29 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/11749/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 117 585,20 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на дату звільнення позивача зі служби з ним не проведено повного розрахунку. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/12974/24 відповідачем проведено її виплату лише 15.08.2025. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, однак не більш ніж за шість місяців.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, а також вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини шостої статті 12 та частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач у спірний період проходив службу у Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, що не заперечується сторонами.
Наказом Головного управління ДСНС України у Полтавській області (з особового складу) від 08.09.2020 №133 підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника Шишацького районного сектору Головного управління ДСНС України у Полтавській області виключено з кадрів ДСНС України у зв'язку із звільненням із служби цивільного захисту у запас, 08.09.2020.
14.10.2024 представник позивача звернулася до Головного управління ДСНС України у Полтавській області із заявою про грошове забезпечення ОСОБА_1 за час проходження служби в органах та підрозділах ГУДСНС України в Полтавській області.
Відповідачем у листі від 30.10.2024 № 61-01-8309/61-10 повідомив, що кошторисом витрат Головного управління на 2016-2017 роки видатки на виплату індексації грошових доходів населення не передбачені. Оскільки з 01 березня 2018 року відбулося підвищення посадового окладу ОСОБА_1 та його грошовий дохід в березні 2018 року збільшився порівняно з лютим 2018 року, індексація, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, за період з 01 березня 2018 року по 08 вересня 2020 року не нараховувалась та не виплачувалась. Нарахування основних та додаткових видів грошового забезпечення під час проходження служби ОСОБА_1 у 2020 р. здійснювалося шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, а саме 1762,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №440/12974/24 визнано протиправними дії Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року у належному розмірі. Зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно зі встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 08 вересня 2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період за період з 01 березня 2018 року по 08 вересня 2020 року включно у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30 січня 2020 року по 08 вересня 2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року. Зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30 січня 2020 року по 08 вересня 2020 року, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням проведених виплат. Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо обчислення та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року. Зобов'язано Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 , визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вказаного рішення відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в сумі 85 927,87 грн., індексацію-різницю грошового забезпечення за період за період з 01.03.2018 по 08.09.2020 в сумі 67 196,93 грн., грошового забезпечення з 30.01.2020 по 08.09.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в сумі 1030,44 грн., одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в сумі 46 839,26 грн., грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки із застосуванням щомісячної фіксованої індексації в сумі 5 404,53 грн., загальною сумою 206 399,03 грн., з яких на особовий рахунок ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 158 927,25 грн., сплачено прибутковий податок утриманий з доходів фізичних осіб (18%) в сумі 37 151,83 грн., сплачено військовий збір (5%) в сумі 10 319,95 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 1804, № 1805, № 1806 від 14.08.2025.
Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 21.10.2021 у справі №640/14764/20.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 27.07.2023 у справі №420/436/22, від 25.04.2024 у справі №460/49364/22.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: “У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений зі служби та виключений з усіх видів забезпечення 08.09.2020, тоді як фактичний розрахунок з ним проведений лише 15.08.2025 на виконання рішення у справі № 440/12974/24.
Таким чином, суд доходить висновку, що у спірних відносинах має місце затримка розрахунку при звільненні позивача, наслідком чого є стягнення на користь позивача середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП.
Суд зазначає, що у постанові від 20.06.2024 р. у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022 р. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19.
Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст. 117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022 р.
У зв'язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Разом з тим, Судова Палата Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 р. по справі № 440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 р. по справі № 120/10686/22.
Зокрема, у постанові від 06.12.2024 р. по справі № 440/6856/22 Судова Палата зазначила, що у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таким чином, у зв'язку із звільненням позивача зі служби з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, у відповідача припинився обов'язок виплачувати позивачу починаючи з 09.09.2020 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні правовідносини публічної служби).
Враховуючи, що на дату звільнення позивача відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі № 440/12974/24, що набрало законної сили, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.
Спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (в подальшому- Порядок № 100), відповідно до підпункту л пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно із п. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховним Судом була сформована усталена практика, зокрема, у постанові від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі №580/9003/23 та від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23, зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на відповідний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Із урахуванням вищевикладеного, спірний період з 09.09.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 15.08.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23.
Водночас, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також застосувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Довідкою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 22.08.2025 підтверджено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 639,05 грн. (39621,00 грн./62 календарний день за два попередні місяці перед звільненням).
Період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 184 дні (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
Згідно матеріалів справи, позивачу нараховано грошове забезпечення, індексацію грошового забезпечення, а також індексацію-різницю, одноразову грошову допомогу при звільненні із застосуванням щомісячної фіксованої індексації, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки із застосуванням щомісячної фіксованої індексації, в загальній сумі 158 927,25 грн.
Отже, за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 (184 дні) на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 117585,20 грн. (184 * 639,05 грн.).
Таким чином, розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні становить 117585,20 грн.
Беручи до уваги вищевикладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (ідентифікаційний код 38610079) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 117585,20 грн (сто сімнадцять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва