ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.10.2025Справа № 910/7264/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудконсалт"
про стягнення 90 650, 18 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудконсалт" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 90 650, 18 грн., з яких: 43 708, 97 грн - пені, 11 382, 11 грн. - 3 % річних та 35 559, 10 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії споживачу № 100/19 від 04.02.2019, стягнення заборгованості за який було предметом спору у справі № 910/13961/23.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу
03.07.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що факт виникнення заборгованості, а також факт укладення у 2019 році Договору про поставки електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі №910/13961/25. Проте, позивачем не було доведено, а судами у судових рішеннях не було встановлено дату (момент) виникнення заборгованості, за поставлену у 2021 році електроенергію. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем заявлені вимоги про стягнення пені, передбаченої Договором за порушення строку виконання грошового зобов'язання, починаючи з 25.04.2023, у той час, як Договір припинив свою дію 07.09.2021, що унеможливлює застосування його норм для відносин які виникли пізніше.
07.07.2025 до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій він, зокрема зазначає, що у п.9.6. договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 року сторони передбачили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань Споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Останній строк платежу - 24.04.202, проте фактичним днем сплати відповідачем заборгованості в сумі 188 668,10 грн є 29.04.2025. Також, позивач зазначає, що відповідач не надав будь-яких доказів, що він в 2021, 2022, 2023 роках направляв заяву про припинення його дії або перегляд його умов, а тому договір є чинним.
11.07.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що позивачем не доведено факт отримання Актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1959 від 31.08.2021 та №1981 від 06.09.2021 та відповідних рахунків відповідачем, тому, на думку відповідача, позивач не може посилатися на обізнаність відповідача із фактом виникненням зобов'язання щодо сплати заборгованості. Також, відповідач зазначає, що пеня за порушення строків оплати передбачена Додатком №1 «Комерційна пропозиція» виключно за порушення термінів сплати планових платежів (авансів), проте не передбачена для проведення остаточного розрахунку за спожиту електроенергію.
16.07.2025 до суду надійшли письмові доводи позивача на заперечення відповідача, в яких він зокрема зазначає, що рішеннями судів у справі №910/13961/23 були встановлені обсяги поставленої електроенергії, які підтверджувались як рахунками на оплату так і актами приймання-передачі робіт (надання послуг).
05.08.2025 до суду надійшла заява позивача про долучення документів щодо витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої загальна вартість робіт складає 42 000, 00 грн.
29.07.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення без розгляду «Письмових доводів на спростування заперечень відповідача» та документів, які додаються до них, в якому відповідач просить суд залишити без розгляду документ «Письмові доводи на спростування заперечень відповідача» позивача від 16.07.2025, як такий, що поданий з порушенням встановленого процесуальним законодавством порядку, не враховувати доводи, викладені в ньому, під час розгляду справи по суті та повернути позивачу; залишити без розгляду подані разом із документом «Письмові доводи на спростування заперечень відповідача» позивача від 16.07.2025 документи, як такі, що подані з порушенням встановленого процесуальним законодавством порядку та не враховувати їх під час розгляду справи по суті та повернути позивачу.
05.08.2025 до суду надійшли письмові заперечення позивача проти клопотання відповідача від 29.07.2025.
29.08.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якому відповідач просить суд зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, яку ТОВ «Енергоресурс і Ко» заявлено до стягнення з відповідача у випадку задоволення позовних вимог.
Також, 29.08.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення без розгляду «письмових заперечень позивача проти клопотання відповідача» від 29.07.2025
У даному випадку, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, приймаючи до уваги визначене ст. 42 Господарського процесуального кодексу України право учасника справи надавати пояснення суду, наведення своїх доводів, міркувань щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, суд не вбачає підстав для залишення без розгляду письмових доводів та заперечень позивача, відтак клопотання відповідача подані до суду 29.07.2025 та 29.08.2025 не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23:
- у лютому 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» виникли правовідносини щодо постачання позивачем електричної енергії відповідачу.
- Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 04.09.2018 №966 видано Товариству з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.
- позивач зазначає, що 04.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» як споживачем був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу №100/19, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору;
- водночас, за твердженням позивача, внаслідок влучання російської ракети в офіс представника позивача за адресою вул. Кооперативана 18, в місті Харкові підписаний відповідачем примірник договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 було втрачено, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» з листами від 31.03.2023 вих. №33/01/03/31 та від 10.05.2023 з вимогою щодо підписання примірнику договору, а також актів здачі-приймання робіт по ньому за період з серпня по вересень 2021 року, за якими наявна заборгованість.
- про факт існування укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 30.06.2021 та виконання зобов'язань за ним свідчить, зокрема, підписання обома сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за вказаним договором: №1117 від 31.03.2019, №2017 від 30.06.2019, №463 від 29.02.2020, №2381 від 31.10.2020, №225 від 31.01.2021, №475 від 28.02.2021, №723 від 31.03.2021, №970 від 30.04.2021, №1223 від 31.05.2021, №1472 від 30.06.2021, акту звірки взаєморозрахунків по стану за період з 2019 р. за договором №100/19 від 04.02.2019, а також здійснення відповідачем оплат електроенергії згідно договору №100/19 від 04.02.2019 протягом періоду з 22.03.2019 по 03.08.2021, що підтверджується банківською випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко»;
- враховуючи здійснення сторонами господарських операцій з поставки та оплати електроенергії (за договором №100/19 від 04.02.2019) та заперечення відповідача проти факту укладення договору в цілому, а не окремих його положень, цілком вірогідним є факт підписання сторонами 04.02.2019 договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19, у зв'язку з чим його умови (пункти) визнаються судом погодженими сторонами та такими, що є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства;
- згідно пункту 1.1. договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 цей договір про постачання електричної енергії споживачу (далі договір) встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі споживач) постачальником електричної енергії (далі постачальник);
- умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі-ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (пункт 1.2. договору);
- за умовами пункту 2.1. договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору;
- у відповідності до пункту 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору;
- згідно з пунктом 1 Комерційної пропозиції № 1 (додаток 2 до договору) ціна, за якою здійснюється поставка електричної енергії споживачу, визначається з урахуванням наступних чинників: Фактична вартість купованої 1 кВт*г електричної енергії у розрахунковому періоді, яка визначається за середньозваженою ціною купівлі електричної енергії у розрахунковому періоді на організованих сегментах ринку (ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу наперед", внутрішньодобовий ринок) відповідно до щоденних погодинних обсягів споживання електричної енергії споживачем та купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів (вартість небалансів) (п.п. 1.1.); Вартість послуг з розподілу електричної енергії оператором системи розподілу, що визначається згідно тарифу на послуги з розподілу, диференційовані за класом напруги, і затверджені відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.2.); Вартість послуг з передачі електричної енергії оператору системи передачі, що визначається згідно тарифу на послуги з передачі, який затверджений відповідною постановою НКРЕКП (п.п. 1.3.); Рентабельність діяльності постачальника, що складає 10%.
- Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (пункт 5.3. договору).
- Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем (пункт 5.7. договору).
- Пунктом 3 комерційної пропозиції № 1 сторони погодили, що споживач здійснює оплату плановими платежами: до 28 дня місяця, що передує розрахунковому періоду 65% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді; до 15 числа розрахункового періоду -35% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді. Прогнозованою вартістю очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді, є фактична вартість електричної енергії (включаючи вартість її розподілу), спожитої споживачем у місяці, що передує розрахунковому. Остаточний розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію споживач здійснює відповідно до наданого постачальником рахунку протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня його отримання. Якщо сума планових платежів перевищує зазначену у рахунку суму, постачальник зараховує її як попередня оплата споживача за наступні розрахункові періоди.
- Цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника (пункт 12.1. договору).
- Пунктом 9 комерційної пропозиції № 1 встановлено, що договір діє до 31 грудня 2019 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.
- Доказів припинення дії договору у визначеному порядку матеріали справи не містять, а відтак, в силу умов пункту 9 комерційної пропозиції, такий вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.
- позивач зазначає, що протягом періоду з серпня 2021 року по 6 днів вересня 2021 року відповідач спожив електричну енергію в загальному обсязі 53 590 кВт. на суму 205 142, 52 грн. При цьому, оскільки за даними банківських розрахунків за відповідачем обліковувався аванс в сумі 16 474, 42 грн, остаточний розмір належної до сплати суми становив 188 668, 10 грн.
- Позивачем разом з листами від 31.03.2023 та від 10.05.2023 були складені та надіслані відповідачу для підписання акти здачі приймання робіт (надання послуг) №1714 від 31.08.2021 на суму 177 913, 96 грн та №1981 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн, що підтверджується описами вкладення до цінного листа, однак такі не були підписані останнім без жодної мотивованої відмови.
- На оплату за спожиті обсяги електричної енергії позивачем були виставлені відповідачу рахунки: №2678 від 31.08.2021 на суму 161 439, 54 грн та №2781 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн
- відповідач розрахунки за споживання електричної енергії протягом вищевказаного періоду не здійснив, виникла заборгованість в сумі 188 668, 10 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи що відповідач не здійснив оплату вартості спожитої електричної енергії у визначений договором строк, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергобудконсалт" утворилась заборгованість у розмірі 188 668, 10 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудконсалт" про стягнення 188 668,10 грн., внаслідок неналежного виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 в частині оплати спожитих у період з 01.08.2021 по 06.09.2021 обсягів електричної енергії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» заборгованість у розмірі 188 668 грн 10 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 830 грн 02 коп.
Як зазначає позивач, 29.04.2025 відповідач здійснив фактичну оплату позивачу 188 668, 10 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання з оплати спожитої електричної енергії у загальному розмірі 188 668, 10 грн, а тому просить суд стягнути з відповідача 43 708, 97 грн - пені за період з 25.04.2023 по 24.10.2023, 11 382, 11 грн. - 3 % річних за період з 25.04.2023 по 28.04.2025 та 35 559, 10 грн. - інфляційних втрат за період з 25.04.2023 по 29.04.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України.
Статтею 714 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс» і Ко» заборгованість у розмірі 188 668 грн 10 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 830 грн 02 коп.
Судом у справі 910/13961/23 встановлено, що протягом періоду з серпня 2021 року по 6 днів вересня 2021 року відповідач спожив електричну енергію в загальному обсязі 53 590 кВт. на суму 205 142, 52 грн. При цьому, оскільки за даними банківських розрахунків за відповідачем обліковувався аванс в сумі 16 474, 42 грн, остаточний розмір належної до сплати суми становив 188 668, 10 грн. Позивачем разом з листами від 31.03.2023 та від 10.05.2023 були складені та надіслані відповідачу для підписання акти здачі приймання робіт (надання послуг) №1714 від 31.08.2021 на суму 177 913, 96 грн та №1981 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн, що підтверджується описами вкладення до цінного листа, однак такі не були підписані останнім без жодної мотивованої відмови. На оплату за спожиті обсяги електричної енергії позивачем були виставлені відповідачу рахунки: №2678 від 31.08.2021 на суму 161 439, 54 грн та №2781 від 06.09.2021 на суму 27 228, 56 грн. Однак, відповідач розрахунки за споживання електричної енергії протягом вищевказаного періоду не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 188 668, 10 грн.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, судове рішення у справі № 910/13961/23 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачами щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23, яке набрало законної сили.
Суд зазначає, що вказаним рішенням було встановлено факт наявності у відповідача заборгованості у розмірі 188 668, 10 грн, у зв'язку з чим за результатами аналізу документів у справі № 910/13961/23 суд дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення, відтак саме у межах вказаної справи судом надавалась оцінка поданим сторонами доказам, у т ч. досліджувалось питання належності цих доказів, допустимості та достовірності для стягнення заборгованості у розмірі 188 668, 10 грн, а тому у межах даної справи суд не надає повторну оцінку цим доказам, а також не досліджує питання отримання відповідачем Актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1959 від 31.08.2021 та №1981 від 06.09.2021 та відповідних рахунків, оскільки у даній справі предметом є стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих на суму 188 668, 10 грн, яка вже стягнута за рішенням суду.
Також, суд зазначає, що у межах справи № 910/13961/23 судом надавалась оцінка договору про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019 та було встановлено, що оскільки доказів припинення дії договору у визначеному порядку матеріали справи № 910/13961/23 не містять, а відтак, в силу умов пункту 9 комерційної пропозиції, такий договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік.
Відтак, під час розгляду даної справи суд не надає повторну оцінку вказаному договору, оскільки судом у справі № 910/13961/23 встановлено його дійсність та обов'язковість виконання сторонами його умов.
Крім того, суду не надано жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору №100/19 від 04.02.2019, а тому суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.
При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як зазначено судом вище та підтверджується випискою по рахунку позивача, 29.04.2025 відповідач здійснив фактичну оплату позивачу 188 668, 10 грн заборгованості за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019, в т.ч. на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/13961/23.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно умов пункту 6.2. договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору, постачальник, в свою чергу, відповідно до умов пункту 7.1. договору має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.
Пунктом 5.2.1. ПРРЕЕ передбачено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.
Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем (пункт 5.7. договору).
Пунктом 3 комерційної пропозиції № 1 сторони погодили, що споживач здійснює оплату плановими платежами: до 28 дня місяця, що передує розрахунковому періоду 65% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді; до 15 числа розрахункового періоду -35% від прогнозованої вартості очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді. Прогнозованою вартістю очікуваного обсягу електричної енергії, що буде використана у розрахунковому періоді, є фактична вартість електричної енергії (включаючи вартість її розподілу), спожитої споживачем у місяці, що передує розрахунковому. Остаточний розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді електричну енергію споживач здійснює відповідно до наданого постачальником рахунку протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня його отримання. Якщо сума планових платежів перевищує зазначену у рахунку суму, постачальник зараховує її як попередня оплата споживача за наступні розрахункові періоди.
Рахунки на оплату № 2678 від 31.08.2021 року, № 2781 від 06.09.2021 року, а також відповідні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1714 від 31.07.2021 року, № 1959 від 31.08.2021 року, № 1981 від 06.09.2021 року були направлені відповідачу рекомендованим листом з описом вкладення ідентифікатор № 6102272243688 та отримані відповідачем 17.04.2023 року (опис вкладення, роздруківка трекінгу із позначенням про отримання надавались позивачем також в межах справи №910/13961/23).
Таким чином, останнім днем розрахунку за спожиту електроенергію, відповідно до п.3 Комерційної пропозиції №1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 100/19 від 04.02.2019 року - є 24.04.2023, з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.
Тож, оскільки відповідач не здійснив оплату вартості спожитої електричної енергії у визначені договорами строки, позивач просить суд стягнути з відповідача 43 708, 97 грн - пені за період з 25.04.2023 по 24.10.2023, 11 382, 11 грн. - 3 % річних за період з 25.04.2023 по 28.04.2025 та 35 559, 10 грн. - інфляційних втрат за період з 25.04.2023 по 29.04.2025.
Відповідно до п.9.6. договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань Споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Нарахування пені здійснюється за весь період невиконання грошових зобов'язань по день повного та остаточного розрахунку.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року)
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Наразі позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 43 708, 97 грн за період з 25.04.2023 по 24.10.2023 (нарахування здійснено в межах 6 місяців відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України).
Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 43 708, 97 грн - пені за період з 25.04.2023 по 24.10.2023.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 щодо змісту понять "строк договору", "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" відзначила таке.
«Поняття "строк договору", "строк виконання зобов'язання" та "термін виконання зобов'язання" згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України).
Відтак, у разі закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання».
Отже "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов'язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями, та в залежності від умов договору, укладеного сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного.
Наведене дає підстави для висновку, що у разі припинення строку договору не є наслідком припинення його зобов'язань, адже закінчення строку дії договору (визначеного у договорі) не припиняє взаємних прав і обов'язків, що регулюються спірним договором щодо повного виконання сторонами своїх обов'язків, які у свою чергу не обмежується таким строком.
Проте, як встановлено судом вище, оскільки сторонами не надано суду жодного доказу наявності повідомлення про припинення дії договору №100/19 від 04.02.2019, відтак договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у справі є чинним.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 382, 11 грн. - 3 % річних за період з 25.04.2023 по 28.04.2025 та 35 559, 10 грн. - інфляційних втрат за період з 25.04.2023 по 29.04.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування інфляційних втрат, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, в той же час розмір інфляційних втрат та 3 % річних вирахувано позивачем вірно.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу №100/19 від 04.02.2019, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 11 382, 11 грн. - 3 % річних за період з 25.04.2023 по 28.04.2025 та 35 559, 10 грн. - інфляційних втрат за період з 25.04.2023 по 28.04.2025.
Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» було сплачено судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн, відповідно до платіжної інструкції №5825 від 14.05.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 2 422, 40 грн, однак сплатив в сумі 3 028, 00 грн без застосовування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 605, 60 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правничою допомогою у розмірі 42 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2025 між Адвокатським об'єднанням «Андрій Яценко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» укладено договір про надання професійної правничої/правової допомоги, відповідно до умов якого адвокатське бюро надає клієнту визначену договором професійну правничу/правову допомогу без обмежень повноважень.
Відповідно до п. 4 договору, професійну правничу/правову допомогу надає безпосередньо адвокат Яценко Андрій Олексійович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 818 від 05.05.1998. Для додаткового підтвердження повноважень Клієнт може видати Адвокату Яценко А.О. довіреність, в тому числі із зазначенням інших представників. АБ «Андрій Яценко» має право для виконання доручень Клієнта залучати інших адвокатів на договірних засадах.
07.05.2025 між Адвокатським бюро «Андрій Яценко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» укладено додаткову угоду № 07.05 до договору про надання професійної правничої/правової допомоги від 07.05.2025, відповідно до якої Адвокатське бюро «Андрій Яценко» надає професійну правничу допомогу Клієнту за наступними напрямком (дорученням):
2.1. стягнення 3% річних, інфляційних та штрафних санкцій з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт», код 36239717, за прострочку сплати основної заборгованості за спожиту електроенергію в серпні-вересні 2021 року в розмірі 188 668,10 грн. Сума основного боргу в розмірі 188 668,10 грн. стягнута з ТОВ «Енергобудконсалт» згідно рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі № 910/13961/23.
Крім того, 14.07.2025 між Адвокатським бюро «Андрій Яценко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» укладено додаткову угоду № 14.07 до договору про надання професійної правничої/правової допомоги від 07.05.2025, згідно якої збільшено розміру тарифу за надання професійної правничої допомоги за Договором про надання професійної правничої/правової допомоги б/н від 01.05.2025р., додатковою угодою №07.05. від 07.05.2025, в частині надання професійної правової (правничої) допомоги Клієнту за наступним напрямком (дорученням): Судова справа Господарського суду міста Києва №910/7264/25, 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт», за прострочку сплати основної заборгованості за спожиту електроенергію в серпі-вересні 2021 року в розмірі 188 668,10 грн.
Тариф за надання професійної правничої (правової) допомоги за дорученням, визначеним в п. 1 цієї угоди - фіксований, складає 42 000 (сорок дві тисячі) гривень.
З матеріалів справи також вбачається, що 05.08.2025 Адвокатським бюро «Андрій Яценко» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» складено та підписано акт приймання виконаних робіт/послуг про надання професійної правничої/правової допомоги із детальним описом робіт/послуг, відповідно до якого, Адвокатське бюро «Андрій Яценко» виконало роботи/послуги з надання професійної правничої/правової допомоги, а Клієнт прийняв виконання наступних робіт/послуг за наступним дорученням: Судова справа Господарського суду міста Києва №910/7264/25, 3% річних, інфляційних втрат та штрафних санкцій з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергобудконсалт», за прострочення сплати основної заборгованості за спожиту електроенергію в серпі-вересні 2021 року в розмірі 188 668,10 грн.
У п. 2 акту наведено детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) і арифметичний розрахунок наданої професійної правничої (правової) допомоги за цим актом в частині доручення, вказаного у п.1 цього акту із зазначенням витраченого часу:
2.1. вивчення та аналіз наявних документів та матеріалів справи № 910/13961/23, складання позовної заяви - витрачено 16 годин, позов із розрахунками позовних вимог на 20 арк. остаточно складено і надіслано суду 09.06.2025.
2.2. вивчення відзиву на позов, складання адвокатського запиту, складання відповіді на відзив - витрачено 8 годин, виконано на 7 аркушах і надіслано 02.07.2025.
2.3. вивчення заперечень, складання письмових доводів та міркувань - витрачено 8 годин, виконано на 6 аркушах, надіслано 16.07.2025.
2.4. вивчення клопотання від 29.07.2025, складання письмових заперечень - витрачено 1,5 години, виконано на 4 аркушах, надіслано 05.08..2025.
Підрахунок робіт: за п. 2.1. - 2.4. фіксована ставка 42 000, 00 грн.
Загальна вартість робіт складає 42 000, 00 грн.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний ордер № 1194634 від 07.05.2025 на представництво інтересів позивача адвокатом Яценко А.О. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 05.05.1998 року № 818), виданий Адвокатським бюро «Андрій Яценко».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
За таких обставин, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудконсалт" (провулок Рильський, буд. 10, офіс 214, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код - 36239717) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс і Ко» (проспект Льва Ландау, буд. 149, м. Харків, Харківська обл., 61128, ідентифікаційний код - 32237716) 43 708 (сорок три тисячі сімсот вісім) грн 97 коп. - пені, 35 559 (тридцять п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн 10 коп. - інфляційних втрат, 11 382 (одинадцять тисяч триста вісімдесят дві) грн 11 коп. - 3 % річних, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. - судового збору та 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков