Справа № 361/12965/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/13938/2025
1 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Борисової О.В., Писаної Т.О.
при секретарі Кононовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Демарчук Наталі Олександрівни на ухвалу Володарського районного суду Київської області від 13 червня 2025 року (суддя Моргун Г.Л.) про залишення без розгляду позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
у грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором б/н від 12 лютого 2020 року у розмірі 56 246,97грн, з яких 46 816,18грн - заборгованість за тілом кредиту та 9 430,79грн - заборгованість за відсотками, а також судовий збір.
Ухвалою судді Володарського районного суду Київської області від 5 березня 2025 року відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін у судове засідання, призначене на 7 квітня 2025 року, та зобов'язано позивача надати до канцелярії суду не пізніше ніж за три дні до часу розгляду даної справи оригінали документів, які містяться у кредитній справі відповідачки (електронні докази, що відповідають вимогам чинного законодавства), а саме: оригінал кредитного договору (додаткові угоди до нього), документи щодо погодження на надання кредиту: кредитний висновок та додатки до нього; умови надання банківських послуг, правила користування платіжною карткою та тарифами банку зі згодою відповідача про те, що ці документи становлять договір про надання банківських послуг; виписки по картковому рахунку про отримання саме відповідачем платіжної картки, що надає доступ до кредитних коштів, витяг основних умов надання кредиту; розпорядження про надання кредиту; матеріали щодо поточної роботи з клієнтом; фінансову бухгалтерську звітність позичальника; картку кредитної справи встановленого зразка в якій міститься загальна інформація про позичальника і т.п.; контрольні документи (інформація щодо моніторингу кредиту): картку контролю виконання позичальником умов кредитного договору; документація з бухгалтерського обліку кредиту та процентів: розпорядження на відкриття кредитного рахунку та рахунку нарахованих процентів, позабалансових рахунків для обліку кредитних зобов'язань, забезпечення, про зміни умов кредитного договору; виписки з кредитного рахунка; розрахунки заборгованості по кредиту, процентів, комісійних, штрафних санкцій; статистичну та бухгалтерську звітність; розшифровку
дебіторської, кредиторської заборгованості; довідку про рух грошових коштів за рахунком; звіт про фінансові результати (первинні документи та виписки з особових рахунків клієнта банку, які підтверджують існування певних банківських операцій, нарахування позичальнику кредитних коштів, боргу по основній сумі кредиту та процентам) тощо.
Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 13 червня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Демарчук Н.О. просить ухвалу суду скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що анкета-заява б/н від 12 лютого 2020 року, заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 12 лютого 2020 року та паспорт споживчого кредиту від 12 лютого 2020 року були підписані відповідачкою в електронному вигляді, за допомогою стілусу, при цьому паперові носії не оформлювались.
Представник позивача посилається на те, що підписання стілусом на планшеті регламентовано постановою НБУ № 151 від 13 грудня 2019 року «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України», відповідно до якої власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою, це - цифровий власноручний підпис. При здійсненні клієнтом власноручного підпису на планшеті не використовувалися ніякі електронні дані в якості аналогів власноручного підпису, натомість було вчинено саме власноручний підпис, але на електронному документі на екрані сенсорного пристрою. Таким чином, враховуючи, що підпис вчинено власноручно без використання будь яких додаткових даних в якості аналогу, то такий підпис не може вважати електронним підписом лише на тій підставі, що він вчинений на екрані планшету.
Представник позивача зазначає, що виконати запит суду можливо тільки шляхом надання оригіналів документів в електронному вигляді на електронну адресу суду, що і було зроблено 1 квітня 2025 року.
Крім того, представник позивача вважає, що ненадання учасником справи витребуваних доказів саме по собі не є безумовною підставою для залишення позову без розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідачка ОСОБА_1 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялась за наявною у матеріалах справи поштовою адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (том 2 с.с.244 -246).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця проживання відповідачки ОСОБА_1 .
Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, відповідачка ОСОБА_1 ,
будучи належним чином повідомленою про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, клопотання про його перенесення не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачки.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача - адвоката Рури Н.В., яка апеляційну скаргу підтримала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що подані представником позивача при зверненні до суду докази є електронною копією електронного доказу, засвідчені електронним підписом представника позивача, суд ухвалою від 5 березня 2025 року зобов'язав позивача, у зв'язку з виниклими сумнівами у достовірності наданих копій електронних доказів, надати оригінали доказів, однак всупереч зазначеному позивач і в подальшому додав до матеріалів справи копії електронних доказів, засвідчені електронним підписом представника позивача, що не є допустимим в розумінні положень ст. 95, 100 ЦПК України, а тому вважати їх оригіналами (про що неодноразово зазначав представник позивача) у суду правових підстав не має.
Суд першої інстанції вважав, що позивач не надав оригіналів доказів про наявність кредитних зобов'язань у ОСОБА_1 по відношенню до АТ КБ «Приватбанк», що позбавляє можливості суд перевірити достовірність такого звернення до суду, окрім того, не надання позивачем оригіналів письмових (паперових, електронних) доказів, вказує на невиконання ухвали суду від 5 березня 2025 року та позбавляє суд можливості перевірити достовірність таких правовідносин.
На думку суду першої інстанції, не надання позивачем оригіналів витребуваних доказів, вказує на невиконання ухвали суду та відсутність можливості доведення позивачем заявлених ним позовних вимог, а як наслідок, неможливості розгляду такої справи по суті. Одночасно позивач не навів обґрунтованих, належних причин неможливості виконання ухвали суду, однак тягар доведення неможливості належно виконати ухвалу суду лежить на виконавцеві.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя, четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, одним з прав учасників судового розгляду є право подавати докази,
що передбачено ч. 1 п. 2 ст. 43 ЦПК України.
Зі змісту зазначених норм закону слідує, що саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, а відтак, саме позивач має право надати суду докази, необхідні та достатні в тій мірі, в якій він визнає за необхідне для доведеності переконливості перед судом його аргументів.
Питання щодо витребування доказів врегульовані статтею 84 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої, сьомої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. У разі задоволення клопотання, суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
З матеріалів справи вбачається, що жодна сторона не подавала суду першої інстанції клопотання про витребування доказів.
Ухвалою судді Володарського районного суду Київської області від 5 березня 2025 року відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін у судове засідання, призначене на 7 квітня 2025 року, та зобов'язано позивача надати до канцелярії суду не пізніше ніж за три дні до часу розгляду даної справи оригінали документів, які містяться у кредитній справі відповідачки (електронні докази, що відповідають вимогам чинного законодавства), а саме: оригінал кредитного договору (додаткові угоди до нього), документи щодо погодження на надання кредиту: кредитний висновок та додатки до нього; умови надання банківських послуг, правила користування платіжною карткою та тарифами банку зі згодою відповідача про те, що ці документи становлять договір про надання банківських послуг; виписки по картковому рахунку про отримання саме відповідачем платіжної картки, що надає доступ до кредитних коштів, витяг основних умов надання кредиту; розпорядження про надання кредиту; матеріали щодо поточної роботи з клієнтом; фінансову бухгалтерську звітність позичальника; картку кредитної справи встановленого зразка в якій міститься загальна інформація про позичальника і т.п.; контрольні документи (інформація щодо моніторингу кредиту): картку контролю виконання позичальником умов кредитного договору; документація з бухгалтерського обліку кредиту та процентів: розпорядження на відкриття кредитного рахунку та рахунку нарахованих процентів, позабалансових рахунків для обліку кредитних зобов'язань, забезпечення, про зміни умов кредитного договору; виписки з кредитного рахунка; розрахунки заборгованості по кредиту, процентів, комісійних, штрафних санкцій; статистичну та бухгалтерську звітність; розшифровку дебіторської, кредиторської заборгованості; довідку про рух грошових коштів за рахунком; звіт про фінансові результати (первинні документи та виписки з особових рахунків клієнта банку, які підтверджують існування певних банківських операцій, нарахування позичальнику кредитних коштів, боргу по основній сумі кредиту та процентам) тощо.
Отже, суд за власною ініціативою прийняв рішення про витребування у позивача оригіналів доказів, копії яких були додані до позовної заяви.
Частиною 7 статті 81 ЦПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвала судді першої інстанції про відкриття провадження у справі та витребування оригіналів доказів не містить у собі жодних аргументів суду, в чому ж полягають його сумніви у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних обов'язків щодо доказів.
Не врахував суд першої інстанції і положення статті 95 ЦПК України.
Частина 2 статті 95 ЦПК України передбачає, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частина 6 статті 95 ЦПК України визначає, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Крім того, слід враховувати, що частиною десятою статті 84 ЦПК України передбачено, що у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Пунктом 9 частини першої статті 257 ЦПК України встановлено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.
Системне тлумачення пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що його необхідно застосовувати у взаємозв'язку із положеннями частин сьомої-десятої статті 84 ЦПК України, а саме за умови з'ясування питання, яке значення мають ці докази, при цьому суд має процесуальні підстави для визнання обставини, для з'ясування якої витребовувався доказ, або для відмови у визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.
Наведені висновки щодо застосування указаних норм процесуального права відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах: від 13 лютого 2019 року у справі № 592/10368/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 560/904/15-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 520/2609/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 208/4288/18.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі №761/117393/19 зазначив, що положення частини десятої статті 84 ЦПК України містять альтернативні варіанти дій суду першої інстанції в разі ухилення від виконання учасником справи вимог щодо надання доказів, а залишення позову без розгляду є лише одним з них і може застосовуватися тільки в разі неможливості здійснення судом розгляду справи за відсутності таких доказів.
З матеріалів справи вбачається, що у підтвердження позовних вимог, позивач надав суду розрахунок заборгованості, виписку за договором № б/н за період 12 лютого 2020 року по 4 грудня 2024 року, довідки про зміну умов кредитування, довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки, заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг.
На виконання ухвали суду від 5 березня 2025 року 1 квітня 2025 року позивачем надіслано на електронну адресу Володарського районного суду Київської області лист, у якому представник позивача Тереняк В.І. зазначила, що анкета - заява № б/н від 12 лютого 2020 року, заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 12 лютого 2020 року та паспорт споживчого кредиту від 12 лютого 2020 року підписані клієнтом в електронному вигляді за допомогою стілусу. На паперовому носії не оформлювались, тому виконати запит суду можливо тільки шляхом надання оригіналів документів в електронному вигляді на електронну адресу суду.
До доданого листа представник позивача долучила оригінал довідки про видачу
кредитних карток, оригінал виписки по рахунку, оригінал довідки про зміну умов кредитування, з метою підтвердження підписання анкети - заяви б/н від 12 лютого 2020 року в електронному вигляді, надано витяг створення і перевірки кваліфікованого електронного підпису, оригінал анкети - заяви № б/н від 12 лютого 2020 року, оригінал заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 12 лютого 2020 року та оригінал паспорту споживчого кредиту від 12 лютого 2020 року, ( т. 1 с.с. 159-200, т.2 с.с 1 - 68).
Крім того, в вказаному листі представник позивача зазначала, що надати суду оригінал витягу з Державного реєстру банків, виписки з ЄДРЮОФОП, статуту ПАТ КБ «Приватбанк», умов та правил надання банківських послуг, тарифів, правил користування платіжною карткою не виявляється можливим, оскільки в банку діє електронний документообіг та запитувані документи знаходяться в електронному архіві.
Також представник позивача посилалася на те, що повний текст Умов регулює правовідносини між банком та клієнтом по всіх діючих послугах та займає близько 1500 сторінок, друкувати які немає технічної можливості. В свою чергу ознайомитися з повним текстом можливо у електронному архіві за посиланням https://privatbank.ua/ru/terms.
Не звернув суд першої інстанції увагу і на посилання представника позивача на те, що анкета-заява б/н від 12 лютого 2020 року, заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 12 лютого 2020 року та паспорт споживчого кредиту від 12 лютого 2020 року були підписані відповідачкою в електронному вигляді, за допомогою стілусу, що відповідає вимогам постанови НБУ від 13 грудня 2019 року №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України», яка була чинна на момент підписання заяви.
Суд першої інстанції при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без розгляду не обґрунтував неможливості розгляду справи по суті без дослідження витребуваних судом у банку доказів.
У разі наявності розбіжностей та суперечностей у наданих позивачем доказах, суду належало оцінити такі докази в сукупності та надати їм оцінку щодо достовірності.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду постановлена з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, тому ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Демарчук Наталі Олександрівни задовольнити.
Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 13 червня 2025 року скасувати, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості направити до Володарського районного суду Київської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді О.В. Борисова
Т.О. Писана