ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.10.2025Справа № 910/7560/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірайгруп"
про стягнення 883 125, 00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мірайгруп" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 883 125, 00 грн, з яких: 112 500, 00 грн - основного боргу та 770 625, 00 грн - штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю товару № 4481-11 від 08.11.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 позовну заяву Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Кривого Рогу Дніпропетровської області - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
26.06.2025 до суду надійшла заява Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.06.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Ушинського, буд. 40, офіс 212, м. Київ, 03151, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання»..
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.06.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
08.11.2024 між Міжрегіональним центром професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мірайгруп" (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю товару № 4481-11, умовами пункту 1.1. якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю (далі - Товар) за ДК 021:2015 44810000-1 - Фарби визначений в кількості та за ціною, які зазначені у Специфікації (Додаток №1 до Договору), що є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити його вартість.
Вартість Договору складає 112 500,00 грн. (Сто дванадцять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок) з ПДВ (п. 2.1. договору).
Відповідно до п.3.5. договору поставка Товару здійснюється за адресою: 50025, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ушакова, 4.
Згідно п. 3.7. договору, поставка Товару здійснюється до 30.11.2024 року.
Пунктом 3.8. визначено, що датою поставки Товару є дата приймання-передачі Товару в пункті поставки та підписання видаткової накладної.
Відповідно до п.4.1. договору приймання-передача Товару здійснюється в погодженому сторонами пункті поставки, який зазначений у п.3.5. договору.
Згідно п.4.3. договору датою поставки є дата, коли замовлений товар був переданий у власність Покупця.
Зобов'язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання замовленого товару належної якості у власність Покупця у місті поставки на підставі видаткової накладної (п.4.4. договору).
Відповідно до п.4.5. договору факт передачі Постачальником та приймання Покупцем Товару підтверджується видатковою накладною за підписом із зазначенням прізвища та ініціалів уповноважених осіб сторін та довіреністю, яка підтверджує повноваження особи, на отримання Товару від імені та в інтересах Покупця та скріплюються печатками.
Згідно п.5.1. договору розрахунок здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.
Розрахунок за товар здійснюється протягом 5 календарних днів з дати поставки Товару належної якості на склад Покупця на підставі видаткової накладної (п.5.2. договору).
Пунктом 6.1. договору передбачено, що Покупець зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати за поставлений товар відповідно до умов договору.
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим договором (п.6.3.1.договору).
Відповідно до п.7.2. договору, у разі затримки поставки Товару, або поставки Товару не в повному обсязі Покупцем, Постачальник сплачує штраф у розмірі 5 від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 25% від вартості непоставленого товару.
Згідно з п.10.1. договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного його виконання.
Специфікацією, яка є додатком №1 до договору сторони погодили найменування товару, опис товару, кількість, ціну за одиницю.
Відповідно до Специфікації загальна вартість товару складає 112500,00 грн.
Як зазначає позивач, ним на підставі видаткової накладної № 226 від 12.11.2024 на суму 55164,00 грн та видаткової накладної №227 від 12.11.2024 на суму 57336,00 грн було здійснено на користь відповідачу оплату вартості товару, а саме у загальній сумі 112500, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 881 від 29.11.2024 та № 882 від 29.11.2024.
Однак, як вказує позивач, відповідач зі свого боку умови договору не виконав, товар фактично не поставив.
Позивач листами №14 від 08.01.2025, №62 від 03.02.2025 звертався до відповідача із претензіями, в яких вимагав поставити товар згідно договору. Також позивач листом №201 від 14.04.2025 звертався до відповідача з претензією, в якій вимагав повернути кошти в сумі 112500,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідач отримав претензію №62 від 03.02.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте відповіді на претензію не надав, товар не поставив, кошти не повернув. Претензії №14 від 08.01.2025, №201 від 14.04.2025 відповідачем не отримані, повернуті поштою.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тобто до 30.11.2024, а тому просить суд стягнути з відповідача 112 500, 00 грн - основного боргу та 770 625, 00 грн - штрафу у розмірі 5% від вартості непоставленого товару за кожен день затримки та 25% від вартості товару за непоставлений товар понад 30 днів.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 4481-11 від 08.11.2024 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно п.5.1. договору розрахунок здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.
Розрахунок за товар здійснюється протягом 5 календарних днів з дати поставки Товару належної якості на склад Покупця на підставі видаткової накладної (п.5.2. договору).
Судом встановлено, що позивачем було здійснено на користь відповідача оплату вартості товару у загальній сумі 112500, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 881 від 29.11.2024 та № 882 від 29.11.2024, в яких у призначенні платежу зазначено договір № 4481-11 від 08.11.2024, рахунки та видаткові накладні № 226 від 12.11.2024 та №227 від 12.11.2024.
Зобов'язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання замовленого товару належної якості у власність Покупця у місці поставки на підставі видаткової накладної (п.4.4. договору).
Позивач вказує що відповідачем не було виконано свій обов'язок щодо поставки товару у визначений договором строк, тобто фактично за вказаними вище видатковими накладними товар не було передано позивачу.
Проте, суд зауважує що згідно умов укладеного договору обов'язок з оплати товару виникає у позивача протягом 5 календарних днів з дати поставки товару на підставі видаткової накладної. При цьому попередня оплата товару договором не передбачена.
Отже, позивач сплатив вартість товару на підставі видаткових накладних, які підтверджують поставку товару.
Позивачем були надані копії видаткових накладних № 226 від 12.11.2024 на суму 55164,00 грн та видаткової накладної №227 від 12.11.2024 на суму 57336,00 грн, в яких в графі «Отримав/ла» відсутній підпис уповноваженої особи позивача та які не скріплені печатками позивача. У той же час, матеріали справи не містять доказів письмової відмови від отримання товару неналежної якості, кількості або комплектності.
Так, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX, яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування «вірогідності доказів».
За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Верховний Суд неодноразово зазначав, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Таким чином, враховуючи що за умовами договору факт передачі Постачальником та приймання Покупцем Товару підтверджується видатковою накладною, а розрахунок за товар здійснюється протягом 5 календарних днів з дати поставки Товару та договором не передбачено здійснення попередньої оплати, в свою чергу, наявні в матеріалах справи видаткові накладні №№ 226 та 227 датовані 12.11.2024, а оплати товару з посиланням у призначені платежу на вказані видаткові накладні позивач здійснив 29.11.2024, тобто майже через три тижні після складання вказаних видаткових накладних, без зауважень та заперечень щодо не поставки товару, суд приходить до висновку, що у даному випадку більш вірогідним є те, що товар було поставлено позивачу.
При цьому, суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутній відповідний акт за результатами внутрішньої перевірки позивача, щодо відсутності товару на об'єкті позивача та/або щодо відсутності фактичної поставки за видатковими накладними №№ 226 та 227 від 12.11.2024.
Проте, відповідач своїми діями щодо перерахування 29.11.2025 на користь позивача грошових коштів у загальному розмірі 112500, 00 грн, тобто майже через три тижні після складання видаткових накладних №№ 226 та 227 від 12.11.2024 підтвердив реальність операції з поставки товару.
Крім цього, суд зауважує, що позивачем не надано належних доказів надсилання претензій №14 від 08.01.2025, №62 від 03.02.2025, а саме, відповідних описів вкладення у цінний лист. При цьому, в наданій копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 07.02.2024 в зазначенні найменування адресата зазначено «офіс 212», а в якості поштової адреси відповідача «Київ, 03151», тобто позивачем не зазначено повне найменування відповідача та його повну адресу, а отже дане рекомендоване повідомлення не є належним доказом вручення представнику відповідача відповідної претензії.
Таким чином, з наданих позивачем доказів суд не вбачає порушеного права позивача, оскільки договором передбачена сплата за поставлений товар протягом 5 календарних днів з дати поставки товару на підставі видаткової накладної, а позивачем в свою чергу сплачено вартість товару на підставі видаткових накладних, які підтверджують поставку товару.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 112 500, 00 грн - основного боргу задоволенню не підлягають.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 770 625, 00 грн - штрафу за порушення умов договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.7.2. договору, у разі затримки поставки Товару, або поставки Товару не в повному обсязі Покупцем, Постачальник сплачує штраф у розмірі 5 від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 25% від вартості непоставленого товару.
Згідно п. 3.7. договору, поставка Товару здійснюється до 30.11.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).
При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Проте, як вже встановлено судом, позивачем було сплачено вартість Товару на підставі видаткових накладних № 226, №227 від 12.11.2024, та враховуючи що такі накладні, за відсутності доказів письмової відмови від їх підписання з боку позивача, є підтвердженням поставки товару та єдиною підставою для сплати вартості поставленого товару, а згідно п. 3.7. договору поставка Товару здійснюється до 30.11.2024 року, суд дійшов висновку що позивачем не надано доказів затримки поставки Товару, або поставки Товару не в повному обсязі з боку відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 770 625, 00 грн - штрафу за порушення умов договору також не підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Кривого Рогу Дніпропетровської області не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков