Номер провадження: 22-ц/813/4523/25
Справа № 523/15231/24
Головуючий у першій інстанції Желясков О. О.
Доповідач Лозко Ю. П.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
13 вересня 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 10 лютого 2023 року у розмірі 20566,68 грн, яка станом на 31 серпня 2024 року складається з: 14995,82 грн - заборгованість за кредитом, 5570,86 грн - заборгованість по відсоткам.
Позовна заява обґрунтована тим, що 10 лютого 2023 року ОСОБА_1 приєднався до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.
10 лютого 2023 року відповідач підписав заяву щодо встановлення кредитного ліміту на підставі якої йому відкрито поточний рахунок, встановлено на нього відповідний кредитний ліміт та видано платіжну картку, як засіб доступу до рахунку.
Зазначені вище документи містять всі суттєві умови кредитування, а саме строк, розмір процентів, максимальний розмір кредиту, тощо.
Відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та надано платіжну картку.
Банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, який відповідає умовам договору, однак ОСОБА_1 не надав банку своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, відповідно до умов договору.
Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року відмовлено АТ «Акцент-Банк» у задоволенні позову вказаного вище позову.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк» просить скасувати рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що відповідач підписав, шляхом накладення електронного підпису, заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, при цьому згоду на використання електронного підпису ОСОБА_1 надав у анкеті-заяві при приєднання до умов та правил надання банківських послуг, яка підписана ним власноруч у паперовому вигляді.
Крім того, суд не врахував, що відповідач отримав кредитну карту та користувався кредитними коштами, тобто погодився з умовами банку, що діяли на момент зняття коштів.
Розрахунок заборгованості, наданий банком узгоджується з випискою по рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом, тому є безпідставними сумніви суду щодо достовірності розрахунків, проведених банком.
Сумніви суду щодо розрахунку заборгованості, наданого банком, є безпідставними, оскільки вони спростовуються випискою по рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом.
Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (п.4 ч.6 ст. 272 ЦПК України).
Поштова кореспонденція, надіслана апеляційним судом за зареєстрованим місцем проживання відповідача була повернута на адресу апеляційного суду з відміткою «за відсутності адресата». Відтак, у силу вимог закону, ОСОБА_1 вважається таким, що отримав поштову кореспонденцію, надіслану судом.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (20566,68 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що 10 лютого 2023 року о 12:28 год
ОСОБА_1 власноруч (у паперовому вигляді) підписав Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».
За умовами вказаної вище заяви проставленням власноручного або цифрового власноручного (на екрані телефону) підпису під цією анкетою-заявою, ОСОБА_1 серед іншого підтвердив, що ця анкета-заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг АТ «А-Банк», що розміщені за посиланням http://a-bank.com.ua, між ним та АТ «А-Банк» становлять договір про надання банківських послуг, умови якого йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
З цієї заяви убачається, що ОСОБА_1 засвідчив генерацію ключової пари удосконаленого електронного підпису (далі - УЕП) з особистим ключем і відповідним йому відкритим ключем 023587546b09c773ea65a175d73097c9897843438f6423933ec0065cd
27ac464ac, що буде використовуватися ним для вчинення правочинів та платіжних операцій. Визнав, що УЕП є аналогом власноручного підписи (а.с. 6).
Цього ж дня, тобто 10 лютого 2023 року о 12:29:41 год ОСОБА_1 , шляхом використання простого електронного підпису, підписав заяву щодо встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком у якій, серед іншого просив відкрити йому поточний рахунок № НОМЕР_1 на наступних умовах: вид кредиту - кредитний ліміт на поточний рахунок (пункт 1) ; тип кредиту - кредитування рахунку (пункт 2); мета отримання кредиту - споживчі цілі (пункт 3). Пільговий період користування кредитним лімітом становить до 62 днів за ставкою 0,000001%. У разі виходу з пільгового періоду на кредит буде нараховуватися процента ставка 3,4% на місяць (пункт 4). Строк кредитування (строк кредитної лінії) - 240 місяців (пункт 5). Порядок погашення - щомісяця, до останнього дня поточного місяця включно в розмірі не менше 4% від заборгованості та не менше нарахованих відсотків за користування кредитом, та не менше 100 грн й не більше повного розміру заборгованості за договором про споживчий кредиту (пункт 6). У випадку порушення клієнтом будь-якого із грошових зобов'язань при не виконанні зобов'язання щодо повернення кредиту застосовується ставка у розмірі 6,8% на місяць, яка нараховується на загальну суму заборгованості (пункт 7.1). У випадку порушення клієнтом чи банком умов договору порушник несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пункт 8) (а.с.7).
Крім цього, 10 лютого 2023 року о 12:29 год, шляхом накладення електронного підпису, ОСОБА_1 також підписав паспорт споживчого кредиту, який окрім вказаної вище інформації, також містить відомості щодо суми/ліміту кредиту, а саме від 1000 до 200000 грн (в залежності від суми, яка погоджена у заявці на кредит) (а.с. 8-9).
Довідкою за картками підтверджується, що ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 та видано картку: № НОМЕР_3 , строком дії до грудня місяця 2028 року (а.с. 12).
З довідки за лімітами, доданої банком до позову убачається, що 10 лютого 2023 року встановлений кредитний ліміт у розмірі 0 грн, який у подальшому змінювався, а саме 08 квітня 2023 року збільшено до 10000 грн, 26 вересня 2023 року до 15000 грн (а.с. 13).
З виписки по картковому рахунку №№ НОМЕР_1 за період з 10 лютого 2023 року по 31 серпня 2024 року убачається, що відповідач користувався кредитним коштами, здійснюючи перерахунок грошових коштів на іншу банківську картку № НОМЕР_4 , а також здійснював поповнення кредитної картки. Сума витрат за вказаний вище період становить 166751,88 грн, сума зарахувань - 146653,26 грн (а.с. 10-11).
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого банком, станом на 31 серпня 2024 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 20566,68 грн, яка складається із заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 14995,82 грн, заборгованості за процентами - 5570,86 грн (зворот а.с. 5).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що:
-матеріали справи не містять будь-яких документів, підписаних відповідачем, які б свідчили про укладення кредитного договору, відкриття кредитного рахунку, надання кредитних коштів чи встановлення кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, про видачу кредитної картки;
- анкета-заява та заява щодо встановлення кредитного ліміту не відповідають формулярам, встановленим на дату їх підписання в умовах та правилах надання банківських послуг в АТ «А-Банк». Заява не містить, зокрема інформації щодо суми кредиту (ліміту);
-матеріали справи не містять договору про споживчий кредит, укладеного між сторонами в цій справі після підписання паспорту споживчого кредиту 10 лютого 2023 року, а додана позивачем до позову анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, підписана відповідачем 10 лютого 2023 року, Умови та правила надання банківських послуг в АТ «А-Банк» (не підписані відповідачем), не є договором про споживчий кредит у розумінні Закону України «Про споживче кредитування»;
-матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування;
-позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі відповідачеві кредитної картки та розміру наданого кредиту у виді встановленого ліміту на певну суму. Відсутність доказів видачі кредитної картки та розміру кредиту позбавляє суд можливості перевірити розмір нарахованих сум боргу, процентів відповідачу;
-наданий позивачем розрахунок заборгованості містить лише графи із зазначенням залишку поточної та простроченої заборгованості, розміру нарахованих процентів (поточних та прострочених), суми погашення за кредитом та загальний залишок заборгованості. Разом з тим, жодних даних про розмір встановленого відповідачеві кредитного ліміту, про тип виданої відповідачеві кредитної картки, про суму фактично наданих кредитних коштів зазначений розрахунок не містить. Відтак, наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру заборгованості, оскільки позивачем не доведено укладання кредитного договору;
-надана позивачем виписки по картці відповідача не містить даних про встановлення кредитного ліміту станом на 10 лютого 2023 року, водночас міститься позиція, що 10 лютого 2023 року здійснено операцію «Монобанк» на суму 50000 грн;
-кредитний договір не містить положень щодо регулювання порядку дострокового стягнення заборгованості.
Щодо таких висновків суду першої інстанції, колегія суддів зауважує про таке.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 червня
2019 року у справі N 2-6315/11 (провадження N 61-23326св18) та від 28 квітня 2020 року у справі N 263/16688/17 (провадження N 61-16584св19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір від 10 лютого 2023 року між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача, шляхом підтвердження дзвінком, що відповідає наведеним вище вимогам закону, в результаті чого у сторін виникли права та обов'язки. Цей договір, серед іншого, містить інформацію щодо істотних умов кредитного договору, а саме вид (кредитний ліміт на поточний рахунок) та тип кредиту (кредитування рахунку), розмір процентної ставки за користування кредитними коштами (3,4% в місяць), строк кредитування - 240 місяців (строку дії кредитної лінії).
Отже, за встановленими у справі обставинами 10 лютого 2023 року у встановленому кредитним договором порядку, а також у відповідності до Закону "Про електронну комерцію", АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за умовами якого позивач надав, шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок відповідача грошові кошти на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі N 274/7221/19 (провадження N 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75 .
Відповідно виписка за рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі N 200/5647/18 (провадження N 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі N 456/3643/17 (провадження N 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі N 760/7792/14-ц (провадження N 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі N 278/2177/15-ц (провадження N 61-22158св19).
Таким чином, виписка з карткового рахунку, яка додана до позовної заяви є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості за тілом кредиту, а також доказом існування між сторонами кредитних правовідносин, ураховуючи факт користування позичальником кредитними коштами, і часткове повернення отриманих коштів у кредит.
Виписка по рахунку містить інформацію по картці, яка була видана відповідачу згідно довідки, наданої банком.
Отже, у цій справі позивачем доведено належними і допустимими доказами обставини щодо укладення між банком та відповідачем кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов'язків, та прострочення останнім виконання взятих на себе зобов'язань, що відповідачем не спростовано.
Встановивши факт існування невиконаних позичальником кредитних зобов'язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі N 159/2146/15-ц (провадження N 61-20113св18)).
Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі позивач довів належними і допустимими доказами обставини щодо укладення між банком та відповідачем кредитного договору, як і те, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх його істотних умов, у тому числі щодо процентної ставки за користування кредитними коштами. Виписка по картковому рахунку та довідка, які надані банком свідчать про те, що відповідач користувався тим типом кредитної картки, щодо якої сторонами було погоджено розмір відсотків, які нараховувалися у межах розміру процентної ставки, визначеної умовами кредитного договору.
Наведені вище обставини відповідачем усупереч ст. 12,81 ЦПК України не спростовані, що є його процесуальним обов'язком, у той час як докази, надані позивачем, слугують підтвердженням існування між банком та ОСОБА_1 кредитних правовідносин.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
Отже за встановлених судом обставин справи, 10 лютого 2023 року між позивачем та відповідачем укладено електронний кредитний договір, шляхом підписання його електронним підписом, умови якого АТ «А-Банк» були виконані, однак відповідач у строк, передбачений умовами договору, заборгованість не повернув.
З огляду на наведене вище, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «А-Банк» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 10 лютого 2023 року у розмірі 20566,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 14995,82 грн, заборгованість по відсоткам - 5570,86 грн.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на висновки до яких дійшов апеляційний суд, про задоволення позову, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 7570 грн (3028 грн+4542 грн).
Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити.
Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитним договором №б/н від 10 лютого 2023 року у розмірі 20566,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 14995,82 грн, заборгованість по відсоткам - 5570,86 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ 14360080) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 7570 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова