Іменем України
27 жовтня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/30313/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни Головного управління Національної гвардії України, оформлене протоколом № 8 від 10.06.2021; зобов'язати Головне управління Національної гвардії України (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9-А) в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з квітня 2013 року по квітень 2015 року. Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.12.2015 № 270, у період з 01.06.2014 по 27.06.2014 особовий склад військової частини № НОМЕР_2 залучався для виконання завдань, визначених законом «Про боротьбу з тероризмом», та брав участь в обороні військового містечка в/ч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), Донецького казенного заводу хімічних виробів: стрілець 2 відділення І взводу 2 стрілецької роти старший солдат ОСОБА_1 .
22.04.2021 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_3 з метою отримання копій документів для подачі заяви на отримання статусу учасника бойових дій. Проте відповідач відмовив у наданні статусу учасника бойових дій та надіслав витяг з протоколу № 8 засідання комісії від 10.06.2021.
Позивач не погоджується з підставами відмови, у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду м. Києва справу було передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 адміністративну справу № 640/30313/21 прийнято до провадження, визначено продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з квітня 2013 року по квітень 2015 року, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 .
Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.12.2015 № 270 у період з 01.06.2014 по 27.06.2014 особовий склад військової частини № НОМЕР_2 залучався для виконання завдань, визначених законом «Про боротьбу з тероризмом», та брав участь в обороні військового містечка в/ч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), Донецького казенного заводу хімічних виробів: стрілець 2 відділення І взводу 2 стрілецької роти старший солдат ОСОБА_1 .
Згідно з Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.05.2021 № 547 позивач дійсно в період з 01.06.2014 по 27.06.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції м. Донецьк.
У 2021 році позивач звернувся до комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Головного управління Національної гвардії України із заявою щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій.
Відповідач розглянув документи, прийняв рішення, яке оформлено Протоколом від 10.06.2021 № 8, яким відмовив позивачу у наданні статусу учасника бойових дій у зв'язку з тим, що згідно наданих на розгляд комісії матеріалів, термін залучення позивача до проведення АТО складає 27 календарних днів, з необхідних 30, а також відсутні витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління АТО чи його заступників або керівників секторів (командирів ОТУ) про підпорядкування його керівнику оперативного штабу, що не відповідає вимогам пунктів 2-1 та 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413.
Листом від 03.08.2021 № 27/9/1/4-К-1013 Головне управління Національної гвардії України повідомило позивача про відмову в наданні статусу учасника бойових дій та надала витяг з протоколу.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
З пункту 19 частини 1 статті 6 Закону № 3551-XII слідує, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції чи в забезпеченні її проведення, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.
Процедура надання статусу учасникам бойових дій регламентується Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок № 413).
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про комісію Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2018 року № 887 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2018 року за № 1339/32791 (надалі Положення № 887), це Положення визначає основні функції, завдання, повноваження та склад комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі - Комісія) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів і працівників Національної гвардії України, інших осіб, визначених чинним законодавством (далі - особи), а також порядок організації її роботи.
Пунктами 2, 3 розділу І Положення № 887 встановлено, що комісія утворюється в Головному управлінні Національної гвардії України з метою розгляду питань, пов'язаних із наданням особам статусу учасника бойових дій, учасника війни.
У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України та цим Положенням.
Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІІ Положення № 887 основними завданнями Комісії є розгляд питань, вивчення документів та прийняття рішень щодо надання особам статусу учасника бойових дій, учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З метою забезпечення виконання покладених завдань Комісія має право:
1) вивчати довідки, документи та інші докази, надіслані начальниками територіальних управлінь, закладів вищої освіти, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров'я та установ, командирами з'єднань, військових частин (підрозділів) Національної гвардії України (далі - командири (начальники) військових частин), іншими особами, визначеними чинним законодавством, чи подані особисто;
2) заслуховувати в разі потреби осіб, свідків, представників державних органів, громадських організацій, рад ветеранів;
3) подавати на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - міжвідомча комісія), яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, документи зі спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання;
4) повертати документи командирам (начальникам) військових частин для доопрацювання;
5) приймати рішення про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;
6) приймати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни;
7) приймати рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій, учасника війни;
8) повторно розглядати за рішенням командувача Національної гвардії України (особи, яка виконує його обов'язки) питання про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни особам, яким було відмовлено в наданні такого статусу раніше.
Пунктом 4 розділу ІІ Положення № 887 визначено, що комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни в разі:
відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази безпосереднього залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;
виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни, або надання недостовірних даних про особу;
наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.
Крім того, відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку № 413 Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та у місячний строк з дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій з метою подальшого доопрацювання.
Суд звертає увагу, що Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 20.08.2014.
Відповідно до п. 2 Порядку № 413 (в початковій редакції) статус учасника бойових дій надавався:
військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції;
працівникам підприємств, установ та організацій, які залучалися і брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
Однак, постановою КМУ від 08.09.2016 «Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» Порядок № 413 було доповнено пунктом 2-1, відповідно до якого статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.
Особам, які брали участь у виконанні бойових (службових) завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, у проведенні розвідувальних заходів, що підтверджено оперативним штабом з управління антитерористичною операцією, а також які отримали поранення, контузії, каліцтва, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), статус учасника бойових дій надається незалежно від кількості днів залучення їх до проведення антитерористичної операції.
Крім того, пункт 4 Порядку № 413 викладено в наступній редакції:
Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення:
витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення;
для осіб, які залучалися до проведення антитерористичної операції на строк менше ніж 30 календарних днів, - документи, зазначені в абзаці другому цього пункту, витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень, бойових донесень (журналів бойових дій, оперативних завдань), які підтверджують факт безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, проведення розвідувальних заходів.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається, зокрема поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. У разі коли місце постійної дислокації військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації розташоване безпосередньо у районі проведення антитерористичної операції, документи командирами (начальниками) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій подаються на розгляд комісії не раніше ніж через 30 календарних днів після зарахування осіб до списків військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації чи призначення їх на відповідні посади.
Пунктом 5 Порядку № 413 встановлено, що рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мінюсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи зазначене, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що відповідач при прийнятті рішення щодо надання статусу учасника бойових дій мав керуватися редакцією Порядку № 413, яка діяла в 2014 році, так як позивач дійсно безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в період з 01.06.2014 по 27.06.2014, а зміни до вищевказаного Порядку, які звужують права позивача, були внесені постановою КМУ від 08.09.2016.
Зміни до Порядку № 413, які відбулись в 2016 році та які змінили вимоги до осіб, що мають право на отримання статусу учасника бойових дій, не позбавляють позивача права на отримання такого статусу, оскільки зміни у законодавстві відбулись вже після набуття останнім права на отримання статусу учасника бойових дій.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 мав керуватися першою редакцією Порядку № 413, яка діяла в 2014 році.
Оскільки позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в період з 01.06.2014 по 27.06.2014, то право на отримання статусу учасника бойових дій у нього виникло саме в червні 2014 року.
Зважаючи на зміст рішення Конституційного суду України від 09.02.1999, № 1-рп/99 до позивача не можуть застосовуватися вимоги, подання додаткових документів за період проходження служби в 2014 році в редакції, чинній з 08.09.2016.
Відповідно, на дату виникнення у позивача статусу учасника бойових дій, надання витягів з наказів керівника оперативного штабу з управління АТО чи його заступників або керівників секторів (командирів ОТУ) про підпорядкування позивача керівнику оперативного штабу, Порядком № 413 не передбачалось.
Зміни до Порядку № 413, на які посилається відповідач в оскарженому рішенні, набрали законної сили лише 16.09.2016 на підставі постанови КМУ від 08.09.2016 № 602, погіршують становище позивача та не можуть розповсюджуватись на правовідносини, що відбулись в 2014 році.
З огляду на викладене суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , викладене в пункті 350 Протоколу засідання комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни № 8 від 10.06.2021.
Що стосується вимоги позивача зобов'язати Головне управління Національної гвардії України в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , суд дійшов такого.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Практика Верховного Суду (Великої Палати) дає змогу зробити висновки, що для перевірки, чи діяв орган на підставі та в межах своїх повноважень, доцільно з'ясувати, зокрема: чи є ці повноваження дискреційними; якщо так, то чи їхня реалізація (нереалізація) може бути об'єктом судового контролю, чи ж дискреція адміністративного органу має виключний характер; якщо ж реалізація дискреційних повноважень може зазнати судового втручання для захисту порушених прав особи, то чи переслідував орган легітимну мету, чи діяв прозоро і в якомога послідовніший спосіб; чи дотримав процедурні гарантії; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ'єктивним або явно несправедливим.
Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
Усі ці принципи - дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості - втілені в частині другій статті 2 КАС України, як критерії для перевірки оскаржених рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
В той же час, адміністративний суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити конкретні дії лише за умови, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, керуючись статтею 9 КАС України, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов'язавши відповідача повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти рішення з урахуванням правових висновків, які викладені судом у рішенні.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги частково знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява підлягає частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У відповідності до приписів частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою цієї статті визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з частиною восьмою цієї статті у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
При зверненні до суду позивачем понесено судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1816,00 грн.
Позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, одна з яких має похідний характер від іншої. Тобто позивач повинен був заплатити судовий збір у сумі 908,00 грн.
У зв'язку з тим, що суд виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за можливе стягнути всю суму судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України.
При цьому суд роз'яснює позивачеві його право звернутися до суду із відповідною заявою до суду про повернення помилково сплаченої суми судового збору в сумі 908,00 грн.
Керуючись статтями 134, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Національної гвардії України в особі комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9-А, код ЄДРПОУ 08803498) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , викладене в пункті 350 Протоколу засідання комісії Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни № 8 від 10.06.2021.
Зобов'язати комісію Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та прийняти рішення з урахуванням правових висновків, які викладені судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун