Справа № 165/3789/25
Провадження №1-кс/165/907/25
27 жовтня 2025 року м. Нововолинськ
Слідчий суддя Нововолинського міського суду Волинської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Нововолинську клопотання прокурора у кримінальному провадженні -начальника Нововолинського відділу Володимирської окружної прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025030520000648 від 22.10.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 382 КК України, -
встановив:
Прокурор звернувся з вказаним клопотанням до слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області, посилаючись на те, що 22 жовтня 2025 близько 10:00 год. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував транспортним засобом марки «Fiat» моделі «Doblo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , чим не виконав рішення суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом.
22 жовтня 2025 року слідчим відділенням ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області відомості про вказане кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР за № 12025030520000648 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.
З метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення вказаного кримінального правопорушення, 22.10.2025 року в період часу з 10.50 год до 11.10 год. на ділянці поблизу зупинки громадського транспорту «М'ясокомбінат» по вул. Луцькій у м. Нововолинськ Володимирського району Волинської області проведений огляд місця події, під час якого оглянутий та вилучений транспортний засіб темно-сірого кольору, марки «Fiat» моделі «Doblo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який в подальшому переданий для зберігання на спеціальному майданчику тимчасово вилучених транспортних засобів ГУНП у Волинській області, що розташований у с. Іваничі, Володимирського району Волинської області по вул. Перемоги.
22 жовтня 2025 року вищевказаний автомобіль постановою слідчого СВ ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_5 визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні та переданий для подальшого зберігання на спеціальному майданчику тимчасово вилучених транспортних засобів ГУНП у Волинській області, оскільки він має значення речового доказу та з ним в ході досудового розслідування планується проведення ряду слідчих дій.
Прокурор просив задоволити клопотання та накласти арешт тимчасово на вищевказане вилучене майно з метою збереження речового доказу, запобігання можливості його відчуження та знищення,посилаючись на те, що згідно ч. 7 ст. 237 КПК України, вилучений автомобіль темно-сірого кольору марки «Fiat» моделі «Doblo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , вважається тимчасово вилученим майном та є всі підстави стверджувати, що вилучений автомобіль підпадає під критерії, зазначені у ч. 2 ст. 167 КПК України, а саме є знаряддям вчинення злочину, а отже, відповідно до статті 98 КПК України, відноситься до речових доказів
Прокурор та слідчий у судове засідання не з'явилися, слідчий подала заяву про розгляд клопотання за її відсутністю, у вирішенні питання щодо накладення арешту на майно поклалася на розсуд суду.
Особа, в користуванні якої перебував вказаний автомобіль, гр. ОСОБА_4 та власник майна ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду клопотання прокурора, в судове засідання не з'явилися. Власник майна - ОСОБА_6 залучили до участі у справі представника - адвоката ОСОБА_7 , який в судове засідання не з'явився, просив проводити розгляд клопотання за його відсутності та надав письмові заперечення щодо клопотання прокурора про арешт майна, вважав його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України не здійснювалось, у зв'язку із неприбуттям в судове засідання осіб, які беруть участь у розгляді вказаного вище клопотання.
Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, а також ознайомившись із запереченнями та долученими до нього документами, наданими представником власника майна, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора про арешт майна не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Арешт майна, відповідно до ст. 131 КПК України, є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно із ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України (накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З матеріалів, долучених до клопотання слідчого, вбачається що відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР 22.10.2025 за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 382 КК України. Крім того, 22 жовтня 2025 в період часу з 10.50 год до 11.10 год. на ділянці поблизу зупинки громадського транспорту «М'ясокомбінат» по вул. Луцькій у м. Нововолинськ Володимирського району Волинської області слідчим проведений огляд місця події, під час якого зафіксовані обставини вчинення кримінального правопорушення, оглянутий та вилучений транспортний засіб темно-сірого кольору марки «Fiat» моделі «Doblo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який в подальшому, поміщений для зберігання на спецмайданчик тимчасово вилучених транспортних засобів ГУНП у Волинській області, що розташований в с. Іваничі Володимирського району Волинської області по вулиці Перемоги. В цей же день вилучений автомобіль постановою слідчого визнаний речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні.
Частиною першою статті 382 КК України, встановлено відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. Основним безпосереднім об'єктом вказаного кримінального правопорушення є інтереси правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення. Додатковий безпосередній об'єкт кримінального правопорушення становлять конституційні права та основні свободи і законні інтереси людини та юридичних осіб, авторитет судових і правоохоронних органів, а також міжнародний авторитет держави.
Отже, предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, є судовий акт (вирок, рішення, ухвала чи постанова, що набрали законної сили), який було прийнято в установленому законом порядку суддею (суддями) суду загальної юрисдикції або Конституційного Суду України.
Разом з тим, до матеріалів клопотання не долучена копія постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_4 , якою останній був позбавлений права керування транспортними засобами; з витягу з ЄРДР також не вбачається за фактом невиконання якого саме рішення суду (коли та ким було винесено це рішення, період його дії) було зареєстроване повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, що позбавляє слідчого суддю можливості встановити обставини щодо наявності правових підстав та доцільності вилучення у користувача майна, на яке прокурор просить тимчасово, до скасування у встановленому порядку, накласти арешт з метою запобігання можливості його відчуження чи знищення, як речового доказу у кримінальному провадженні.
У вказаному кримінальному провадженні, відповідно до долучених копій документів, підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, не оголошена жодній особі.
Крім того, ініціатором клопотання та слідчим не доведено існування ризиків, наведених у клопотанні, стосовно можливості відчуження, знищення транспортного засобу і наслідки настання таких для досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за ст. 382 КК України.
Слідчим у поданій ним постанові про визнання речовим доказом, а також у клопотанні не було жодним чином обґрунтовано, яке доказове значення для справи може мати вилучений транспортний засіб та яким критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, він відповідає.
У клопотанні взагалі неаргументована необхідність позбавлення власника вилученого майна, яким є гр. ОСОБА_6 , права володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном, та не наведено доказів на підтвердження того, що інтереси досудового розслідування допускають саме такий ступінь втручання у гарантоване Конституцією України право приватної власності третьої особи.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано (рішення у справі «Літтоу та інші проти Сполученого Королівства»). Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску, Трегубенко проти України»). Судам належить з'ясувати, чи дотримано справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян (рішення у справах «Ісмаїлов проти Росії», «Бакланов проти Російської Федерації»).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
З урахуванням вищевикладеного, слідчий суддя дійшов переконання, що розумність та співрозмірність обмеження права власності, у випадку застосування арешту майна, не відповідатимуть завданням кримінального провадження, а застосування арешту транспортного засобу із позбавленням власника можливості володіти, розпоряджатися та відчужувати належне йому майно, може завдати суттєвих збитків власнику майна та створити сприятливі умови для про порушення вимог статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції з захисту прав людини.
Зважаючи, що органом досудового розслідування не доведено наявність підстав для накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки повідомлення про підозру у вказаному провадженні будь-яким особам не вручено; не доведено, що вилучений транспортний засіб має доказове значення у кримінальному провадженні щодо невиконання рішення суду у частині позбавлення права керування транспортними засобами, а відтак наявність критеріїв, визначених ч. 2 ст. 170 КПК України; не доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та накладення тимчасового арешту на майно.
Згідно з ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна з метою недопущення порушення права власності особи на володіння належним майном.
Враховуючи зазначене, керуючись ст. 131, 132, 170-175, 372 КПК України, слідчий суддя, -
постановив:
У задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні - начальника Нововолинського відділу Володимирської окружної прокуратури ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025030520000648 від 22.10.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а саме: автомобіль марки «Fiat» моделі «Doblo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_6 та перебував у користуванні ОСОБА_4 -відмовити.
Майно, вилучене в ході огляду місця події - автомобіль марки «Fiat» моделі «Doblo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , негайно повернути власнику.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1