28 жовтня 2025 року м. Київ
Справа №759/3947/25
Провадження: № 22-ц/824/12327/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бабич Н. Д.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У лютому 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 03.05.2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) №03.05.2024-100002833 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною кредитного договору. Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 12 000 грн на картку строком на 210 днів з процентною ставкою у розмірі 1% за 1 день користування кредитом. В кредитному договорі та додатках до нього, які є невід'ємною його частиною, вказано про те, що кредит надається в розмірі 12000 грн терміном на 210 днів з дати його надання. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, що підтверджується матеріалами справи, втім, відповідачка ухиляється від виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, у зв'язку з чим, станом на 28.11.2024 року заборгованість за вказаним кредитним договором становить 45600 грн боргу, яка складається: з тіла кредиту 12000 грн., заборгованості по процентах - 25200 грн, комісії 2400 грн, неустойки 6000 грн. (а. с.12), яку товариство просило стягнути з відповідачки.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором №03.05.2024-100002833 від 03.05.2024 року в розмірі 45 600 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн, а всього разом 48 022 (сорок вісім тисяч двадцять дві) грн 40 коп.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове, яким вимоги ТОВ «Споживчий центр» задовольнити частково, а саме у розмірі 3 154, 86 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що кредитний договір про надання кредиту був укладений між нею та ТОВ «Бізнес Позика» 25.03.2024 року на суму 13 000 грн. При цьому, всупереч зазначеного, зміст рішення ґрунтується на умовах іншого договору. Вказує, що суд неправомірно взяв до уваги розрахунок, наданий позивачем, адже він містить несправедливе нарахування відсотків, що суперечить ст. 18 та ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування». Повідомляє, що вона сплатила частково, на суму 9 485 грн 14 коп суму заборгованості ще в перші місяці строку дії договору, а відтак, вважає, що до стягнення підлягає сума лише у розмірі 3 514 грн 86 коп. Додатково, зазначила, що на її утриманні перебуває дитина з встановленою інвалідністю, що призвело до затримок у виплаті кредитних коштів, на підставі чого посилається на застосування судом положень ст. 267 ЦПК України. Вказує, що в неї була відсутня змога спростувати доводи позивача з огляду на неналежне повідомлення про розгляд справи судом.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 червня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТО «Споживчий центр» Павленко Д. О. вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги та зазначив, що в апеляційній скарзі зазначено, що стороною позивача у справі є ТОВ «Бізнес позика», як і далі згадується у тексті скарги, що свідчить про шаблонність даної скарги. Вказує, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. При цьому, відповідачка не заперечує, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратилавказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Крім того, між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03.05.2024 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) №03.05.2024-100002833 шляхом підписання заявки, що є невід'ємною частиною кредитного договору.
Відповідно до умов кредитного договору позичальнику надано кредит у розмірі 12 000 грн на картку строком на 210 днів з процентною ставкою у розмірі 1% за 1 день користування кредитом. В кредитному договорі та додатках до нього, які є невід'ємною його частиною, вказано про те, що кредит надається в розмірі 12000 грн терміном на 210 днів з дати його надання (а.с. 15).
Судом також встановлено, що відповідачка висловила свою згоду з вищевказаним кредитним договором та доданими до нього документами в електронному вигляді шляхом застосування клієнтом та Банком електронного цифрового підпису.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідачки станом на 28.11.2024 року за вказаним кредитним договором становить 45600 грн основного боргу, яка складається: з тіла кредиту 12000 грн, заборгованості по процентах - 25200 грн, комісії 2400грн, неустойки 6000 грн (а. с.12).
Оскільки відповідачкаумов договору у встановлений договором термін не виконала, тому, станом на час розгляду справи загальна сума заборгованості за кредитом становить 45 600 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості відповідачкоюне спростована, як і не надано суду доказів належного виконання договірних зобов'язань, а відтак, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» є обґрунтованими.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Як встановлено судом, 03 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 03.05.2024-100002833 шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме - прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).
Для підписання і укладення кредитного договору був введений код з смс-повідомлення, яке було направлено на номер телефону відповідачки НОМЕР_1 . Вказаний договір підписаний одноразовим ідентифікатором Т 163.
Відповідно до пункту 3.1. договору, за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 3.2.договору визначено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Пункт 3.3. договору визначає, що кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах.
Згідно п. п 3.3.1-3.3.7. дата надання/видачі кредиту, сума кредиту, тип кредиту, строк на який надається кредит, дата повернення (виплати) кредиту, проценти за користування кредитом (проценти), графік платежів встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти.
Згідно заявки кредитного договору №03.05.2024-100002833:
пункт 1 дата надання кредиту 03.05.2024 року;
пункт 2 сума кредиту: 12 000 грн;
пункт 3 строк на який на дається кредит- 210 днів з дати його надання;
пункт 4 дата повернення кредиту-28.11.2024 року;
пункт 8 процентна ставка незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду. Розміру процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку;
пункт 10 проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення Кредиту (залишку Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Згідно пункту 4.1. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4731-21ХХ-ХХХХ-2786.
Пунктом 4.4. договору визначено, що сторони встановлюють, що проценти нараховуються з дня надання кредиту (включаючи безпосередньо день надання кредиту) включно до дати його фактичного повернення. У разі дострокового повного повернення кредиту позичальник у день цього повернення сплачує проценти за період фактичного користування кредитом (включаючи безпосередньо день надання кредиту). У разі дострокового часткового повернення кредиту у день повернення позичальник сплачує проценти за період фактичного користування всією сумою кредиту, а на залишок суми кредиту нараховуються проценти у загальному порядку, передбаченому договором.
Тобто, сторонами було погоджені всі істотні умови договору.
Виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 12 000 грн. відповідачу (позичальнику) підтверджується квитанцією про перерахування суми кредиту. Видача коштів здійснювалася за допомогою системи LiqPay.( а.с. 15).
Колегія суддів вважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором, ТОВ «Споживчий центр» свого обов'язку за кредитним договором № 03.05.2024-100002833.
З досліджених судом доказів встановлено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
В свою чергу, відповідачка в апеляційній скарзі зазначає, що стороною позивача у справі №759/3947/25 є ТОВ «Бізнес позика», як і далі згадується у тексті скарги, водночас, такі дії свідчить про помилковість у визначенні учасників справи та свідчать про шаблонність скарги. Відповідачка не проявила обачність при складанні апеляційної скарги, не змінивши у її тексті найменування позивача. Аналогічними є розрахунки, які не відповідають ані встановленим судом першої інстанції обставинам, ані наявним у матеріалах справи доказам.
Посилання відповідачки на часткову сплату заборгованості також не підтверджені жодними належними доказами, при цьому, колегія суддів відмічає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відтак, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсність таких доводів.
При цьому, видача кредитних коштів відповідачціпідтверджується квитанцією №2457593359 від 03.05.2024 року (а. с. 15) яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак, належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачці. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернетеквайрингу - Liqpay, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
Відповідачка, зазначаючи в апеляційній скарзі про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, не надає при цьому виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 4731-21XX-XXXX-2786, який відповідачка зазначила в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з нормами статті 46 Закону України «Про платіжні послуги» порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників; надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією.
У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення.
Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного утримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.
Отже, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 03.05.2024-100002833 від 03.05.2024 в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Колегія суддів такожвважає безпідставними доводи апеляційної скарги про не надання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу, адже ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору відповідачка не заявляла.
Щодо процентів за кредитним договором, колегія суддів відмічає, що відповідно до висновку, викладеного у постанові ВП Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 «Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Припис абзацу другого ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічних висновків ВП ВС також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). ВП ВС вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає. ВП ВС підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання».
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, загальні витрати за споживчим є співмірними, враховуючи строк кредитування, який становив 210 днів.
Крім того, своїм підписом на договорі відповідач також підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України.
Ця умова є недійсною як оспорювана. За відсутності доказів оскарження відповідачкою умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідачки.
Доводи скаржниці щодо дитини з інвалідністю та застосуванню ст. 267 ЦПК України, виглядає радше емоційним аргументом, ніж юридично обґрунтованим.
Колегія суддів відмічає, що стаття 267 ЦПК України дійсно передбачає можливість надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду у виняткових випадках (хвороба, матеріальні труднощі тощо). Водночас, застосовується така норма лише на стадії виконання рішення суду та шляхом подання відповідної заяви. В той час як в апеляційній скарзі не міститься прохальної частини щодо розстрочення/відстрочення виконання рішення, не визначено, на який строк, у якій формі та в який спосіб вона просить пом'якшити виконання.
Суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦПК України, розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Тобто, в даному випадку, колегія суддів не може виходити за межі вимог, і самостійно застосувати ст. 267 ЦПК без належного клопотання скаржниці.
Крім того, доводи про утримання дитини з інвалідністю не впливають на правильність вирішення спору по суті (наявність/відсутність боргу та його розмір). Це питання лише порядку виконання рішення, а не законності чи обґрунтованості самого рішення.
Колегія суддів перевірила доводиапеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки про розгляд справи та дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 повідомлялась про розгляд справи направленням судових повісток на електронну адресу. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які заяви учасника судового процесу щодо отримання такихповідомлень, шляхом їх направлення на електронну адресу.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 18 червня 2025 року у справі № 202/19697/23.
Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд справи належним чином.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2-941/11.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов'язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 752/11822/15-ц.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Ураховуючи вищенаведене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ТОВ «Споживчий центр» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №03.05.2024-100002833 від 03.05.2024 року в розмірі 45 600 грн. та судового збору в розмірі 2 422,40 грн, а всього разом 48 022 (сорок вісім тисяч двадцять дві) грн. 40 коп.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ч.ч. 1 і 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції лише із процесуальних підстав (неналежне повідомлення відповідачки, який посилалася на вказане процесуальне порушення) із ухваленням нового судового рішення про задоволення заявленого позову ТОВ «Споживий центр» , отже, з позивача на користь відповідачки не підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 , 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр"(код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження за адресою: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором №03.05.2024-100002833 від 03.05.2024 року в розмірі 45 600 грн. та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн, а всього разом 48 022 (сорок вісім тисяч двадцять дві) грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура