30 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11.08.2025 задоволено клопотання заступника начальника першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 , та накладено арешт на тимчасово вилучене майно під час обшуку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , яке належить їй на праві власності, а саме мобільний телефон Apple iPhone темно-синього кольору, моноблок Apple iMac з обліковим записом на ім'я ОСОБА_9 та ноутбук Apple Macbook Pro model A1989EMC:3358 FCCIB BCGA 1989 serial CO2ZV00JLVDM, з метою забезпечення збереження вказаних речових доказів.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого _____________________________________________________________________________
Справа № 757/35468/25-к Слідчий суддя - ОСОБА_10
Апеляційне провадження № 11-сс/824/6781/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Апелянт зазначав, що клопотання прокурора розглянуто слідчим суддею без виклику власника майна та її представника, а копія оскаржуваної ухвали була отримана 18.08.2025 після ознайомлення з матеріалами справи.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказував, що слідчим суддею неправильно застосовано положення ст. 98 КПК України, оскільки висновок суду про ніби то незаконне походження вилученого майна, набутого внаслідок вчинення злочину, не підтверджений жодним доказом та без посилання в ухвалі на такі докази.
Зміст ухвали зводиться лише до припущень, що підтверджує недоведеність такого факту, який слідчим суддею був використаний як єдина підстава для застосування ст. 98 КПК України.
Також апелянт зазначав, що слідчим суддею порушено вимоги ч. 2 ст. 173 КПК України, оскільки приписи цієї норми вимагають дослідити обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Із поданого клопотання не зрозуміло, в чому полягає подія кримінального правопорушення та причетність ОСОБА_7 до злочину.
При цьому, у тексті клопотання прокурор зазначає, що жодних доказів стосовно будь-якої особи, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення у слідства немає.
Крім того, орган досудового розслідування - Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку з масовими протестами у 2013-2014 роках Державного бюро розслідувань є самостійним слідчим органом, який у повному складі розташований за адресою: м. Київ, вул. Борисоглібська, 7, тобто в межах територіальної юрисдикції Подільського районного суду міста Києва.
Центральний апарат ДБР та Головне слідче управління знаходяться на території Шевченківського району за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 15.
Жоден підрозділ, тим більше орган досудового розслідування Державного бюро розслідування не має місцезнаходження у Печерському районі міста Києва, а отже клопотання подано прокурором і розглянуто слідчим суддею з порушенням правил територіальної підсудності.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власника майна ОСОБА_7 або її представника.
Дані про направлення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначив представник в апеляційній скарзі, та підтверджується даними наявної у справі розписки, копію оскаржуваної ухвали йому було вручено лише 18.08.2025, тоді як подано апеляційну скаргу 20.08.2025.
Ураховуючи, що матеріали справи не містять інших відомостей про обізнаність представника власника майна із мотивами прийнятого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а відтак не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчими Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023000000000007 від 06.01.2023 за фактом вчинення державної зради особами з числа вищих посадових осіб України та Російської Федерації під час підготовки проєкту, погодження, підписання, ратифікації та імплементації Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.2010 за попередньою змовою групою осіб за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111 КК України.
Встановлено, що представники іноземної держави - РФ, маючи намір значно розширити можливості використання своєї присутності на території України, зміцнити свою позицію та створити такі умови тимчасової присутності ЧФ РФ на території України, які б не обмежувалися часом не пізніше 2009 року розпочали підривну діяльність проти України, яка полягала у втручанні в її внутрішню та зовнішню політику, спробах зменшення економічного й оборонного потенціалу України, зниження її обороноздатності, вжитті заходів щодо посилення економічної залежності України від РФ, у тому числі від постачання російських енергоносіїв.
Зокрема, установлено наступні форми підривної діяльності з боку Російської Федерації проти України, допомогу у проведенні яких Російській Федерації надавали вищі посадові особи України:
1. вчинення упродовж 2009-2019 років дій, спрямованих на перешкоджання членству України в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) як гарантії колективної безпеки для України, за наявності реальної можливості для такого членства, а саме:
2. створення упродовж 2009-2010 років умов для продовження строку перебування на території України іноземної військової бази - Чорноморського флоту РФ, умисного ігнорування доповідей розвідувальних органів про реальну небезпеку від цього, про нарощування особового складу, озброєння, військової техніки понад встановлені ліміти, натомість проведення переговорів з РФ щодо продовження базування флоту, створення в Україні для цього правових передумов (підготовка документів, прийняття рішення);
3. підвищення упродовж 2012-2014 років боєготовності Російської Федерації, сприяння у нарощування нею воєнного потенціалу, засобів для подальшої збройної агресії проти України, проведення переговорів з РФ з цього питання, створення в Україні правових передумов (прийняття рішення) щодо модернізації та переоснащення Чорноморського флоту РФ й практичного його виконання щодо ремонту на належних ОСОБА_11 підприємствах російських військових кораблів на території Севастопольського морського заводу;
4. створення упродовж 2009-2014 років правових передумов для подальшого вільного переміщення військової техніки, особового складу, озброєння з території РФ на територію АР Крим і міста Севастополя, їх використання в утвердженні окупаційної адміністрації на окупованих територіях, та для подальшої тимчасової окупації інших територій України, що межують поруч з півостровом, шляхом проведення переговорів з РФ, складення документів та підписання угоди про будівництво транспортного переходу через Керченську протоку (Кримського мосту).
На причетність до сприяння Російській Федерації у проведенні підривної діяльності проти України, перевіряється ряд колишніх вищих посадових осіб держави, які могли залучатися Російською Федерацією до вчинення вказаних злочинних дій та інші особи.
Органом досудового розслідування встановлено, що у період проведення РФ такої підривної діяльності проти України, тобто з 2009 по 2019 роки, ОСОБА_11 обіймав посади Міністра закордонних справ України й члена Ради національної безпеки і оборони України (2009-2010 роки), Міністра економічного розвитку і торгівлі України (2012 рік), народного депутата України (2012-2014 роки), Президента України та Верховного Головнокомандувача ЗСУ і Голови РНБО (2014-2019), у зв'язку з чим контактував як з керівництвом РФ так і з керівниками міністерств, які здійснювали підривну діяльність проти України.
Під час досудового розслідування отримано відомості, що після досягнення домовленостей щодо вчинення згаданих дій Уряд російської федерації 29.12.2009 скасував спеціальне (захисне) мито (0,6 євро/кг) за експорт виготовленого в Україні продукту «патоки», що стосувалось ТОВ «Торговий дім «Крахмалопродукт», ПрАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен», ПрАТ «Дніпровський крохмалепатоковий комбінат», ТОВ «Інтерстарч Україна», ТОВ «Торговий дім «Інтеркорн», які через ПАТ «Закритий Недиверсифікований Корпоративний Інвестиційний Фонд «Прайм Ессетс Кепітал» пов'язані із ОСОБА_12 .
Як зазначено в клопотанні, у вказаний період часу у ОСОБА_11 були та продовжуються на теперішній час довірливі відносини із громадянкою України ОСОБА_7 , адреса реєстрації та проживання - АДРЕСА_1 .
Згідно повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей ОСОБА_11 з 21.08.2013 перебував у довірчих відносинах з ОСОБА_7 .
Відтак, як зазначено органом досудового розслідування, зібрані матеріали кримінального провадження дають достатні підстави вважати, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетна ОСОБА_7 , яка разом з іншими особами могла приймати участь у підготовці документів, наданні іншої допомоги ОСОБА_11 під час здійснення ним державницької діяльності, у тому числі сприянні іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України, а також фінансово-господарської діяльності підконтрольних компаній.
Характер зв'язків ОСОБА_7 з ОСОБА_11 , її взаємовідносини із іншими наближеними особами дають підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_7 може бути обізнаною про обставини підготовки, планування, щодо перешкоджання членству України в НАТО, сприяння перебуванню Чорноморського флоту Російської Федерації на території України та його модернізації, ремонту кораблів, а також здійснення фінансово-господарських операцій по отриманню фінансової вигоди за вчинені дії тощо, у зв'язку з цим фіксація таких відомостей, пов'язаних, у тому числі, з діяльністю посадових осіб України та РФ, може бути джерелом отримання доказів, які самостійно або в сукупності матимуть суттєве значення для з'ясування обставин злочинів та встановлення усіх осіб, які їх вчинили.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.06.2025 надано дозвіл на проведення обшуку у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 .
Згідно даних протоколу обшуку від 25.07.2025, цього ж дня проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , під час якого було виявлено та вилучено виявлено та вилучено мобільний телефон Apple iPhone темно-синього кольору, моноблок Apple iMac з обліковим записом на ім'я ОСОБА_9 та ноутбук Apple Macbook Pro model A1989EMC:3358 FCCIB BCGA 1989 serial CO2ZV00JLVDM.
Постановою заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Державного бюро розслідувань ОСОБА_13 від 25.07.2025 вилучене вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 62023000000000007 від 06.01.2023.
26.07.2025 заступник начальника першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , яке належить їй на праві власності, а саме мобільний телефон Apple iPhone темно-синього кольору, моноблок Apple iMac з обліковим записом на ім'я ОСОБА_9 та ноутбук Apple Macbook Pro model A1989EMC:3358 FCCIB BCGA 1989 serial CO2ZV00JLVDM, з метою забезпечення збереження вказаних речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11.08.2025 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на тимчасово вилучене майно під час обшуку домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , яке належить їй на праві власності, а саме мобільний телефон Apple iPhone темно-синього кольору, моноблок Apple iMac з обліковим записом на ім'я ОСОБА_9 та ноутбук Apple Macbook Pro model A1989EMC:3358 FCCIB BCGA 1989 serial CO2ZV00JLVDM, з метою забезпечення збереження вказаних речових доказів.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на мобільний телефон, моноблок та ноутбук, вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_7 , з тих підстав, що прокурором та наданими матеріалами доведено, що вилучений під час обшуку мобільний телефон, моноблок та ноутбук можуть зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які мають значення для кримінального провадження, відповідають ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на вилучене майно з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вилученого майна ознакам речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказане майно може містити на собі відомості, які мають значення для кримінального провадження та можуть бути використані як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою його збереження.
Крім того, постановами заступника керівника першого відділу Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Державного бюро розслідувань ОСОБА_13 від 25.07.2025 призначено судові комп'ютерно-технічні експертизи вилучених у ОСОБА_7 мобільного телефону, моноблоку та ноутбуку.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Доводи апелянта про те, що власник майна ОСОБА_7 не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні, не є підставою для відмови у задоволенні клопотання, оскільки, з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
На даному етапі провадження слідчий не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
На даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна ОСОБА_7 .
Крім того, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі осіб, причетних до його вчинення.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Наведені в апеляційній скарзі захисника доводи про здійснення розгляду клопотання слідчого з порушенням правил підсудності, ретельно перевірялися колегією суддів, проте не знайшли свого підтвердження.
Згідно положень ст. 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань", систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
Як убачається з даних наявних у справі процесуальних документів Державного бюро розслідувань, адресою місцезнаходження вказаного органу зазначено: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28, що знаходиться у межах територіальної юрисдикції Печерського районного суду міста Києва.
Наведене узгоджується і з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та даними офіційного сайту Державного бюро розслідувань.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про розгляд клопотання слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва із порушенням правил територіальної підсудності.
Колегією суддів не встановлено недотримання прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 серпня 2025 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3