28 жовтня 2025 року м. Київ
Справа №759/13897/24
Провадження: № 22-ц/824/13159/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.
суддів Верланова С. М., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Зарубіної Тетяни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ключника А. С.,
у справі за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В липні 2024 року КП «Житло-сервіс» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що наказом Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради № 287 від 14.10.2002 року, житловий будинок АДРЕСА_1 передано на обслуговування Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс».
Відповідно до п. 2.2. Статуту предметом діяльності Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» є надання житлово-комунальних послуг споживачам.
Між КП «Житло-сервіс» та відповідачем, який є власником квартири АДРЕСА_2 , 13.05.2011 року укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території у будинку АДРЕСА_1 , а споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленим тарифом у строки та на умовах, передбачені договором.
У зв'язку з чим, просило суд стягнути з відповідача на користь позивача, КП «Житло-сервіс», заборгованість у розмірі 25 151грн 70 коп, інфляційні втрати 842 грн 66 коп, 3% річних у розмірі 404 грн 37 коп, а всього 26 398,73 грн та судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року позов Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 25 151,70 грн., інфляційні витрати у розмірі 842,66 грн., 3% річних у розмірі 404,37 грн., судові витрати зі сплати судового збору 3 028,00 грн. та витрат на правничу допомогу 2 500,00 грн., а всього: 31 926,73 грн.
Не погодившись з таким судовим рішенням, адвокат Зарубіна Т. М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процессуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що рішення суду ухвалене без участі відповідача, без повідомлення, без вручення копій документів, що порушує принципи змагальності та доступу до правосуддя (ст. 8, 12, 43, 187 ЦПК України). Посилається й на те, що суд першої інстанції взяв за основу застарілу адресу відповідача (м. Київ), хоча він з 2019 року зареєстрований у м. Васильків. Відповідач не отримував жодних документів та не знав про справу. Зауважує, що судом стягнуто з відповідача всю суму боргу, хоча відповідач має лише 1/2 частку квартири. За ЦК України (ст. 356, 360), відповідальність має бути пропорційною частці у власності. Відповідач з 2017 року не проживає у квартирі, не користується комунальними послугами, а докази їх споживання судом не досліджувались. Звертає увагу на те, що між сторонами не укладено індивідуального договору на житлово-комунальні послуги між КП «Житло-сервіс» і ОСОБА_1 . Крім того, суд не перевірив обґрунтованості розрахунку позивача, у розрахунках позивача є суми за місяці, які не охоплені позовними вимогами, що свідчить про вихід за межі позову. Звертає увагу й на те, що документи, подані позивачем, не підтверджують зв'язку витрат на адвоката із конкретною справою.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 червня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради № 287 від 14.10.2002 року, житловий будинок АДРЕСА_1 передано на обслуговування Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс».
Відповідно до п. 2.1. Статуту КП «Житло-Сервіс», підприємство створене з метою отримання прибутку від підприємницької діяльності із утримання, обслуговування, експлуатації та ремонту будинків і споруд комунальної власності територіальної громади м. Києва та прибудинкових територій, а також здійснення контролю за виконанням громадянами Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями.
Відповідно до п. 2.2. Статуту предметом діяльності Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» є надання житлово-комунальних послуг споживачам.
Відповідач є власником частки квартири АДРЕСА_2 (а. с. 10, 11).
З матеріалів справи слідує, що між позивачем та відповідачем 13.05.2011 року укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території у будинку АДРЕСА_1 , а споживачем своєчасної оплати цих послуг за встановленим тарифом у строки та на умовах, передбачені договором.
Отже, відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає позивач.
Обґрунтовуючи звернення до суду з позовом, КП «Житло-Сервіс» зазначало, що відповідно до наказу Головного управління житлового забезпечення КМДА №287 від 14.10.2002 року, будинок АДРЕСА_1 передано йому на обслуговування, а предметом діяльності підприємства є надання житлово-комунальних послуг споживачам. Позивач посилався на укладений з відповідачем 13.05.2011 року договір, який передбачає обов'язок відповідача оплачувати послуги з утримання будинку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір є чинним, відповідач є співвласником квартири і споживачем послуг, тому зобов'язаний оплачувати вартість наданих послуг. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне.
Згідно ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач зобов'язаний: 1) укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; 5) оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено законом або договором.
Господарська діяльність, спрямована на задоволення потреб фізичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них території є діяльністю з утримання будинків і прибудинкових територій відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо), 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо) (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено розподіл житлово-комунальних послуг за порядком затвердження цін і тарифів на них.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положення ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги.
Судом встановлено, що відповідач належним чином не здійснює оплату вартості житлово-комунальних послуг, та на підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок, відповідно до якого за відповідачем за період з жовтня 2020 року по січень 2024 року наявна заборгованість у розмірі 25 151грн 70 коп.
Перевіряючи визначений позивачем розмір заборгованості відповідача за оплату житлово-комунальних послуг, колегія суддів дослідила наданий КП «Житло Сервіс» розрахунок та вважає його правильним та таким, що містить відомості щодо розміру нарахованих сум, здійснений на основі затверджених в установленому порядку норм та пропорційно до загальної площі квартири.
Згідно з положеннями статей 526, 530, 611 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства у встановлений строк (термін), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Відповідач не виконав грошове зобов'язання, а отже він, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За наведених вище обставин, ураховуючи порушення відповідачем виконання зобов'язань по сплаті внесків на утримання будинку і прибудинкової території, суд першої інстанції обгрунтовано визнав правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на його користь збитки від інфляції у розмірі - 842 грн 66 коп, а також 3% річних у розмірі 404 грн 37 коп за період з 01.12.2020 по 30.04.2024 року.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів відмічає наступне.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги місце реєстрації відповідача у м. Києві, є необґрунтованим. В матеріалах справи (а. с. 31) міститься відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру, згідно з якою останньою зареєстрованою адресою відповідача була адреса у м. Києві до 31.10.2019 року. Це свідчить про те, що суд вжив усіх передбачених процесуальним законом заходів для з'ясування актуального місця проживання відповідача відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України. У разі відсутності повідомлення суду про нову адресу, відповідальність за це несе сам учасник процесу.
Доводи скаржника про те, що з нього помилково стягнута повна сума боргу, а не пропорційна до частки у праві власності, не враховує положень чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду.
Відповідно до усталеної судової практики, зокрема, правової позиції висловленої в постанові Вкрховного Суду від 21.10.2020 року у справі № 613/1212/19, співвласник не позбавлений права звернутися з регресною вимогою до іншого співвласника, однак така вимога має бути предметом іншого судового спору. Отже, наявність кількох співвласників не звільняє жодного з них від обов'язку виконувати свої зобов'язання перед надавачем послуг у повному обсязі, а не частково.
Доводи про відсутність фактичного проживання у квартирі не мають правового значення для виникнення обов'язку з оплати комунальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 360 ЦК України, співвласник зобов'язаний брати участь у витратах на утримання спільного майна. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, право власності зобов'язує, незалежно від факту користування житлом ( постанова ВС від 15.03.2023 у справі № 760/21482/19). До того ж, сам факт відсутності проживання не звільняє від оплати послуг з утримання будинку і прибудинкової території, якщо інше не передбачено договором.
Доводи про відсутність індивідуального договору є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявний письмовий договір про надання житлово-комунальних послуг, укладений між КП «Житло-сервіс» та відповідачем 13.05.2011 року, що підтверджено належним чином (а. с. 10-11).
Отже, між сторонами існують договірні правовідносини, які стали підставою для пред'явлення позову.
Щодо доводів про неправильний розрахунок (вихід за межі позову), колегія суддів зазначає наступне.
Скаржник безпідставно стверджує, що позовні вимоги виходять за межі обґрунтованої заборгованості. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідає положенням ст. 625 ЦК України, яка передбачає нарахування до моменту повного виконання зобов'язання. У позовній заяві чітко вказано, що розрахунок суми 3 % річни та інфляційних втрат здійснено позивачем по травень 2024 року включно, тобто, до дати звернення з позовом (28.06.2024), що є процесуально правильним і відповідає стандартам визначення моменту прострочення.
Щодо доводів про необґрунтованість витрат на правничу допомогу
Відповідно до ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, судові витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню на підставі підтверджуючих документів. В матеріалах справи міститься акт виконаних робіт, договір, підтвердження обсягу наданих послуг (а. с. 20), що відповідає вимогам доказування та дає підстави для компенсації таких витрат у межах заявленої суми (2 500 грн).
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи та дійшла наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи судом першої інстанції направлялися повістки відповідачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , які поверталися до суду з відміткою «інші причини поверенння», що згідно усталеної практики Верховного Суду не може вважатися належним повідомленням.
Частиною 11 ст. 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Однак, матеріали справи не містять здійсненим судом оголошень на сайті.
Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що відповідач, ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи належним чином.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2-941/11.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов'язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 752/11822/15-ц.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Ураховуючи вищенаведене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову КП «Житло Сервіс» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 25 151 грн 70 коп, інфляційних втрат у розмірі 842 грн 66 коп, а також 3% річних у розмірі 404 грн 37 коп.
У зв'язку з чим, з ОСОБА_1 також підлягають до стягнення судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн та витрати на правничу допомогу 2 500 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ч.ч. 1 і 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Оскільки судом апеляційної інстанції скасоване рішення районного суду лише з процесуальних підстав (неналежне повідомлення відповідача, який посилалався на вказане процесуальне порушення) із ухваленням нового судового рішення про задоволення заявленого позову КП «Житло Сервіс», отже, розподіл судових витрат не здійснюється .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу скаргу адвоката Зарубіної Тетяни Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (код ЄДРПОУ 31025659, місце знаходження 02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 25-Б) заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 25 151 грн 70 коп, інфляційні витрати у розмірі 842 грн 66 коп та 3% річних у розмірі 404 грн 37 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (код ЄДРПОУ 31025659, місце знаходження 02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 25-Б) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Т. О. Невідома
Судді: С. М. Верланов
В. А. Нежура