Рішення від 18.09.2025 по справі 910/4931/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2025Справа № 910/4931/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис"

про стягнення 714 873, 43 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство «РВС Банк»

про визнання недійсним договору та стягнення 196 393, 80 грн

Представники:

від позивача (за первісним позовом): Роєнко Є.В.;

від відповідача (за первісним позовом): Гурай-Рацун О.В.

від третьої особи на стороні відповідача (за зустрічним позовом): не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" (далі-відповідач) про стягнення пені у розмірі 714 873, 43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.05.2025 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" на позовну заяву, в якому відповідач зокрема зазначає, що підпункт 7.3.3 пункту 7.3 договору є нечітким та незрозумілим, внаслідок чого його неможливо виконати, оскільки покладає на відповідача обов'язок надати документи, однак не визначає, які саме. Тому відповідач не мав можливості виконати вимоги підпункту 7.3.3 пункту 7.3 договору через його невизначеність. Також, відповідач зазначає, що позивачем за порушення умов договору вже було отримано грошові кошти в розмірі 196 393,80 грн. за банківською гарантією, яка надавалася відповідачем для забезпечення виконання Договору, тобто наразі позивач фактично стягує подвійну суму штрафних санкцій за одне і те ж порушення, що є незаконним.

07.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз", в якій позивач за зустрічним позовом просить: визнати недійсним договір № 2312000050 від 19.12.2023 про закупівлю послуг, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Котрис» та Акціонерним товариством «Укртрансгаз»; стягнути з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» безпідставно набуті кошти в сумі 196 393,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним договору та стягнення 196 393, 80 грн об'єднано в одне провадження з первісним позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" про стягнення 714 873, 43 грн у справі № 910/4931/25. Вирішено перейти до розгляду справи №910/4931/25 за правилами загального позовного провадження. Зокрема, підготовче засідання призначено на 12.06.2025. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (за зустрічним позовом) - Акціонерне товариство «РВС Банк».

13.05.2025 до суду надійшла відповідь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на відзив, в якому позивач (за первісним позовом), зокрема зазначає, що відповідно до умов договору підрядник зобов'язаний був надати документи передбачені чинним законодавством України та умовами договору для отримання від Замовника допуску на об'єкт до 02.01.2024 (включно). Однак, відповідач всупереч взятим на себе зобов'язанням, не надав передбачені п.п. 7.3.3. п. 7.3 договору документи необхідні для надання позивачем допуску на об'єкт для виконання Робіт, що є порушенням умов Договору та є його невиконанням. Крім того, позивач (за первісним позовом) зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що він звертався до позивача щодо роз'яснення п.п. 7.3.3. п. 7.3 договору або щодо надання переліку документів які необхідно подати для оформлення та надання допуску на об'єкт для виконання Робіт.

16.05.2025 до суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" на відповідь на відзив, в яких відповідач (за первісним позовом), зокрема зазначає про безпідставність посилання позивача (за первісним позовом) на Інструкцію з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, оскільки дія вказаної інструкції поширюється виключно на підприємства Групи Нафтогаз і не поширюється на сторонні організації. Також, відповідач (за первісним позовом) зазначає, що правовідносини між підприємствами Групи Нафтогаз і сторонніми організаціями можуть регулюватися виключно договором. В договорі № 2312000050 від 19.12.2023 міститься посилання на вказану Інструкцію, однак виключно в розрізі обов'язку Замовника дотримуватися її умов, і навпаки - жодний пункт договору не містить обов'язку підрядника дотримуватися умов цієї Інструкції.

28.05.2025 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на зустрічну позовну заяву, в якому відповідач (за зустрічним позовом), зокрема зазначає, що перед підписанням договору позивач (за зустрічним позовом) був обізнаний з його умовами, йому достеменно було відомо про всі істотні умови договору, в т.ч. про необхідність (зобов'язання) звернутися до АТ "Укртрансгаз" протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення Договору з наданням документів, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт. Також, відповідач (за зустрічним позовом) зазначає, що сума банківської гарантії у розмірі 196 393, 80 грн була стягнута правомірно, у зв'язку з настанням гарантійного випадку - невиконанням Підрядником умов Договору, а тому сума банківської гарантії поверненню не підлягає.

03.06.2025 до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" на відзив, в якій позивач (за зустрічним позовом) зазначає, що відсутність в Договорі погодженого сторонами переліку документів, які мають надаватися підрядником, ненадання таких документів тягне за собою неможливість отримати допуск та розпочати роботи, що, в свою чергу, тягне за собою неможливість виконати договір, оскільки саме після отримання допуску підрядник може приступити до виконання робіт і саме від дати отримання допуску починає відлік строку виконання робіт. Також, позивач (за зустрічним позовом) зазначає, що АТ "Укртрансгаз" жодного разу не зазначило конкретний перелік документів, які необхідно було надати ТОВ "Котрис".

10.06.2025 до суду надійшли заперечення Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на відповідь на відзив, в яких відповідач (за зустрічним позовом) зазначає, що ТОВ "Котрис" не надано доказів вжиття всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов'язання за договором, в матеріалах справи відсутні докази звернення до відповідача (за зустрічним позовом) про роз'яснення п.п. 7.3.3. п. 7.3 договору або щодо уточнення переліку документів, які необхідно було подати для оформлення та надання допуску на об'єкт для виконання Робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/4931/25 призначено на 07.08.2025.

02.07.2025 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" про зменшення неустойки, в якому відповідач за зустрічним позовом просить суд у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для покладення на ТОВ «Котрис» відповідальності за порушення умов договору та стягнення неустойки - зменшити розмір неустойки на підставі ч. 3 статті 551 ЦК України на 95 % від загального розміру неустойки, до розміру 35 743,65 грн.

07.07.2025 до суду надійшли заперечення Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на клопотання про зменшення неустойки, в яких позивач за первісним позовом зазначає, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, проте, відповідачем за первісним позовом у поданому клопотанні не доведено наявність таких підстав згідно положень ч. 1 ст.233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

У судовому засіданні 07.08.2025 оголошено перерву до 28.08.2025.

У судовому засіданні 28.08.2025 оголошено перерву до 18.09.2025.

18.09.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис", в якій останнє повідомляє суд, що відповідно до частини 8 ст. 129 ГПК України докази судових витрат, які ТОВ «Котрис» сплатило або має сплатити у зв'язку з розглядом даної справи (як за первісним, так і за зустрічним позовом), будуть подані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.

У цьому судовому засіданні представник позивача (за первісним позовом) підтримав заявлені первісні позовні вимоги та заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Представник відповідача (за первісним позовом) заперечив проти задоволення первісних позовних вимог та підтримав заявлені зустрічні позовні вимоги.

Представник третьої особи, на стороні відповідача за зустрічним позовом у судове засідання не з'явився, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа (ухвали суду від 28.08.2025) до електронного кабінету АТ «РВС Банк» - 02.09.2025 о 22:12 год.

Приймаючи до уваги, що представник третьої особи, на стороні відповідача за зустрічним позовом був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників третьої особи, на стороні відповідача за зустрічним позовом не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 18.09.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.12.2023 між Акціонерним товариством "Укртрансгаз" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Котрис" (далі - підрядник) укладено договір № 2312000050 про закупівлю робіт, умовами якого передбачено, що підрядник зобов'язується за завданням Замовника на свій ризик виконати відповідно до умов цього Договору роботи, зазначені в п. 1.2 (далі - роботи), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Найменування робіт: «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання систем автоматичного керування ГМК КС «Солоха» Мринського ВУПЗГ)», код ЄЗС ДК 021- 2015:50410000-2 (п. 1.2. договору).

Зміст робіт, вимоги до робіт, обсяги робіт, назва та місцезнаходження об'єктів Замовника (далі - об'єкти), на яких Підрядник зобов'язаний виконати роботи, технічні вимоги та якісні характеристики робіт, інші вимоги зазначені в технічному завданні, яке наведене у додатку № 1 до Договору - п. 1.3. договору.

Строки виконання робіт зазначені у графіку виконання робіт, який наведений у додатку № 2 до договору (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна цього Договору становить 3 927 876, 00 грн, в тому числі ПДВ 654 646, 00 грн.

Згідно п. 5.1. договору, підрядник зобов'язується виконати роботи протягом строку, зазначеного у графіку виконання робіт, після отримання від замовника допуску до виконання робіт на об'єктах замовника (далі - допуск на об'єкт).

Місце виконання робіт зазначене у технічному завданні (п. 5.2. договору).

У п. 5.5. договору сторони погодили організацію виконання робіт, зокрема для виконання встановлених цим договором робіт замовник надає підряднику допуск на об'єкт, відповідно до вимог Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168 (пп. 5.5.1).

За умовами п. 5.11 договору, роботи вважаються прийнятими замовником в повному обсязі шляхом підписання замовником та підрядником без зауважень останнього акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та за умови наявності підписаних всіх актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) за цим договором.

Відповідно до пп. 7.1.1 п. 7.1. договору, замовник зобов'язаний надати підряднику допуск на об'єкт для виконання робіт на умовах цього договору.

В свою чергу, згідно пп 7.3.3. п.7.3. договору, підрядник зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення цього Договору надати документи, передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

Пунктом 7.3.20 договору сторони погодили, що відповідно до умов проведення процедури закупівлі, зазначеної в п.п. 7.2.9. підрядник зобов'язується надати замовнику не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 196 393, 80 грн, що становить 5 % ціни цього договору.

Відповідно до п. 8.3. договору, у випадку несвоєчасного надання документів, передбачених п.п. 7.3.3 п.7.3 цього договору підрядник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одного десятого) відсотка від ціни договору за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 8.4. договору, за порушення строків виконання робіт підрядник сплачує на користь замовника пеню в розмірі 0,1 % вартості робіт, за якими допущено прострочення виконання, за кожний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів підрядник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості робіт. Сплата пені та/або штрафу не звільняє підрядника від виконання зобов'язань за цим договором.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє по « 31» грудня 2024 року, в частині гарантійних зобов'язань - до закінчення зазначених у розділі 6 гарантійних строків, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Сторонами зобов'язань (п. 13.1 договору).

Додатком № 1 до договору № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 сторони погодили технічне завдання (технічні вимоги та якісні характеристки) - «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання систем автоматичного керування ГМК КС «Солоха» Мринського ВУПЗГ)», код ЄЗС ДК 021- 2015:50410000-2.

Додатком № 2 до договору № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 сторони погодили графік виконання робіт - «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання систем автоматичного керування ГМК КС «Солоха» Мринського ВУПЗГ)», код ЄЗС ДК 021- 2015:50410000-2, а саме ремонт обладнання систем автоматичного керування ГМК КС «Солоха» Мринського ВУПЗГ, строк виконання робіт після отримання від замовника допуску на об'єкт - 270 календарних днів.

Додатком № 3 до договору № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 сторони погодили договірну ціну - «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання систем автоматичного керування ГМК КС «Солоха» Мринського ВУПЗГ)», код ЄЗС ДК 021- 2015:50410000-2.

Як зазначає позивач за первісним позовом, всупереч умовам Договору та взятим на себе зобов'язанням відповідач за первісним позовом не надав передбачені п.п. 7.3.3. п. 7.3 договору документи необхідні для надання позивачем за первісним позовом допуску на об'єкт для виконання робіт. Оскільки в договорі було чітко визначено строк надання необхідних документів для отримання від Замовника допуску на об'єкт, то Підрядник зобов'язаний був надати такі документи для отримання допуску на об'єкт у визначені (встановлені) в Договорі строки, тобто до 02.01.2024 включно.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Котрис" листами № 35 від 29.02.2024 та № 65 від 29.05.2024 повідомило позивача за первісним позовом, що виконання робіт по договору затримується у зв'язку із ускладненнями постачання обладнання на територію України та ТОВ "Котрис" не може надати повний графік виконання робіт.

В свою чергу, у своїх листах № 1001ВИХ-24-1487 від 04.03.2024, № 1001ВИХ-24-2756 від 01.05.2024 та № 1001ВИХХ-24-3568 від 07.06.2024 позивач за первісним позовом просив ТОВ "Котрис" надати інформацію щодо планових обсягів виконання робіт, також зазначив, що відповідачем за первісним позовом не було надано позивачу за первісним позовом документи для оформлення допуску (дозволу) на початок виконання робіт, відповідно не розпочато виконання умов договору № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023, у зв'язку чим позивач за первісним позовом повідомив про нарахування відповідачу за первісним позовом пені в порядку п.п.8.3. та 8.4. договору, а також про стягнення забезпечення виконання договору, як встановлено п. 7.3.20 договору.

Тож, АТ "Укртрансгаз" було надіслано на адресу ТОВ "Котрис" претензію № 1001ВИХ-25-1410 від 05.03.2025, в якій позивач за первісним позовом зазначив, що відповідно до п.п. 7.3.3. п. 7.3. договору, підрядник зобов'язаний був надати документи передбачені чинним законодавством та умовами договору № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 для отримання від замовника допуску на об'єкт до 02.01.2024 включно, чого підрядник не зробив, у зв'язку з чим позивачем за первісним позовом нараховано ТОВ "Котрис" пеню у розмірі 714 873, 43 грн відповідно до п. 8.3. договору, що підтверджується описом вкладення у цінний лист , копією фіскального чеку від 06.03.2025 та накладною АТ «Укрпошта» № 0102122863546 від 06.03.2025.

Відповідач за первісним позовом на вищезазначену претензію відповіді не надав.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги за первісним позовом, позивач зазначає, що ТОВ "Котрис" в порушення умов договору протягом 10 (десяти) робочих днів з дати його укладення, тобто до 02.01.2024 включно не надав відповідні документи для отримання від Замовника (позивача за первісним позовом) допуску на об'єкт, а тому просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом пеню у розмірі 714 873, 43 грн за період з 03.01.2024 по 02.07.2024.

В свою чергу, в обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Котрис" зазначає, що спірний договір містить умови, які фактично не дають можливості виконати його, оскільки він містить обов'язок Підрядника надати документи для отримання допуску, однак не містить перелік таких документів, що, в свою чергу, позбавляє можливості отримати допуск та розпочати роботи. Тобто в договорі неоднозначно викладені права та обов'язки сторін, що, в свою чергу, впливає на визначення строків початку робіт за Договором. ТОВ "Котрис" зазначає, що в спірному договорі існує помилка щодо обставин, які мають суттєве значення, що позбавляє можливості визначити права та обов'язки сторін, а тому Договір № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 має бути визнаний судом недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, частини першої статті 203 ЦК України, статті 229 ЦК України.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Котрис" вказує про наявність підстав для повернення безпідставно отриманих АТ "Укртрансгаз" коштів у розмірі 196 393,80 грн. за банківською гарантією, в забезпечення виконання договору, який позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню повністю, а зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Тож, відповідач за первісним позовом зобов'язаний був у строк до 02.01.2024 (включно) надати позивачу за первісним позовом документи, передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

Проте, відповідач за первісним позовом всупереч умовам Договору та взятим на себе зобов'язанням не надав передбачені п.п. 7.3.3. п. 7.3 договору документи необхідні для надання позивачем за первісним позовом допуску на об'єкт для виконання робіт.

В свою чергу, заперечуючи проти заявлених первісних позовних вимог, відповідач за первісним позовом зазначає, що жодним нормативним актом України не визначено такого переліку документів, які ТОВ «Котрис» як підрядник зобов'язане було надати позивачу. Сам договір також не містить такого переліку, а тому вказаний пункт договору є нечітким та незрозумілим, що не дає можливості його виконати. Він покладає на відповідача за первісним позовом обов'язок надати документи, однак не визначає, які саме. Тому, на думку відповідача за первісним позовом, він не мав можливості виконати вимоги підпункту 7.3.3 пункту 7.3 Договору через його невизначеність, а отже в даному випадку відсутня вина відповідача за первісним позовом.

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача за первісним позовом, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 1.1. договору, підрядник зобов'язується за завданням Замовника на свій ризик виконати відповідно до умов цього Договору роботи, зазначені в п. 1.2 (далі - роботи), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Місце виконання робіт зазначене у технічному завданні (п. 5.2. договору).

Замовник зобов'язаний надати Підряднику допуск на об'єкт для виконання робіт на умовах цього Договору (п.п. 7.1.1. п. 7.1. Договору).

Згідно п.п. 7.3.3. п.7.3. Договору, підрядник зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення цього Договору надати документи, передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

Тобто, за умовами договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт підрядник зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення цього Договору надати документи, передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору.

В свою чергу, згідно з Витягу Протоколу №168 засідання правління Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, було прийняте рішення затвердити Інструкцію з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз та погоджено рішення акціонера АТ «Укртрансгаз» про затвердження Інструкції.

Розділом 2 Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз (далі - Інструкція) передбачений Перелік документів для отримання допуску.

Відповідно до п. 2.1. Інструкції, стороння організація, яка планує виконувати роботи на об'єктах підприємства Групи Нафтогаз (далі також - об'єкти), не пізніше ніж за сім робочих днів до початку роботи подає на ім'я керівника відповідного підрозділу підприємства Групи Нафтогаз, де згідно з договором передбачається проведення робіт, заяву на отримання допуску для виконання робіт на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз (далі - Заява), форму якої наведено у додатку 1 до Інструкції.

Суд зазначає, що перелік документів які додаються сторонньою організацією до Заяви зазначений у п. 2.2. Інструкції, а саме:

- наказ сторонньої організації про виконання робіт із затвердженням складу бригади, призначенням керівника робіт, особи (осіб), відповідальної(-их) за охорону праці, пожежну безпеку та безпечну експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки під час виконання робіт, із зазначенням переліку робіт, які планує виконувати стороння організація;

- копія(-ї) дозволу(-ів) на виконання робіт підвищеної небезпеки, експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, зареєстрованої(-их) декларації(-ій) відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки, експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвільні документи) (згідно з Порядком видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 Nє 1107);

- копія(-ї) протоколу (-ів) перевірки знань з питань охорони праці (або копії відповідних посвідчень) фахівців, які будуть залучені до виконання заявлених робіт (згідно з НПАОП 0.00-4.12-05 "Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці");

- копія(-ї) протоколу(ів) перевірки знань з питань пожежної безпеки (або копії відповідних посвідчень) фахівців, які будуть залучені до виконання заявлених робіт (у разі виконання робіт з підвищеною пожежною небезпекою) (згідно з Порядком здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, затвердженим, постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2013 № 444, відповідними нормативними документами сторонньої організації);

- копія(-ї) протоколу(-ів) перевірки знань з електробезпеки (або копії відповідних посвідчень) фахівців, які будуть залучені до виконання заявлених робіт (у разі виконання робіт в електроустановках) (згідно з НАОП 40.1-1.21-98 "Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів");

- копія(-ї) медичної(-их) довідок про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду фахівців, які будуть залучені до виконання заявлених робіт, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі (згідно з Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров?я України від 21.05.2007 № 246, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2007 за № 846/14113);

- копія(-ї) дозвільних документів на проведення робіт з технічного огляду та/або експертного обстеження устаткування (згідно з Порядком проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 687, та НАОП 0.00-6.08-07 "Порядок атестації фахівців, які мають право проводити технічний огляд та/або експертне обстеження устаткування підвищеної небезпеки" (стосовно фахівців, які будуть залучені до виконання заявлених робіт);

- проект виконання робіт (ПВР);

- технологічна послідовність виконання робіт або перелік заходів безпеки під час виконання робіт (за відсутності ПВР); перелік автотранспортної та іншої техніки, обладнання та матеріалів, що планується завезти на територію об?єкта.

Порядок оформлення та надання допуску передбачений розділом 3 Інструкції.

Додатком 1 до Інструкції визначена форма Заяви на отримання допуску для виконання робіт на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач за первісним позовом зобов'язаний був надати позивачу за первісним позовом у строк до 02.01.2024 (включно) перелік документів визначних у п. 2.2. Інструкції, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

Однак, відповідач за первісним позовом всупереч умовам Договору та взятих на себе зобов'язань, не надав передбачені п.п. 7.3.3. п. 7.3 Договору документи необхідні для отримання від позивача за первісним позовом допуску на об'єкт для виконання Робіт, що є порушенням умов Договору та є його невиконанням.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача щодо роз'яснення п.п. 7.3.3. п. 7.3 Договору або щодо надання переліку документів, які необхідно подати замовнику для оформлення та надання допуску на об'єкт для виконання Робіт.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача за первісним позовом на те, що дія вказаної вище Інструкції поширюється виключно на підприємства Групи Нафтогаз і не поширюється на сторонні організації, оскільки у пп.5.5.1 п. 5.5. договору, яким сторони погодили організацію виконання робіт, чітко передбачено, що для виконання встановлених цим договором робіт замовник надає підряднику допуск на об'єкт, відповідно до вимог Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168.

Тобто, відповідач за первісним позовом обізнаний із вказаною Інструкцією, яка містить чіткий перелік документів які додаються сторонньою організацією (у даному випадку ТОВ "Котрис") до Заяви на отримання допуску для виконання робіт на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз.

При цьому, під час укладення договору № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 відповідач за первісним позовом був обізнаний з його істотними умови, які були ним погоджені, як і умовою договору про необхідність (зобов'язання) звернутися до позивача за первісним позовом протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення Договору з наданням документів, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

Однак, відповідач за первісним позовом в строк до 02.01.2024 включно не надав замовнику документи необхідні для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки виконання зобов'язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 Цивільного кодексу України), то виконання боржником, у даному випадку ТОВ «Київське міське спеціальне науково-реставраційне проектно-виробниче управління» як підрядником за договором (зобов'язаною стороною за договором в частині виконання робіт), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

Проте, суд зазначає, що відповідачем за первісним позовом не надано суду належних та вірогідних доказів в розумінні ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Котрис" свого обов'язку за договором № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 у строк, передбачений п.п. 7.3.3. п. 7.3 договору.

Так, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом пеню у розмірі 714 873, 43 грн за період з 03.01.2024 по 02.07.2024.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що у випадку несвоєчасного надання документів, передбачених п.п. 7.3.3 п.7.3 цього договору підрядник сплачує на користь замовника пеню у розмірі 0,1% (нуль цілих одного десятого) відсотка від ціни договору за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу виконання робіт не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку пені і встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з надання документів у визначений договором строк, тобто до 02.01.2024 включно та за відповідний період прострочення, а тому з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню пеня у розмірі 714 873, 43 грн за період з 03.01.2024 по 02.07.2024.

Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" підлягає стягненню пеня у розмірі 714 873, 43 грн.

Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю "Котрис" було подано клопотання про зменшення неустойки, в якому відповідач за зустрічним позовом просив суд у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для покладення на ТОВ «Котрис» відповідальності за порушення умов договору та стягнення неустойки - зменшити розмір неустойки на підставі ч. 3 статті 551 ЦК України на 95 % від загального розміру неустойки, до розміру 35 743,65 грн.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суду зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

При цьому, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Проте, відповідачем за первісним позовом не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені.

Суд також зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Котрис" не надано належних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача за первісним позовом

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Згідно ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Суд зазначає, що укладаючи договір № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023, сторони вільно та свідомо погодили застосування штрафних та фінансових санкцій, їх розмір та усвідомлювали всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язань.

Суб'єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах. Суб'єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи проведення та оформлення господарських операцій тощо.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, відповідач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Суд зазначає, що відповідачем за первісним позовом не наведено у своїх поясненнях фактів, які б могли бути оцінені судом як виключні, незалежні від волі відповідача за первісним позовом важкі обставини, які об'єктивно перешкодили йому належним чином виконати взяті на себе зобов'язання.

Разом з тим, судом також враховано, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін..

Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин несвоєчасного виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем за первісним позовом не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення пені не підлягає задоволенню.

Таким чином, первісні позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" пені у розмірі 714 873, 43 грн за період з 03.01.2024 по 02.07.2024 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним договору № 2312000050 від 19.12.2023 про закупівлю послуг, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Котрис» та Акціонерним товариством «Укртрансгаз»; стягнення з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» безпідставно набутих коштів в сумі 196 393,80 грн., суд зазначає наступне.

В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Котрис" зазначає, що спірний договір містить умови, які фактично не дають можливості виконати його, оскільки він містить обов'язок Підрядника надати документи для отримання допуску, однак не містить перелік таких документів, що, в свою чергу, позбавляє можливості отримати допуск та розпочати роботи. ТОВ "Котрис" зазначає, що в спірному договорі існує помилка щодо обставин, які мають суттєве значення, що позбавляє можливості визначити права та обов'язки сторін, а тому договір № 2312000050 про закупівлю робіт від 19.12.2023 має бути визнаний судом недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, частини першої статті 203 ЦК України, статті 229 ЦК України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Недійсність спірного договору позивач обґрунтовував посиланням на норми статті 229 ЦК України, посилаючись на те, що у спірному договорі не погоджені всі його істотні умови, передбачені для договору підряду, в ньому існує помилка щодо обставин, які мають суттєве значення, що позбавляє можливості визначити права та обов'язки сторін, строки початку робіт за Договором

У відповідності до ч.1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа яка вчинила правочин помилилася щодо обставин які мають істотне значення такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з наведеного, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.11.2021 у справі № 927/656/20, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору необхідно враховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм статті 229 ЦК (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі №910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 07.07.2022 у справі №914/1967/19).

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №914/1967/19.

За змістом ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Зазначена правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного, саме на позивача за зустрічним позовом покладено обов'язок доведення обставин, щодо яких він помилився як сторона правочину, а також доведення того, що така помилка має істотне значення.

Отже, саме на позивача за зустрічним позовом покладено обов'язок доведення обставин щодо яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Котрис" помилилося як сторона спірного правочину, доведення того, що така помилка має істотне значення, і що така помилка не була наслідком власного недбальства ТОВ "Котрис".

Як вбачається з матеріалів справи, 17.11.2023 року АТ «Укртрансгаз» оголошено про проведення відкритих торгів UA-2023-11-17-009444-a предметом закупівлі якого були послуги з

ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів.

Також було опубліковано умови укладання договору про закупівлю та розміщено Додаток ІV до тендерної документації - проект Договору про закупівлю робіт.

Протоколом № 23/ПО/185-н-1 від 04.12.2023, за результатами розгляду тендерної пропозиції ТОВ "Котрис" по предмету закупівлі «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт обладнання систем автоматичного керування ГМК КС «Солоха» Мринського ВУПЗГ)» (номер процедури закупівлі в електронній системі закупівель UA-2023-11-17-009444-a), прийнято рішення про відповідність тендерної пропозиції цього учасника, встановленим вимогам тендерної документації.

Також, 04.12.2023 опубліковано повідомлення про намір укласти договір про закупівлю UA-2023-11-17-009444-a.

Тож, 19.12.2023між АТ «Укртрансгаз» та ТОВ "Котрис" було укладено договір про закупівлю робіт № 2312000050.

Згідно з п.п. 15.1.1, 15.1.2, 15.1.3 п. 15.1. Договору, невід'ємною частиною цього Договору є: Додаток №1 Технічне завдання, Додаток №2 Графік виконання робіт, Додаток №3 Договірна ціна.

Як встановлено судом вище, у п. 5.5. договору сторони погодили організацію виконання робіт, зокрема для виконання встановлених цим договором робіт замовник надає підряднику допуск на об'єкт, відповідно до вимог Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз, затвердженої рішенням акціонера від 14.04.2020 № 379, рішенням правління Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» від 10.04.2020, протокол № 168 (пп. 5.5.1).

Тож, за умовами договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт підрядник зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення цього Договору надати документи, передбачені чинним законодавством України та умовами цього Договору.

Розділом 2 вказаної вище Інструкції з безпечного виконання сторонніми (підрядними) організаціями робіт, завдань та надання послуг на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз (далі - Інструкція) передбачений Перелік документів для отримання допуску.

Судом встановлено, що перелік документів які додаються сторонньою організацією до Заяви зазначений у п. 2.2. Інструкції.

Порядок оформлення та надання допуску передбачений розділом 3 Інструкції.

Таким чином, за умовами п.п. 7.3.3. п.7.3. Договору позивач за зустрічним позовом зобов'язаний був надати відповідачу за зустрічним позовом у строк до 02.01.2024 (включно) перелік документів визначних у п. 2.2. Інструкції, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

При цьому, ТОВ "Котрис" було обізнаний із вказаною Інструкцією, яка містить чіткий перелік документів які додаються сторонньою організацією (у даному випадку ТОВ "Котрис") до Заяви на отримання допуску для виконання робіт на об'єктах підприємств Групи Нафтогаз.

Суд також зазначає, що перед підписанням договору ТОВ "Котрис" було обізнано з проектом вказаного договору про закупівлю робіт (Додаток ІV до тендерної документації), йому були відомі істотні умови договору, в т.ч. про необхідність (зобов'язання) звернутися до замовника протягом 10 (десяти) робочих днів з дати укладення Договору з наданням документів, передбачених чинним законодавством України та умовами Договору, для отримання від Замовника допуску на об'єкт.

При цьому, ТОВ "Котрис" поданням своєї тендерної пропозиції як учасника закупівлі та в подальшому уклавши з відповідачем за зустрічним позовом спірний договір погодився з усіма його умовами, проте після підписання договору не вчинив жодних дій щодо надання Замовнику необхідних документів для отримання допуску на об'єкт у визначені (встановлені) в Договорі строки.

Водночас, укладаючи спірний договір позивач за зустрічним позовом не був позбавлений права звернутися до відповідача за зустрічним позовом щодо роз'яснення п.п. 7.3.3. п. 7.3 Договору або щодо надання переліку документів, які необхідно подати замовнику для оформлення та надання допуску на об'єкт для виконання Робіт.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності правових підстав для визнання недійсним договору, а саме, що обставини, наведені ним як такі, щодо яких він стверджує про наявність помилки, не могли бути відомі ТОВ "Котрис" при укладенні спірного договору.

Суд зазначає, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, що в свою чергу породжує для сторін права та обов'язки встановлені цим Договором та законодавством.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, з боку відповідачів за зустрічним позовом.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним договору № 2312000050 від 19.12.2023 про закупівлю послуг, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Котрис» та Акціонерним товариством «Укртрансгаз» не підлягають задоволенню.

Щодо зустрічної позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" про стягнення з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котрис» безпідставно набутих коштів в сумі 196 393,80 грн., суд зазначає наступне.

В обгрунтування вказаної вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Котрис" зазначає, що на виконання підпункту 7.3.20 пункту 7.3 Договору ТОВ «Котрис», в забезпечення

виконання Договору, було надано безвідкличну безумовну банківську гарантію № 3804-23Г від 05.12.2023 на суму 196 393,80 грн., видану АТ «РВС БАНК».

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" 10.06.2024 звернулося до АТ «РВС БАНК» з письмовою вимогою (вих. № 1001ВИХ-24-3593) за вказаною банківською гарантією щодо настання гарантійного випадку та перерахування коштів за банківською гарантією. У вимозі відповідач за зустрічним позовом вказав, що «ТОВ «Котрис» неналежно виконав свої зобов'язання за договором від 19.12.2023 № 2312000050 про закупівлю робіт «Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт засобів автоматизації ПСГ на об'єктах АТ «Укртрансгаз»)», оголошення про проведення закупівлі № UA-2023-11-17-009256-а, порушив умови п.п. 7.3.3 договору, а саме не надав в строк документів, передбачених чинним законодавством України та умовами договору, необхідних для початку виконання робіт» (копія вимоги додається).

ТОВ "Котрис" зазначає, що оскільки банківська гарантія була безумовною та безвідкличною, сума гарантії була перерахована АТ «РВС БАНК» відповідачу за зустрічним позовом 27.06.2024 на його вимогу, що підтверджується меморіальним ордером № 8 від 27.06.2024 на суму 196 393, 80 грн.

В свою чергу, ТОВ "Котрис" на вимогу АТ «РВС БАНК», відповідно до умов договору про надання гарантії від 04.12.2023 № Д-3804-23Г, сплатило на рахунок АТ «РВС БАНК» грошові кошти в розмірі 196 393,80 грн. для сплати бенефіціару (АТ «Укртрансгаз») за гарантією, що підтверджується Квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 27-1881044/1/с від 27.06.2024.

ТОВ "Котрис" також зазначає, що в банківський гарантії № 3804-23Г від 05.12.2023 зазначено, що Банк-гарант цим надає Бенефіціару гарантію та приймає на себе безвідкличне зобов'язання сплатити Бенефіціару суму, яка не перевищує 196 393,80 грн протягом п'яти робочих днів з дати одержання письмової вимоги Бенефіціара про сплату коштів за Гарантією, без необхідності для Бенефіціара обгрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов.

Тобто, у Банку не було підстав для відмови в перерахуванні суми гарантії, а у випадку відмови ТОВ «Котрис» сплатити Банку вказану суму, на позивача за зустрічним позовом були б покладені штрафні санкцій за порушення строків такої сплати згідно з Договором про надання гарантії від 04.12.2023 № Д-3804-23Г.

Тож, на думку позивача за зустрічним позовом, оскільки АТ «РВС Банк» були сплачені відповідачу за зустрічним позовом грошові кошти в розмірі 196 393,80 грн. за банківською гарантією № 3804-23Г від 05.12.2023 за рахунок грошових коштів позивача за зустрічним позовом в забезпечення виконання Договору, який Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсним, вищезазначена сума коштів є безпідставно набутим майном та підлягає поверненню позивачу за зустрічним позовом.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 560 Цивільного кодексу України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 ст. 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Згідно ст. 568 Цивільного кодексу України, зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Зі змісту з вказаних статей вбачається, що право на стягнення забезпечення виконання зобов'язання настає з моменту порушення принципалом такого зобов'язання (у даному випадку таким порушенням є не вчинення дій (зобов'язань) передбачених п.п. 7.3.3. Договору, а саме не надання підрядником в строк - до 02.01.2024 включно документів необхідних для отримання від АТ «Укртрансгаз» допуску на об'єкт для початку виконання Робіт).

Крім того, відповідно до п. 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою НБУ 15.12.2004 № 639, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), також і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Тобто, гарантійне зобов'язання та відповідні правовідносини сторін носять самостійний характер по відношенню до основного зобов'язання, та пов'язані з останнім виключно моментом порушення основного зобов'язання, що є підставою для виплати забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Приписами наведеної статті встановлено: особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України). Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України ).

Згідно усталеної практики Верховного Суду, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Проте, з урахуванням встановленого судом вище, суд зазначає про відсутність підстав, передбачених ст. 1212 Цивільного кодексу України для висновку про набуття АТ «Укртрансгаз» грошових коштів в розмірі 196 393,80 грн. без достатньої правової підстави, оскільки сума банківської гарантії у розмірі 196 393,80 грн була стягнута у зв'язку з настанням гарантійного випадку, а саме невиконанням Підрядником умов Договору п.п. 7.3.3. Договору - не надання підрядником в строк до 02.01.2024 включно документів необхідних для отримання від АТ «Укртрансгаз» допуску на об'єкт для початку виконання Робіт, відтак сума банківської гарантії не підлягає поверненню.

Тож, зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" не підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що первісні позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" підлягають задоволенню у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за первісним позовом відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача (за первісним позовом).

Відповідно, витрати по сплаті судового збору за подання зустрічної позовної заяви згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за Товариством з обмеженою відповідальністю "Котрис".

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" (Печерський узвіз, буд. 15, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код - 30780858) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (Кловський узвіз, буд. 9/1, м. Київ, 01021, ідентифікаційний код - 30019801) 714 873 (сімсот чотирнадцять тисяч вісімсот сімдесят три) грн 43 коп. - пені та 8 578 (вісім тисяч п'ятсот сімдесят вісім) грн 48 коп.- судового збору.

3. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Котрис" - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 28.10.2025.

Суддя С.О. Щербаков

Попередній документ

131357585

Наступний документ

131357587

Інформація про рішення:

№ рішення:	131357586
№ справи:	910/4931/25
Дата рішення:	18.09.2025
Дата публікації:	30.10.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (18.09.2025)
Дата надходження:	07.05.2025
Предмет позову:	визнання недійсним договору, стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 196 393,80 грн