Справа № 346/4989/21
Провадження № 22-ц/4808/1358/25
Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.
Суддя-доповідач Максюта
21 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,
секретаря Петріва Д.Б.,
з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, позивачки ОСОБА_1 адвоката Гринів Я.В., відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Бежука С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання прав забудовника, визнання права власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки, поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Яремин М.П. 11 липня 2025 року в м. Коломия Івано-Франківської області,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання прав забудовника, визнання права власності на 1/2 частину не введеного в експлуатацію житлового будинку як об'єкта незавершеного будівництва та поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05 серпня 2017 року ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у шлюбі, за час якого за спільні кошти ними було придбано незавершене будівництво та земельну ділянку для його обслуговування.
Так, на підставі договору купівлі продажу від 17 квітня 2018 року ОСОБА_2 набув у власність об'єкт незавершеного будівництва, відсоток готовності якого становив 35%, який знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,25 га, надану для обслуговування викупленої будівлі, кадастровий номер 2623286901:01:023:0014, яка рішенням Печеніжинської селищної ради передана йому у власність.
ОСОБА_2 відмовляється добровільно провести поділ зазначеного майна, що унеможливлює здачу його в експлуатацію, державну реєстрацію права власності та отримання позивачем права власності на частину нерухомого майна. Крім того, під час шлюбу, ними за спільні кошти було придбано автомобіль марки Mercedes Sprinter 313 , номерний знак НОМЕР_1 . Враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю та знаходиться у фактичному користуванні відповідача, ОСОБА_1 вважає, має право на грошову компенсацію 50% його вартості. Добровільно провести поділ зазначеного автомобіля відповідач також відмовився.
Тому ОСОБА_1 просила: визнати об'єкт незавершеного будівництва (житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 ), земельну ділянку для його обслуговування та автомобіль марки Mercedes Sprinter 313 , номерний знак НОМЕР_1 , об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати її співзабудовником побудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію, вказаного об'єкта незавершеного будівництва з правом здачі будинку в експлуатацію та отримання документів, що посвідчують право власності; визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного об'єкта незавершеного будівництва; в порядку поділу майна подружжя стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1/2 вартості автомобіля марки Mercedes Sprinter 313 , номерний знак НОМЕР_1 , який є спільною сумісною власністю. Також просила стягнути з ОСОБА_2 сплачений за подолання позову судовий збір та витрати пов'язані з наданням правничої допомоги.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано автомобіль марки Mercedes-Benz 313CDI , 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_4 , жительки АДРЕСА_2 (одну другу) частину вартості автомобіля марки Mercedes-Benz 313CDI , 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 181 200 (сто вісімдесят одна тисяча двісті) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено в зв'язку з їх безпідставністю.
Короткий зміст апеляційної скарги
ОСОБА_1 з рішенням суду не погодилася, подала апеляційну скаргу у якій зазначила, що рішення ухвалене на підставі неналежного дослідження наявних у матеріалах справи доказів та з неправильним встановленням обставин справи.
Так, об'єкт незавершеного будівництва зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною із сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.04.2020 року у справі №488/3103/17-ц, у постанові від 27.01.2021 року у справі №127/21185/18 та у постанові від 27.12.2024 року у справі №726/1387/22.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання, які використовувалися у процесі цього будівництва. У разі необхідності особа зазначена у абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
Вважає, що суд першої інстанції невірно застосував правові висновки Верховного Суду, пославшись у своєму рішенні на те, що у зв'язку з відсутністю інформації про дозвіл на будівництво, проекту чи будівельного паспорта, належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, зокрема на підтвердження стану об'єкта незавершеного будівництва, ступеню його готовності, а також доказів щодо наявності (переліку) матеріалів, обладнання, які використовувалися в процесі цього будівництва чи будівельних матеріалів і конструктивних елементів будинку, позовні вимоги, які стосуються цього будинку задоволенню не підлягають.
Вважає, що суд не звернув уваги на те, що згідно ч. 1. ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Поза увагою суду залишилася презумпція правомірності набуття права власності.
Згідно з інформацією, сформованою станом на 28.05.2021 року, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - відсоток готовності об'єкта незавершеного будівництва АДРЕСА_1 , становив 35%.
Згідно з даними Інформації, сформованої станом на 11.02.2025 року за допомогою додатку «Реєстр нерухомості», відсоток готовності об'єкта незавершеного будівництва АДРЕСА_1 , також становив 35%.
Відтак, висновки суду про неможливість підтвердження стану об'єкту незавершеного будівництва, на переконання апелянта, є безпідставними, оскільки протилежне підтверджується інформацією з вищезазначених джерел.
Зазначила, що спірний об'єкт незавершеного будівництва зареєстрований як об'єкт нерухомого майна в установленому законом порядку, а тому підлягає поділу між подружжям.
Також вважає, що має право на земельну ділянку, надану для обслуговування викупленої будівлі, у розмірі частки права власності у спільному майні незавершеного будівництва.
З урахуванням наведеного, просила скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2025 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо: визнання об'єкту незавершеного будівництва АДРЕСА_1 , земельну ділянку для його обслуговування - об'єктами спільної сумісної власності сторін; визнати її співзабудовником побудованого під час шлюбу, але не введеного в експлуатацію, вказаного об'єкта незавершеного будівництва з правом здачі будинку в експлуатацію та отримання документів, що посвідчують право власності; визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного об'єкта незавершеного будівництва. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем ОСОБА_2 не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Рішення суду в частині задоволення позову про визнання спільним сумісним майном подружжя автомобіля марки Mercedes-Benz 313CDI , 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 та стягнення з відповідача компенсації не оскаржується, тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з таких підстав.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Фактичні обставини справи
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 позивачка з відповідачем перебували у шлюбі з 05.08.2017 року, який зареєстровано Коломийським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 338 (том 1, а. с.13).
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 27.05.2021 року за номером НВ-9900464872021, Управлінням Держгеокадастру у Коломийському районі Івано-Франківської області проведена державна реєстрація права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 2623286901:01:023:0014, площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації земельної ділянки: 03.11.2015 року, (том 1, а. с. 19-23).
Відповідно до копії рішення XХХ сесії VII демократичного скликання Печеніжинської селищної ради об'єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області №1917-30/2018 від 18.09.2018 року передано з комунальної власності у приватну власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер: 2623286901:01:023:0014, що за адресою: АДРЕСА_1 ( том 1, а.с. 24).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №258829252 від 28.05.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься актуальна інформація про: 1) об'єкт нерухомого майна незавершене будівництво житлового будинку, готовністю 35% відсотків, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право приватної власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 17.04.2018 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Досин Н.Ф. 17.04.2018 року за №278; 2) земельну ділянку з кадастровим номером 2623286901:01:023:0014, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована за вищевказаною адресою, власник ОСОБА_2 , дата державної реєстрації - 11.10.2018 року, підстава для державної реєстрації: рішення органу місцевого самоврядування - Печеніжинської селищної ради ОТГ про передачу у власність земельної ділянки №1917-30/2018 від 18.09.2018 року (том 1, а.с.15-16).
Згідно з повідомленням №1396/23-28 від 13.12.2023 року в цивільній справі №346/4989/21, у зв'язку з не оплатою вартості експертизи повідомлено про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи об'єкта незавершеного будівництва ( житловий будинок з господарськими будівлями ) у АДРЕСА_1 ( том 1, а. с. 213-215 ).
Згідно з повідомленням №1397/23-28 від 21.03.2024 року зазначено про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи у цивільній справі №346/4989/21, оскільки станом на 21.03.2024 року клопотання експерта щодо необхідності проведення обстеження не задоволене, а саме не забезпечено прибуття експерта та безперешкодного доступу до об'єкту дослідження, що унеможливлює виконання даної експертизи ( том 1, а. с. 234-238 ).
Застосовані норми права та висновки суду апеляційної інстанції
Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 62 СК України унормовано питання виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також у статті 69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23).
Отже, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, а отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та може бути предметом поділу між подружжям.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 570/1268/17 (провадження № 61-9251св23), від 22 травня 2024 року у справі № 369/2750/21 (провадження № 61-11313св23).
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Особливістю цієї справи є те, що об'єкт незавершеного будівництва придбано сторонами у шлюбі за договором купівлі-продажу. Цей об'єкт не є самочинним будівництвомі зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як об'єкт нерухомого майна: незавершене будівництво житлового будинку з готовністю 35%.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог про визнання права власності на ідеальну частку в об'єкті незавершеного будівництва (по 1/2 за кожним з подружжя), позов має бути задоволений, оскільки на спростування презумпції рівності часток відповідачем доказів суду не подано, а його доводи про те, що він будував будинок самостійно, а колишня дружина участі не приймала у створенні майна жодними доказами не підтверджені.
Отже, у цьому спорі слід застосувати правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц про те, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток, тобто без поділу в натурі.
Земельна ділянка надана для його обслуговування (цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)), площею 0,25 га, кадастровий номер 2623286901:01:023:0014 отримана відповідачем у власність після набуття права власності на об'єкт незавершеного будівництва, тому у позивачки виникло на неї право на рівні з відповідачем.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України, в редакції чинній на момент звернення позивача з позовом до суду, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 викладено висновок, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Таким чином, оскільки у позивачки виникло право на об'єкт незавершеного будівництва з моменту його придбання у шлюбі, тому її право на земельну ділянку заперечити неможливо.
Не підлягає застосуванню у цьому спорі правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 про те, що земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, лише у період з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, вважається спільною сумісною власністю подружжя, оскільки земельна ділянка набута у власність після виникнення права власності на споруду (об'єкт незавершеного будівництва)..
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині судом першої інстанції не враховані ці обставини справи, ухвалено помилкове рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову.
В цій частині ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання прав забудовника, визнання права власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки задовольнити частково.
Визнати об'єкт незавершеного будівництва, реєстраційний номер 1514473626232, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відсоток готовності 35%, та земельну ділянку надану для його обслуговування (цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)), площею 0,25 га, кадастровий номер 2623286901:01:023:0014 - об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ..
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва, реєстраційний номер 1514473626232, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відсоток готовності 35%, та на частину земельної ділянки, наданої для його обслуговування (цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)), площею 0,25 га, кадастровий номер 2623286901:01:023:0014.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 4058,60 грн (чотири тисячі п'ятдесят вісім гривень шістдесят копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
В.М. Барков
Повний текст постанови складено 24 жовтня 2025 року