Справа № 541/597/24 Номер провадження 22-ц/814/3564/25Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
27 жовтня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Филя Олександра Миколайовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року ( час ухвалення судового рішення з 16:23:47 до 16:47:14; да виготовлення повного текста судового рішення не зазначений) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, суд
В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання сина.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.11.2015 між позивачкою і відповідачем укладений шлюб, у якому народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області між сторонами шлюб розірвано. 23.08.2017 було ухвалено рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до повноліття сина, а також аліменти на її утримання у розмірі частини від його заробітку щомісячно, починаючи з 27.07.2026 і до досягнення сином ОСОБА_3 трирічного віку. Позивачка повторно уклала шлюб з відповідачем. За час перебування у шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заочним рішенням Придністровського районного суду м. Черкаси від 28.07.2023 між сторонами шлюб розірвано. Просить суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі частини з усіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволені частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 20.02.2024, до досягнення повноліття дитиною.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу на один місяць допущено до негайного виконання.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 коп.
В апеляційній скарзі, адвокат Филь О.М., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і закрити провадження у справі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивачкою заявлена вимога про стягнення аліментів у фіксованому розмірі - 5 000 грн, проте рішенням суду вже стягуються аліменти на утримання іншої дитини у розмірі усіх видів доходів, тому задоволення такої вимоги не є можливим.
Наголошується, що позивачка на усунення недоліків позову, який був залишений без руху ухвалою суду, подала суду новий позов, що порушує вимоги ст.49 ЦПК України стосовно порядку зміни підстав і предмета позову, на що суд не звернув уваги, відкрив провадження і розглянув справу з порушенням правил територіальної підсудності.
Вказує, що відповідач позовних вимог в суді першої інстанції не визнавав, оскільки в матеріалах справи не міститься заяв про визнання позову.
Суд помилково встановив наявність у адвоката позивача права на подання позовної заяви.
Судом також помилково встановлена підсудність, так як подана довідка від позивачки про фактичне місце проживання не може вважатися доказом, тому що не містить в тексті дат початку та закінчення проживання позивача в Полтавській області. Крім того, як стало відомо адвокату під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач нині проживає за межами України.
У відзиві адвокатка Листопад Н.А., представниця ОСОБА_1 , прохає апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення районного суду - без змін.
З посиланням на судову практику (у відзиві викладені правові позиції ВС у конкретних справах) стверджується про хибність доводів апеляційної скарги про те, що подана позивачкою заява на виконання вимог суду про усунення недоліків позову не є ні зміною предмету позову, ні розміру позовних вимог.
Наголошується, що позовна заява розглянута судом з дотриманням вимог ст. 28 ЦПК України, оскільки належним і допустимим доказом у справі підтверджене фактичне місце проживання позивачки у с.Токарі Миргородського району.
Звертається увага, що відповідач особисто у судовому засіданні 16 квітня 2024 року визнав частково позовні вимоги, що зафіксовані у протоколі судового засідання, тому твердження апеляційної скарги суперечать особистій позиції відповідача.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що заочним рішенням Придністровського районного суду м. Черкаси від 28.07.2023 між сторонами шлюб розірвано (а.с.8-12).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.15-16).
Заочним рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі частини від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до повноліття сина, а також аліменти на утримання позивачки у розмірі частини від його заробітку щомісячно, починаючи з 27.07.2026 року і до досягнення сином ОСОБА_3 трирічного віку (а.с.17-21).
Відповідно до відповідей №457779 від 21.02.2024 та №457800 від 21.02.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру позивачка ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24-25).
Згідно довідки від 23.02.2024 року №65 Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області ОСОБА_1 проживає без реєстрації в АДРЕСА_2 (а.с.34).
Згідно з довідкою Першого ВДВС у м.Черкаси від 24.02.2025 №75420477, виданої ОСОБА_1 , за станом на 01.02.2025 заборгованість по аліментам відсутня (а.с.140-145).
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до положень ч.1 ст.28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
В матеріалах справи міститься довідка від 10.10.2024 року №238 Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області встановлено, що ОСОБА_1 з 27.02.2022 проживає без реєстрації в АДРЕСА_2 (а.с.120).
Позовна заява подана до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області 20.02.2024 (а.с.1-22).
Ухвалою Миргородського районного суду від 04 березня 2024 року матеріали справи №541/597/24 передано за підсудністю до Лохвицького районного суду Полтавської області.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано визначив підсудність у цій справі відповідно до ч.1 ст.28 ЦПК України, тому доводи представника відповідача щодо порушення правил територіальної юрисдикції у зв?язку з перебуванням позивачки за кордоном судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки ґрунтуються на припущеннях, адже усне повідомлення відповідача про місце перебування позивачки за кордоном не підтверджене жодним доказом.
Доводи представника відповідача про відсутність повноважень у адвокатки позивачки на представництво її інтересів не можна визнати обгрунтованими з таких підстав.
У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року (справа №177/1163/16-ц) наведені такі правові висновки: «Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тому пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд, яке включає не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.
Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.»
У постанові ВС від 20.01.2025 (справа №761/5870/24) зазначено таке: «адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що у додатках до позовної заяви міститься ордер адвокатки Листопад Н.А., представниці ОСОБА_1 , який не містить повної дати, так як не вказаний рік (а.с.6). Разом з тим, 15 квітня 2024 року адвокаткою Листопада Н.А. через систему «Електронний суду» суду наданий ордер оформлений належним чином (а.с.60), отже застосування судом першої інстанції положень ст.185 ЦПК України з підстав, наведених представником відповідача, призвело б до надмірного формалізму та неправомірного обмеженням права на доступ до суду.
Доводи представника відповідача про порушення приписів ст.49 ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
ВС у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 405/3360/17 зазначив, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об'єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову.
За змістом ст.49 ЦПК України, про порушення вимог якої стверджується в апеляційній скарзі, ця норма закону регулює порядок зміни підстав чи предмету позову на стадії після відкриття провадження у справі.
Як слідує з матеріалів справи, до відкриття провадження у справі в порядку виконання ухвали судді про усунення недоліків позовної заяви (а.с.26) адвокатка Листопад Н.А. подала суду заяву про усунення недоліків, у якій, зокрема, була змінена заявлена вимога (предмет позову) замість «стягнути аліменти у твердій грошовій сумі» заявлено про стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу). Таке виправлення (зміна) позову не вплинула на вирішення питання про підсудність цієї справи, окрім того, цивільним процесуальним законом не визначений порядок (форма) усунення недоліків позову, зазначених у ухвалі суду про залишення позову без руху.
В апеляційній скарзі заявлена вимога про закриття провадження у справі, проте не наведено передбачених процесуальним законом підстав для ухвалення такого рішення судом апеляційної інстанції.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справі доказів.
В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу адвоката Филя Олександра Миколайовича, представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду безпосередньо протягом тридцяти з дати виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови виготовлено 27 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді А.І. Дорош
В.М. Триголов