку з чим не може вважатися сертифікатом, відповідно до вимог Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Регламенту засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5). Такі обставини, як введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача обов'язку виконати свої грошові зобов'язання. Факт військової агресії російської федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку неможливості виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором із фактом військової агресії.
Крім того, форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору) не підлягають застосуванню. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові КГС ВС від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 з посиланням на постанову Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 913/869/14. Отже, відсутні підстави для відмови у стягненні чи зменшенні розміру інфляційних втрат та річних.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022.
Відповідно до вказаної постанови, установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).
Вказана постанова стосується нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором), отже не може бути застосована до спірних правовідносин.
Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 257 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. Згідно частин 2 та 3 названої статті, у разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким продовжувались строки позовної давності у тому числі і за статтями 257-259 ЦК України, виключений. Вказаний закон набрав чинності 04.09.2025. Позивач звернувся до суду з позовом 27.08.2025. Отже, у даній справі строк позовної давності щодо нарахування пені позивачем не пропущений.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Верховний Суд, зокрема у постановах від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 (п. 32 постанови), від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 19.09.2023 у справі № 912/1083/22 (5.11 постанови), від 09.05.2024 у справі № 923/77/22 (п. 9.63) та інших неодноразово наголошував на тому, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (такий висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням того, що позивачем не надано доказів понесення жодних матеріальних збитків у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору, враховуючи ступінь невиконання відповідачем зобов'язання, з урахуванням того, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням поведінки винної особи, а також з огляду на те, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, враховуючи, що розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій становить більше 50% суми основного боргу, суд приходить до висновку про можливість зменшення заявленої до стягнення пені та застосування до спірних правовідносин приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України.
З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та оптимальним для забезпечення балансу інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, є зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50%.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 3 636,61 грн пені, 1 067,42 грн трьох процентів річних та 4 842,33 грн інфляційних втрат. В частині позовних про стягнення 3 500,00 грн основної заборгованості суд відмовляє. В частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 12 187,58 грн суд закриває провадження у справі за відсутністю предмету спору.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Закрити провадження у справі в частині стягнення 12 187,58 грн основного боргу.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївська Харківська єпархія Української православної церкви" (61020, м. Харків, вул. Цементна, 8, код ЄДРПОУ 26525042) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676) - 3 636,61 грн пені, 1 067,42 грн трьох процентів річних, 4 842,33 грн інфляційних втрат та 2 128,73 судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676).
Відповідач - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Миколаївська Харківська єпархія Української православної церкви" (61020, м. Харків, вул. Цементна, 8, код ЄДРПОУ 26525042).
Рішення підписано 30 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Погорелова