ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.10.2025Справа № 910/5441/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП"
про стягнення 65 565, 38 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 288 896, 05 грн., з яких: 223 330, 37 грн - основного боргу, 7 905, 33 грн - інфляційні втрати, 22 000, 88 грн - штрафні санкції, 2 159, 57 грн -3 % річних та 33 499, 60 грн - 15 % за умовами п. 5.3.5. договору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕ043545871 від 12.11.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.05.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зокрема встановлено відповідачу строк протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подачі заяви з обгрунтованими запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Крім того, судом повідомлено, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (частина 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
02.06.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП" про закриття провадження у справі, в якій відповідач зазначає, що станом на 30.05.2025 ТОВ "ГЕТ АП" повністю погашено заборгованість перед позивачем у розмірі 223 330, 67 грн на підтвердження чого надано платіжні інструкції № 71 від 30.05.2025, № 72 від 30.05.2025 та № 73 від 30.05.2025, у зв'язку з чим просить суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
09.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА", в яких позивач зазначає, що відповідачем було здійснено оплату лише основної суми заборгованості, проте залишаються несплаченими 7 905, 33 грн - інфляційні втрати, 22 000, 88 грн - штрафні санкції, 2 159, 57 грн -3 % річних та 33 499, 60 грн - 15 % за умовами п. 5.3.5. договору, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі № 910/5441/25 та продовжити розгляд справи по суті в частині вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних, штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу.
Також, 09.06.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд здійснювати подальший розгляд справи № 910/5441/25 з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕО 43545871 від 12.11.2024 року у розмірі 65 565 грн. 38 коп.; у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог (ціни позову) повернути позивачу з Державного бюджету України зайво сплачену суму судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру у розмірі 1 305 грн. 44 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" про зменшення розміру позовних вимог.
16.06.2025 до суду надійшли заперечення відповідача, в яких він, зокрема зазначає, що основна сума боргу повністю погашена - предмет спору вичерпано, інші вимоги позивача є вторинними та підлягають заявленню в окремому провадженні, а не в межах справи № 910/5441/25.
19.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він зокрема зазначає, що добровільна сплата боргу вже після відкриття провадження у справі не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Тож, факт часткової або повної сплати основного боргу не усуває предмет спору, якщо залишаються невирішеними питання відповідальності - інфляційні втрати, 3% річних, штраф.
23.06.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на додаткові пояснення позивача, в яких він зокрема зазначає, що основна суть спору полягала у стягненні основного боргу, який було сплачено відповідачем повністю, у зв'язку з чим просить суд припинити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, а у разі подальшого розгляду - застосувати принцип зменшення відповідальності відповідно до ст. 233 ГК України та зменшити/відмовити у стягненні штрафів, інфляційних втрат та витрат на правову допомогу як непідтверджених і неспівмірних.
27.06.2025 до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він зазначає, що якщо основне зобов'язання в результаті розгляду справи було виконано, це не усуває обов'язку відшкодувати негативні наслідки порушення, які прямо передбачені законом та договором, у зв'язку з чим просить суд продовжити розгляд справи по суті та стягнути з відповідача на користь позивача всі заявлені суми, у т.ч.: 7 905 грн 33 коп. - інфляційне збільшення суми боргу відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України; 2 159 грн 57 коп. - 3% річних; 22 000 грн 88 коп. - штрафні санкції; 33 499 грн 60 коп. - штраф 15% від суми заборгованості, передбачений п. 5.3.5 Договору; 40 000 грн 00 коп. - витрати на професійну правову допомогу, які мають бути компенсовані відповідно до статей 123, 130 Господарського процесуального кодексу України.
02.07.2025 до суду надійшли заперечення відповідача на додаткові пояснення позивача, в яких він зазначає, що відповідач самостійно, до винесення судового рішення, сплатив повну суму основного боргу, прострочення було нетривалим та викликане об'єктивними труднощами, зокрема фінансовими затримками контрагентів відповідача в умовах воєнного стану, що можливо кваліфікувати як виняткові обставини згідно з ч. 3 ст. 233 ГК України.
Розглянувши заяву відповідача про закриття провадження у справі, суд відмовляє у її задоволенні та зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Разом з тим, як зазначено судом вище, звертаючись до суду з даним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" було заявлено вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 288 896, 05 грн., з яких: 223 330, 37 грн - основного боргу, 7 905, 33 грн - інфляційні втрати, 22 000, 88 грн - штрафні санкції, 2 159, 57 грн -3 % річних та 33 499, 60 грн - 15 % за умовами п. 5.3.5. договору.
Після відкриття провадження у справі відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 223 330, 37 грн, тобто предмет спору припинив існувати лише в частині суму основного боргу у розмірі 223 330, 37 грн, в той час
Суд зазначає, що факт часткової або повної сплати основного боргу не припиняє існування предмету спору, якщо залишаються невирішеними питання відповідальності - інфляційні втрати, 3% річних, штрафній санкції, оскільки суд закриває провадження у справі лише за відсутності предмета спору в цілому.
У даному випадку позовні вимоги стосуються не лише суми основного боргу, отже провадження у справі не може бути закрито. Сплата основної суми не виключає розгляд справи по суті, якщо існують інші грошові вимоги (постанова Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 922/3447/21). Так само, погашення основного боргу після відкриття провадження не усуває предмет спору за позовом про стягнення штрафних санкцій (постанова Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 914/2335/23).
Тож, суд наразі розглядає справу виходячи з наступних позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 7 905, 33 грн - інфляційні втрати, 22 000, 88 грн - штрафні санкції, 2 159, 57 грн -3 % річних та 33 499, 60 грн - 15 % за умовами п. 5.3.5. договору, що разом складає 65 565, 38 грн.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
12.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" (далі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП" (далі - клієнт) укладено договір про надання транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕ043545871, умовами якого передбачено, що експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання визначених умовами цього Договору послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.
Договір може використовуватись для довгострокового систематичного надання послуг експедитором. Істотні умови, необумовлені цим договором, встановлюються в заявці, яка є його невід'ємною частиною. В заявці сторони погоджують, зокрема, але не виключно, види та обсяг послуг експедитора, вид та найменування вантажу, розмір плати експедитору, пункти відправлення та призначення вантажу (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1. договору, експедитор зобов'язаний за плату та за рахунок Клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, узгоджених Сторонами, а також надавати інші послуги Клієнтові за погодженням Сторін. При необхідності для виконання своїх зобов'язань за Договором, укладати від свого імені та за рахунок Клієнта договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання, терміналами, та іншими організаціями, уповноваженими надати відповідні послуги. Документом, що підтверджує наявність і зміст такого договору з транспортними організаціями, являється транспортний документ (накладна) - коносамент (B/L), автомобільна транспортна накладна (CMR, ТТН), авіаційна вантажна накладна (AWB), залізнична накладна (Railway Bill) - пп. 2.1.1.
Згідно п. 3.1.7. договору, клієнт зобов'язаний своєчасно оплачувати послуги Експедитора за тарифами, встановленими за згодою Сторін.
За умовами п. 4.1. договору, розрахунки здійснюються на умовах 100 % передоплати відповідно до виставлених експедитором рахунків шляхом безготівкового переказу з рахунку клієнта на рахунок експедитора протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надіслання рахунку електронною поштою.
У п. 4.8. договору сторони погодили, що експедитор після надання послуг (виконання відповідної заяви) складає акт наданих послу і надає його клієнту. Клієнт протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання акту наданих послуг повинен підписати його, завірити печаткою і відправити експедитору, або надати протягом п'яти робочих днів мотивовану відмову. Після закінчення зазначеного строку, якщо акт не буде підписано або не буде надано мотивовану відмову, акт наданих послуг вважається прийнятим, підписаним сторонами і підлягає оплаті без заперечень.
Відповідно до п. 5.3.5. договору, у випадку прострочення Клієнтом здійснення платежу за надані Експедитором послуги, Клієнт сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до сплати, за кожен день такого прострочення, при цьому Експедитор має право застосувати до Клієнта штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 15% від суми заборгованості, а Клієнт зобов'язаний сплатити ці суми.
Строк дії договору встановлюється з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і до 31.12.2025. При відсутності пропозиції про розірвання цього договору за 20 календарних днів до терміну припинення його дії, такий договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік (п. 10.2. договору).
Згідно п. 10.9. договору, сторони домовились, що обмін документами, укладеними на виконання договору, зокрема, але не виключно: заявками, додатками до договору, в тому числі і додатковими угодами, рахунками на оплату, актами наданих послуг, актами звірки розрахунків може здійснюватися в електронному вигляді з накладенням кваліфікованих електронних підписів (далі - КЕП (ЕЦП)) сторін та кваліфікованих електронних цифрових печаток сторін (за наявності).
Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП" (клієнт) складено та підписано заявку №KL018757-1 до договору транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕ043545871від 12.11.2024 року, відповідно до якої сторони погодили наступну вартість послуг з організації перевезення та експедирування вантажу згідно Sendungsьbernahme Bescheinigun, Unser Zeichen: AL82620453, -47, -46, -58, -50, -67- krz. Дані по відправці:
- відправник вантажу (найменування, адреса, контактна особа, контакти): RICHARD WOLF GMBH PFORZHEIMER STR. 32 75438 KNITTLINGEN 2.
- Одержувач вантажу (найменування, адреса, контактна особа, контакти): EMIG GMBH LUTHERSTRAЯE 30 61231 BAD NAUHEIM.
Умови INCOTERMS: EXW.
Місце завантаження: KNITTLINGEN, GERMANY.
Місце розвантаження: PRZEMYSL, POLAND
Кількість вантажних місць 2 PALLETS.
Вага вантажу, брутто 156 KG.
Вартість послуг з організації перевезення та експедирування вантажу складає суму еквівалентну 1 030, 00 дол. (одна тисяча тридцять доларів, 00 центів) США та включає наступні послуги:
1) міжнародне транспортне перевезення за маршрутом KNITTLINGEN, GERMANY - PRZEMYSL, POLAND - 600, 00 дол. США;
2) навантажувально-розвантажувальні роботи - 330, 00 дол. США;
3) винагорода експедитора - 100, 00 дол. США.
Вартість послуг включає ПДВ, ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.
27.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП" (клієнт) складено та підписано заявку №KL019410 до договору транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕ043545871від 12.11.2024 року, відповідно до якої сторони погодили наступну вартість послуг з організації перевезення та експедирування вантажу згідно MAWB № 176-02266051. Дані по відправці:
- Відправник вантажу (найменування, адреса, контактна особа, контакти): VIZION MEDICAL SYSTEMS SP. Z О.О JEDNOSCI NARODOWEJ 194 / 2 50-302 WROCLAW.
- Одержувач вантажу (найменування, адреса, контактна особа, контакти): "VIZION SYSTEMS TRADE" LC. 01133, KYIV, BLVD. LESI UKRAINKI, UKRAINЕ.
- Умови INCOTERMS: CPT.
- Аеропорт завантаження: WAW, POLAND.
- Місце доставки автомобільним транспортом: KYIV, UKRAINE.
- Кількість вантажних місць: 3 PCS.
- Вага вантажу, брутто: 29.00 KG.
Вартість послуг з організації перевезення та експедирування вантажу складає суму еквівалентну 2 021, 00 дол. (дві тисячі двадцять один долар, 00 центів) США та включає наступні послуги:
1) навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України + Т1 за тарифом вихідного дня + вихід оперативного менеджера у вихідний день - 511, 00 дол. США;
2) міжнародне транспортне перевезення за маршрутом Варшава, Польща - Київ, Україна - 1410, 00 дол. США;
3) винагорода експедитора - 100, 00 дол. США.
Вартість послуг включає ПДВ. ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.
10.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП" (клієнт) складено та підписано заявку №KL019271-2 до договору транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕ043545871від 12.11.2024 року, згідно якої сторони погодили наступну вартість послуг з організації перевезення та експедирування вантажу згідно Invoice № 1-2011 dated 20.11.2024. Дані по відкравці:
- Відправник вантажу (найменування, адреса, контактна особа, контакти): VIZION MEDICAL SYSTEMS SP. Z О.О JEDNOSCI NARODOWEJ 194 / 2 50-302 WROCLAW.
- Одержувач вантажу (найменування, адреса, контактна особа, контакти):"VIZION SYSTEMS TRADE" LLC. 01133, KYIV, BLVD. LESI UKRAINKI, 26 UKRAINE.
- Умови INCOTERMS: EXW.
- Місце завантаження в автомобільний транспорт в Італії: PROJECT BLUE GENERATION SRL VIA DELLA CANAPA, 22 44042 CENTO(FE).
- Місце розвантаження / завантаження в автомобільний транспорт в Польщі: BEE LOGISTICS SP. Z O.О. UL. BAKONCZYCKA 7; 37-700 PRZEMYSL; POLAND.
- Місце доставки автомобільним транспортом в Україну: KYIV, UKRAINE.
- Кількість вантажних місць: 1 PCS.
- Вага вантажу, брутто: 40,00 KG.
- Найменування вантажу, код ТН ЗЕД: INDEPENDENT DUAL-CHANNEL ELECTROTHERAPY FIRING.
Вартість послуг з організації перевезення та експедирування вантажу складає суму еквівалентну 2306, 47 дол. (дві тисячі триста шість доларів, 47 центів) США та включає наступні послуги:
1) міжнародне транспортне перевезення за маршрутом CENTO(FE), ITALY - PRZEMYSL, POLAND - 485,47 дол. США;
2) навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України + оформлення EX - 700,00 дол. США;
3) Міжнародне транспортне перевезення за маршрутом PRZEMYSL, POLAND - KYIV, UKRAINE - 1 021,00 дол. США;
4) винагорода експедитора - 100,00 дол, США.
Вартість послуг включає ПДВ. ПДВ нараховується відповідно до чинного законодавства України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору були надані послуги з перевезення вантажу на загальну суму 223 330, 67 грн, а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5786 від 29.12.2024 на суму 85 791, 45 грн, № 59 від 07.01.2025 на суму 38 706, 85 грн, № 90 від 18.12.2024 на суму 98 832, 37 грн, які підписані представниками сторін шляхом накладення ЕЦП, а також виставленими рахунками на оплату № 5786 від 29.12.2024, №59 від 07.01.2025 та № 90 від 18.12.2024 та міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR).
Проте, відповідач виконав свої грошові зобов'язання з порушенням строків встановлених договором, а саме п. 4.1., що підтверджується платіжними інструкціями № 71 від 30.05.2025, № 72 від 30.05.2025 та № 73 від 30.05.2025, а також банківською випискою.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно виконав свої зобов'язання, а тому просить суд стягнути з відповідача 22 000, 88 грн - пені за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025; 33 499, 60 грн - 15 % штрафу (від суми 223 330, 67 грн) відповідно до п. 5.3.5. договору; 2 159, 57 грн -3 % річних за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025; 7 905, 33 грн - інфляційних втрат за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Частиною 1 ст. 916 Цивільного кодексу України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Статтею 920 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
За приписами ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав послуги з перевезення вантажу на загальну суму 223 330, 67 грн, в свою чергу відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5786 від 29.12.2024 на суму 85 791, 45 грн, № 59 від 07.01.2025 на суму 38 706, 85 грн, № 90 від 18.12.2024 на суму 98 832, 37 грн, які підписані представниками сторін шляхом накладення ЕЦП, а також виставленими рахунками на оплату № 5786 від 29.12.2024, №59 від 07.01.2025 та № 90 від 18.12.2024 та міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR).
За умовами п. 4.1. договору, розрахунки здійснюються на умовах 100 % передоплати відповідно до виставлених експедитором рахунків шляхом безготівкового переказу з рахунку клієнта на рахунок експедитора протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надіслання рахунку електронною поштою.
Однак, відповідач виконав свої грошові зобов'язання з порушенням строків встановлених договором, а саме п. 4.1., що підтверджується платіжними інструкціями № 71 від 30.05.2025, № 72 від 30.05.2025 та № 73 від 30.05.2025, а також банківською випискою.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, враховуючи умови п. 4.1. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату послуг з перевезення вантажу на умовах 100 % передоплати.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до п. 5.3.5. договору, у випадку прострочення Клієнтом здійснення платежу за надані Експедитором послуги, Клієнт сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до сплати, за кожен день такого прострочення, при цьому Експедитор має право застосувати до Клієнта штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 15% від суми заборгованості, а Клієнт зобов'язаний сплатити ці суми.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Суд, перевіривши розрахунок пені встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 000, 88 грн - пені за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025.
Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п.5.3.5 договору, та встановлено, що сума нарахована вірно, відповідно до вимог законодавства та умов договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 33 499, 60 грн - 15 % від суми 223 330, 67 грн, тож вказана частина позовних вимог також підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 159, 57 грн -3 % річних за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025; 7 905, 33 грн - інфляційних втрат за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про відповідність цих розрахунків вимогам чинного законодавства, зокрема, вони проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" в частині стягнення з відповідача 2 159, 57 грн -3 % річних за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025, а також 7 905, 33 грн - інфляційних втрат за періоди: з 22.12.2024 по 29.04.2025, з 31.12.2024 по 29.04.2025, з 11.01.2025 по 29.04.2025 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення в порядку до ст. 233 ГК України штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає наступне.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суду зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
При цьому, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Проте, відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені.
Суд також зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища - відсутності грошових коштів на банківських рахунках, в матеріалах справи відсутні відповідні банківські виписки по рахунках відповідача за первісним позовом
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Суд зазначає, що відповідачем не наведено у своїх поясненнях фактів, які б могли бути оцінені судом як виключні, незалежні від волі відповідача, важкі обставини, які об'єктивно перешкодили йому належним чином виконати взяті на себе зобов'язання.
Разом з тим, судом також враховано, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (пункт 8.28).
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені та штрафу не підлягає задоволенню.
Крім того, суд зазначає, що 3 % річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому не можуть бути зменшені в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Судом також враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст. 625 ЦК України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 ЦК України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Отже, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕТ АП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" підлягають стягненню 22 000, 88 грн - пені, 33 499, 60 грн - 15 % штрафу (від суми 223 330, 67 грн) відповідно до п. 5.3.5. договору, 2 159, 57 грн -3 % річних та 7 905, 33 грн - інфляційних втрат.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" було сплачено судовий збір у розмірі 4 333, 44 грн, відповідно до платіжної інструкції №44296045 від 29.04.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 3 466, 75 грн, однак сплатив в сумі 4 333, 44 грн без застосовування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, відтак враховуючи, що в подальшому позивачем було зменшено розмір позовних вимог, судовий збір у розмірі 1911, 04 грн. підлягає поверненню позивачу.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що позивачем було заявлено клопотання про повернення частини сплаченої суми судового збору, суд приходить до висновку про повернення з Державного бюджету України на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" частини судового збору у розмірі 1911, 04 грн, відповідно до платіжної інструкції №44296045 від 29.04.2025.
Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правничою допомогою у розмірі 40 000, 00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2025 між Адвокатським об'єднанням «Андер Дефенс» та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" укладено договір № 29042025 про надання правничої допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 3.1. договору, за правничу допомогу, передбачену цим договором, Клієнт може сплачувати АО гонорар, що узгоджується сторонами в окремій усній або письмовій угоді до цього Договору.
Крім того, 29.04.2025 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 29042025 про надання правничої допомоги від 29.04.2025, відповідно до якої сторони погодили, що для представництва Клієнта перед його контрагентами, судами, державними органами за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕТ АП», про стягнення заборгованості Адвокатське об'єднання «Андер Дефенс» зобов?язується надати правову допомогу Клієнту в такому вигляді та обсязі: ознайомлення та аналіз обставин і матеріалів справи; формування та визначення правової позиції; збирання доказів та матеріалів для підготовки та відправки претензій/запитів/заяв; збирання доказів для подання позовної заяви до суду; підготовка позовної заяви та відправка її до суду; представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях; підготовка та подання клопотань, пояснень та інших процесуальних документів до суду по страві; отримання рішення суду, судового наказу та підготовка/відправка документів на виконання рішення суду.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди, сторони погодили, що вартість правової (правничої) допомоги, що надається за цією Додатковою угодою визначається у фіксованому розмірі, яка складає 40 000 грн. 00 коп. (сорок тисяч гривень) та здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок АО, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату протягом 5 (п?яти) днів з дня винесення судом рішення по справі щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕТ АП».
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний ордер № 1572600 від 29.04.2025 на представництво інтересів позивача адвокатом Фещенко І.С. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.02.2020 року № 000862), видане Адвокатським об'єднанням «Андер Дефенс».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).
Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
За таких обставин, враховуючи те, що позовні вимоги задоволено, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА"- задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕТ АП» (вул. Юрківська/Кирилівська, буд. 2-6/32 літ. А, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 43545871) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» (вул. Антоновича, буд. 103, офіс 1, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 44703904) 22 000 (двадцять дві тисячі) грн 88 коп. - пені, 33 499 (тридцять три тисячі чотириста дев'яносто дев'ять) грн 60 коп. - штрафу, 2 159 (дві тисячі сто п'ятдесят дев'ять) грн 57 коп. -3 % річних, 7 905 (сім тисяч дев'ятсот п'ять) грн 33 коп. - інфляційних втрат, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. - судового збору та 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» (вул. Антоновича, буд. 103, офіс 1, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код - 44703904) з Державного бюджету України частину судового збору у розмірі 1 911 (одну тисячу дев'ятсот одинадцять) грн. 04 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції №44296045 від 29.04.2025.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков