Провадження № 22-ц/803/9612/25 Справа № 183/4866/24 Суддя у 1-й інстанції - Дубовенко І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
28 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щербини Станіслава Володимировича на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на 1/4 частку будинку.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності її матері - ОСОБА_3 в розмірі 1/2 частина, їй, ОСОБА_1 , в розмірі 1/4 частина, та її колишньому чоловіку - ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частина. Позивач вказує, її колишній чоловік ОСОБА_2 після розірвання шлюбу не мешкає у зазначеному будинку та не користується ним. Зазначала, що після розірвання шлюбу спільне користування будинком стало неможливим, тому як це приносить незручності їй та її сім'ї. Також, через те, що спірний будинок має лише дві житлові кімнати, площею 8,8 кв.м. та 10,5 кв.м., що не відповідає нормі жилої площі в Україні на одну особу (13,65 кв.м.), передбачену ст. 47 ЖК України, усе вищенаведене вказує, що 1/4 частина вказаного будинку, яка належить відповідачеві, є незначною, а будинок неподільним. Відповідач проживає у м.Дніпро у квартирі, що належить йому на праві приватної власності, не приймає участі в облаштуванні спірного будинку, комунальні платежі не сплачує, а тому вважає, що припинення його права власності на 1/4 частину будинку не завдасть йому істотної шкоди. Позивач стверджує, що вона іншого місця проживання не має, проживає у спірному будинку разом з матір'ю. Відповідно до звіту про незалежну оцінку житлового будинку, вартість спірного будинку становить 362000 грн, а тому нею внесені на депозитний рахунок кошти, в розмірі вартості 1/4 частини будинку, тобто 90500 грн. на підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд припинити право ОСОБА_2 на 1/4 частку будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/4 частини будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на нерухоме майно.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Щербина С.В. просить рішення суду від 18 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Чебикін С.В. просить рішення суду від 18 липня 2025 року залишити без змін як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щерибини С.В. залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 зроблено висновок про те, що відсутність у статті 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування положень статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.
У справі встановлено, з 05 грудня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровськавід 10 липня 2020 року у справі №205/1276/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 . Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05 грудня 2014 року в Ленінському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 705 - розірвано. ОСОБА_1 після розірвання шлюбу прізвище залишено без змін (а.с.253, 254).
Встановлено, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 25 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (покупці) купили житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожен з покупців. Продаж вчинено за 182115 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко О.М., зареєстрований в реєстрі за №1041 (а.с.17, 18).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 29 січня 2024 року у справі №183/3054/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко О.М., ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на частину нерухомого майна у праві спільної часткової власності, визнання недійсною угоди про надання згоди на купівлю нерухомого майна та визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - задоволено повністю. У порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , право приватної спільної часткової власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину цього житлового будинку, за кожним. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 840 грн. 80 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено повністю. Вказане рішення суду набрало законної сили (а.с.21-24, 170-176).
Таким чином, спірний будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1 в розмірі 1/4 частина, ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частина, ОСОБА_3 в розмірі 1/2 частина.
Спірний будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,0611 га, яка перебуває у спільному користуванні позивача, відповідача та третьої особи, як співвласників будинку, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Зазначені обставини визнаються учасниками розгляду справи.
Позивачем надано суду висновок від 29 квітня 2024 року про вартість об'єкта незалежної оцінки, відповідно до якого вартість житлового будинку з господарчими будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 станом на 29 квітня 2024 року становить 362000 грн, в тому числі 1/4 частка 90500 грн. (а.с.29-31).
З наданих позивачем копій висновків Новомосковського РВП ГКНП України в Дніпропетровській області від 01 лютого 2021 року, 21 травня 2021 року та 31 серпня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до поліції із заявами про те, що ОСОБА_2 розбив вікна та пошкодив інше майно за адресою: АДРЕСА_1 , а також вчиняв сварки. За результатами перевірок ОСОБА_2 пояснив, що він дійсно вимушений був розбити вікно у будинку, тому як не міг потрапити до свого будинку. Щодо вчинення конфлікту - очевидців подій конфлікту встановлено не було (а.с.52-54).
З копій талонів повідомлень від 23 лютого 2021 року, 13 травня 2021 року, 21 серпня 2021 року, 28 жовтня 2021 року вбачається, що у зазначені дати ОСОБА_2 звертався до поліції із заявами щодо намагання захопити його будинок гр. ОСОБА_1 , яка не пускає його до будинку, без його відома замінила замки (а.с.82-85).
З витягу з реєстру територіальної громади від 14 березня 2024 року вбачається, що зареєстроване місце проживання позивача ОСОБА_1 з 14 березня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
З довідки про реєстрацію місця проживання особи від 08 лютого 2021 року, вбачається, що зареєстроване місце проживання третьої особи ОСОБА_3 з 08 лютого 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).
З відомостей виконкому міськради за вих.№1215/0/2-24 від 12 червня 2024 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.36).
З квитанції №27663 від 14 травня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 були внесені кошти у розмірі 90500 грн. на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області у цій цивільній справі (а.с.2).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 55,7 кв.м. з 22 березня 2022 року (а.с.13).
ОСОБА_3 відповідно до відомостей ДРРП є власником земельних ділянок з кадастровими номерами: 1224881500:02:001:0656, площею 7,58 га; 1224881500:02:001:0074, площею 0,49 га; 1224881500:02:001:0073, площею 0,89 га (а.с.185-187).
Звернувшись до суду із цим позовом про припинення права власності ОСОБА_2 на 1/4 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що його частка є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти припинення його права власності на 1/4 частку спірного будинку, зазначав, що належна йому 1/4 частка будинку не є незначною, а позивач сама є власником такої ж 1/4 частки будинку, позбавлення його права власності на 1/4 частку будинку завдасть йому істотної шкоди.
При вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування положень статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року у справі № 629/511/17.
Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об'єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме: справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Таким чином, для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/4 частку будинку за адресою: АДРЕСА_1 необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника - ОСОБА_2 , та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Встановлено, розмір частки позивача дорівнює частці відповідача, тобто обидва є співвласниками спірного житлового будинку по 1/4 частині кожний і така частка не є незначною.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Слід зазначити, позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості спільного використання спірного майна.
Звернення до органів поліції як з боку ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 у 2021 році - не можуть слугувати свідченням неможливості користування співвласниками спільним будинком.
Посилання позивача на те, що площа житлових кімнат у будинку менша, ніж встановлена ст. 47 ЖК України мінімальна норма житлової площі на одну особу - також не є свідченням неможливості спільного використання спірного майна.
Доказів на підтвердження неможливості поділу будинку, неможливості його спільного використання позивачем суду не надано.
Твердженням позивача, що припинення права власності ОСОБА_2 не завдасть істотної шкоди його правам та законним інтересам, тому як наявність у нього квартири в м.Дніпро - не є переконливою підставою при вирішенні питання щодо позбавлення його власності у спірному будинку.
Крім того спірний будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0611 га, яка перебуває у спільному користуванні позивача, відповідача та третьої особи, як співвласників будинку, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Питання щодо припинення права власності на частину у власності відповідача також припиняє і його право користування вказаною земельною ділянкою.
Внесена позивачем на депозитний рахунок сума грошової компенсації в розмірі 90500 грн. за частку вартості спільного нерухомого майна не свідчить про те, що це не завдасть істотної шкоди відповідачеві.
Враховуючи викладене, суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для позбавлення прав відповідача на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, відмовивши у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності на 1/4 частку будинку.
Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог позивача та наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 є необґрунтованими належними та допустимими доказами у справі.
Посилання в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є безпідставними.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Щербини Станіслава Володимировича - залишити без задоволення.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 28 жовтня 2025 року.
Повний текст постанови складено 29 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова