ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
21 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/403/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
представники учасників справи участі не брали
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Миколаївської міської ради
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 року, суддя в І інстанції Мавродієва М.В., повний текст якого складено 01.07.2025, в м. Миколаєві
у справі: №915/403/25
за позовом: Дочірнього підприємства Фірма “Моріонік» Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Моріон»
до відповідача: Миколаївської міської ради
про визнання протиправним та скасування рішення міської ради про відмову у продовженні договору оренди землі, визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, укладеною в редакції запропонованій позивачем
В березні 2025 року Дочірнє підприємство Фірма “Моріонік» Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Моріон» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 30.01.2025 №40/292 “Про відмову ДП фірмі “Моріонік» ТОВ НВП “Моріон» у продовженні договору оренди землі для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном по просп. Богоявленському, 19-А ріг вул. Пограничної, у напрямку руху з центру міста, в Інгульському районі м.Миколаєва»;
- визнати додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 29.10.2009 за №7004, укладеною в редакції запропонованій позивачем:
“ДОДАТКОВА УГОДА
до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді
29.10.2009 за №7044
м.Миколаїв “__» ________ 20__ р.
Миколаївська міська рада, ідентифікаційний код юридичної особи - 26565573, що надалі іменується Орендодавець, в особі міського голови Сєнкевича Олександра Федоровича, який діє на підставі Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» з однієї сторони, та Дочірнє підприємство фірма “МОРІОНІК» Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства “МОРІОН», ідентифікаційний код юридичної особи - 24794312, в особі директора Плотникова Анатолія Володимировича, що надалі іменується Орендар, з другої сторони, (далі разом іменуються Сторони, а кожна окремо - Сторона), відповідно до ст.33 Закону України “Про оренду землі», п.3.1 Договору оренди землі зареєстрованого у Миколаївській міській раді 29.10.2009 за №7044 та у Миколаївській регіональній філії ДП “Центр ДЗК» 29.10.2009 за №040949900933 (далі - Договір оренди), уклали цю Додаткову угоду (далі - Додаткова угода) про нижченаведене:
1) Поновити термін дії Договору оренди до 29 жовтня 2029 року, на тих самих умовах.
2) Всі умови вищевказаного Договору оренди, не змінені цією Додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені Сторонами раніше, і Сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.
3) Ця Додаткова угода складена українською мовою у двох оригінальних примірниках - по одному для кожної Сторони, кожний з яких має однакову юридичну силу.
4) Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та її скріплення печатками Сторін.
Реквізити та підписи сторін:
Орендодавець:
Миколаївська міська рада
ідентифікаційний код: 26565573;
місцезнаходження: 54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20;
тел.:(0512)37-22-59
Міський голова О.Ф.Сєнкевич
Орендар:
ДП “МОРІОНІК» ТОВ НВП “МОРІОН»
ідентифікаційний код: 24794312;
місцезнаходження: 54002, м.Миколаїв, вул.Маріупольська, буд.73-А;
тел.:(0512)47-57-47
Директор А.В.Плотников».
3. В решті позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що спірне рішення міської ради прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на поновлення договору оренди землі у відповідності до положень ст.33 Закону України “Про оренду землі».
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі №915/403/25 позовні вимоги задоволено частково. Визнано додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 29.10.2009 за №7044, - укладеною в редакції, зазначеній в резолютивній частині рішення (аналогічна із запропонованою позивачем редакції).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як орендар, звернувся до відповідача, як орендодавця, із заявою про намір поновити договір оренди землі та проектом відповідної додаткової угоди у встановлений п.3.1 Договору оренди строк. Проте, заява позивача №000255 від 17.04.2019 про поновлення спірного договору оренди землі була розглянута Миколаївською міською радою лише 30.01.2025, тобто через 5 років після її подачі позивачем шляхом прийняття оспорюваного рішення про відмову у поновленні договору оренди землі, тобто з порушенням місячного строку, встановленого Законом України "Про оренду землі", та після закінчення строку дії договору оренди землі. Наведене свідчить, що у спірних правовідносинах Миколаївською міською радою було допущено порушення принципів добросовісності, справедливості та розумності, оскільки дії відповідача фактично були направлені на неможливість дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є позивач. Натомість, позивач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а, отже, позивача слід вважати таким, що набув право "правомірного очікування", щодо продовження користування земельною ділянкою на праві оренди, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.
Разом із цим, вирішуючи спір в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 30.01.2025 №40/292 “Про відмову ДП фірмі “Моріонік» ТОВ НВП “Моріон» у продовженні договору оренди землі для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном по просп.Богоявленському, 19-А ріг вул.Пограничної, у напрямку руху з центру міста, в Інгульському районі м.Миколаєва», суд приходить до висновку, що сам по собі такий спосіб захисту, як визнання укладеним договору оренди землі на запропонованих позивачем умовах, не потребує вжиття додаткових способів захисту, а відтак, скасування спірного рішення відповідача є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Миколаївської міської ради, в якій остання просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі №915/403/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що відповідно висновку департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 04.10.2024 №41344/12.0217/24-2 щодо перегляду дозвільної справи від 17.04.2019 №000255 про поновлення договору оренди земельної ділянки, площею 56 кв.м. для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном ДП Фірма «Моріонік» ТОВ НВП «Моріон» по пр. Богоявленському, біля будинку №19-а ріг вул. Пограничної у напрямку руху з центру міста в Інгульському районі м. Миколаєва згідно п. 6 ГБН В.2.3-37641918-550:2018 «Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проєктування», на посадкових майданчиках не можна розміщувати споруди торговельного призначення. Даний порядок унеможливлює розміщення торговельного павільйону у складі зупиночного комплексу.
Враховуючи вищевказане, департамент не погодив поновлення договору оренди земельної ділянки, площею 56 кв.м. для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном ДП Фірмі «Моріонік» ТОВ НВП «Моріон» по пр. Богоявленському, біля будинку Nє 19-а ріг вул. Пограничної у напрямку руху з центру міста в Інгульському районі м. Миколаєва.
Окремо зазначає, що в разі визнання судом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 29.10.2009 за №7044 укладеною, у правовідносинах сторін виникає правова невизначеність, оскільки одночасно чинними будуть діюче рішення Миколаївської міської ради від 31.01.2025 Nє 40/292 «Про відмову ДІІ фірмі "МОРІОНІК" ТОВ НВП "МОРІОН" у продовженні договору оренди землі для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном по просп. Богоявленському, 19-а ріг вул. Пограничної, у напрямку руху з центру міста, в Інгульському районі м. Миколаєва» та рішення господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі Nє 915/403/25, яким позовну вимогу про продовження договору оренди землі для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном по просп. Богоявленському, 19-а ріг вул. Пограничної, у напрямку руху з центру міста, в Інгульському районі м. Миколаєва» задоволено.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі №915/403/25 та призначено справу до розгляду на 21.10.2025 об 11:30.
В судовому засіданні 21.10.2025 представники учасників справи участі не брали, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду заяви по суті.
Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.10.2009 між відповідачем, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, на підставі рішення Миколаївської міськради від 04.09.2009 №36/57, було укладено договір оренди землі від (далі - Договір), який зареєстровано у Миколаївський регіональній філії ДП “Центр ДЗК» 29.10.2009 за №040949900933 та у Миколаївській міській раді 29.10.2009 за №7044, строком дії 10 років з дати державної реєстрації (тобто, до 29.10.2019), об'єкт оренди - земельна ділянка загальною площею 56 кв.м (кадастровий номер): у тому числі 18 кв.м під тимчасовою забудовою (комерційного призначення), 38 кв.м під спорудо (громадського призначення); для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торгівельним павільйоном по просп.Жовтневому (на теперішній час просп.Богоявленський), 19-А ріг вул.Чигрина (на теперішній час вул.Погранична) у напрямку руху з центру міста (Ленінський район (на теперішній час Інгульський район) (п.п.1.1, 2.1, 3.1 Договору оренди).
Пунктом 2.2 Договору встановлено, що на земельній ділянці знаходяться споруди, що належать ДП Фірмі “Моріонік» ТОВ НВП “Моріон».
Відповідно до п.3.1 Договору, після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням, щодо продовження строку дії договору. Підставою для поновлення договору оренди буде відповідне рішення міської ради.
17.04.2019 позивач звернувся до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з заявою №000255 про поновлення спірного договору оренди землі, додавши до такої заяви проект додаткової угоди про поновлення такого договору оренди на той самий строк та на тих самих умовах.
В матеріалах справи знаходиться копія такого проекту додаткової угоди.
За результатом розгляду заяви вказаної позивача №000255 від 17.04.2019, рішенням Миколаївської міської ради №40/292 від 30.01.2025 позивачу відмовлено у продовженні спірного договору оренди землі відповідно до висновку Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 04.10.2024 №41344/12.02.17/24-2 (незабудована земельна ділянка). Зобов'язано позивача повернути територіальній громаді міста Миколаєва спірну земельну ділянку.
З наданого суду висновку Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 04.10.2024 №41344/12.02.17/24-2 вбачається, що департамент не погоджує поновлення договору оренди земельної ділянки площею 56 кв.м для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном ДП Фірма “Моріонік» ТОВ НВП “Моріон» по пр.Богоявленському біля будинку №19-а ріг вул.Пограничної у напрямку руху з центру міста в Інгульському районі м.Миколаєва, оскільки згідно п.6 Галузевих будівельних норм В.2.3-37641918-550:2018 “Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проєктування», на посадкових майданчиках не можна розміщувати споруди торговельного призначення, що унеможливлює розміщення торговельного павільйону у складі зупиночного комплексу.
Відповідно до довідки ГУ ДПС у Миколаївської області №1167/АП/14-29-13-15 від 10.03.2025 позивач не має заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
Позивач вказує, що Миколаївською міською радою було допущено порушення принципів добросовісності, справедливості та розумності, оскільки дії відповідача фактично були направлені на неможливість дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є Дочірнє підприємство Фірма “Моріонік» Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства “Моріон», оскільки він дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а, отже, позивача слід вважати таким, що набув право “правомірного очікування».
Позивач стверджує, що оспорюване рішення міської ради прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого порушено право позивача на поновлення договору оренди землі у відповідності до положень ст.33 Закону України “Про оренду землі», що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення міської ради про відмову у продовженні договору оренди землі та визнання укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі в редакції, запропонованій позивачем.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі").
Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду.
Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв'язку з передачею її в користування та володіння.
Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина 1 цієї статті).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2 статті 33 зазначеного Закону). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проєкт додаткової угоди (частина 3 статті 33 цього Закону).
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 вказаного Закону).
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").
Частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
За приписами частини 8 цієї статті Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, а згідно з положеннями частини 11 вказаної статті відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 № 340-ІХ (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень - із 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України "Про оренду землі", що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції, та стосується лише переважного права орендаря (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Поновлення ж договору (частина 6 попередньої редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі") тепер регулюється статтею 126-1 Земельного кодексу України.
Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнений абзацами 3 і 4 такого змісту:
"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбаченістаттею 33 цього Закону та статтею 126-1Земельного кодексу України.
Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".
Згідно з частиною 2 статті 126-1Земельного кодексу України якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.
Також відповідно до частини 1 статті 126-1 Земельного кодексу України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.
Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1Земельного кодексу України передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).
Отже, зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 Розділу "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" базується саме на положеннях статті 126-1 Земельного кодексу України, що пов'язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов'язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.
Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.
Таким чином, до спірних правовідносин у цій справі підлягають застосуванню положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній із 16.07.2020).
За змістом частин першої-п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у вказаній редакції, чинній як на момент звернення з листом-повідомленням, так і з позовом у цій справі), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.
При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом ч. 3 ст. 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У постановах Верховного Суду у справах №910/5179/20 та № 3190/34/17 суд касаційної інстанції акцентував на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.
За висновком Верховного Суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, добросовісність виконання сторонами договірних обов'язків і реалізація ними своїх прав є визначальним при оцінці правомірності позовних вимог.
Аналізуючи наявність підстав для продовження договірних правовідносин між сторонами, Суд зазначає таке.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, та як свідчать матеріали справи, маючи намір на поновлення спірного договору оренди землі на той самий строк (на десять років) і на тих самих умовах позивач 17.04.2019 звернулись до відповідача з відповідною заявою та долучив до неї проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
Отже позивач, як орендар, звернувся до відповідача, як орендодавця, із заявою про намір поновити договір оренди землі та проектом відповідної додаткової угоди у встановлений п.3.1 Договору оренди строк.
При цьому, вказівка на проєкт правочину щодо продовження орендних правовідносин як на додаткову угоду чи на додатковий договір не впливає на суть наявного волевиявлення орендаря на продовження орендних правовідносин. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №906/1315/21.
В силу вимог ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.
Зокрема, Верховний Суд зауважував, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, задекларувавши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.
Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 Цивільного кодексу України та статті 33 Закону України "Про оренду землі" землі орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов'язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.
Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов'язком добросовісно провести переговори (наприклад, не розглянув протягом місяця лист-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21).
Колегія суддів зазначає, що Проте, заява позивача №000255 від 17.04.2019 про поновлення спірного договору оренди землі була розглянута Миколаївською міською радою лише 30.01.2025, тобто через 5 років після її подачі позивачем шляхом прийняття оспорюваного рішення про відмову у поновленні договору оренди землі, тобто з порушенням місячного строку, встановленого Законом України "Про оренду землі", та після закінчення строку дії договору оренди землі.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що наведене свідчить, що у спірних правовідносинах Миколаївською міською радою було допущено порушення принципів добросовісності, справедливості та розумності, оскільки дії відповідача фактично були направлені на неможливість дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є позивач.
Натомість, позивач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а, отже, позивача слід вважати таким, що набув право "правомірного очікування", щодо продовження користування земельною ділянкою на праві оренди, які підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.
Судова колегія не приймає до уваги посилання скаржника на набрання чинності з 01.06.2018 «Галузевих Будівельних Норм України автомобільні дороги зупинки маршрутного транспорту загальні вимоги проектування» (пункт 6.1.1 ГБН В.2.3-37641918- 550:2018 «Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проєктування»), як на підставу відмови Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради у погоджені поновлення спірного договору оренди земельної ділянки для обслуговування зупиночного комплексу з вбудованим торговельним павільйоном (лист від 04.10.2024 №41344/12.02.17/24-2), оскільки як було вірно зауважено судом першої інстанції, сфера застосування цих норм обмежуються проектуванням зупинок маршрутних транспортних засобів, які є складовими автомобільних доріг загального користування і розташовані у межах смуги відведення автомобільної дороги (пункт 1.1. ГБН В.2.3-37641918- 550:2018 «Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проєктування»).
При цьому, згідно витягу з Державного земельного кадастру НВ-4806218702019 від 11.04.2019 спірна земельна ділянка за цільовим призначенням віднесена для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов'язаної з прибутку). Категорія земель: землі житлової та громадської забудови (КВЦПЗ 03.10 згідно Класифікація видів цільового призначення земель).
Водночас, смуги відведення автомобільних доріг віднесені до земель транспорту, зокрема для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (КВЦПЗ 12.04. згідно Класифікації видів цільового призначення земель).
До того ж, судом прийнято до уваги, що згідно існуючого Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок цільове призначення орендованої земельної ділянки не змінювалось (додаток 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051).
Судом також відхиляються доводи скаржника про те, що в разі визнання судом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі у правовідносинах сторін виникає правова невизначеність, оскільки одночасно чинним буде діюче рішення Миколаївської міської ради про відмову у продовженні договору оренди землі, адже вказаний акт вичерпав свою дію шляхом його виконання, а сам по собі такий спосіб захисту, як визнання укладеним договору оренди землі на запропонованих позивачем умовах, не потребує вжиття додаткових способів захисту, а відтак, скасування спірного рішення відповідача є неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
В даному випадку, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим, колегія суддів дійшла висновку про правомірність висновку, викладеного місцевим господарським судом у рішенні, яке переглядається в апеляційному порядку, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі №915/403/25.
За таких обставин, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі №915/403/25 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі №915/403/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2025 у справі №915/403/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.10.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Н.М. Принцевська
Я.Ф. Савицький