Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13511/2025
16 жовтня 2025року місто Київ
справа № 759/7154/25
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Горбенко Н.О., повний текст рішення складено 21 травня 2025 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2025 року позивач АТ «Державний ощадний банк України» звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість, яка виникла станом на 26 березня 2025 року у розмірі 176002,57 грн., яка складається з: 140704,86 грн. - заборгованість за основним боргом; 22382,90 грн. - проценти за користування кредитом; пеня за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) - 10421,38 грн.; пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 2525,68 грн.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 12 лютого 2024 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №343227869602, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у загальному розмірі 178100,00 грн. на умовах платності, строковості, на 60 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, встановлених договором.
Вказував, що свої зобов'язання перед позичальником банк виконав у повному обсязі та надав відповідачу обумовлені кредитні кошти, однак остання термінів повернення кредиту та сплати відсотків за кредит не дотримується, у зв'язку з чим у позичальника утворилася заборгованість за кредитом.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року позов АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк Україна» заборгованість за кредитним договором №343227869602 від 12 лютого 2024 року у розмірі 157155,51 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2703,75 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,позивач АТ «Державний ощадний банк Україна» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просиврішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 12947,06 грн. та ухвалити у цій частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог посилався на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та скасовано положення про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит, укладеними пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг», що призвело до порушення норм матеріального права.
Вказував, що договір про споживчий кредит №3432278696022 укладено між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 12 лютого 2024 року, тобто пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг», а тому до відповідача не застосовуються положення Закону України «Про споживче кредитування» про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Вілповідач в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк Україна» заборгованості за кредитним договором №343227869602 від 12 лютого 2024 року у розмірі 157155,51 грн. та судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 2703,75 грн. не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині не задоволених вимог АТ «Державний ощадний банк Україна» про стягнення пені.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що застосування штрафних санкцій - пені суперечить ч.18 Перехідних положень ЦК України, а відтак відсутні правові підстави для стягнення пені.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 лютого 2024 року між АТ«Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №343227869602.
Відповідно до п.8.3 вказаного договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань по своєчасному поверненню основної суми боргу та/або сплати процентів за користування кредитом, та/або сплати суми комісійної винагороди, позичальнику зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожний день прострочення, але не більше 15% простроченого платежу.
У звязку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з останньої на його користь, у тому числі пеню за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) - 10 421, 38 грн. та пеню за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом - 2 525,68 грн.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягненні пені, оскільки пеня нарахована позивачем у період дії воєнного стану в Україні, підлягає списанню кредитодавцем.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що договір про споживчий кредит №3432278696022 укладено між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 12 лютого 2024 року, тобто пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг», а тому до відповідача не застосовуються положення Закону України «Про споживче кредитування» про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Закон України «Про споживче кредитування» регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв'язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною 4 статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною 2 статті 3 Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону №3498-IX від 22 листопада 2023 року, та пунктом 6 даного розділу встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною 4 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Таким чином, на дату укладення договору позики дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо того ж самого питання: чи звільняється позичальник від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за порушення виконання зобов'язання за договором у період дії в Україні воєнного стану.
Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17, провадження №14-188цс20 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17, провадження №12-85гс20 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19, провадження №14-24цс21.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по пені за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту) у розмірі 10 421, 38 грн. та пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом у розмірі 2 525,68 грн.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий:
Судді: