майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
22 жовтня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/718/24
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Давидюка В.К.
секретар судового засідання: Фісунов І.Л.
за участю представників сторін:
прокурор: Тарасюк В.С.
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від відповідача-3: Костецька П.О. (в режимі відеоконференції) - представник відповідача-3 (ФГ "Лебединський О.В.") за довіреністю від 14.04.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області
до 1) ОСОБА_1 ;
2) ОСОБА_2 ;
3) Фермерського господарства "Лебединський О. В."
про витребування земельної ділянки
Керівник Бердичівської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Вчорайшенської сільської ради Бердичівського району Житомирської області (далі - Вчорайшенська сільрада) з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), Фермерського господарства "Лебединський О. В." (далі - ФГ "Лебединський О. В.") про витребування на користь позивача земельної ділянки з володіння відповідачів, а саме земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077, розташованої на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільради за межами населених пунктів.
Позов обґрунтовано обставинами незаконного безоплатного надання Вчорайшенською сільрадою спірної земельної ділянки у спільну сумісну власність відповідачам - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, оскільки таке не ґрунтується на нормах Земельного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.12.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025, позов задоволено. Витребувано на користь Вчорайшенської сільради з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ФГ "Лебединський О. В." земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077, розташовану на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільради за межами населених пунктів. Здійснено розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 13.05.2025 касаційну скаргу Фермерського господарства "Лебединський О. В." задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 і рішення Господарського суду Житомирської області від 05.12.2024 у справі №906/718/24 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
За висновками суду касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , попередні судові інстанції не врахували наведених положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство", не звернули уваги на те, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18. У контексті наведеного суди мали достеменно перевірити та установити чи увійшла спірна земельна ділянка, надана безоплатно у спільну сумісну власність вказаних громадян, до складу земель ФГ "Лебединський О. В." та надати оцінку правовим наслідкам такого, зважаючи на положення земельного законодавства, тоді як наведене має суттєве значення для правильного вирішення спору за вказаними вимогами, звернутими до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та, відповідно, для визначення процесуального статусу сторін у цій справі. Звідси задоволення позову в частині витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірної земельної ділянки визнається передчасним. У наведеному випадку для правильного вирішення спору цій справі також підлягали дослідженню та достеменному встановленню обставини добросовісності чи недобросовісності набуття відповідачами, у тому числі й фермерським господарством, спірної земельної ділянки, чого проте судами попередніх інстанцій здійснено не було, а отже, не розглянуто спір, виходячи із предмета та підстав заявленого позову. Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність звернення прокурора до суду у наведеному випадку із заявленими ним вимогами, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів та встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025, здійснено повторний автоматизований розподіл справи №906/718/24. Вказану справу передано для розгляду судді Давидюку В.К.
Ухвалою від 11.06.2025 суд прийняв справу до свого провадження за правилами загального позовного провадження та призначив судове засідання для розгляду справи в підготовчому засіданні.
Ухвалою від 16.09.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.10.2025.
Ухвалою від 07.10.2025 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 16.10.2025.
14.10.2025 від представника відповідача-3 через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на письмові пояснення прокурора від 01.10.2025.
15.10.2025 від представника відповідача-3 через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі.
У судовому засіданні 16.10.2025 суд оголосив перерву до 22.10.2025.
Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити.
Представник відповідача3 проти позову заперечила, просили суд відмовити у його задоволенні.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
Рішенням Вчорайшенської сільської ради від 24.10.2019 №372 на підставі клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.10.2019 (т.1, а.с.36-46, 50) передано вказаним особам, які є подружжям (т.1, а.с.223), безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку пл. 9,0010 га к.н. 1825284400:06:000:0077 для ведення фермерського господарства, на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради за межами населених пунктів (т.1, а.с.35).
Вказана земельна ділянка передана сільській раді з державної у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-1766/14-19-СГ та акта приймання-передачі від 18.06.2019 (т.1, а.с.218-222).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 14.11.2019 зареєстровано право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 9,0010 га з к.н. 1825284400:06:000:0077 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.1, а.с.48).
19.12.2019 зареєстровано Фермерське господарство "Лебединський О. В.", одним із засновників якого є ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п. 3.1.1 статуту Фермерського господарства "Лебединський О. В." (в новій редакції), затвердженого протоколом зборів засновників господарства від 15.06.2020 №2, однією із його членів є ОСОБА_2 (т.1, а.с.63-74).
Пунктом 8.1 статуту передбачено, що фермерське господарство створене та здійснює свою господарську діяльність, серед іншого, на земельній ділянці площею 9,0010 га з к.н. 1825284400:06:000:0077.
Прокурор, вважаючи незаконним та прийнятим з порушенням вимог земельного законодавства рішення Вчорайшенської сільської ради про відведення у спільну сумісну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, звернувся з даним позовом до суду про витребування спірної земельної ділянки.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Статтею 80 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Судом встановлено, спірна земельна ділянка належать до земель комунальної власності та її власником є територіальна громада в особі Вчорайшенської сільської ради.
Частиною 1 ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.
Суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок до державної (комунальної) власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю.
Зміст приписів ст.387-388 ЦК України свідчить, що предмет індикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Таким чином, враховуючи, що позовною вимогою у даній справі є витребування земельної ділянки, яка вибула з володіння власника, прокурор вірно визначив позивачем Вчорайшенську сільську раду як неволодіючого майном власника.
Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Суд, із врахуванням листа Бердичівської окружної прокуратури від 16.05.2024 (т.1, а.с.75-82) до Вчорайшенської сільської ради, надісланого у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування для поновлення інтересів територіальної громади, та вирішення питання щодо ініціювання відповідного позову в інтересах держави самостійно, а також листа-повідомлення від 24.06.2024 (т.1, а.с.98-103) про наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором, дійшов висновку про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, враховуючи обізнаність Вчорайшенської сільської ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист від 29.05.2024 року (т.1, а.с.83-97), яким сільська рада повідомила про невизнання наявності будь-яких порушень при прийнятті спірних рішень та відсутність будь-якого спору з ФГ "Лебединський О.В.", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також відповідно про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, суд вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.
Суд також зауважує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Норми ч.1 ст.116 Земельного кодексу України визначають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.
Нормами ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 Земельного кодексу України земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними, співвласників жилого будинку, співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. а ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство; якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах, а у разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Стаття 31 Земельного кодексу України визначає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;
2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
У статті 89 ЗК визначено, що громадяни можуть мати земельну ділянку у спільній сумісній власності. Так, зокрема, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними.
З обставин справи вбачається, що передана у спільну сумісну власність відповідачам- фізичним особам земельна ділянка в подальшому увійшла до складу майна створеного ними фермерського господарства, що не суперечить наведеним вище положенням законодавства та підтверджується Статутом фермерського господарства "Лебединський О.В." затвердженого рішенням зборів засновників №1 від 18.12.2019 року, та внесеними змінами до Статуту рішенням зборів засновників № 2 від 15.06.2020. (а.с. 51-74 том 1).
Стаття 32 ЗК, ст.13 Закону "Про фермерське господарство" встановлюють право членів фермерського господарства на приватизацію земельних ділянок у відповідному порядку та розмірах.
Щодо розміру земельних ділянок, які громадяни України мають право безоплатно отримати у власність із земель державної або комунальної власності , підпункт а) частини 1 статті 121 ЗК встановлює, що для ведення фермерського господарства передбачено право отримати земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
Судом встановлено, що рішенням Вчорайшенської сільської ради від 24.10.2019 №372 на підставі клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 21.10.2019 (т.1, а.с.36-46, 50) передано вказаним особам, які є подружжям (т.1, а.с.223), безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку пл. 9,0010 га к.н. 1825284400:06:000:0077 для ведення фермерського господарства, на території Малочернявського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради за межами населених пунктів (т.1, а.с.35).
Вказана земельна ділянка передана сільській раді з державної у комунальну власність на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-1766/14-19-СГ та акта приймання-передачі від 18.06.2019 (т.1, а.с.218-222).
Прокурор стверджує, земельна ділянка надана без урахування належного для отримання розміру земельної ділянки. Пояснює, що розмір земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство, визначається по кожному підприємству шляхом поділу земель, котрі підлягали паюванню, на кількість осіб, що мали право на одержання земельної частки (паю), відповідно до Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 № 720/95. У зв'язку з цим прокурор у позовній заяві зазначає, що на території Вчорайшенської сільської ради згідно з інформацією Відділу в Ружинському районі Головного Управління Держгеокадастру в Житомирській області знаходиться 10 реформованих колективних сільськогосподарських підприємств. Прокурор також стверджує, що земельна ділянка була надана відповідачам з розрахунку розміру земельної частки (паю), визначеної для членів КСП Першотравневе, проте у рішенні сільської ради 24.10.2019 №372 про таке не зазначено, відтак твердження прокурора не відповідає змісту рішення ради. Натомість у рішенні вказано, що земельна ділянка передавалася для створення фермерського господарства з метою реалізації громадян прав на землю та раціонального використання земельних ділянок комунальної власності Вчорайшенської сільської ради.
Суд відзначає, що твердження прокурора про невідповідність розміру переданої громадянам у спільну сумісну власність земельної ділянки необґрунтовано належним чином, адже прокурор не наводить ні розрахунків, ні відповідної інформації про розмір земельної частки (паю), визначеної для членів зазначених сільськогосподарських підприємств, ні розміру земельної частки (паю), визначеного як середнього по цих підприємствах, розташованих на території Вчорайшенської сільської ради, тоді як на території ради знаходиться 10 реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, про що зазначено вище.
Згідно із ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, стверджуючи, що земельна ділянка надана без урахування належного для отримання розміру земельної ділянки, прокурор жодним чином не обґрунтовує, яким є належний розмір земельної частки (паю), який визначається як середній по цих підприємствах, відповідно суд за відсутності доказів не має можливості достовірно встановити необхідні обставини і для перевірки тверджень прокурора.
Разом з тим, суд встановив, що рішення Вчорайшенської сільської ради № 372 від 24.10.2019 реалізовано, земельна ділянка надана громадянам, і 19.12.2019 створено фермерське господарство "Лебединський" , до якого громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передана ця земельна ділянка. Така обставина підтверджена положеннями п.2, п.3.1.1 статуту Фермерського господарства "Лебединський О.В.".
Таким чином, є підстави для висновку, що земельна ділянка використана власниками за цільовим призначенням згідно з положеннями ч.1 ст. 91 ЗК України щодо обов'язків власників земельних ділянок.
Прокурор стверджує про порушення норм земельного законодавства при прийнятті радою рішення про передачу земельної ділянки для ведення фермерського господарства громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність.
Відповідно до положень 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Згідно з ч.4 ст.11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні ЄСПЛ у справі Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Прокурор в даному випадку обрав способом захисту права держави і територіальної громади витребування у громадян земельної ділянки, набутої на підставі рішення сільської ради, яка/рада за доводами прокурора, порушила норми земельного законодавства.
Суд звертає увагу на те, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства до фермерського господарства перейшли правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельних ділянок його засновника та учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18), тоді як встановлено, що спірна земельна ділянка, надана безоплатно у спільну сумісну власність вказаних громадян, передана до складу земель ФГ "Лебединський О. В.", що узгоджується з наведеними вище положеннями законодавства.
Правовими підстави позову у цій справі прокурор визначив положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ст.388 ЦК України (в редакції, чинній на дату прийняття Вчорайшенською сільською радою рішення №372 від 24.10.2019 р.) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
У розумінні положень наведених норм можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем. Верховним Судом неодноразово вказувалось, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 р. у справі № 925/1351/19, постанова Верховного Суду від 07.08.2024 р. у справі №924/1018/22).
Таким чином, неправомірність набуття права власності підлягає доказуванню.
Натомість у позовній заяві прокурор посилається одночасно на норми статей 387 та 388 ЦК України, однак не обґрунтовує позовну вимогу про витребування земельних ділянок конкретною нормою, тоді як ст. 387 та 388 ЦК України передбачають різні наслідки при задоволенні відповідних позовних вимог.
Так, ст. 387 ЦК України передбачає право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, тоді як нормами ст. 388 ЦК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення Вчорайшенської сільської ради від 24.10.2019 р. № 372) передбачено право власника витребувати належне йому майно від добросовісного набувача - набувача який не знав і не міг знати про те, що особа не мала права відчужувати таке майно.
Прокурор у позові не навів, а суд не встановив обставин, які свідчили би про недобросовісні дії відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Як вже зазначалось, Вчорайшенська сільська рада, приймаючи рішення №372 від 24.10.2019 діяла в межах своїх повноважень відповідно до норм п. а ч. 1 ст. 12, ст. 121, 122 Земельного кодексу України та ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, і докази у справі не дозволяють дійти висновку про порушення ч. 1, 2 ст. 89, ч. 6, 7 ст. 118, п. а ч. 1 ст. 121 ЗК України.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог прокурора, а тому позовна вимога про витребування земельних ділянок з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову до відповідачів-фізичних осіб і витребування в них земельних ділянок, переданих до складу майна фермерського господарства, які і перебувають на час розгляду справи в користуванні фермерського господарства "Лебединський О.В." у відповідності до Статуту господарства , а отже наразі відсутні будь-які законні підстави для витребування у ФГ "Лебединський О.В." спірної земельної ділянки площею 9,0010 га, кадастровий номер 1825284400:06:000:0077.
Щодо тверджень Фермерського господарства "Лебединський О.В." про незастосування строку позовної давності у даній справі, суд зазначає, що строк позовної давності не може бути застосований до спірних правовідносин відповідно до норм ч.1 ст.261 ЦК України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог з мотивів їх необґрунтованості.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керуєтьсяст.129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору залишаються за прокурором.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 30.10.25
Суддя Давидюк В.К.
Друк:
1 - в справу
2 - Бердичівській окружній прокуратурі (Електронний суд)
3 - Вчорайшенській сільській раді (Електронний суд)
4 - ОСОБА_1 (3175107794) ( АДРЕСА_1 )
5 - ОСОБА_2 (3197220028) ( АДРЕСА_2 )
6 - ФГ "Лебединський О. В." (Електронний суд)