Апеляційне провадження
№22-ц/824/13519/2025
16 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 756/10640/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 травня 2025року, ухвалене під головуванням судді Пукала А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» про стягнення грошових коштів, -
В серпні 2024 року позивач звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ТОВ«Пологовий будинок «Лелека» на її користь аборгованість у розмірі 116836,53 грн., яка складається з: 90800 грн. - сума основного боргу; 19794,93 грн. - інфляційні втрати; 6241,60 грн. - 3% річних.
В мотивування вимог посилалася на те, що 12 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» укладено договір №8РП/01/2022 про надання медичних послуг з ведення одноплідних пологів (пакет «Люкс»).
За умовами п.2.1 та п.3.1 договору медичний заклад зобов'язався надати їй якісну та кваліфіковану медичну допомогу при пологах відповідно до чинних нормативних документів МОЗ України, обов'язкових стандартів і протоколів МОЗ України, а також стандартів і протоколів Медичного закладу, а вона у свою чергу зобов'язалася оплатити такі послуги.
Вказувала, що пунктами 8.1, 8.2 договору встановлено загальну вартість медичних послуг у сумі 90800 грн., які підлягають одноразовій 100 % оплаті шляхом передоплати у день підписання договору.
Зазначала, що 12 січня 2022 року в день укладення договору вона сплатила повну суму у розмірі 90800 грн.
Посилалася на те, що після початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України Медичний заклад припинив здійснення своєї діяльності. У зв'язку з цим послуги за договором їй фактично надані не були, і вона була вимушена звернутися для надання медичної допомоги при пологах до іншого медичного закладу.
Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину - ОСОБА_2 у м. Біла Церква Київської області.
Вважає, що вказані обставини підтверджують ненадання відповідачем послуг за укладеним договором та є підставою для повернення сплаченої суми коштів у розмірі 90800 грн.
Зазначала, що відповідно до п.10.1 договору він може бути розірваний з ініціативи пацієнта шляхом направлення письмового повідомлення з обґрунтуванням причин такого розірвання. У цьому випадку Договір є припиненим через п'ять робочих днів з дня отримання повідомлення, а медичний заклад зобов'язаний повернути пацієнту сплачені ним кошти за вирахуванням фактично наданих послуг.
Вказувала, що 06 травня 2022 року на електронну адресу медичного закладу вона направила повідомлення з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти, оскільки пологи відбулися 16 березня 2022 року у іншому лікувальному закладі.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором № 8РП/01/2022 від 12 січня 2022 року про надання медичної допомоги в розмірі 89000 грн., 3% річних в сумі 6117,88 грн., інфляційні втрати в сумі 19402,52 грн., судовий збір в сумі 1186,99 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
У задоволенні клопотання ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» про розстрочку виконання рішення відмовлено.
Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та відмовити у задоволенні вказаних вимог; стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.; задовольнити клопотання ТОВ «Лелека» від 25 лютого 2025 року і розстрочити виконання рішення суду про стягнення коштів у сумі 89000 грн. на 3 місяці.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва по даній справі на підставі доказів встановлено наявність у відповідача форс-мажорних обставин внаслідок військової агресії російської федерації, та, відповідно, введення військового стану, що і призвело до неможливості виконання зобов'язання, а відтак, міра відповідальності, передбачена ст.625 ЦК України, не підлягає застосуванню.
Вказував, що положення ст.617 ЦК України звільняють ТОВ «Лелека» від відповідальності, передбаченою ст.625 ЦК України у даному випадку.
Зазначав, що нарахування та сплата інфляційних втрат та 3% річних не передбачено умовами укладеного договору ведення.
Посилався на те, що у відзиві на позовну заяву відповідач ТОВ «Лелека» зазначав, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу є завищеною та просив суд першої інстанції зменшити її до 3000 грн.
Вказував, що беручи до уваги, що правова допомога позивачу надавалася, хоча розмір такої правової допомоги є неспівмірним, а вказаний спір, що є предметом розгляду даної справи виник в результаті існування вперше в історії незалежної України таких форс-мажорних обставин, як воєнні дії спричинені військовою агресією російської федерації, та враховуючи скрутне фінансове становище відповідача, ТОВ «Лелека» вважає, що розмір витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції цілком відповідає сумі у розмірі 3000 грн.
19 серпня 2025 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила відмовити у її задоволенні, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» укладено договір №8РП/01/2022 про надання медичних послуг з ведення пологів (одноплідна вагітність) пакет «Люкс».
Відповідно до п.2.1 вказаного договору, медичний заклад приймає на себе зобов?язання надати позивач кваліфіковану медичну допомогу, що полягає у веденні пологів, на основі діючих нормативних документів МОЗ, обов?язкових протоколів і стандартів медичної допомоги та стандартів і протоколів прийнятих в Медичному закладі, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором та додатками до нього, а пацієнт зобов?язується прийняти медичну допомогу за даним договором та забезпечити її оплату у строк та спосіб, визначені договором.
Положеннями п.п.8.1, 8.4 договору визначено, що вартість послуг, наданих за цим договором становить 90800 грн. та сплачується пацієнтом одноразово у формі 100% передоплати у день підписання вказаного договору.
Відповідно до п.3.1 договору медичний заклад зобов'язаний надати якісну і кваліфіковану медичну допомогу
Згідно з п.3.3 договору пацієнт зобов'язаний оплатити вартість наданої медичної допомоги, що надається відповідно до умов цього договору самостійно або забезпечити оплату медичної допомоги платником у разі якщо умовами договору платником визначено іншу особу.
Пунктом 8.8 договору визначено, що факт надання медичним закладом (медичної допомоги/медичних послуг) та факт отримання їх пацієнтом підтверджується відповідною медичною документацією та оформлюється актом приймання-передачі медичних послуг.
Пунктами 9.1, 9.3, 9.4 договору передбачена відповідальність згідно чинного законодавства та умов цього договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором. Сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання цього договору у разі виникнення особливих обставин з об'єктивних причин (форс-мажорні обставини), які сторони не могли передбачити і що перешкоджають сторонам виконати свої обов'язки. До таких обставин віднесено, зокрема, війну та воєнні дії.
Відповідно до п.9.5 договору сторона, яка не може виконувати свої договірні відносини внаслідок обставин, зазначених у п.9.4 договору повинна проінформувати про це іншу сторону, а також належним чином цей факт підтвердити.
Пунктом 11.2 договору визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами із врахуванням вимог п. 8.4 договору та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
12 січня 2022 року в день укладення договору позивачем було сплачено повну суму у розмірі 90800 грн., що підтверджується відміткою на рахунку-фактурі №70061 від 12 січня 2022 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила дитину - ОСОБА_2 у м. Біла Церква Київської області, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05 квітня 2022 року.
06 травня 2022 року на електронну адресу відповідача позивач направила повідомлення з вимогою розірвати договір та повернути сплачені кошти, оскільки пологи відбулися 16 березня 2022 року у іншому лікувальному закладі. У відповідь 31 травня 2022 року відповідач повідомив позивача про можливість використати ці кошти для інших медичних послуг.
16 червня 2022 року відповідач підтвердив отримання звернення позивача, втім кошти повернуті не були.
28 серпня 2024 року позивач повторно направила письмове повідомлення відповідачу про припинення договору з вимогою повернути кошти, проте відповіді також не отримала.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, які стали причиною невиконання договору про надання медичної допомоги (повномасштабне вторгнення РФ на територію України), хоча і визнано форс-мажором та звільняють сторони лише від відповідальності за невиконання умов договору, проте не звільняють від виконання самого зобов'язання та наслідків його припинення.
Судом першої інстанції зазначено, що оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язань, зокрема щодо повернення позивачу грошових коштів, отже у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу разом із сумою основного боргу 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що саме по собі посилання представника відповідача на наявність в країні військового стану, велика сума щомісячного платежу по кредитах, велика кількість судових рішень, за якими з відповідача стягнуто заборгованість, не можуть слугувати обставиною, достатньою для розстрочення виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано доказів наслідку впливу вказаних обставини на його матеріальний стан та спроможність виконати рішення суду. При цьому судом враховано, що минуло вже два роки як відповідачем відновлено господарську діяльність, товариством надаються медичні послуги та отримується прибуток, а посилання на велику кількість судових рішень, за якими з відповідача стягнуто заборгованість, носять абстрактний характер.
Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України)
Згідно частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених законом або договором.
Згідно статі 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно із ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Встановивши, що відповідач не виконав умови договору та на вимогу позивача не повернув сплачену останньою суму коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» на користь ОСОБА_1 грошових коштів за договором від 12 січня 2022 року у розмірі 89000 грн.
Доводи апеляційної скарги на звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання на підставі ст.617 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно приписів ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, Торгово-промислова палата України у своєму листі від 28 лютого 2022 року вказала, що: «…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Разом із тим, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання.
Стаття 617 ЦК України звільняє від відповідальності за порушення зобов'язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору. Однак, сам по собі воєнний стан не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 березня 2023 року в справі №922/1093/22).
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Позовні вимоги стосуються повернення коштів за сплачені та не надані послуги, а не відповідальності за невиконання договорів, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині застосування статті 625 ЦК Українита стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат.
Посилання відповідача на значні пошкодження будівлі пологового будинку, що потребує значних фінансових витрат та зусиль для відновлення попереднього стану, через що ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» опинилось у скрутному матеріальному становищі, не можуть бути підставою для відмови у стягненні суми 3% річних та інфляційних втрат.
Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 15000 грн., суд першої інстанції виходив з категорію справи, її складності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу, проте не погоджується з визначеною судом сумою правової допомоги у розмірі 15000 грн., виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування було надано: договір про надання правової (правничої) допомоги №22/08-24 від 22 серпня 2024 року, додаткову угоду №1 до договору №22/08-24 про надання правової (правничої) допомоги від 22серпня 2024 року, платіжну інструкцію №9352-6539-6408-8778 від 27 серпня 2024 року.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000 грн.
Беручи до уваги заперечення відповідача, загальні засади цивільного законодавства та критерії такого відшкодування, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню з ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» на користь позивача до 5000 грн.
З врахуванням викладеного, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року в частині стягнення з ТОВ«Пологовий будинок «Лелека» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу підлягає зміні шляхом зменшеннясуми витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» на користь ОСОБА_1 за розгляд справи в суді першої інстанції з 15000 грн. до 5000 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, понесені ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції у розмірі 20000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування було надано: додаткову угоду №2 до договору №22/08-24 про надання правової (правничої) допомоги від 22 серпня 2024 року, платіжну інструкцію на суму 10000 грн.
16 вересня 2025 року відповідач подав пояснення, в яких вказував на неспівмірність заявлених позивачем витрат на правову допомогу з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи та вважає, що розмір витрат позивача понесених у суді апеляційної інстанції на правову допомогу цілком відповідає сумі у розмірі 1000 грн.
Таким чином, беручи до уваги заперечення сторони відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу, складність справи, обсяг та час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу позивачу в суді апеляційної інстанції, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених позивачемв суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу змінити, зменшити суму витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» на користь ОСОБА_1 з 15000 грн. до 5000 грн.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека», місцезнаходження: місто Київ, вул. Квітки Цісик, буд. 56, код ЄДРПОУ 39155132 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 витрати на правову допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: