Номер провадження 22-ц/821/1713/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №691/861/24 Категорія: 310000000 Савенко О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
23 жовтня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу адвоката Євтушенка Миколи Павловича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 14 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Органу опіки і піклування Селищенської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення місця проживання дитини,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування поданого позову зазначав, що 02 вересня 2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований у Корсунь-Шевченківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області та зроблено актовий запис №82.
В шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 виданим Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 12 жовтня 2018 року.
Спільне життя між ними не склалося, тому рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 04 жовтня 2022 року шлюб було розірвано.
Їх дочка проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 і є вихованкою Селищенського ліцею Селищенської сільської ради Черкаської області в старшій дошкільній групі. Він не має наміру перешкоджати відповідачу в здійсненні її прав та обов'язків щодо дитини і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлена піклування матері. Житловими умовами він та дитина забезпечені повністю.
Він любить свою дочку і має змогу забезпечити її всім необхідним для розвитку. У нього нормований робочий день, має власний бізнес. займається сільськогосподарським виробництвом, є фізичною особою підприємцем. Він постійно слідкує за станом здоров'я дочки, її розвитком, піклується про неї, має з нею психологічний контакт, прив'язаність один до одного. Має час відвозити дитину до садочка та в майбутньому до школи, займатися з нею вечорами, гуляти.
Має стабільний дохід і можливість у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
На підставі викладеного позивач просив суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 14 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 визначено згідно з рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 04 жовтня 2022 року за згодою її батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 після розірвання шлюбу саме з матір'ю. Такий факт не оспорювався жодним з учасників справи, рішення суду набрало законної сили. Тобто правових підстав визначати повторно місце проживання неповнолітньої дитини не встановлено, а позовні вимоги про зміну місця проживання на вирішення суду не заявлені. Відповідач ОСОБА_2 , як мати, стосовно виховання неповнолітньої дитини пояснила, що має велике бажання брати участь у вихованні і утриманні дитини, спірні питання не виникають з цього приводу, але не згідна із змістом доказів позивача, про те, що вона не приймає участі у вихованні дитини. Заперечила зміст інформації у довідці дошкільного навчального заклалу, що не відвідує свята, чого і не зміг спростувати позивач, та що і викликало додаткову увагу зі сторони суду.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно неповнолітньої дитини для вирішення вдруге питання про визначення місця проживання дитини, а не зміну місця проживання дитини, є свідомим нехтуванням нею своїми материнськими обов'язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо неї, тощо.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вказує, що рішення у даній справі ніяким чином не впливає на відстрочку позивача від призову на військову службу, так як відповідач не позбавлена батьківських прав та відсутні інші обставини вказані у п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач не є батьком одинаком та не самостійно виховує та утримує дитину.
Суд першої інстанції не дослідив, як відмова у задоволенні позову вплине на дитину, на можливість реалізації прав батька та дитини, щодо отримання медичного обслуговування дитини, забезпечення програми індивідуального розвитку дитини, освіти, влаштування до закладів пов'язаних з розвитком додаткових здібностей дитини, спортивних секцій та інші соціальні права, хоча суд й визнав по суті, що дитина проживає з батьком, однак не забезпечив юридичне встановлення місця проживання дитини, що є не законним, а обґрунтував рішення виключно припущенням щодо можливих дій позивача, щодо використання рішення суду для надання відстрочки від призову на військову службу, що взагалі не відповідає п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», фактично вийшов за межі позовних вимог, не законно залучив до справи ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно, без клопотання сторін у справі.
Мати дитини чітко визнала позов у підготовчому судовому засіданні, а орган опіки та піклування підтримав його, тому відмова суду суперечить закону.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представника ОСОБА_1 адвоката Євтушенка М.П., перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.
Згідно зі свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , виданого Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 12 жовтня 2018 року, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , записані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.7).
Позивач і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який, згідно рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 04 жовтня 2022 року, розірвати (а.с.8-9).
Рішення суду набрало законної сили 03 листопада 2022 року (а.с.8-9).
При ухваленні рішення, суд, у відповідності до ст.109 СК України при розірванні шлюбу, місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 визначив після розірвання шлюбу з матір'ю - позивачем ОСОБА_4 (а.с.8-9).
Місце проживання ОСОБА_1 та дитини ОСОБА_3 підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 18 квітня 2024 року №180 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.10).
У довідці № 76 від 11 квітня 2024 року зазначено, що ОСОБА_3 є вихованкою закладу дошкільної освіти «Веселка» Селищенського ліцею Селищенської сільської ради Черкаської області в старшій дошкільній групі. Вихованням доньки займається батько, а мати контакту із закладом дошкільної освіти не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вихователями та вчителями не спілкується, батьківські збори та свята не відвідує (а.с.11).
Згідно з Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 27 травня 2024 року за зверненням ОСОБА_1 , слід вбачати, що позивач і його неповнолітня дитина фактично проживають за адресою АДРЕСА_1 і для дитини створені належні умови для проживання і відпочинку та розвитку, що слід врахувати з метою визначення місця проживання дитини з батьком (а.с.12).
Зі змісту довідки від 23 лютого 2023 року №30 Селищенської сільської ради вбачається, що ОСОБА_1 і дочка ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.14, 16, 17).
У консультаційному висновку спеціаліста КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» від 30 січня 2024 року зазначено - ОСОБА_3 встановлено відповідний діагноз з рекомендацією до лікування у виді психологічної корекції (а.с.15).
Із Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с.18).
В Індивідуальній програмі на 2024-2025 роки вихованці дошкільного закладу ОСОБА_3 вказано на розвиток індивідуальних особливостей з використанням психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг (а.с.19-36).
У висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи від 12 березня 2024 року стосовно ОСОБА_3 вказано про умови виховання в сім'ї яка є неповною, проживання з батьком, з дідусем і бабусею, задовільні відносини як членами сім'ї (а.с.38-39).
За змістом виписного епікризу з історії хвороби №6435 ОСОБА_2 , то знаходилася в період з 29.08.2023 року по 15.09.2023 року на лікуванні стаціонарно в ендокринологічному відділенні (а.с.41).
В копії рішення виконавчого комітету Селищенської сільської ради від 03 жовтня 2024 року №59-10 «Про затвердження висновку про визначення місця проживання малолітньої дитини» відображено про затвердження висновку органу опіки і піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (а.с.89).
У Висновку Органу опіки і піклування виконавчого комітету Селищенської сільської ради про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком ОСОБА_1 , рекомендовано за доцільним визначити місце проживання дитини з батьком (а.с.90).
Із Витягу Резерв + стосовно ОСОБА_1 встановлено про перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_7 ) з постановою ВЛК придатний (а.с.92).
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України “Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України “Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі “М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною;по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ “Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
Як установлено судом першої інстанції з пояснень матері дитини ОСОБА_2 , стосовно виховання неповнолітньої дитини, вона має велике бажання брати участь у вихованні і утриманні дитини, спірні питання не виникають з цього приводу, але не згідна із змістом доказів позивача, про те, що не приймає участі у вихованні дитини, заперечила зміст інформації у довідці дошкільного навчального заклалу, що не відвідує свята.
Таким чином у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала та згідна, щоб дочка ОСОБА_8 проживала з батьком ОСОБА_1 .
Вказані обставини не заперечуються і позивачем у поданій апеляційній скарзі.
Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити наступне.
У рішенні Городищенського районного суду Чекраської області від 04 жовтня 2022 року у справі № 691/695/22 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зазначено, що: «у відповідності до ст. 109 СК України при розірванні шлюбу. Суд визначає місце проживання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю, позивачем у справі, беручи до уваги обставини, що малолітня дитина на час розгляду справи, проживає біля неї, таке рішення між батьками, як сторонами у справі прийнято за попередньою домовленістю, буде в інтересах дитини». Вказівка у рішенні про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з відповідачем не свідчить про досягнення домовленості між сторонами про визначення місця проживання дитини та неможливість звернення до суду із позовом про визначення місця проживання дитини у разі наявності відповідного спору між батьками дитини.
Далі колегія суддів зауважує, що з аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, що визначено ч. 1 ст. 160 СК України. І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, як визначено ч. 1 ст. 161 СК України.
При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, бажання дитини, стать, вік дитини, матеріальне забезпечення батьків, їх працевлаштування та інші обставини, що мають істотне значення.
Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у вихованні дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.
При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
У цій справі, що переглядається, встановлено, спір щодо місця проживання дитини ОСОБА_3 , ініційований батьком дитини - ОСОБА_1 . Дитина, як вбачається з матеріалів справи, і так фактично проживає з батьком, мати дитини - ОСОБА_2 не вимагає зміни місця проживання дитини.
Вказане підтверджується також і висновком органу опіки, який не зазначає про наявність спору між батьками щодо місця проживання дитини, і позицією у процесі самої відповідачки - матері дитини, яка, позов визнала та не заперечувала визначення місця проживання дитини разом з позивачем.
Встановлено, мати дитини ОСОБА_2 не вимагає змінити місце проживання дитини, не порушує в судовому порядку питання про відібрання дитини у позивача у зв'язку з наявністю судового рішення у справі №691/695/22 про розірвання шлюбу в якому визначено місце проживання дитини разом з матір'ю. При вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини відповідачка не заперечувала, що дитина фактично проживає з батьком та не заперечувала проти подальшого проживання малолітньої доньки разом із батьком.
Враховуючи викладене, за встановлених обставин у справі, відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з цим позовом про визначення місця проживання дитини, між батьками дійсно виник спір щодо місця її проживання.
Колегія суддів звертає увагу, що фактично цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24) зазначено, що «суди врахували, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини. Крім того, згідно з висновком від 23 лютого 2024 року № 02-1-15/870 орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області також вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3, разом із батьком. Верховний Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною. З урахуванням наведеного, суди правильно керувалися тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі».
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24), від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23 (провадження № 61-13363св24), від 10 липня 2024 року у справі №127/16211/23, від 10 квітня 2025 року у справі №189/1176/24.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідачка - мати дитини не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання дитини, яка проживає разом із батьком, що свідчить про її згоду щодо місця проживання дитини.
Доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог в частині наявності підстав для визначення місця проживання дитини з батьком у судовому порядку не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Аргументи апеляційної скарги в частині того, що суд безпідставно пов'язував заявлений позов з можливістю уникнути призову на військову службу або отримати відстрочку від неї, на правильність висновків суду по суті спору не впливають. Як не впливає на їх правильність і залучення до участі у справі третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели, або могли призвести, до неправильного вирішення справи.
Оскільки судове рішення підлягає залишенню без змін, тому судом апеляційної інстанції перерозподіл судових витрат в порядку статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 35, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Євтушенка Миколи Павловича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 14 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 жовтня 2025 року.
Судді: