справа №367/8089/24 Головуючий у І інстанції - Одарюк М.П.
апеляційне провадження №22-ц/824/13621/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
07 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю,-
установив:
У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він є власником гаражу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3210900000:01:072:0146.
Не дивлячись на вказане, з 25 травня 2024 року відповідач здійснює йому перешкоди у користуванні гаражем, шляхом заміни навісного - зовнішнього замку на воротах вказаного гаражу та відповідно обмеженням доступу до вказаного об'єкта нерухомості.
Таким чином, починаючи з 25 травня 2024 року по дату подачі позову відповідач у грубій формі обмежує його конституційне право на користування та розпорядження його майном.
За вказаним фактом, а також фактом нанесення відповідачем тілесних ушкоджень 25 травня 2024 року до Бучанської окружної прокуратури була подана заява про вчинення кримінального правопорушення.
Просив суд, зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні гаражем, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3210900000:01:072:0146, шляхом передачі йому ключів від навісного - зовнішнього замку на воротах, який ОСОБА_1 встановив 25 травня 2024 року на металевих воротах спірного гаражу.
Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні спірним гаражем та стягнути зі ОСОБА_1 судові витрати по справі.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2025 року зазначений вище позов задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні гаражем, який належить йому на праві приватної власності та розташований за адресою: АДРЕСА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 3210900000:01:072:0146, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні гаражем та передати ключі від навісного - зовнішнього замку на металевих воротах зазначеного гаражу, який встановлено ОСОБА_1 25 травня 2025 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що у справі №367/6762/20 наявне судове рішення, яке набрало законної сили, що винесено між тими самими сторонами, щодо одного ж питання, та яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Таким чином, вказує, що оскільки в межах справи №367/6762/20 вже встановлені обставини про не порушення права власності ОСОБА_2 , то вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні цим же майном була задоволене безпідставно та цілком необґрунтовано.
На його думку, рішення у справі №367/6762/20 має преюдиціальне значення для даної справи, що безпідставно було проігноровано судом першої інстанції у межах даної справи.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що у його володінні немає ніякого майна позивача, оскільки він вільно користується та розпоряджається своїм майном, яке набуто ним у становлено законом порядку, а саме гаражем № НОМЕР_1 .
Просив суд, скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив в обґрунтування якого зазначив, що всі доводи апеляційної скарги зводяться лише до вільного тлумачення апелянтом діючого законодавства, незгоди з рішенням суду від 16 червня 2025 року та переоцінки висновків оскаржуваного рішення суду.
Вказує, що у справі №367/6762/20 він звернувся до суду із віндикаційним позовом (ст. 387 ЦК України), а у даній справі він звернувся до суду із негаторним позовом (ст. 391 ЦК України).
Отже, Закон розмежовує способи захисту порушеного права.
Таким чином, посилання апелянта на преюдиційність рішення у справі №367/6762/20 для справи №367/8089/24 є його здогадками та припущеннями.
Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №16161936 від 15 січня 2014 року, гараж, за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , дата та час державної реєстрації: 25.12.2013 11:46:43, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9935685 від 15.01.2014 12:44:28, є власником гаража за адресою: АДРЕСА_2 , форма власності приватна.
Згідно із копією рішення №3474-47-ІІ від 13 вересня 2013 року сорок сьомої сесії шостого скликання Ірпінської міської ради Київської області про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_2 , було вирішено дати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 26м2 у власність (за рахунок земель запасу міста) для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_2 .
Із відповіді Ірпінської міської ради № 01-32/123 від 11 жовтня 2013 року вбачається, що відповідно до виписки з протоколу загальних зборів авто кооперативу «Машторф» від 25 жовтня 2010 року, ОСОБА_2 виключений із членів кооперативу за адресою: АДРЕСА_3 , земельна ділянка, на якій ОСОБА_2 побудував гараж, не належить даному кооперативу (довідка №12/06-13 від 12 червня 2013 року), рішенням Ірпінської міської ради від 13 вересня 2013 року № 3474-74-VI ОСОБА_2 дозволено розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням № 5012-71- VI від 29 квітня 2015 року сімдесят першої сесії сьомого скликання Ірпінської міської ради про внесення змін в рішення Ірпінської міської ради від 13 вересня 2013 року №3474-74-VI «Про надання дозволу громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_2 », внесено зміни в рішення Ірпінської міської ради 13 вересня 2013 року №3474-74-VI «Про надання дозволу громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_2 », в частині площі земельної ділянки виклавши його в наступній редакції: дати дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0 ,0031 га для будівництва індивідуального гаражу в АДРЕСА_2 .
Відповідно до копії рішення восьмої сесії восьмого скликання Ірпінської міської ради Київської області №846-8-VІІІ від 29 квітня 2021 року про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_2 , вирішено: затвердити ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 3210900000:01:072:0146) площею 0,0031 га у власність для будівництва індивідуальних гаражів в АДРЕСА_2 передати ОСОБА_2 у власність земельну ділянку (кадастровий номер 3210900000:01:072:0146) площею 0,0031 га для будівництва індивідуальних гаражів. ОСОБА_2 провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Також, судом досліджено копію технічної документації, а саме Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 3210900000:01:072:0146 за адресою: АДРЕСА_2 ; кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 32109000000: 01:072:0146.
Згідно із копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №258221758 від 25 травня 2021 року, земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:01:072:0146 площею 0.0031 га на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Відповідно до копії технічного паспорта на гараж по АДРЕСА_2 , виконаного ФОП ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_2 12 січня 2021 року, рік спорудження погріба під частиною будівлі 1990, сам гараж збудовано 1991 року, гараж має загальну площу 25 кв. м та розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 своїми діями створює ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні останнім права користування та розпорядження своїм майном, а тому це право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб, а саме шляхом зобов'язання відповідача не чинити позивачу перешкод у користуванні гаражем, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та передати позивачу ключів від вказаного гаражу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеним та обґрунтованими.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Цивільне законодавство України надає позивачу, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, право звернення до суду з вимогою про заборону відповідачеві вчинення дій, що можуть порушити право позивача, або вимагати вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, вимагати усунення його порушеного права власності від будь-яких осіб, будь-яким передбаченим законом способом. Визначальним для захисту такого права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2016 року по справі №688/63/15-ц.
Як роз'яснено в п. 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 року №5, застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, порушується його право власності чи законного володіння.
Відтак, вказане в сукупності з положеннями статей 317, 319 ЦК України дає підстави для висновку, що таке порушення права пов'язується із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право користування та розпорядження належним йому майном повністю або частково, що є безпосереднім наслідком конкретних дій третіх осіб. При цьому, достатньо, щоб такі дії хоч і не позбавляли власника володіння майном, але об'єктивно порушували його права і були протиправними.
Виходячи з аналізу вказаних норм права, визначальним критерієм для застосування ст. 391 ЦК України є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено та доведено право власності ОСОБА_2 на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3210900000:01:072:0146, а відповідач не вправі обмежувати власника у доступі до нього, то вірним є висновок суду першої інстанції про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 своїми діями створює ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні останнім права користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Колегія суддів оцінує критично доводи апеляційної скарги про те, що рішення у справі №367/6762/20 має преюдиціальне значення для даної справи, з огляду на наступне.
У справі №367/6762/20 ОСОБА_2 звернувся до суду із віндикаційним позовом (ст. 387 ЦК України).
Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов не володіючого власника до володіючого невласника.
Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі №752/13695/18).
У даній справі ОСОБА_2 звернувся до суду із негаторним позовом (ст. 391 ЦК України).
Негаторний позов - це позов власника майна до третіх осіб з вимогою усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, якщо ці перешкоди не пов'язані з позбавленням володіння.
Іншими словами, це спосіб захисту права власності, коли власник продовжує володіти майном, але інші особи створюють перешкоди для його використання та розпорядження.
Таким чином, Закон розмежовує способи захисту порушеного права.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі №925/642/19).
Враховуючи вищезазначене, відсутнє преюдиційне значення рішення у справі №367/6762/20 для даної справи.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба