Справа №487/3092/25
Провадження №2/487/1962/25
15.10.2025 Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді - Кузьменко В.В., при секретарі - Спицької Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав,
07.05.2025 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява обґрунтована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів. Крім того, 22.12.2020 року вироком Заводського районного суду м. Миколаєва за ч. 5 ст. 27, п.п.6,12 ч. 2 ст. 215 КК України ОСОБА_2 призначено покарання у вигляді дванадцяти років позбавлення волі. Позивач зазначає, що батько свідомо тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 14.05.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
01.07.2025 року до суду від Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради надійшов висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 10.07.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явилась, про дату та час судового засідання повідомлено належним чином.
Представник позивача до суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду було повідомлено належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Представник третьої особи до суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.10.2009 року.
У шлюбі сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
22.11.2023 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у справі №487/6758/23 між сторонами розірвано.
26.09.2023 року судовим наказом Заводського районного суду м. Миколаєва у справі №487/6759/23 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено аліменти на утриманні дітей у розмірі 1/3 частки від всіх видів доходу.
09.11.2023 року постановою державного виконавця Заводського ВДВС м. Миколаєва відкрито виконавче провадження №73241024 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 25.04.2025 року заборгованість становить 90866,13 грн.
На підставі укладено договору оренди, ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира обставлена майном, що підтверджується актом прийому-передачі.
Згідно довідки від 29.01.2025 року початкової спортивної школи х фехтування ОСОБА_3 є ученицею 8а класу Початкової школи з фехтування №85 ім. проф. Маріана Сускєго.
Згідно довідки про відвідання дитячого садка від 28.01.2025року ОСОБА_4 , починаючи з 01.09.2022 по теперішній час відвідує дитячий садок №35 з інтеграційними підрозділами "Тенчови Домек".
Згідно декларації про отриманні доходи від 11.03.2025 року ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності на території Польщі з 19.12.2022 року та за листопад-грудень 2024 року отримала дохід в розмірі 26750,95 злотих.
ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі і сім'ї.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини зазначено, що цивільне провадження у справі стосувалось сімейних відносин заявника та позбавлення його батьківських прав.
Ці питання як за національним законодавством, так і у оскаржуваному провадженні мали ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці (пункт 57).
Суд, вирішуючи цей спір по суті, обов'язково враховує визначені статтею 164 СК України підстави позбавлення батьківських прав.
Вирішуючи справу по суті, суд також керується положеннями Закону України «Про охорону дитинства» та нормами Сімейного кодексу України.
Зокрема, норми статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці;
позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
За приписами статті 141 Сімейного кодексу України батьки рівні у правах та обов'язках щодо дитини, зокрема мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 150 СК України встановлений перелік обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Відповідно до положень статті 155 СК України, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є не право згідною, суперечить моральним засадам суспільства; ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Пунктом другим частини першої статті 164 СК України передбачено, що батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17,від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Миколаївської міської ради від 01.07.2025 року доцільним є позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, по відношенню до дітей має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.
На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Під час розгляду справи в судовому засіданні судом не встановлено факту винного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню його дитини.
Згідно вимог частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Серед іншого, суд враховує судову практику Верховного Суду.
Згідно вимог частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд враховує, що факт засудження 22.12.2020 року вироком Заводського районного суду м. Миколаєва за ч. 5 ст. 27, п.п.6,12 ч. 2 ст. 215 КК України до дванадцяти років позбавлення волі є об'єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов'язків з вказаного часу.
Однак, суд зазначає, що не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських прав із не залежних від неї причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, виснуваної в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 362/4847/20 (провадження № 61-399св22).
До того ж, існування у відповідача заборгованості по сплаті аліментів не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
У пунктах 15 - 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що:
- позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей;
- ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Проте, суду не надано жодного доказу винної поведінки відповідача щодо ухилення від виховання його дітей та свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Крім того, позбавлення батьківських прав - це санкція, застосовувана в тих випадках, коли здоров'я, фізичний, психічний, духовний і моральний розвиток дитини піддається небезпеці внаслідок застосування батьками неправомірних способів здійснення батьківських прав, неналежного їхнього поводження або злісного ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Під час розгляду справи не доведено умисності поведінки відповідача щодо злісного ухилення ним від виконання обов'язків щодо його дітей так само, як і факту негативного впливу відповідача на дітей.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у цьому випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому вважає за необхідне у позові відмовити повністю.
Оскільки у задоволенні позовних вимог суд відмовляє, вимоги позивачки про стягнення судових витрат на її користь задоволенню також не підлягають.
Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя В.В.Кузьменко