Номер провадження 22-ц/821/1787/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/8367/24 Категорія: 311020000 Кондрацька Н. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
23 жовтня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Архипенка Олександра Анатолійовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства Приватного акціонерного товариства «НАК «Надра України» «Центрукргеологія» про стягнення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків розрахунку по заробітній платі,-
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обгрунтовуючи йогог тим, що 14 жовтня 1991 року його прийняли геологом першої категорії до Черкаської геологорозвідувальної експедиції об'єднання Північ Укргеологія. У подальшому, організаційно-правова форма підприємства на яке позивач був прийнятий неодноразово змінювалась. У 1997 році правонаступником усіх прав та обов'язків позивач працював підприємство стало новоутворене Державне екологічне підприємство «Центрукргеологія». З 2019 правонаступником усіх прав та обов'язків попередніх підприємств стало Дочірнє підприємство ПрАТ «НАК «Надра України» «Центрукргеологія».
ОСОБА_1 безперервно працював на підприємстві відповідача на різних посадах з жовтня 1991 року до 18.08.2020, а в подальшому наказом №81-к від 18.08.2020 звільнений з роботи на підставі ст. 32 КЗпП України, у зв'язку із виходом на пенсію. Згідно з довідкою від 03.10.2024 року № 74/01, наданою відповідачем, станом на 18.08.2020 заборгованість із заробітної плати ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Центрукргеологія» перед позивачем становила 60078,07 грн. З часу звільнення відповідач частково сплатив на рахунок позивача заборгованість по заробітній платі, а саме: 21.09.2020 в сумі 1289,70 грн., 23.12.2020 в сумі 14100,00 грн., 24.12.2020 в сумі 1488,83 грн. та 27.04.2020 в сумі 15000,00 грн., а всього на загальну суму 31 878,53 грн. Отже станом на день подачу позову борг підприємства перед позивачем по заробітній платі складає 28199,54 грн.
Згідно з довідкою від 03.10.2024 року № 72/01 у позивача нарахування заробітної плати за липень і червень 2020 року (місяці, що передують місяцю звільнення) становлять у розмірі 1634,78 грн. та 2256,00 грн. відповідно, що становить менше мінімальної заробітної плати, гарантованої державою з 01.01.2020 по 31.08.2020 в сумі 4723,00 грн.
Посадовий оклад позивача, за виконану місячну норму годин, на день звільнення становив 7520,00 грн. Тобто сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 19.08.2020 по 31.10.2024) буде становити 379008,00 грн. Сума розрахована як 3008,00 грн. за період з 19.08.2020 по 31.08.2020 7520 : 30 днів х 12 (згідно п. 7 Постанови 100 з розрахунку виключається святковий день, а саме 24 серпня). За 4 місяці 2020 року, 2021, 2022, 2023 повні роки та 10 місяців 2024 року - 50 місяців х 7520 сума складає 379008,00 грн.
У зв'язку з тим, що з документів, наданих Дочірнім підприємством ПрАТ «НАК «Надра України» «Центрукргеологія», неможливо встановити за які конкретно місяці у вересні 2020 року, виплачена заборгованість із заробітної плати у сумі 1289,70 грн., у грудні 2020 - 14100,00 грн., та квітні 2021 року - 15000,00 грн. в довідці від 03.10.2024 року № 72/01 зазначені суми нарахованої заробітної плати, а відповідно до ст. 3 Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу, Позивачем розрахунок компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати проводиться з вересня 2020 року (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Станом на дату подання позову позивачу залишається невиплаченою заробітна плата в сумі 28199,54 грн.
Таким чином, позивачем розрахована компенсація у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати на загальну суму 19330,97 грн.
На підставі викладеного позивач просив суд:
- стягнути з Дочірнього підприємства «Центрукргеологія» НАК «Надра Укераїни» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 28 199,54 грн.;
- стягнути з Дочірнього підприємства «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.08.2020 по день ухвалення судового рішення у цій справі але не менше 379008,00 грн. (розрахунок проведений на час звернення із позовом до суду);
- стягнути з Дочірнього підприємства «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків розрахунку по заробітній платі за період з вересня 2020 по день ухвалення судового рішення у цій справі, але не менше 19330,97 грн. (розрахунок проведений на час звернення із позовом до суду);
- судові витрати у справі покласти на відповідача.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період у сумі 5000,00 грн., з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України, компенсацію втрати частини доходу в зв'язку з порушенням строків розрахунку по заробітній платі у сумі 3000,00 грн.
Закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Стягнуто з ДП «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на ОСОБА_1 користь судовий збір в розмірі 24,89 грн.
Стягнуто з ДП «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на користь держави судовий збір в розмірі 548,37 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що після звернення до суду 05.12.2024 відповідачем здійснена виплата заробітної плати у розмірі 28199,54 грн.
Наказом від 31.12.2020 № 138-К встановлений режим роботи з 04.01.2021-31.06.2021 один робочий день на місяць - 29.01.2021, 26.02.2021, 31.03.2021, наказом № 102-к від 30.09.2020 один робочий день на місяць - 30.10.2020, 30.11.2020, 31.12.2020, наказом № 58-к від 30.06.2020 один робочий день на місяць -31.07.2020, 31.08.2020, 30.09.2020, наказом № 36-к від 31.03.2020 один робочий день на місяць 30.04.2020, 29.05.2020, 30.06.2020, наказом № 23-к від 29.03.2021 один робочий день на місяць - останній робочий день місяця, наказом № 137-к від 28.12.2019 один робочий день на місяць 31.01.2020, 28.02.2020, 31.03.2020.
Зазначено, що оплата праці проводиться за фактично відпрацьований час (п.1.5. Наказів).
Крім того, суду надані табелі обліку використання робочого часу за червень 2020 року, липень 2020 року, з яких зазначені робочі дні позивача за указаний період.
У зв'язку з викладеним, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен вираховуватись з середньомісячного числа робочих днів у періоді - 1 робочий день. Отже, час затримки розрахунку за період з 14 грудня 2020 року по 14 серпня 2024 року становить 4 роки 3 міс 17 днів (51 місяць).
Суд визначив розрахунковий період - попередні повністю відпрацьовані місяці -червень та липень 2020 року (попередні повністю відпрацьовані місяці).
У Довідці № 76/01 від 03.10.2024 ДП ПрАТ «НК «Надра України» «Центрукргеологія» «Про підвищення посадового окладу ОСОБА_1 відповідно до штатних розписів та відповідних наказів до них» зазначається, що, згідно зі штатним розписом від 31.01.2020 та наказу № 11-к від 31.01.2020 (з 01.01.2020), посадовий оклад т.в.о. начальника партії становив 7520,00 грн. В останні два календарні місяці роботи позивача було 11 робочих дні - 6 р.д. у червні 2020 року (заробітна плата 2256,00 грн.) та 5 р.д. у липні 2020 року (заробітна плата 1634, 78 грн.).
Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 353,71 грн., а середній заробіток - 18039,21 грн.
Враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця, а також обставини періоду затримки виплати заборгованості по заробітній платі, що пов'язано з введенням на території України воєнного стану, а також того, що позивач протягом 4 років не вчиняв жодних дій щодо відновлення порушеного права, суд дійшов висновку про наявність підстав для пом'якшення відповідальності відповідача шляхом зменшення розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 5000,00 грн.
Встановлено, що сума компенсації з вересня 2020 року по листопад 2024 року становить 18329,70 грн. Однак, враховуючи, що позивач не виконував дії, направлені на поновлення порушених прав, тривалий час не звертався до суду або до роботодавця, чим виявив незацікавленість у відновленні своїх прав, що призвело до штучного збільшення сум, які підлягають до нарахування. Отже, враховуючи указане суд вважав за необхідне зменшити суму до 3000,00 грн.
У зв'язку зі сплатою відповідачем не виплаченої заробітної плати при звільненні під час судового розгляду справи, суд закрив провадження у справі в зазначеній частині вимог.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Архипенко О.А. оскаржив його в апеляційному порядку, вказавши, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, тому просив рішення скасувати в частині неповного стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом здійснено неправильний розрахунок середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідно до довідки Пенсійного фонду України форма ОК-5 у червні та липні 2020 року позивачу нараховано 4723,00 грн. за кожний місяць.
Керуючись п. 8 Постанови 100, а саме, що при нарахуванні виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період, відповідно сумарна сума нарахованої заробітної плати згідно довідки Пенсійного фонду України форма ОК-5 за червень-липень 2020 року (9446 грн.) ділиться на кількість відпрацьованих днів (11 днів за два місяці), відповідно видобувається середньоденна сума заробітної плати 858,73 грн.
Виходячи з норм тривалості щорічного робочого часу, за останні 5 років, середньомісячна кількість робочих днів становить 22 робочих дні.
Тобто середньомісячна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становитиме 18892,06 грн. (858,73 х 22). Якщо враховувати вищевказані обставини та норми Постанови 100 сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розрахована як 7556,82 грн. за період з 19.08.202 по 31.08.2020 - 18892,06 :30 днів х 12. За 4 місяці 2020 року, 2021, 2022, 2023 повні роки та 10 місяців 2024 року - 50 місяців х 18892,06 грн. сума складає 944603,00 грн.
Вказує, що позиція суду у оскаржуваному рішенні щодо зменшення суми компенсації частини доходу із 19330,97 грн. до 2819,95 грн. не ґрунтується на нормах діючого законодавства.
Крім того звернуто увагу, на неправомірне стягнення з позивача судового збору за позовну вимогу в частині компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків розрахунку по заробітній платі, оскільки такі виплати є складовою заробітної плати.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.
Відповідно до Довідки ДП ПрАТ «НАК «Надра України» «Центрукргеологія» № 80/01 від 03.10.2024 року, Південно-Українська геологічна експедиція Трест «Київгеологія» перейменована в Черкаську геологорозвідувальну експедицію Об'єднання «Північукргеологія» (наказ № 216 від 01.08.1979 року МінГеоУССР). З 07.08.1997 року на базі експедиції утворено Державне геологічне підприємство «Центрукргеологія» (наказ № 73 Держкомгеології від 07.08.1997 року). З 16.05.2001 року на базі Державного геологічного підприємства «Центрукргеологія» утворено Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України «Центрукргеологія» (наказ № 25 від 16.05.2001 року). З 04.11.2019 року перейменоване на Дочірнє підприємство ПрАТ «НАК «Надра країни» «Центрукргеологія» (наказ № 398 від 04.11.2019 року).
Відповідно до копії трудової книжки виданої на ім'я ОСОБА_1 , позивач 14.10.1991 перебував в трудових відносинах з Черкаську геологорозвідувальну експедицію Об'єднання «Північукргеологія».
Згідно з довідкою ДП ПАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Центрукргеологія» від 03.10.2024 № 76/01 вбачається, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 11-к від 31.01.2020 працював на посаді в.о. начальника партії з посадовим окладом 7520,00 грн.
Наказом № 81-к директора ДП ПАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» «Центрукргеологія» від 18.08.2020 «Про припинення трудового договору», ОСОБА_1 - виконуючого обов'язки начальника ПБМ, 18.08.2020 звільнено з роботи у зв'язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпП України). Крім того, вказаним наказом також передбачено виплату йому компенсації за 21 календарний день, зазначено, щодо виплати одноразової допомоги у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат та компенсації за 15 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.
Згідно з довідкою від 03.10.2024 заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.10.2024 становила 28199,54 грн.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Як установлено судами, позивачу при звільненні з 18 серпня 2020 року не було виплачено заробітну плату у сумі 60078,07 грн.
У подальшому відповідачем було частково сплачено дану заборгованість: 21.09.2020 року - 1289,70 грн.; 23.12.2020 року - 14100,00 грн.; 24.12.2020 року - 1488,83 грн.; 27.04.2021 року - 15000,00 грн.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 19 серпня 2020 року - 24 жовтня 2024 року.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму указаного підходу, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18 суд першої інстанції і вирішив цей спір.
Проте, колегія суддів зауважує, що указаний підхід до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період з 19 серпня 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 24 жовтня 2024 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Наказом від 31.12.2020 № 138-К встановлений режим роботи установи з 04.01.2021-31.06.2021 один робочий день на місяць - 29.01.2021, 26.02.2021, 31.03.2021, наказом № 102-к від 30.09.2020 один робочий день на місяць - 30.10.2020,30.11.2020,31.12.2020, наказом № 58-к від 30.06.2020 один робочий день на місяць - 31.07.2020, 31.08.2020, 30.09.2020, наказом № 36-к від 31.03.2020 один робочий день на місяць 30.04.2020, 29.05.2020, 30.06.2020, наказом № 23-к від 29.03.2021 один робочий день на місяць - останній робочий день місяця, наказом № 137-к від 28.12.2019 один робочий день на місяць 31.01.2020, 28.02.2020, 31.03.2020.
Зазначено, що оплата праці проводиться за фактично відпрацьований час (п.1.5. наказів).
Відповідно до табелів обліку використання робочого часу за червень 2020 року ОСОБА_1 відпрацьовано 6 робочих днів, за липень 2020 року - 5 робочих днів.
Незважаючи на наявність наказів, які регламентують одноденний робочий день, фактично позивач на роботі перебував 6 та 5 днів, які були штабельовані роботодавцем та за які йому було нараховано заробітну плату, що є визначальним для вирахування середньоденної заробітної плати.
Час затримки розрахунку становить за період з 19 серпня 2020 року по 24 жовтня 2024 року (дата звернення із даним позовом). Хоча фактично розрахунок проведено 05 грудня 2024 року, заяв про збільшення позовних вимог позивач не подавав.
В останні два календарні місяці роботи позивача було 11 робочих днів - 6 р.д. у червні 2020 року (заробітна плата 2256 грн.) та 5 р.д. у липні 2020 року (заробітна плата 1634, 78 грн.)
Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 353,71 грн. (2256+1634,78)/11 днів).
Періоди за які підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно розділити на два умовні періоди, а саме з 19.08.2020 року по 18.07.2022 року (1 рік 11 місяців та 1 день), а також період з 19.07.2022 року по 24.10.2024 року (6 місяців до звернення).
При здійсненні розрахунку береться до уваги графік роботи підприємства, в якому визначено одноденний робочий місяць.
За перший період розмір середнього заробітку при звільненні становить 7074,20 грн. (353,71 грн. х 1 д. х 20 міс.).
За другий період розмір середнього заробітку при звільненні становить 2122,26 грн. (353,71 грн. х 1 д. х 6 міс.).
Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку становить 9196,46 грн.
Статтею 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Враховуючи, що у періоді за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні були чинні різні редакції статті 117 КЗпП України, то визначаючи суму компенсації за період з 19.08.2020 року по 18.07.2022 року, колегія суддів бере до уваги наступне.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначеністаттею 116 КЗпП України.
За таких обставин, суд має право, а не зобов'язаний, за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
Колегія суддів звертає увагу на правильність висновків суду, що позивач не надав доказів звернення до роботодавця із вимогою про здійснення з ним повного розрахунку, що свідчить про не вчинення ним активних дій протягом чотирьох років для відновлення порушеного права. При цьому судом не встановлено, що позивач не знав про наявність в нього такого права, а також що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право. Однак, колегія суддів, визначаючи суму до стягнення за період з 19.08.2020 року по 18.07.2022 року вважає, що відсутній істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, тому вважає за необхідне стягнути вказану суму у повному розмірі (7074,20 грн.).
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 24.10.2024 року слід стягнути у визначеному відповідно до закону розмірі 2122,26 грн.
Отже, загальний розмір середнього заробітку, який підлягає до стягнення становить 9196,46 грн., що на переконання суду відповідатиме вимогам справедливості, розумності та пропорційності, а також визначений відповідно до вимог закону та графіку роботи підприємства.
Щодо долученої позивачем до апеляційної скарги довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5, в якій міститься інформація про нарахування здійсненні у червні та липні 2020 року на суми 4723,00 грн., то колегія суддів, оцінюючи вказаний доказ, враховує вимоги частини 3 статті 367 ЦПК України.
У відповідності до даної норми докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Жодних мотивів неможливості подання зазначеної довідки до суду першої інстанції, позивачем наведено не було, а тому розрахунок здійснено судом апеляційної інстанції на підставі даних, які містяться в матеріалах справи.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати
Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтями 33, 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п'ятою статті 95 КЗпП України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабміну Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з Порядком № 159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Тобто, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Дія норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 18 липня 2023 року у справі № 200/10663/21.
Оскільки ОСОБА_1 не було вчасно виплачено заробітну плату, то наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», тому з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів за період з 19.08.2020 року до 24.10.2024 року в розмірі 18329,70 грн.
На переконання колегії суддів наведений відповідачем розрахунок є вірним та такий, що відповідає вимогам норм чинного законодавства.
Вказані кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати, стосується заробітної плати позивача.
З огляду на те, що ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги, колегія суддів не вбачає підстав для їх зменшення.
Щодо судового збору стягнутого судом першої інстанції з позивача за вимогу про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати
Як на підставу звільнення від сплати судового збору позивач посилався на пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 зазначеного Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Предметом цього спору, зокрема, є нарахування та виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці». Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати, стосується заробітної плати позивача.
Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 березня 2023 року у справі № 464/2834/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 08 березня 2024 року у справі № 560/11906/23.
Отже, позивач в цій справі звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд першої інстанції не урахував правовий статус позивача та суть його спірних правовідносин, зокрема, що вони стосуються нарахування та виплати заробітної плати позивача, що в силу Закону України «Про судовий збір» надає йому можливість звернутись за захистом своїх права без сплати судового збору.
Тому судовий збір сплачений позивачем до суду першої інстанції за вказану вимогу підлягає поверненню з державного бюджету України у розмірі 968,96 грн.
Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволені судом на 2,43%, а тому на його користь підлягає стягненню з відповідача судовий збір у розмірі 73,57 грн. за подання позовної заяви та 110,36 грн. за подання апеляційної скарги.
Крім того, ОСОБА_1 слід повернути сплачений судовий збір за вимогу про компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 196,00 грн.
При цьому, оскільки вимоги позивача щодо вказаної частини позову задоволені частково на 94,82 % з відповідача на рахунок держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 918,77 грн. за подання позовної заяви та 1378,16 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 2296,93 грн.
Отже, колегія суддів доходить висновку про зміну судового рішення в частині стягнутих сум та судового збору.
На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 376 ЦПК України, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у зв'язку з наведеними у даній постанові мотивами.
Керуючись ст.ст. 35, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Архипенка Олександра Анатолійовича - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2025 року - змінити у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків розрахунку по заробітній платі, стягнувши з Дочірнього підприємства «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період у сумі 9196,46 грн., з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України, компенсацію втрати частини доходу в зв'язку з порушенням строків розрахунку по заробітній платі у сумі 18329,70 грн.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на користь держави судовий збір у розмірі 2296,93 грн.
Стягнути з Дочірнього підприємства «Центрукргеологія» НАК «Надра України» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 183, 93 грн.
Повернути ОСОБА_1 судовий збір з Державного бюджету України у сумі 968,96 грн. за подання позовної заяви до суду першої інстанції та у сумі 196 грн. - за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Судді: