ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" жовтня 2025 р. справа № 640/9416/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо не виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2020 по 31.03.2021, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва, з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі по тексту також - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо не виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2020 по 31.03.2021.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) та з 12.03.2020 виключений зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення. Рішенням Окружного адміністративного суду від 13.01.2021 у справі №340/13784/20 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.03.2020. Як стверджує позивач, на виконання коментованого рішення відповідачем проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.03.2020 лише 31.03.2021.
ОСОБА_1 стверджує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також - КЗпП України, Кодекс), зокрема норми статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній розмір його грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 12.03.2020 по 31.03.2021. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 09.04.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.18).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до Окружного адміністративного суду міста Києва 14.05.2021 (а.с.22-25). У поданому відзиві ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначило, що індексацію грошового забезпечення позивачу виплачено на виконання рішення суду, тобто останнім набуто право на отримання індексації з моменту набрання рішенням законної сили. Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.03.2020 визначена судовим рішенням, а звільнення з військової служби відбулось без будь-яких зауважень ОСОБА_1 . На переконання ВЧ НОМЕР_1 , відсутні підстави для виплати компенсації за затримку виплати заробітної плати (грошового забезпечення), що мало місце після визначення її суми судом. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач подав до Окружного адміністративного суду міста Києва відповідь від 18.05.2021 на відзив, у якій заперечив проти мотивів та доводів відповідача, викладених у відзиві (а.с.28-30). ОСОБА_1 зазначив, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення не припиняє обов'язок роботодавця відшкодувати компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні, в тому числі, після прийняття судового рішення, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Просить задовольнити позовні вимоги.
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) скерувало до Окружного адміністративного суду міста Києва клопотання від 27.05.2021 за №116/12/9013 про долучення до матеріалів справи (а.с.31-33).
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/9416/21. Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 26.03.2025 (а.с.35).
Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/9416/21 передано на розгляд судді Чуприні О.В (а.с.36).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи №640/9416/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами. Пунктом 2 резолютивної частини ухвали постановлено розгляд адміністративної справи №640/9416/21 розпочати спочатку (а.с.37-38).
Військова частина НОМЕР_1 скерувала через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему заяву про вступ у справу як представника із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 09.04.2025", яку зареєстровано в суді 09.04.2025 за вх.№9285/25 (а.с.41-43).
На виконання вимог ухвали суду від 31.03.2025 адвокат Острицький Андрій Олегович подав заяву від 08.04.2025,в якій повідомив, що ОСОБА_1 з 2023 року не є клієнтом адвоката Острицького Андрія Олеговича. Вказану заяву зареєстровано судом 14.04.2025 за вх.№9782/25 (а.с.44).
Військова частина НОМЕР_1 подала через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 15.04.2025", реєстраційні дії щодо якого здійснено в суді 16.04.2025 за вх.№10090/25 (а.с.45-48).
Також Військова частина НОМЕР_1 через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему подала до суду заяву про вступ у справу як представника із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 08.07.2025", реєстрацію якої здійснено судом 08.07.2025 за вх.№18425/25 (а.с.49-50).
Через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 22.07.2025", які зареєстровано судом 22.07.2025 за вх.№19548/25 (а.с.51-61).
На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня 2021 року у справі № 640/13784/20 відповідачем було нараховано та 31.03.2021 сплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 12.03.2020 у сумі 39 930,22 гривень. За доводами представника відповідача, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин. Метою такого законодавчого регулювання, зокрема, впровадження статті 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Враховуючи відсутність вини ВЧ НОМЕР_1 (як обов'язкової складової юридичної відповідальності) щодо несплати індексації грошового забезпечення (у зв'язку із відсутністю фінансування саме на індексацію грошового забезпечення) та неспівмірність позовних вимог (виходячи із середнього заробітку за період з 12.03.2020 по 31.03.2021) із сумою нарахованої та сплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення 39 930,22 гривень, а також зміну законодавства та обмеження шістьома місяцями періоду, за який може бути застосована така відповідальність до роботодавця, за доводами відповідача, відсутні підстави для задоволення позову.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов, відповіді на відзив, додаткових пояснень, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 12.03.2020 за №50 ОСОБА_1 , начальника відділу миротворчих операцій - заступника начальника управління військового співробітництва та миротворчих операцій ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого з військової служби наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.02.2020 за №90 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я), відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав з 12.03.2020, виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2021 у справі №640/13784/20 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 12.03.2020 рік та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01 січня 2016 року по 12 березня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94100067).
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2021 у справі №640/13784/20 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатило належну позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно доводів ОСОБА_1 , викладених в позовній заяві, 31.03.2021 на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексацію грошового забезпечення у розмірі 39 930,22 гривень.
Відповідачем надано до суду відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо), згідно якої позивачу виплачено 31.03.2021 індексацію грошового забезпечення у розмірі 39 930,22 гривень (а.с.58).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.03.2020 по 31.03.2021, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду з метою захисту своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
За приписами пункту 17 частини 1 статті 4 та пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ, тут і далі по тексту в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України..
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Пункт 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008, Указ №1153/2008) визначає таке:
- після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання;
- особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ];
- особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Досліджуване судом питання в частині застосування норм трудового законодавства і законодавства, яке визначає соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
"… за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини;
… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України;
…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.".
Так як спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій категорії осіб всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Так, роботодавець відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини 12.03.2020) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за №2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 за №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
В силу правового регулювання, визначеного пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Беручи до уваги коментовані вище норми матеріального права і висновки Верховного Суду, сформованих у релевантних правовідносинах, не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем належних йому як звільненому працівникові сум є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме ОСОБА_1 гарантовано право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення при звільненні у вигляді середнього грошового забезпечення за весь час затримки, починаючи з 12.03.2020 по день фактичного розрахунку 31.03.2021.
З приводу правових підстав для стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2020 по день фактичного розрахунку 31.03.2021, суд зазначає наступне.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 12.03.2020 за №50 ОСОБА_1 , начальника відділу миротворчих операцій - заступника начальника управління військового співробітництва та миротворчих операцій ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого з військової служби наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.02.2020 за №90 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я), відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав з 12.03.2020, виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).
Отож, остаточною датою завершення проходження військової служби є 12.03.2020, про що зазначено у витязі з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 12.03.2020 за №50, тобто 12.03.2020 є останнім робочим днем.
За змістом пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Таким чином, станом на дату звільнення позивача з військової служби 12.03.2020 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум відповідачем не проведена, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України.
При цьому, досліджуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2021 у справі №640/13784/20 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 12.03.2020 рік та надати довідку з помісячним розрахунком індексації з 01 січня 2016 року по 12 березня 2020 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94100067).
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2021 у справі №640/13784/20 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатило належну позивачу індексацію грошового забезпечення.
Суми індексації грошового забезпечення охоплюються поняттям "всіх сум, що належать працівнику при звільненні" в розуміння статті 116 КЗпП України, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
Відповідачем надано до суду відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо), згідно якої позивачу виплачено 31.03.2021 індексацію грошового забезпечення у розмірі 39 930,22 гривень (а.с.58).
Також згідно виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 31.03.2021 по 31.03.2021, відкритого в АТ КБ "ПриватБанк" фактичне отримання коштів в сумі 39 930,22 гривень відбулось саме 31.03.2021 (а.с.10).
Отже, періодом період з 13.02.2020 (день, наступний за днем виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 31.03.2021 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, а останнім днем такого розрахунку є саме 31.03.2021 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 13.02.2020 по 31.03.2021 становить 413 календарних днів (період до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року за № 2352-ІХ (19.07.2022)).
Як свідчать відомості, долученої ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до відзиву на позовну, розрахунку середньоденного грошового забезпечення, ОСОБА_1 нараховано за останні два місяці перед звільненням грошове забезпечення у розмірі 36 911,90 гривень (а.с.54).
У розглядуваному випадку, суд вважає коментований розрахунок належним доказом, який слід взяти до уваги на підтвердження розміру середньоденного забезпечення позивача.
З огляду на нараховане за останні два місяці перед звільненням грошове забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 36 911,90 гривень:
- середньомісячний розмір грошового забезпечення становить 18 455,95 гривень (з розрахунку 36 911,90 гривень (усього за останні два місяці перед звільненням) : 2 (кількість календарних місяців) = 18 455,95 гривень);
- середньоденний розмір грошового забезпечення складає 615,20 гривень (з розрахунку 18 455,95 гривень (середньомісячний розмір грошового забезпечення) : 30 календарних днів.
Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 13.02.2020 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 31.03.2021 в розмірі 254 077,60 гривень, обчисленої за формулою 615,20 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 413 (календарні дні періоду затримки виплат).
Досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.
З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:
"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)."
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.
Суд також звертає увагу на те, що сума середнього заробітку за час прострочення 254 077,60 гривень розрахована згідно статті 117 КЗпП України більш ніж в 6 раз перевищує суму заборгованості, належних позивачу до виплати при звільненні, в розмірі 39 930,22 гривень.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Судова палата зазначила, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Указані висновки стосуються застосування статті 117 КЗпП України у редакції, до внесення у неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", тобто без обмеження строку виплати у 6 місяців.
Вказані висновки відповідають правовим висновкам, викладених у постановах Верховного суду від 07.10.2025 у справі №520/7611/22, від 02.10.2025 у справі №420/11126/22, від 24.09.2025 у справі №560/10/23, від 18.09.2025 у справі №160/2237/22, від 11.09.2025 у справі №320/4309/21, від 09.09.2025 у справі №420/12808/23, від 05.09.2025 у справі №200/5212/23, від 28.08.2025 у справі №580/890/24.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином слідує, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Як свідчать відомості, долученої ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до відзиву на позовну, розрахунку середньоденного грошового забезпечення, ОСОБА_1 нараховано за останні два місяці перед звільненням грошове забезпечення у розмірі 36 911,90 гривень (а.с.54).
З огляду на нараховане за останні два місяці перед звільненням грошове забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 36 911,90 гривень:
- середньомісячний розмір грошового забезпечення становить 18 455,95 гривень (з розрахунку 36 911,90 гривень (усього за останні два місяці перед звільненням) : 2 (кількість календарних місяців) = 18 455,95 гривень);
- середньоденний розмір грошового забезпечення складає 615,20 гривень (з розрахунку 18 455,95 гривень (середньомісячний розмір грошового забезпечення) : 30 календарних днів.
Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 13.02.2020 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 31.03.2021 в розмірі 254 077,60 гривень, обчисленої за формулою 615,20 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 413 (календарні дні періоду затримки виплат).
Згідно розрахунку грошового забезпечення при звільненні (12.03.2020) розмір належних позивачу при звільненні виплат до видачі склав 608 897,23 гривень (а.с.55). Відповідачем надано до суду відомість про зарахування заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо), згідно якої позивачу виплачено 31.03.2021 індексацію грошового забезпечення у розмірі 39 930,22 гривень (а.с.58).
Таким чином, загальна сума коштів, які позивач повинен був отримати під час розрахунку при звільненні становить 608 897,23 гривень + 39 930,22 гривень = 648 827,45 гривень.
Сума виплаченої заборгованості в розмірі 39 930,22 гривень становить 6,15 % від усієї суми виплат. З огляду на це, виходячи з принципу пропорційності позивачу необхідно виплатити 15 628,77 гривень, які становлять 6,15 % від 254 077,60 гривень (розрахованих згідно з Порядком № 100 та без урахування обмеження періоду виплати 6 місяцями, як то регламентовано внесеними змінами відповідно до Закону України від 01.07.2022 за №2352-ІХ).
Таким чином, зважаючи на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 15 628,77 гривень за період з 13.03.2020 по 31.03.2021.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В позовній заяві ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2020 по 31.03.2021;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2020 по 31.03.2021.
Втім, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає критерію ефективності, з огляду на наступне.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача за період з 13.03.2020 по 31.03.2021 в сумі 15 628,77 гривень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні .
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
З огляду на не понесення позивач судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 13.03.2020 по 31.03.2021 в розмірі 15 628,77 гривень (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять вісім гривень сімдесят сім копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 є Шостий апеляційний адміністративний суд.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), адреса реєстрації місяця проживання: АДРЕСА_1 ; адреса згідно позовної заяви: АДРЕСА_2 ;
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 ), АДРЕСА_3 .
Суддя Чуприна О.В.