Провадження № 11-кп/803/3136/25 Справа № 204/11139/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12024041680001136 від 25.09.2024за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Чечелівського районного суду міста Дніпра від 12 серпня 2025 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в смт. Меліоративне Новомосковського району Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину 2017 року народження, військовослужбовець військової служби за контрактом, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, в останнє: - 17.12.2019 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст.185, ч.2 ст. 289, ч.1 ст.70 Кримінального кодексу України (далі- КК)до покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст.75 КК звільнений від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, строком на 2 роки. 26.01.2022 року згідно ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.12.2021 року у зв'язку із закінченням іспитового строку,-
визнано винним та засуджено за ч.4 ст.186 КК - до покарання у виді семи років та шести місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 відраховується з 26 вересня 2024 року.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили - залишено тримання під вартою.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до положень ст.100 та ст.124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) .
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, достовірно знаючи, що у зв'язку зі збройною агресією рф, на всій території України введено воєнний стан, 25 вересня 2024 року о 20 год. 05 хв., знаходячись біля житлового будинку АДРЕСА_2 , який тимчасово винаймає раніше знайома йому ОСОБА_10 разом зі своєю донькою ОСОБА_11 , на грунті давніх особистих неприязних відносин, будучи обізнаним, що остання в приміщенні будинку зберігає великі суми грошових коштів, маючи прямий злочинний умисел направлений на відкрите викрадення чужого майна, розуміючи протиправність своїх дій, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи настання суспільно небезпечні наслідки у вигляді майнової шкоди та бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, з метою власного незаконного збагачення, шляхом розбиття віконного скла проник в середину будинку, опинившись таким чином в приміщенні кухні, після чого продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, переміщуючись по будинку, знаходячись в приміщення кухні, побачив у дверному отворі спальні раніше незнайому йому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виявилась донькою ОСОБА_10 , та перебувала разом зі своєю подругою ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З'ясувавши що ОСОБА_10 немає в будинку, та будучи обуреним її відсутністю, що вочевидь ставило під загрозу заздалегідь продуманий ним план легкого збагачення, не бажаючи відмовлятись від свого злочинного умислу направленого на відкрите заволодіння чужим майном, ОСОБА_8 побачив в руках ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , мобільні телефони марки Iphone 11, визначивши їх об'єктами свого злочинного посягання, розуміючи що перед ним знаходяться особи, не спроможні чинити опір його протиправним діям, реалізуючи свій раптово виниклий прямий злочинний умисел, направлений на вчинення корисливого злочину, протиправні дії на вчинення якого є очевидними для присутніх, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення майнової шкоди, та бажаючи їх настання, знаходячись в безпосередній близькості до потерпілих, вихопив з рук ОСОБА_11 та ОСОБА_12 мобільні телефони марки Iphone 11, після чого, не зупиняючись на досягнутому, наказав негайно видати йому наявні в будинку грошові кошти, після отримання яких від потерпілої ОСОБА_11 , з місця вчинення кримінального правопорушення з викраденим майном зник, спричинив тим самим потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 майнову шкоду на загальну суму 27358 грн. 66 коп.
Умисні дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.4 ст.186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 , не оспорюючи встановлені вироком суду фактичні обставини кримінального провадження, доведеність його вини у скоєнні кримінального правопорушення та правову кваліфікацію своїх дій за ч.4 ст.186 КК, просить вирок змінити, застосувати положення ст.69 КК та пом'якшити йому покарання до 3 років 5 місяців позбавлення волі. При цьому зазначає, що суд не врахував, що свою вину у скоєному злочині він визнає повністю, щиро кається та співпрацював зі слідством, шкода потерпілим відшкодована. Також просить врахувати його сімейний стан та наявність на його утриманні неповнолітньої дитини, а також стан його здоров'я, а саме захворювання на гепатит С та ВІЛ 4 стадії.
Поміж іншого вказує на наявність письмової згоди на продовження військової служби у 3 ОШБ та клопотання про продовження військової служби в НОМЕР_1 бригаді ЗСУ.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили, однак їх неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги та який наполягав на її задоволенні у повному обсязі, просив призначити ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.69 КК у виді 3 років 5 місяців позбавлення волі, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.4 ст.186 КК ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом в порядку ч.3 ст.349 КПК доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються обвинуваченим в апеляційній скарзі, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги убачається, що обвинуваченим фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 ККта роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Крім того, кримінальний закон передбачає можливість застосування положень ст.69 КК при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
У своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 3 грудня 2019 року (справа №552/2739/17, провадження № 51-2673 км 19) ККС ВС зазначив, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положень ст.69 КК при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Зміст оскаржуваного вироку свідчить про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК відносяться до категорії тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, має не зняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість, вчинив умисний тяжкий злочин проти власності, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не знаходиться, військовослужбовець військової служби за контрактом, одружений, має на утриманні неповноліню дочку ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У відповідності до ст.66 КК, у якості обставини, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд врахував - щире каяття. Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст.67 КК, суд визнав - рецидив злочинів.
При цьому підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК суд не вбачав.
Колегія суддів також не вбачає наявність обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення проти власності, оскільки обвинувачений раніше неодноразово засуджувався за вчинення аналогічних злочинів та відбував покарання у місцях позбавлення волі, але належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний тяжкий злочин. Тому підстав для застосування ст.69 КК та пом'якшення обвинуваченому покарання, на чому наполягає сторона захисту, апеляційний суд не вбачає.
Отже, враховуючи вищенаведене, а також сімейний стан обвинуваченого та стан його здоров“я, на що посилається апелянт, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання саме у виді семи років та шести місяців позбавлення волі, яке є наближеним до мінімально можливого строку покарання за санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою обвинуваченого визнано винним.
Таке покарання, на думку апеляційного суду, є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити обвинуваченому, що Законом України “Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності» від 8 травня 2024 року № 3687-IX що набрав чинності з 18 травня 2024 року, внесені зміни до Кримінального кодексу України та доповнено статтею 81-1 КК, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, передбачене цією статтею, не застосовується до осіб, засуджених за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 цього Кодексу, а також до засуджених службових осіб, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 цього Кодексу займали особливо відповідальне становище.
У разі застосування судом умовно-дострокового звільнення на підставі, визначеній цією статтею, така особа звільняється умовно-достроково від відбування лише основного покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
При ухваленні рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом суд покладає на особу, звільнену від відбування покарання, обов'язок невідкладно, але не пізніше 24 годин після набрання законної сили судовим рішенням про умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом, прибути у супроводі Національної гвардії України до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для укладення контракту та проходження військової служби.
Таким чином обвинувачений ОСОБА_8 має можливість реалізувати своє право на проходження військової служби за контрактом в порядку виконання вироку суду, який набрав законної сили.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів вважає апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, а вирок Чечелівського районного суду міста Дніпра від 12 серпня 2025 року є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Чечелівського районного суду міста Дніпра від 12 серпня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.4 ст.186 КК - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який утримується під вартою - в той саме строк з дня вручення копії ухвали апеляційного суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4