справа №757/459/24 Головуючий у І інстанції - Новак Р.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/10883/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
07 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання трудового договору таким, що укладено безстроково, визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
установив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до АТ «Українська залізниця» про визнання трудового договору таким, що укладено безстроково, визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивував тим, що наказом (розпорядженням АТ «Українська залізниця» №791/ос від 10.04.2019 його було прийнято на роботу з 11.04.2019 на посаду «начальник сектору безпеки у філії «Центр забезпечення виробництва» Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» за безстроковим трудовим договором.
18.09.2020 його було звільнено на підставі сфальсифікованого документу, по факту чого відкрито кримінальне провадження за №12021105050000491, а також було подано заяву до суду, щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №756/14178/20).
В ході судового розгляду зазначеної вище справи йому від АТ «Укрзалізниця» надійшла пропозиція, щодо поновлення його на рівнозначній посаді за умови, якщо він відмовиться від подальшого розгляду справи в суді та напише заяву щодо залишення його заяви без руху, що він і зробив.
Далі йому було запропоновано написати заяву, щодо прийняття на роботу, однак уже на умовах строкового договору, який суперечить як його інтересам, так і законодавству.
Наказом (розпорядженням) про прийняття на роботу №1370/ос від 04.06.2021 його прийняли на посаду менеджера за строковим договором, фактично не залишивши вибору - він мав би або погоджуватись за запропоновані умови, або ж залишитись без роботи. Станом на той час була Пандемія коронавірусної хвороби, через що було досить важко знайти роботу, а тому в нього не було варіанту аніж погодитись на умови, що пропонують, хоча він усвідомлював, що строковий договір суперечить його інтересам.
Відповідно до розпорядження він був прийнятий на посаду менеджера управління безпеки у філіях на період з 07.06.2021 по 08.06.2022 за Трудовим договором №263-2021 від 04.06.2021.
Додатковою угодою №1 до трудового договору від 04.06.2021 №263-2021 від 03.06.2022 до договору були внесені зміни, а саме були внесені зміни до п. 7.1. розділу 7 «Строк дії та інші умови» Трудового договору, виклавши такий у наступній редакції: «7.1. Цей Договір діє з 07.06.2021 до 08.12.2022 включно».
Додатковою угодою №2 до трудового договору від 04.06.2021 №263-2021 від 07.12.2022 до договору були внесені зміни, а саме були внесені зміни до п. 7.1. розділу 7 «Строк дії та інші умови» Трудового договору, виклавши такий у наступній редакції: «7.1. Цей Договір діє з 07.06.2021 до 08.12.2023 включно».
В період з 02.12.2023 по 08.12.2023 він перебував на лікарняному, про що 02.12.2023 було створено медичний висновок про непрацездатність: ТА8Р-4Е7Н-КЕСВ-МРАК, який 05.12.2023 було продовжено до 08.12.2023, медичний висновок про непрацездатність: В7НЕ-75Н2-ТЕ5Х-С2ЕА.
Наказом №2314/ос від 05.12.2023 його було звільнено з 08.12.2023. Тобто в час, коли він перебував на лікарняному.
Крім того, попри наказ по звільнення від 08.12.2023, йому надіслали запрошення на засідання робочої групи за напрямом «Закупівля матеріалів для ремонту і експлуатації», яке відбулось 11.12.2023 о 10:15 в залі засідань проспект Повітрофлотський 17Б, та зобов'язали його бути присутнім.
Вказував, що встановлення строку дії трудового договору є недійсним, оскільки суперечить вимогам ст. 23 КЗпП України, тому, що характер та умови роботи, яку він виконував не є тимчасовим та має постійний характер, і законом не передбачено укладення строкового трудового договору для посади, яку він обіймав, тому зазначений трудовий договір укладений на невизначений строк, у зв'язку з чим наказ від 05.12.2023 №2314/ос є незаконним і підлягає скасуванню.
Просив суд, скасувати наказ АТ «Українська залізниця» №2314/ос від 05.12.2023 про припинення трудового договору.
Негайно поновити його на посаді менеджера управління з безпеки у філіях Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця».
Стягнути з АТ «Укрзалізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення 08.12.2023 по день винесення рішення у справі.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не було враховано, що в ч. 2 ст. 23 КЗпП України чітко передбачено, що строковий трудовий укладається лише у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.
Вказує, що посада з якої його було звільнено, не є такою, яка потребує укладення строкового трудового договору. Його посада не є змінною, потреба в посаді «менеджера» не залежить від обставин на підприємстві чи керівництва, а тому, на його думку, були відсутні підстави, передбачені ч. 2 ст. 23 КЗпП України, для укладення з ним строкового трудового договору.
Зазначає, що трудовий договір переукладався з ним двічі, і таким чином він продовжував виконувати покладені на нього обов'язки, а строковий трудовий договір був продовжений на невизначений строк відповідно до ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України.
Крім того, стверджує, що чинним законодавством і Статутом не передбачено для посади менеджера укладення трудового договору (контракту), трудові відносини внаслідок укладення контракту безпідставно обмежились строком, а тому, відповідно до ст. 9 КЗпП України, умова трудового договору, щодо його строку є недійсною.
Вказує, що відповідачем, в порушення норм законодавства України, завчасно не було повідомлено його про звільнення та не надано доказів чи були йому запропоновані альтернативні посади в АТ «Укрзалізниця», так само як і відсутні докази, що його було ознайомлено із таким переліком.
Зазначає, що він перебував на лікарняному, а відповідач в цей час, порушуючи вимоги ст. 40 КЗпП України, видав наказ про його звільнення з посади 08.12.2023 №2314/ос від 05.12.2023.
Таким чином, він не знав про своє звільнення, а вже 11.12.2023 в перший робочий день після лікування приступив до роботи, продовжував виконувати покладені на нього обов'язки, а строковий трудовий договір, відповідно, був продовжений на невизначений строк.
Просив суд, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» подало відзив, в обґрунтування якого зазначило, що трудовий договір №263-2021 від 04.06.2021 було укладено з позивачем виключно з підстав передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, зокрема, у випадку, коли трудові відносини не може бути укладено на невизначений строк з урахуванням інтересів працівника.
Вказує, що особистий підпис працівника (позивача) на трудовому договорі, в якому закріплені умови праці, включаючи порядок оплати праці, режим роботи, строк дії трудового договору, тощо, є належним підтвердженням факту ознайомлення працівника з його умовами, та його згоди на виконання трудових обов'язків у встановлених за погодженням сторін умовах.
Таким чином між ним, АТ «Укрзалізниця», та ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір зі строком дії з 07.06.2021 до 08.12.2023.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для визнання трудового договору, укладеного з позивачем, таким, що укладений на невизначений строк, оскільки трудовий договір №263-2021 від 04.06.2021 є двостороннім договором, який укладено в інтересах ОСОБА_1 з підстав, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України.
Просило суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року залишити без змін.
На вказаний відзив ОСОБА_1 надав відповідь, в обґрунтування якої зазначив, що його особистий підпис на строкових трудових договорах, це є лише факт того, що він ознайомився з договором, але аж ніяк це не волевиявлення.
Крім того, жоден із установчих документів АТ «Укрзалізниця» та законодавство, яке регулює діяльність залізниці, як державного підприємства, не передбачають для його посади, тобто для посади «менеджера», обов'язкового укладення контракту, що є свідченням порушення ч. 1 ст. 9 КЗпП України, якою встановлено, що умови трудового договору, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Вважає, що відповідач, свідомо систематично порушував його конституційне право на працю порушуючи норми законодавства про працю як при прийнятті на роботу, так і при звільненні з роботи.
Все це є лише свідченням неповаги до нього, який залишився без роботи, та позбавлений можливості заробляти собі на життя працею.
Таким чином, на його думку, відповідач не надав належних доказів в підтвердження дотримання бодай однієї із правових норм, які регламентують процедуру його звільнення.
Просив суд, скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом (розпорядженням) №791/ос від 10.04.2019 ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 11.04.2019 на посаду начальника сектору безпеки у філії «Центр забезпечення виробництва», тип договору: безстроковий.
Відповідно до наказу (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» №935/ос від 29.04.2021 ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 05.05.2021 до 06.05.2022 на посаду менеджера управління проведення перевірок та форензік розслідувань Офісу безпеки АТ «Укрзалізниця»; підстава заява ОСОБА_1 , подання від 27.04.2021 №ЦЦБ-12/2255, трудовий договір від 29.04.2021 №210-2021; тип договору: строковий.
04.06.2021 ОСОБА_1 подав до АТ «Укрзалізниця» заяву, відповідно до якої просив призначити його на посаду менеджера з управління безпеки у філіях Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця на умовах трудового договору у письмовій формі строком з 07.06.2021 до 08.06.2022 у зв'язку із обставинами особистого характеру.
На підставі вказаної заяви 04.06.2021 між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» укладено строковий трудовий договір від №263-2021.
Відповідно до п. 1.1. даного договору, договір укладено відповідно до ст. 23 КЗпП України та є таким, що укладається на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та в інтересах працівника та за його заявою до 08.06.2022. Цей договір не є контрактом у розумінні ч. 3 ст. 21 КЗпП України.
Згідно п. 7.1. договору, він діє з 07.06.20221 до 08.06.2022 включно. Пунктом 7.2. встановлено, що договір набуває чинності з моменту погодження сторонами усміх умов договору шляхом його підписання сторонами. Підписання договору сторонами свідчить про наявність їх волевиявлення та про їх згоду з усіма умовами цього договору.
Відповідно до наказу(розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» №1370/ос від 04.06.2021 ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 07.06.2021 до 08.06.2022 на посаду менеджера управління з безпеки у філіях Апарату директора з економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця»; підстава: заява ОСОБА_1 , подання від 31.05.2021 №ЦЦБ-12/2654, трудовий договір від 04.06.2021 №263-2021; тип договору: строковий.
Додатковою угодою №1 від 03.06.2022 до Трудового договору №263-2021 від 04.06.2021 пункт 1.1. викладено у наступній редакції: «1.1. Цей договір укладено відповідно до ст. 23 КЗпП України та є таким, що укладається на визначений строк, встановлений за погодженням старів та в інтересах працівника та за його заявою до 08.12.2022. Цей договір не є контрактом у розумінні ч. 3 ст. 21 КЗпП України» та внесено зміни до пункту 7.1. розділу 7 «Строк дії та інші умови» Трудового договору, виклавши такий у наступній редакції: «7.1. Цей договір діє з 07.06.20221 до 08.12.2022 включно. Строк дії цього Договору встановлений за погодженням Сторін.».
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 03.06.2022 №648/ос уведена в дію додаткова угода №1 від 03.06.2022 до Трудового договору №263-2021 від 04.06.2021, укладеного з ОСОБА_1 , менеджером управління з безпеки у філіях Апарату директора з економічної безпеки та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця», та внесено зміни до наказу від 04.06.2021 №1370/ос замінивши слова «з 07.06.2021 до 08.06.2022» словами «з 07.06.2021 до 08.12.2022». З цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 07.06.2022.
01.12.2022 ОСОБА_1 подав до АТ «Укрзалізниця» заяву, відповідно до якої позивач просив внести зміни до п. 7.1. його трудового договору від 04.06.2021 №263-2021 в частині строку дії встановивши його з 07.06.2021 до 08.12.2023 включно в його інтересах у зв'язку з обставинами особистого характеру.
Додатковою угодою №2 від 07.12.2022 до Трудового договору №263-2021 від 04.06.2021 пункт 1.1. викладено у наступній редакції: «1.1. Цей договір укладено відповідно до ст. 23 КЗпП України та є таким, що укладається на визначений строк, встановлений за погодженням старів та в інтересах працівника та за його заявою до 08.12.2023. Цей договір не є контрактом у розумінні ч. 3 ст. 21 КЗпП України» та внесено зміни до пункту 7.1. розділу 7 «Строк дії та інші умови» Трудового договору, виклавши такий у наступній редакції: «7.1. Цей договір діє з 07.06.20221 до 08.12.2023 включно. Строк дії цього Договору встановлений за погодженням Сторін.».
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 07.12.2022 №2238/ос уведена в дію додаткова угода №2 від 07.12.2022 до Трудового договору №263-2021 від 04.06.2021, укладеного з ОСОБА_1 , менеджером управління з безпеки у філіях Апарату директора з економічної безпеки та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця», та внесено зміни до наказу від 04.06.2021 №1370/ос замінивши слова «з 07.06.2021 до 08.12.2022» словами «з 07.06.2021 до 08.12.2023». З цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений.
08.12.2023 на підставі наказу (розпорядження) АТ «Укрзалізниця» №2314/ос від 05.12.2023 ОСОБА_1 звільнений з посади менеджера управління з безпеки у філіях Апарату директора з економічної безпеки та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця» на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що трудовий договір №263-2021 від 04.06.2021 носить строковий характер, а також положення п. 6.2.2. трудового договору, відповідно до якого цей договір припиняється, зокрема, у зв'язку із закінченням строку дії договору, та положення п. 7.1. трудового договору (з врахуванням додаткових угод до договору), яким визначено строк його дії - до 08.12.2023, а також, враховуючи що чинним трудовим законодавством України не передбачено обов'язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового договору, а тому, суд першої інстанції виснував, що звільнення позивача відповідно до положень п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку дії строкового трудового договору і є таким, що відповідає вимогам закону.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що роботодавець, звільнивши позивача у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивач не довів порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
За змістом ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто, коли сторони самі визначають строк дії трудового договору, який укладають або переукладають між собою. Строковий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Відтак, КЗпП України не містить заборон щодо продовження строку трудового договору, і навіть у разі переукладання строкового трудового договору, якщо він переукладався на підставі ч. 2 ст. 23 КЗпП України, він не стає безстроковим.
Строковий договір може бути укладено між сторонами як при прийнятті на роботу працівника, так і в процесі виконання трудових обов'язків, якщо є підстави для його укладення (переукладення). Застережень або обмежень з цього питання КЗпП України або інші нормативні акти, які регулюють правовідносини у сфері праці, не мають.
Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов'язку жодної із сторін строкового трудового контракту вчиняти активні дії для його розірвання, для прикладу написання заяви працівником чи попередження працівника роботодавцем про закінчення дії строкового трудового контракту.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з позивачем укладалися саме строкові трудові договори з визначеним терміном їх дії. Кожний договір та додаткові угоди до нього супроводжувалися наказом, в якому зазначався строк на який укладався цей контракт.
Відтак, суд першої інстанції вірно виснував, що вимога позивача про визнання трудового договору таким, що укладено безстроково є безпідставною, оскільки укладаючи строковий трудовий договір та додаткові угоди до нього позивач знав і чітко розумів, що 08.12.2023 буде останнім днем його роботи.
Трудовий договір підписаний позивачем по справі та не містить будь-яких застережень щодо терміну трудових відносин.
Крім того, протягом дії трудового договору ОСОБА_1 не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору, що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема щодо його строковості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Питання строковості трудових відносин та порядку їх припинення на підставі пункту 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом, позиція якого є незмінною та зводиться до того, що переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. (Див. Постанови Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №753/16193/16 ц, від 31.10.2018 у справі №761/27037/17-ц, від 06.12.2018 у справі №757/26016/17-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №297/1656/17, від 15 лютого 2023 року у справі №377/169/20 та ряд інших).
Отже доводи апеляційної скарги про те, що через неодноразове продовження строку договору трудові відносини набули статусу безстрокових, згідно вимог ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, є необґрунтованими.
Твердження апелянта про те, що в ч. 2 ст. 23 КЗпП України чітко передбачено, що строковий трудовий договір укладається лише у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк є безпідставними, оскільки суд першої інстанції під час ухвалення рішення повно дослідив питання відповідності ч. 2 ст. 23 КЗпП України підстав для укладення Трудового договір №263-2021 від 04.06.2021 між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця».
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду стосовно визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, презюмується дійсність пункту трудового договору, яким встановлено строк дії договору, у разі якщо, такий строк зазначено у трудовому договорі (постанова Верховного Суду у справі №285/1214/17 від 19.03.2018).
Доводи апеляційної скарги про те, що особистий підпис на строкових трудових договорах, це є лише факт того, що ОСОБА_1 ознайомився з договором, але аж ніяк це не його волевиявлення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки особистий підпис працівника (позивача) на трудовому договорі, в якому закріплені умови праці, включаючи порядок оплати праці, режим роботи, строк дії трудового договору, тощо, є належним підтвердженням факту ознайомлення працівника з його умовами, та його згоди на виконання трудових обов'язків у встановлених за погодженням сторін умовах, тобто волевиявлення ОСОБА_1 на укладення строкового трудового договору підтверджується його заявою та його особистим підписом на сторінках трудового договору, в яких зазначено строк дії трудового договору.
Колегія суддів також вважає безпідставними твердження апелянта, щодо неправомірності «...укладення контракту з працівниками, які не відносяться до категорії працівників, з якими відповідно до законів укладаються контракти...» з посиланням на те, що «Порушення цих вимог відображено у ст. 9 КЗпП України, яка імперативно кваліфікує такі умови недійсними без необхідності визнання їх такими в судовому порядку...», оскільки в п. 1.1. Трудового договору №263-2021 від 04.06.2021, як і в Додаткових угодах до нього №1 від 03.06.2022 та №2 від 07.12.2022, чітко зазначено, що «... Цей Договір не є контрактом у розумінні ч. 3 ст. 21 КЗпП України».
Колегія суддів також доходить висновку, що необґрунтованим є доводи апеляційної скарги, що чинним законодавством, Статутом не передбачено для посади менеджера укладення трудового договору (контракту), трудові відносини внаслідок укладення контракту безпідставно обмежились строком, тому відповідно до ст. 9 КЗпП України умова трудового договору щодо його строку є недійсною, з огляду на наступне.
Як вже зазначалося вище трудовий договір №263-2021 від 04.06.2021 не є контрактом у розумінні ч. 3 ст. 21 К3пП України, що випливає зі змісту цього договору.
Умови п. 1.1. та 7.1. Трудового договору №263-2021 від 04.06.2021 не суперечать вимогам ст. 23 КЗпП України та не погіршують становище працівника порівняно з законодавством України про пращо, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Разом із цим, ч. 1 ст. 23 К3пП України встановлено, що трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч. 2 ст. 23 К3пП України).
Тобто, якщо працівник звернувся із заявою про прийняття його на роботу на умовах строкового трудового договору, в цій заяві зазначив, що такий трудовий договір укладається у зв'язку із обставинами особистого характеру, то укладення строкового трудового договору з таким працівником не порушує прав цього працівника, бо саме він звернувся до роботодавця із такою заяво.
Укладення строкового трудового договору в інтересах працівника прямо передбачена ч. 2 ст. 23 К3пП України.
Аналіз наведених правових норм свідчить про відсутність в законодавстві заборони щодо укладення строкового трудового договору, якщо на те є воля сторін, зокрема воля працівника.
Таким чином, укладення трудового договору на визначений строк, встановлений в інтересах працівника за його заявою не погіршує становище працівника порівняно із законодавством про працю та не суперечить нормам трудового законодавства.
Як зазначено вище, трудовий договір між ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» було укладено виключно в інтересах позивача, про що свідчить заява позивача від 04.06.2021 про прийняття його на роботу на умовах строкового трудового договору у зв'язку із обставинами особистого характеру та текст Трудового договору №263-2021 від 04.06.2021.
Таким чином, колегія суддів виснує, що трудовий договір №263-2021 від 04.06.2021 був укладений з суворим дотриманням ч. 2 ст. 23 КЗпП України і він не є недійсним в силу ст. 9 КЗпП України, оскільки не погіршує становище працівника порівняно з законодавством України про працю.
До того ж, відповідно до усталеної практики Верховного Суду стосовно визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, презомується дійсність пункту трудового договору, яким встановлено строк дії договору, у разі якщо, такий строк зазначено у трудовому договорі (постанова Верховного Суду у справі №285/1214/17 від 19.03.2018).
Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду, повторюють доводи позовної заяви, відповіді на відзив та заперечення на пояснення відповідача. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалено обґрунтоване рішення про відмову у їх задоволенні.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки вимоги позивача не обґрунтовані на законі, та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Таким чином, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба