Дата документу 09.10.2025 Справа № 335/7901/16-к
Окрема думка
судді ОСОБА_1
У кримінальному провадженні № 11-кп/807/309/25 (ЄУН № 335/7901/16-к) не поділяю висновків більшості колегії щодо наявності у діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
На моє переконання, встановлені обставини і досліджені докази свідчать не про умисне зловживання владою чи службовим становищем в інтересах третьої особи, а про неналежне виконання службових обов'язків через недбале ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки, тобто про склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України.
Кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 364 КК України передбачає встановлення в діях службової особи ознак умисного зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.
Відповідно до диспозиції вказаної статті, таким зловживанням визнається навмисне використання владних чи службових повноважень всупереч інтересам служби, вчинене з корисливих мотивів, в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, яке призводить до істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, державним або громадським інтересам, чи інтересам юридичних осіб.
Якщо ж ці дії спричинили тяжкі наслідки, то вони підлягають кваліфікації саме за частиною другою статті 364 КК України.
Обов'язковими елементами складу злочину за цією правовою нормою є: спеціальний суб'єкт (службова особа), об'єктивна сторона (факт зловживання владою чи службовим становищем), суб'єктивна сторона (наявність прямого умислу, у тому числі мотиву вчинення дій - корисливого або іншого особистого інтересу), а також настання тяжких наслідків, зокрема у вигляді значних матеріальних збитків, що перевищують 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Однак, на моє переконання, аналіз матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 свідчить про відсутність у його діях повного комплексу ознак, необхідних для інкримінування йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду послідовно наголошує: для інкримінування ст. 364 КК необхідна сукупність трьох ознак: 1) використання влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення дій із метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої особи та за наявності корисливого мотиву; 3) заподіяння істотної шкоди (або тяжких наслідків).
Відсутність будь-якої з цих ознак виключає склад за ст. 364 КК.
Якщо вигода начебто отримується «іншою особою», має бути доведено, чому службовець був зацікавлений у такій вигоді - інакше кваліфікація за ст. 364 є неможливою.
Цю позицію викладено у постанові від 11.06.2024 у справі № 359/2636/19.
Зокрема, у наявними у провадженні доказами не доведено жодного підтвердження наявності у ОСОБА_2 корисливого мотиву чи іншого особистого інтересу, які є ключовими характеристиками суб'єктивної сторони вказаного складу злочину.
Відсутність ознак суб'єктивної сторони унеможливлює правомірне застосування ст. 364 КК України.
Факт укладення додаткових угод до договору про державну закупівлю, зміни умов попередньої оплати або збільшення суми договору у зв'язку з інфляційними процесами обумовлювався затримками фінансування з боку казначейства.
Такі дії не є проявом використання повноважень всупереч інтересам служби або в інтересах третіх осіб, оскільки не супроводжувалися отриманням будь-якої особистої вигоди або переваг.
Службове зловживання може мати місце виключно за умов, коли службова особа усвідомлювала протиправність своїх дій, діяла умисно та переслідувала мету досягнення особистої вигоди чи забезпечення інтересів інших осіб.
У даному ж випадку наявність лише спеціального статусу не є достатньою підставою для визнання умисного зловживання владою без належного доказування суб'єктивного мотиву.
Тобто, на моє переконання, у діях ОСОБА_2 не простежується усвідомленого наміру діяти всупереч інтересам служби з метою отримання вигоди чи в інтересах третьої особи.
Разом з тим, виходячи з досліджених доказів під час апеляційного перегляду, я не можу погодитися із висновками суду першої інстанції про виправдання обвинуваченого, оскільки суд не дослідив належним чином питання щодо можливої кримінально-правової перекваліфікації.
Якраз у наявності чи відсутності мети отримання особистої вигоди або сприяння інтересам третіх осіб і полягає ключова відмінність між складам злочинів, передбачених статтями 364 та 367 КК України.
Так, для складу злочину, передбаченого статтею 364 КК України, обов'язковою є наявність умислу діяти всупереч інтересам служби з корисливою метою або в інших особистих інтересах, тоді як для складу злочину, передбаченого статтею 367 КК України, достатньо встановлення факту неналежного виконання службових обов'язків унаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, незалежно від наявності умислу або особистої зацікавленості.
Зокрема, ч. 1 ст. 367 КК України встановлює кримінальну відповідальність за службову недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх обов'язків внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Частина друга цієї норми передбачає кваліфікацію аналогічного діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
На моє переконання, дії обвинуваченого за своєю правовою природою, утворюють ознаки складу службової недбалості, передбаченої ч. 2 ст. 367 КК України, яка виражається у неналежному виконанні службовою особою своїх обов'язків через недбале ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.
Зібрані докази свідчать про наявність у діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
Зокрема, матеріали провадження підтверджують, що укладення додаткових угод до договору № 14/6-21 від 21.06.2013, зміна порядку попередньої оплати, подальше індексування ціни та продовження строків відбувалися у межах управлінського процесу, за участю кількох службових ланок та під контролем органів казначейського обслуговування, але з порушенням імперативних вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» і тендерної документації.
Експертні висновки й акт ревізії фіксують надмірні та передчасні перерахування бюджетних коштів і відсутність належного претензійного реагування на непоставку товару.
Однак ці докази не містять жодних достовірних відомостей про попередню домовленість, особисту заінтересованість обвинуваченого або іншу форму цілеспрямованого надання неправомірної вигоди конкретній юридичній особі.
Інакше кажучи, вони доводять наслідок і порушення правил, але не доводять мотив і мету, які є обов'язкові для ст. 364 КК України.
Сукупність процесуальних і письмових доказів характеризує поведінку ОСОБА_2 як активність у межах службових повноважень із грубим порушенням належної обачності.
Погодження і підписання документів без належної правової оцінки допустимості зміни істотних умов, покладання на «інфляційні» підстави поза межами, встановленими законом і ДКТ, відсутність належного контролю за строками і забезпеченням виконання, невжиття своєчасних претензійно-позовних заходів.
Це свідчить про неправильну оцінку правової ситуації та недбале ставлення до бюджетної дисципліни, але не про корисливе чи інше особисте спрямування умислу на забезпечення неправомірної вигоди контрагенту.
Причинно-наслідковий зв'язок між недбалими діями/бездіяльністю та тяжкими наслідками доведений.
Перерахування значних сум за відсутності належних підстав і документів об'єктивно спричинило шкоду бюджету територіальної громади.
Саме цей наслідок і форма вини (необережність у вигляді недбалості) відповідають ознакам ч. 2 ст. 367 КК України.
Водночас кваліфікуюча ознака ст. 364 КК України умисел з метою одержання неправомірної вигоди для іншої особи у межах цього провадження належними та допустимими доказами не підтверджена.
За таких обставин вважаю, що належною правовою оцінкою є перекваліфікація інкримінованого ОСОБА_2 діяння з ч. 2 ст. 364 КК України на ч. 2 ст. 367 КК України з подальшим вирішенням питання про визнання його винуватим за ч. 2 ст. 367 КК України з застосуванням наслідків спливу строків давності відповідно до ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК України.
Такий підхід забезпечує дотримання принципів законності та справедливості. Вказане реагує на реальне порушення публічних інтересів і заподіяну шкоду, але не підміняє недбалість конструкцією умисного зловживання без належної доказової бази щодо мети одержання неправомірної вигоди.
З огляду на викладене вважаю, що вирок суду першої інстанції підлягав скасуванню, а дії ОСОБА_2 перекваліфікації на ч. 2 ст. 367 КК України з прийняттям нового вироку у межах досліджених документів кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1