справа № 378/283/25
провадження № 22-ц/824/14486/2025
головуючий у суді І інстанції Моргун Г. Л.
14 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» про припинення права оренди та витребування земельної ділянки,
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» про припинення права оренди та витребування земельної ділянки.
У позові позивач, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та на ст. 33 ЗУ «Про оренду землі», ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст.3, 317, 319, 321, 386, 391, 626, 792 ЦПК України, просила суд:
-витребувати з володіння та користування ТОВ «Інтерагроінвест» на користь власниці ОСОБА_1 , належну їй земельну ділянку площею 3,1002 га, кадастровий номер 3224280400:02:001:0017, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах с. Антонівка, Ставищенської ОТГ, Київської області;
-припинити право оренди землі ТОВ «Інтерагроінвест» шляхом скасування запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки зареєстрованого 16.11.2016 за номером запису про інше речове право 17452942 щодо земельної ділянки площею 3,1002 га, кадастровий номер 3224280400:02:001:0017, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах с. Антонівка, Ставищенської ОТГ, Київської області;
-відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що вона є власницею земельної ділянки площею 3,1003 га, кадастровий номер 3224286400:02:001:0017, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно договору оренди землі № 133 від 18.10.2016 земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Інтерагроінвест» до 30 грудня 2024 року. Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки, зокрема п. 3.3, вона не маючи наміру продовжувати договір оренди, заздалегідь, 25 листопада 2024 року повідомила орендаря про свій намір не продовжувати зазначений договір оренди щодо належної їй земельної ділянки та повідомила орендаря, що планує в подальшому обробляти земельну ділянку самостійно. Просила ТОВ «Інтерагроінвест» після збору урожаю не проводити сільськогосподарські роботи.
Всупереч зазначеному, вже після закінчення договору оренди землі вона дізналася, що договір був автоматично продовжений строком до 14 березня 2033 року, без її згоди, у відповідності до додаткової угоди за вимогами ст. 126-1 ЗК України.
30 січня 2025 року вона повторно звернулася до ТОВ «Інтерагроінвест» із заявою про розірвання договору оренди землі № 133 від 18 жовтня 2016 року, на що 20 лютого 2025 року отримала відповідь, що договір оренди було автоматично подовжено технічними засобами. Вважала, що відповідач безпідставно продовжує утримувати та використовувати належну їй земельну ділянку. При цьому посилається на положення ст. 41 Конституції України.
Рішенням Володарського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» про припинення права оренди та витребування земельної ділянки відмовлено.
Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в даному випадку суд установив, але не надав належної оцінки тим обставинам, що саме у зв'язку зі збільшенням орендної плати між позивачем та відповідачем 23 вересня 2023 року було укладено додаткову угоду до договору оренди землі №133 від 18 жовтня 2016 року, строк дії договору не продовжувався, а залишався незмінним, а саме до 30 грудня 2024 року.
Наголошує, що скориставшись похилим віком орендодавиці - ОСОБА_1 та її хворобливим станом, орендар ТОВ «Інтерагроінвест» в особі генерального директора Кучера В.В. заразом вирішив в додатковій угоді викласти п.6 в наступній редакції: «Договір укладено строком на 8 років 2 місяці 11 днів до 30 грудня 2024 року з дня укладення договору оренди земельної ділянки, що є предметом цього договору. У разі відсутності заперечень від однієї з сторін щодо поновлення договору оренди, наданих відповідно до вимог чинного законодавства, цей договір поновлюється у відповідності до ст. 126-1 Земельного кодексу України»».
Також наголошує, що відповідач діючи недобросовісно, не чесно, не відкрито і без поваги до інтересів іншої сторони договору не мав права поновлювати цей договір оренди у відповідності до ст. 126-1 Земельного кодексу України, оскільки пунктом 6 додаткової угоди від 23 вересня 2023 року передбачено, що він поновлюється відповідно до цієї статті лише у тому випадку, якщо у однієї із сторін щодо поновлення договору оренди землі відсутні заперечення. Орендар двічі 12 серпня 2024 року та 25 листопада 2024 року проігнорував заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі і всупереч п. 6 додаткової угоди 18 грудня 2024 року звернувся до державного реєстратора із заявою на реєстрацію відповідних змін до іншого речового права.
29 серпня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» - Кучер В.В., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що позивач не скористалася своїм правом на відмову у поновленні договору шляхом звернення до державного реєстратора не пізніше, ніж за місяць до закінчення договорів (при цьому, відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» звернутись із такою заявою сторона може у будь-який час до закінчення договору оренди землі), а тому договір поновився автоматично на той самий термін, до 3 січня 2032 року, що правильно було враховано судом першої інстанції.
У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» - адвокат Бойко В.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Мочинський А.Р. просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 18 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтерагроінвест» укладено договір оренди землі №133, щодо належної позивачці земельної ділянки площею 3,1002 га, кадастровий номер 3224286400:02:001:0017, строком дії до 30 грудня 2024 року (а.с. 11-13). Договір оренди було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Номер запису про інше речове право 17452942 від 10 листопада 2016 року.
23 вересня 2023 року у зв'язку із збільшенням орендної плати ОСОБА_1 та ТОВ «Інтерагроінвест» уклали Додаткову угоду до договору оренди землі №133 від 18 жовтня 2016 року (а.с.9).
Окрім збільшення орендної плати, у додатковій угоді сторони погодили строк дії договору та його поновлення. Зокрема, пунктом 6 зазначеної додаткової угоди сторони погодили, що: «Договір укладено строком на 8 років 2 місяці 11 днів до 30.12.2024 з дня укладення договору оренди земельної ділянки, що є предметом цього договору. У разі відсутності заперечень від однієї з сторін щодо поновлення договору оренди, наданих відповідно до вимог чинного законодавства, цей договір поновлюється у відповідності до ст. 126-1 Земельного кодексу України».
12 серпня 2024 року та згодом 25 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ТОВ «Інтерагроінвест», якою повідомила про небажання продовжувати договірні відносини і після збору урожаю просила повернути належну їй земельну ділянку (а.с.10).
30 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася з листом до орендаря про розірвання договору у зв'язку з тим, що договір оренди належної їй земельної ділянка, незважаючи на неодноразові її звернення, якими вона повідомляла про відмову у подовженні строку дії договору, було безпідставно продовжено до 14 березня 2033 року (а.с.8).
31 січня 2025 року ТОВ «Інтерагроінвест» направило позивачці відповідь про те, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належної позивачці земельної ділянки договір оренди продовжено автоматично на той самий строк, який визначено умовами договору про оренді землі № 133, а саме до 14 березня 2033 року (а.с.15).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав індексний номер витягу 409176616 від 22 січня 2025 року, земельна ділянка з кадастром номером: 3224280400:02:001:0017, площею 3,1003 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагроінвест» на підставі договору оренди землі № 133 від 18 жовтня 2016 року. У розділі актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права (номер запису інше речове право 17452942) міститься інформація: «дата укладення договору/ дата державної реєстрації 18 жовтня 2016 року, строк 8 р. 2 міс. 12 дн, дата закінчення 14 березня 2033 року, з автоматичним продовженням дії договору, з правом пролонгації, з правом передачі піднайм (суборенда)» (а.с. 7, 48-49).
Зазначені обставини відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування, оскільки безспірно визнаються учасниками провадження.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач подавав не пізніш, як за місяць до дати закінчення дії договору оренди землі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору оренди землі. А відтак судом було встановлено, що право позивача відповідачем не порушено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).
За змістом цих норм у разі зміни договору за домовленістю сторін зобов'язання змінюються (виникають нові) у такому ж порядку, як і при укладенні договору, тобто з моменту, коли про таку зміну було досягнуто домовленості, а у випадку, якщо договір чи закон обумовлюють виникнення зобов'язань за договором, настанням відповідної події, вчиненням сторонами відповідних дій, державною реєстрацією договору чи державною реєстрацією речового права за договором тощо, то й зміна (виникнення нових) зобов'язань за зміненим договором відбувається з моменту настання такої події, вчинення дій, реєстрації договору чи права тощо.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтями 31, 32 Закону України «Про оренду землі» визначені випадки припинення договору оренди землі.
Відповідно до ст. 32-2 Закону України «Про оренду землі» поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.
За змістом статті 126-1 ЗК України договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.
Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.
Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.
У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.
Суд першої інстанції правильно вказав, що для виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору оренди землі сторона договору повинна була, а саме позивач, не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору подати до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.
Згідно з абзацом 4 Розділу ІХ Закону України «Про оренду землі» правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюються на умовах, визначених такими договорами, за правилами чинними на момент їх укладення.
Зазначені норми законодавства набрали чинності 16 січня 2020 року згідно із Законом України № 340-Х від 05 грудня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству».
Як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 23 вересня 2023 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 133 від 18 жовтня 2016 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3224286400:02:001:0017, площею 3,1002 га (а.с.9), якою сторони досягли в тому числі наступної домовленості викласти пункт 6 зазначеної додаткової угоди:
«Договір укладено строком на 8 років 2 місяці 11 днів до 30 грудня 2024 року з дня укладення договору оренди земельної ділянки, що є предметом цього договору. У разі відсутності заперечень від однієї з сторін щодо поновлення договору оренди, наданих відповідно до вимог чинного законодавства, цей договір поновлюється у відповідності до ст. 126-1 Земельного кодексу України».
Тобто, на момент внесення змін до договору № 133 від 18 жовтня 2016 року шляхом укладення додаткової угоди від 23 вересня 2023 року вже діяли норми визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України, а саме, що норми вищезазначених статей поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству". За таких обставин, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню правила, визначені статтею 126-1 ЗК України.
На обґрунтування вимог позову та апеляційної скарги позивач посилається лише на те, що вона неодноразово направляла на адресу відповідача листи-повідомлення про відсутність наміру продовжувати договір оренди землі, однак, всупереч зазначеному, строк дії договору оренди землі було автоматично продовжено 14 березня 2033 року.
В той же час, суд першої інстанції правильно вказав на те, що у даному випадку між сторонами було досягнуто домовленості щодо поновлення договору оренди землі та визначено, що у разі якщо сторона договору, яка бажає скористатись правом відмови від поновлення договору вона не пізніше як за місяць, до дати закінчення дії договору, подає до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності такої заяви після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивач подавав не пізніш як за місяць до дати закінчення дії договору оренди землі до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору оренди землі.
А відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача відповідачем не порушено.
В даному випадку, продовження строку дії договору відбулося технічними засобами Державного реєстру речових прав на нерухоме майно автоматично - без додаткового волевиявлення сторін, тобто без будь-яких дій з боку відповідача та укладення додаткових угод, оскільки сторони попередньо погодилися на такі умови і вони відповідають нормі закону, яким регулюються дані правовідносини.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано повну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Володарського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року залишити без змін
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Володарського районного суду Київської області від 12 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба