справа № 362/6639/21
провадження № 22-ц/824/14700/2025
головуючий у суді І інстанції Кравченко Л.М.
14 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2025 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,
В провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
3 липня 2025 року від представника позивача ОСОБА_2 - Шумило Наталії Миколаївни до канцелярії суду надійшла заява про забезпечення позову, мотивована наступним. Позивачка має обґрунтовані та небезпідставні занепокоєння, враховуючи попередню поведінку відповідачки, що остання під час розгляду даної справи судом може вжити дій, спрямованих на відчуження належної її земельної ділянки з кадастровим номером 3221486201:01:017:1027 площею 0,1102 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно вказані дії відповідачки можуть призвести до порушення прав позивачки на ефективний судовий захист.
У даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовані лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті; враховуючи суть позовних вимог, заява про забезпеченню позову є співмірною із заявленими позивачем вимогами.
Виходячи з вищенаведених обставин, позивачка переконана, що невжиття заходу забезпечення позову у виді накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3221486201:01:017:1027 площею 0,1102 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить відповідачці на праві власності, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду по справі, як відбулося в попередній справі, про що йшлося вище.
Позивачка зауважувала, що обраний нею спосіб забезпечення позову не позбавляє відповідачку права володіння та користування майном, а лише обмежує її право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивачки.
На думку позивачки, нею надано достатньо доказів, щоб можна було вважати, що відповідачка буде вживати всіх можливих заходів, щоб переоформити з себе належну її земельну ділянку.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - Шумило Наталії Миколаївни про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3221486201:01:017:1027, площею 0,1102 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - Кобрин Сергій Борисович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що представник іншого учасника справи (позивача), ОСОБА_2 - Шумило Наталія Миколаївна , у своїй заяві про забезпечення позову не довела належним чином належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, як того вимагають статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІУ від 18 березня 2004 року у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року, із змінами і доповненнями, що особа, яка подає апеляційну скаргу (відповідач), ОСОБА_1 , раніше відчужувала спірне нерухоме майно, а також, що планує це зробити у майбутньому.
Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Позивачем заявлено вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішення суду за наслідками розгляду цих вимог не підлягає примусовому виконанню. Тому захід забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки не є співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Шумило Н.М. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кобрин С.Б. просив апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом заявлених позовних вимог у цій справі є скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3221486201:01:017:1027 площею 0,1102 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначала, що невжиття заходу забезпечення позову у разі задоволення позовних вимог ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3221486201:01:017:1027, площею 0,1102 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із наявності спору між сторонами та вагомості доказів, наданих представником позивача на підтвердження своїх вимог, тому вважав, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
З такими висновками колегія суддів погодилась та вважає їх правильними, з огляду на предмет позову у даній справі та характер спірних правовідносин. Такі заходи забезпечення позову, як арешт вказаного нерухомого майна є співмірними із заявленими позивачем вимогами позовної заяви.
При цьому, негативним наслідком незабезпечення позовних вимог у даній справі є можливість подальшої реалізації вказаного нерухомого майна.
При обранні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції урахував необхідність збереження балансу прав і законних інтересів учасників правовідносин, та наклав арешт на вказане майно.
Варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Відтак, судом першої інстанції було правильно вирішено питання про забезпечення позову у цій справі виходячи з того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Тобто, на момент постановлення ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2025 року були наявні підстави для задоволення вказаної заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали.
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 3 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба