Провадження № 11-кп/803/3210/25 Справа № 243/2094/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
14 жовтня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
прокурора: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
розглянувши у місті Кривому Розі Дніпропетровської області у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2025 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на гауптвахті обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, на строк 60 днів, до 21 листопада 2025 року включно,-
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2025 року, продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на гауптвахті обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, на строк 60 днів, до 21 листопада 2025 року включно.
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник та оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану ухвалу суду в частині продовження тримання під вартою щодо ОСОБА_6 .
Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, - домашній арешт із електронним контролем і покладенням процесуальних обов'язків (заборона спілкування зі свідками, обмеження відлучень, регулярна явка, повідомлення про зміну місця проживання/служби, здача документів для виїзду за кордон).
Альтернативно, у разі якщо апеляційний суд дійде висновку про необхідність збереження альтернативи у виді застави, - змінити ухвалу в цій частині, визначивши заставу у мінімально необхідному та реальному для внесення розмірі - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що суд першої інстанції безпідставно пов'язав тяжкість обвинувачення з ризиком ухилення від правосуддя, не навівши жодних конкретних доказів неналежної поведінки обвинуваченого. Такий підхід суперечить вимогам КПК України та практиці ЄСПЛ, оскільки тяжкість злочину не може бути самостійною підставою для тримання під вартою. Оцінюючи ризик незаконного впливу на свідків, суд обмежився припущеннями, не встановивши фактів контактів чи тиску. Наявні медичні та службові дані підтверджують, що обвинувачений не може повернутися до того самого підрозділу, тож ризик впливу є лише гіпотетичним. Суд не розглянув можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, які могли б усунути цей ризик. Ризик повторного правопорушення суд обґрунтував лише специфікою обвинувачення, без жодних фактичних підтверджень. Водночас обвинувачений має позитивну характеристику, сімейні обставини та проблеми зі здоров'ям, що знижують будь-які ризики. Посилання суду на ч. 7 ст. 176 КПК України як підставу для автоматичного тримання під вартою є помилковим. Навіть під час воєнного стану суд повинен доводити реальність ризиків і перевіряти доцільність альтернативних заходів. Визначений розмір застави - 60 прожиткових мінімумів - є непропорційним і фактично позбавляє змісту альтернативу. Суд також не врахував стан здоров'я обвинуваченого та не обґрунтував, чому домашній арешт, електронний контроль чи інші менш суворі заходи є недостатніми. Це суперечить принципу пропорційності та презумпції свободи.
Учасники судового розгляду про час та місце розгляджу апеляційної скарги повідомлені належним чином, клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні відповідно до ч.4 ст. 422-1 КПК України, від обвинуваченого та прокурора на адресу апеляційного суду не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе проводити судове засідання за відсутністю сторін.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши думку сторін, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Підставою продовження строку тримання під вартою є наявність обставин, які вказують на те, що передбачені ст.177 КПК України ризики, наявність яких стала підставою для застосування цього запобіжного заходу не зменшились та продовжують існувати, а саме - можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню.
У відповідності до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Рішенням ЄСПЛ "Клоот проти Бельгії" визначено: "Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться".
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Наведених вимог закону місцевий суд дотримався.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України.
18.03.2024 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62024050010000471 від 08 лютого 2024 року надійшов до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2025 рокуобвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 цього Кодексу.
Прокурор, у клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою належним чином обґрунтував наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
За змістом ст.199 КПК України при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою суд досліджує подані йому матеріали на предмет законності й обґрунтованості застосування даного запобіжного заходу, з'ясовує конкретні причини тривалого строку тримання особи під вартою, інші обставини, необхідні для вирішення справи, чи не з'явилися причини, що дозволяють скасувати тримання під вартою та обрати інший передбачений законом запобіжний захід, тощо.
Як вбачається з наданих матеріалів провадження, суд, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою. Судом першої інстанції прийнято до уваги обставини інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, на які посилається захисник.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення особливої категорії, та бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року та «Мюрей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 року, згідно з якими підставою для запобіжного заходу у вигляді взяття під варту при вчиненні особливої категорії злочинів може бути більш низький поріг обґрунтованості підозри.
Окрім того, апеляційний суд враховує те, що злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_6 відповідності до норм ст. 12 КК України є тяжкими, міра покарання, яка йому загрожує у разі доведення вини, становить до десяти років, а також інформацію про вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, місце проживання, репутацію, майновий стан, зокрема ОСОБА_6 є військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, неодружений, маючого на утриманні малолітню дитину, має зареєстроване місце проживання, характеризується позитивно, 02 липня 2023 року отримав вогнепальне осколкове поранення та має ряд захворювань, не пов'язаних з проходження військової служби.
Колегія суддів вважає доведеним ризик незаконного впливу на свідків, з метою схиляння їх до зміни наданих ними показань, оскільки свідки є військовослужбовцями, які разом з ОСОБА_6 проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків; ризик ухилення обвинуваченого ОСОБА_6 від суду та його втечі, враховуючи покарання, яке йому загрожує; ризик продовження вчинення кримінальних правопорушень, оскільки інкриміноване кримінальне правопорушення пов'язане з виконанням ОСОБА_6 службових обов'язків, військовий стан наразі триває та відповідно наявна необхідність нести військову службу.
Викладене свідчить про те, що застосування до ОСОБА_6 , на даному етапі кримінального провадження, більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, та не зможе запобігти спробам переховування від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків або вчинити інше кримінальне правопорушення.
У відповідності до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, встановлені судом першої інстанції ризики є наявними, обґрунтованими та такими, що можуть справдитись з великим ступенем вірогідності.
На даний час існує ймовірність, що ОСОБА_6 може здійснити дії, щодо протидії кримінальному провадженню задля уникнення від кримінальної відповідальності та як наслідок покарання.
Стороною захисту під час апеляційного розгляду не надано документально підтверджених та переконливих доказів, що унеможливлюють перебування ОСОБА_6 під вартою та наявність загрози здоров'ю та життю обвинуваченого та те, що ОСОБА_6 позбавлений необхідної медичної допомоги та неможливістю лікування в умовах тримання під вартою.
Доводи захисника про можливість застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашній арешт із електронним контролем і покладенням процесуальних обов'язків (заборона спілкування зі свідками, обмеження відлучень, регулярна явка, повідомлення про зміну місця проживання/служби, здача документів для виїзду за кордон) не ґрунтуються на вимогах Закону, так, відповідно до ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Отже вимоги закону на даному етапі не містять альтернативного запобіжного заходу ніж тримання під вартою, за кримінальне правопорушення в якому підозрюється ОСОБА_6 . Поміж іншим, судом враховані обставини, на які посилається сторона захисту, та ОСОБА_6 визначено розмір застави. Враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення, скоєного під час дії військового стану, значущість обов'язків покладених на ОСОБА_6 , як військовослужбовця, особу останнього, колегія суддів вважає, що визначений розмір застави є пропорційним та не є надмірним.
Доводи апеляційної скарги, щодо наявності вказаних стороною захисту характеризуючи даних відносно обвинуваченого, суд апеляційної інстанції зазначає, що більшість з цих обставин існували і на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити йому у разі звільнення з під варти, переховуватися від суду.
Отже, суд, першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання та продовження строку тримання під вартою, правильно прийшов до висновку, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати, а тому неможливо на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
На даний час у ОСОБА_6 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність заявлених ризиків.
На даний час, таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи судом, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 23 вересня 2025 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою на гауптвахті обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, на строк 60 днів, до 21 листопада 2025 року включно - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді