Справа № 127/13209/25
Провадження № 22-ц/801/2224/2025
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
28 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.,
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Федчук Тетяни Мирославівни
на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сичука М.М.,
у справі № 127/13209/25
за заявою ОСОБА_1 (заявник)
за участі Вінницької міської ради (заінтересована особа)
про встановлення факту родинних відносин,
встановив:
Короткий зміст вимог заяви
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в міський суд із заявою про встановлення факту родинних відносин, обґрунтовуючи її тим, що вона була призначена опікуном визнаного недієздатним ОСОБА_2 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22.01.2009 у справі № 2-о-6/09.
Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина на майно померлого.
Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець 5-ї черги, вона отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 413/02-31 від 28.02.2025 з тих підстав, що нею не надано доказів родинних відносин, в розумінні п. 4.2 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за яким доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний Витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили про встановлення факту родинних та інших відносин.
При цьому вона вважає, що рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22.01.2009 у справі № 2-о-6/09, в мотивувальній його частині, судом встановлено, що вона є троюрідною сестрою ОСОБА_2 , проте цього недостатньо і нотаріусу слід надати рішення про встановлення факту родинних відносин, а тому вона звернулась до суду із такою заявою.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 серпня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 через представника - адвоката Федчук Т.М., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неправильне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, постановлення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його і ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що у мотивувальній чистині рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22.09.2009 р, ухваленого у справі про визнання особи недієздатним, встановлено обставину, що ОСОБА_1 є троюрідною сестрою ОСОБА_2 , а тому в силу ст. 82 ЦПК України вказані обставини не доказуються при розгляді іншої справи. Відтак вважає помилковим висновок про відсутність доказів родинних відносин між заявницею та померлим ОСОБА_2 , якими на думку суду є свідоцтва, видані органами РАЦС.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу від заінтересованої особи суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 29 вересня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 і її представник - адвокат Федчук Т.М. вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити. ОСОБА_1 пояснила, що не має можливості надати необхідні документи в зв'язку з тим, що її і спадкоємця родичі народилися на території Республіки Білорусь, де в зв'язку з воєнним станом в Україні важко отримати будь-яку інформацію.
Представник Вінницької міської ради Шмігленко І.В. проти апеляційної скарги заперечувала, підтримала наявний в справі письмовий відзив.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Після його смерті відкрилась спадщина на все майно, що належало йому на праві власності, а саме на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,0911, кадастровий номер 0510136600:02:025:0131 та 1/2 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 .
Заявниця, вважаючи себе єдиним спадкоємець за законом п'ятої черги за правом представлення після смерті її троюрідного брата і в порядку, передбаченому статті 1268 ЦК України, звернулася до нотаріуса та отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 413/02-31 від 28.02.2025 про те, що заявником не надано доказів родинних відносин, в розумінні п. 4.2 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, за яким доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний Витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили про встановлення факту родинних та інших відносин.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд виходив з того, що нею не надано доказів на підтвердження родинних відносин з померлим ОСОБА_2 .
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частин 1-4 статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 258 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки».
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Матеріали справи свідчать про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , після смерті якого заявник, вважаючи себе спадкоємцем 5-ї черги спадкування, подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, проте отримала відмову.
Відповідно до статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив цей факт.
Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть, зокрема, бути:
- спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом і для яких у зв'язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки;
- особи, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника і яким органи пенсійного фонду відмовили в її призначенні через відсутність доказів, що підтверджують родинні відносини;
- інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для цих осіб.
Заінтересованими особами у справах про встановлення факту родинних відносин залежно від мети встановлення цього факту можуть бути й інші особи, які мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом).
При цьому, до заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися такі документи та докази: 1) докази, які підтверджують наявність цього юридичного факту (акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб); 2) довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів, внесення змін і доповнень, виправлень у записи актів цивільного стану; 3) пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлого із заявником.
Родинні відносини (споріднення) (у теорії права) - кровний зв'язок між людьми, з наявністю якого закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв'язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника). Виходячи з вимог діючого ЦК України поняттями «родичі», «родинні стосунки» охоплюється коло осіб, які пов'язані між собою певним ступенем споріднення.
Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.
Відповідно до статті 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
Тлумачення абзацу 2 частини першої статті 1265 ЦК України дозволяє зробити висновок, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкоємця. Народження самого спадкоємця не входить до цього числа. Ступінь є свого роду одиницею вимірювання споріднення поміж родичами за походженням. Він надає можливість встановити «відстань» між спорідненими особами (родичами за походженням). Причому така «відстань» може характеризувати як більш близьке споріднення, так і віддалене. Як наслідок чим далі біологічно особи знаходяться одна від одної, тим більший порядковий ступінь споріднення їх пов'язує (постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 643/1216/15-ц).
Заявниця стверджує, що вона є троюрідною сестрою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто дочкою двоюрідного дядька чи тітки спадкодавця.
За твердженнями заявниці мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 була двоюрідною сестрою батька заявниці - ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 (дід заявниці та двоюрідний дід померлого) і ОСОБА_6 (бабуся померлого) були рідними братом і сестрою.
Отже заявниці належало довести, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 були рідними братом і сестрою (мають спільних батьків), а також довести пряме споріднення заявниці ОСОБА_1 з ОСОБА_5 (дідом) через ОСОБА_4 (батька), і пряме споріднення спадкодавця ОСОБА_2 з ОСОБА_6 (бабою) через ОСОБА_3 (маму).
Доказом родинних відносин спадкоємців зі спадкодавцем є зокрема свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії судових рішень, які набрали законної сили щодо встановлення факту родинних відносин.
Законодавство України не встановлює вичерпного переліку документів, які підтверджують родинні стосунки, а тому вони визначаються в кожному випадку окремо, в залежності від ступеня їх споріднення.
Встановлення факту родинних відносин може мати місце, якщо з певних причин зазначений факт не був зареєстрований органами Державної реєстрації актів цивільного стану, у реєстрації цього факту було відмовлено або помилка органу Державної реєстрації актів цивільного стану у актовому записі має настільки давнє походження, що її виправлення має потягнути за собою цілу низку виправлення в інших актових записах.
Тому суд повинен перевірити наявність причин, за яких неможливо отримати документ, що посвідчує цей факт, а потім наявність цього факту.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21) висловила правову позицію про те, що відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Проте на підставі наданих суду доказів неможливо прослідкувати спорідненість заявниці з її померлим троюрідним братом.
Заявницею не подані належні у неї свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, повні витяги з актів цивільного стану, за якими свідоцтва не збереглися, не надано доказів неможливості витребування відповідних документів (знищення, відсутності в архівах, неподання відповідними державними органами, в тому числі іноземних держав відповіді на звернення заявниці тощо).
Додані до матеріалів справи фотознімки з сімейного архіву підписані самою заявницею і будь-які інші докази щодо тотожності зображених на них інших осіб: самого ОСОБА_2 , його матері, сім'ї Климовичів тощо, в матеріалах справи відсутні.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції в порушення вимог частини 5 статті 82, частини 4 статті 265 ЦПК України не була врахована та обставина, що ОСОБА_1 є троюрідною сестрою ОСОБА_2 , яка встановлення вищевказаним судовим рішенням, суд апеляційної інстанції зазначає також наступне.
Відповідно до частини 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, дійсно не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 365 ЦПК України у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
- ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі; - ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);
- ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України (або у даному випадку - пункту першого частини четвертої статті 265 ЦПК України), згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
- судове рішення набрало законної сили (Постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 140/6115/21 (адміністративне провадження № К/990/16227/22)).
Відтак суд першої інстанції вірно відхилив посилання заявниці на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22.01.2009 року в справі № 2-о-6/09 про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , як, по суті, на єдиний доказ наявності родинних відносин між ним, так як зазначене рішення не є достатнім доказом їх наявності.
У вказаній судовій справі вирішувалося питання про призначення опікуна недієздатному ОСОБА_2 .
Законом встановлені певні вимоги до осіб, які можуть бути призначені опікуном: наявність повної цивільної дієздатності, подання письмової заяви тощо.
І хоча опікун або піклувальник призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника, не виключається призначення опікуном і особи, яка не перебуває в сімейних чи родинних відносинах з підопічним, але перебуває з ним в інших особистих стосунках і має можливість виконувати відповідні обов'язки.
За змістом рішення від 22.01.2009, суд жодним чином твердження заявниці про те, що вона є троюрідною сестрою ОСОБА_2 не перевіряв, і будь-яких доказів на підтвердження факту родинних відносин не досліджував, а за поданням органу опіки та піклування і на підставі відповідної заяви призначив її опікуном.
Отже та обставина, що ОСОБА_1 є троюрідною сестрою ОСОБА_2 , встановлена рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22.01.2009 року в справі № 2-о-6/09 без дотримання вимог пункту першого частини 4 статті 265 ЦПК України, а відтак не може вважатися преюдиційною при розгляді судом справи за заявою про встановлення факту родинних відносин.
При вирішенні справи про встановлення факту родинних відносин суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Федчук Тетяни Мирославівни залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 серпня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді М.В. Матківська
І.В. Міхасішин