Іменем України
27 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1772/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
08.09.2025 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо не проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачені за вказаний період: грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки, одноразову грошову допомогу при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його з 14.07.2025 звільнено зі служби цивільного захисту наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 25.06.2025 № 570 (по особовому складу цивільного захисту) та виключено з кадрів ДСНС України наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 14.07.2025 № 224-НК.
Протягом 2019 - 2025 років при розрахунку розміру грошового забезпечення позивача посадовий оклад та оклад за військовим звання та, відповідно, додаткові види грошового забезпечення та премія були обчисленні шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Позивач зазначає, що відповідач у порушення вимог законодавства в спірний період обраховував розмір його посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, що призвело до отримання грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та премії у меншому розмірі.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
01.10.2025 відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого послався на те, що ОСОБА_1 14 липня 2025 року звільнено зі служби цивільного захисту наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 25 червня 2025 року № 570 (по особовому складу цивільного захисту) та виключено з кадрів ДСНС України наказом ГУ ДСНС у Луганській області від 14 липня 2025 року № 224-НК (по особовому складу).
На момент набрання чинності ПКМУ № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 ПКМУ № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Проте з 29 січня 2020 року п. 6 Постанови № 103 (яким п. 4 ПКМУ № 704 викладено у новій редакції) втратив чинність у зв'язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Позивачу у зазначений період (з 29.01.2020 до 20.05.2023) повністю відповідали чинним на той час постановам та розпорядженням Кабінету Міністрів України, які встановлювали конкретні розміри окладів, а не механізм їх динамічного множення на прожитковий мінімум. Велика Палата Верховного Суду та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово у своїх постановах (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 810/3745/16, а також численні постанови КАС ВС у подібних справах) чітко вказували на те, що: розмір грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб є дискрецією Кабінету Міністрів України. Суди не мають права втручатися у формування розмірів складових грошового забезпечення чи зобов'язувати Уряд змінювати їх розміри.
Посилання на прожитковий мінімум як базову величину для щорічного автоматичного перерахунку окладів є безпідставним, якщо відповідний механізм не передбачений окремим нормативним актом Уряду. Посилання на п. 4 ПКМУ № 704 та додатки 1, 12, 13, 14 стосується порядку формування нових окладів на момент прийняття Постанови, а не їх подальшої щорічної динамічної зміни.
Таким чином, вимоги позивача ґрунтуються на невірному тлумаченні та застосуванні норм ПКМУ № 704. Жоден нормативний акт не містить положень, які б зобов'язували або дозволяли щорічно перераховувати посадові оклади чи оклади за спеціальним званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року. Головне управління діяло та діє виключно в межах повноважень, наданих йому законодавством, і здійснює нарахування грошового забезпечення відповідно до чинних, конкретно встановлених Урядом розмірів окладів. Будь-який інший підхід до розрахунку є неправомірним та виходить за межі компетенції Головного управління.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив службу в ДСНС України з 15 червня 2016 року (наказ ДСНС України від 15.06.2016 № 314 о/с ЦЗ про прийняття на службу) до 14 липня 2025 року (наказ ДСНС України від 25.06.2025 № 570 о/с ЦЗ про звільнення із служби, наказ ГУ ДСНС України у Луганській області від 14.07.2025 № 224 о/с про виключення з кадрів ДСНС України), що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, витягами з наказів ДСНС України та архівною довідкою ГУ ДСНС України у Луганській області від 19.09.2025 № 153-ДВ/57.
З довідок про розмір та склад грошового забезпечення за спірний період слідує, що обчислення грошового забезпечення позивача проводилось із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Зазначена обставина також не заперечується відповідачем.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частин першої, другої статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 № 623 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388 (далі - Інструкція № 623), грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Абзацом першим пункту 9 розділу І Інструкції № 623 визначено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу за місцем їх постійної служби.
Згідно із абзацом першим пункту 13 розділу І Інструкції № 623 грошове забезпечення, що належить особам рядового і начальницького складу і своєчасно їм не виплачено або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, упродовж якого особи рядового і начальницького складу мали право на нього.
Індексація грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених чинним законодавством України (пункт 14 розділу І Інструкції № 623).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 розділу ІІ Інструкції № 623 посадові оклади особам рядового і начальницького складу виплачуються за займаними посадами відповідно до тарифних розрядів, передбачених у штаті органу управління (підрозділу).
Пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції № 623 визначено особам рядового і начальницького складу органів управління (підрозділів) виплачуються оклади за присвоєними їм спеціальними званнями рядового і начальницького складу в розмірі, визначеному у додатку 14 до постанови № 704.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу виплачується надбавка за вислугу років у таких розмірах посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; 25 років і більше - 50 відсотків.
Згідно з пунктом 1 розділу V Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 50 відсотків посадового окладу, окладу за спеціальним званням з урахуванням надбавки за вислугу років.
У пункті 1 розділу ХІ Інструкції № 623 визначено, що особам начальницького складу, які проходять службу в умовах режимних обмежень, установлюється надбавка за службу в умовах режимних обмежень залежно від ступеня секретної інформації в таких розмірах від посадового окладу: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «особливої важливості»,- 20 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «цілком таємно»,- 15 відсотків; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «таємно»,- 10 відсотків.
Згідно з пунктом 1 розділу ХІІІ Інструкції № 623 особам начальницького складу, які мають кваліфікаційну категорію, присвоєну в установленому порядку, займають посади медичного та фармацевтичного персоналу за спеціальністю, за якою може бути присвоєна кваліфікаційна категорія, виплачується надбавка за кваліфікаційну категорію в таких розмірах посадового окладу: друга - 3 відсотки; перша - 5 відсотків; вища - 7 відсотків.
Відповідно до пункту 1 розділу ХVІ Інструкція № 623 керівники органів управління (підрозділів) мають право в межах фонду преміювання та економії грошового забезпечення здійснювати преміювання осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби.
Преміювання осіб рядового і начальницького складу здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі, визначеному наказом ДСНС на відповідний рік, але не менше 10 відсотків фонду посадових окладів.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 1 розділу ХХVІІ Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органу управління (підрозділу), виплата грошового забезпечення проводиться: тим, хто обіймав на день звільнення посади,- до дня здавання справ включно, при цьому на здавання справ надається не більше 10 днів із дня отримання органом управління (підрозділом) наказу про звільнення.
У рік звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних відпусток у минулі роки (пункт 3 розділу ХХVІІ Інструкції № 623).
Згідно із абзацом першим пункту 6 розділу ХХVІІ Інструкції № 623 при виплаті грошової компенсації за невикористані в році звільнення щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних основних відпусток у минулі роки, до розрахунку береться грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення зі служби цивільного захисту.
У пункті 8 розділу ХХVІІ Інструкції № 623 визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівником відповідного органу управління (підрозділу), за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до абзаців першого-другого пункту 12 розділу ХХVІІ Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються: для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені,- оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення.
Особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника (начальника) органу управління (підрозділу) в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу управління (підрозділу), один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу ХХІХ Інструкції № 623).
Особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення (пункт 1 розділу ХХХ Інструкції № 623).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 Постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
З 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом другим якої, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (пункт 2 цієї Постанови) та викладено абзац перший цього пункту в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 (20 травня 2023 року) Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі № 814/396/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 810/3687/16, від 20 серпня 2019 року у справі № 817/368/16, від 10 вересня 2019 року у справі № 826/3785/16, від 20 травня 2020 року у справі № 817/57/17.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
За вказаних обставин, пункт 2 Постанови № 481, в частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, втратив чинність з 18 червня 2025 року.
Отже з наведеного вище слідує, що в період з 29 січня 2020 року до 19 травня 2023 року, а також з 18 червня 2025 року включно розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
У період з 20 травня 2023 року до 17 червня 2025 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1762 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Також суд зважає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про державний бюджет України на 2025 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022, 2023, 2025 роки відповідно, не містять.
Тобто положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно із правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18 та від 10 березня 2020 у справі № 160/1088/19).
Отже з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що в період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року та з 18 червня 2025 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Держаний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Судом з матеріалів справи установлено, що під час проходження позивачем служби цивільного захисту в ГУДСНС України у Луганській області у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахунок та виплата розміру грошового забезпечення позивача здійснювалася відповідачем відповідно до положень Постанови № 704, в редакції Постанови № 103.
Суд зауважує, що оскільки в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно діяла первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення за цей період є беззаперечним.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну для працездатних осіб - 2684 гривні.
Щодо установлення у статтях 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до положень Закону України від 15.07.1999 № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у цьому Законі є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Водночас, Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, зокрема розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні.
Таким чином, законодавцем фактично розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 966-XIV, а положення Законів України «Про державний бюджет на 2021, 2022, 2023 рік» вважати загальними нормами.
Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивачу безпідставно в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року не здійснено нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року.
Оскільки за вищенаведеними положеннями Інструкції № 623 визначено, що щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення визначаються в залежності від розміру посадового окладу, суд вважає, що їх нарахування та виплата у спірному періоді також мали здійснюватися з розміру посадового окладу, розрахованого з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року.
При цьому, суд зауважує, що, як вже вище вказано, з 20 травня 2023 року до 17 червня 2025 року пункт 4 Постанови № 704 діяв в редакції Постанови № 481.
Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище Рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Отже суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, тобто до правовідносин, що виникли до набрання чинності Постановою № 481, положення цієї Постанови є незастосовними.
Підсумовуючи вище викладене, зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення в період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Судом установлено, що відповідачем виплачувалась позивачу грошова допомога для оздоровлення у лютому 2020 року у розмірі 33661,50 грн, в березні 2021 року у розмірі 36523,60 грн, в червні 2022 року у розмірі 38778,60 грн, в березні 2023 року в розмірі 59281,60 грн та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у грудні 2020 року у розмірі 24808,84 грн, у липні 2021 року у розмірі 36523,60 грн, у листопаді 2022 року в розмірі 43288,60 грн. Тому позовні вимоги належать до задоволення в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 роки.
З довідки про розмір та склад грошового забезпечення позивача за 2023 рік слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань в період з 01.01.2023 по 20.05.2023 не нараховувалась та не виплачувалась, тому в задоволенні в цій частині вимог слід відмовити.
Також з довідок про розмір та склад грошового забезпечення позивача за 2020-2023 роки слідує, що у спірний період позивачеві нараховувалась та виплачувалась щомісячна премія. Тому позовні вимоги належать до задоволення в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок нарахованих та виплачених у 2021, 2022 та 2023 роках премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що з вище наведених положень Інструкції № 623 слідує, що нарахування компенсації за невикористані дні, як основної, так і додаткової відпусток здійснюються виходячи з грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення зі служби цивільного захисту; одноразової грошової допомоги при звільненні - виходячи з місячного грошового забезпечення, до якого включаються: оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення. Тобто їх нарахування залежить від дати їх нарахування та редакції Постанови № 704 на таку дату.
З матеріалів справи судом встановлено, що нарахування та виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпусток здійснені у липні 2025 року, тобто виходячи з розміру грошового забезпечення, обрахованого у відповідності до вимог Постанови № 704 в редакції, коли пункт 2 Постанови № 481 вже втратив чинність. Тому суд дійшов висновку про задоволення вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині компенсації позивачу суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
Таким чином, виплата перерахованого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року має бути проведена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Щодо обраного позивачем способу захисту його порушених прав, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, керуючись положеннями частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги з виходом за межі позовних вимог та коригуванням обраного позивачем способу захисту порушеного права, шляхом:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, та 2022 роки, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, та 2022 роки, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення суду.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (місцезнаходження: 93406, Луганська область, місто Сіверськодонецьк, вулиця Богдана Ліщини, будинок 29, код ЄДРПОУ 38617137) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, та 2022 роки, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок складових грошового забезпечення та премій, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та/або окладу за військове звання, з 29.01.2020 по 19.05.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, та 2022 роки, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун