Справа № 347/844/25
Провадження № 33/4808/626/25
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Васильєв
22 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Репала О.О.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Репала О.О. на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, провадження по справах про адміністративні правопорушення за ст. 185, ст. 173 КУпАП закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, стягнуто 605,60 грн. судового збору, -
Судом першої інстанції встановлено, що 30.04.2025 року до Косівського районного суду Івано-Франківської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 311019 від 25.04.2025 року, відповідно до якого 24.04.2025 року о 23:46 год. в с. Черганівка, вул. Косівська, водій ОСОБА_1 керував тз марки Шкода Фабія н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення вимови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5. ПДР - відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів.
Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погодившись із судовим рішенням, захисник адвокат Репало О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2025 року щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та закрити провадження у справі.
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Вказує, що надані працівниками поліції відеозаписи, були неналежним чином записані та не відкривались на компактдискау, у зв'язку на підставі ухвали Косівського районного суду від 15 липня 2025 року працівниками поліції були повторно долучені відеозаписи.
Повторне долучення вказаних матеріалів надає час працівникам поліції на видозмінення інформації, наявної на відеозаписі, тому вважає, що повторно надані відеозаписи не є ідентичними із тими, що були надані разом із протоколом до суду і існує ймовірність порушення цілісності відеозапису.
Крім того зазначає, що згідно матеріалів адміністративної справи пропозиція працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі та відмова ОСОБА_1 від такого огляду на відеозаписі не зафіксована належним чином, не прослуховується чітко відповідь ОСОБА_1 .
З огляду на вище наведене вважає, що відеозапис доданий до протоколу не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
В судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Репало О.О. підтримали доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29.07.2025 року щодо ОСОБА_1 та закрити провадження.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.
Зокрема, в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 стверджував, що не керував транспортним засобом, оскільки дружина сховала від нього ключі від транспортного засобу у зв'язку з тим, що він перебував у стані сп'яніння. Стверджує, що коли працівники під'їхали до транспортного засобу в якому він спав, розбудили його та в подальшому безпідставно склали стосовно нього матеріали про притягнення його до адміністративної відповідальності. Вважає дії працівників поліції неправомірними та безпідставними, оскільки останні не мали достатніх підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №311019 від 25.04.2025 року, вбачається, що 24.04.2025 року о 23 год. 46 хв. в с. Черганівка по вул. Косівська водій ОСОБА_1 керував ТЗ марки Шкода Фабія д.н.з. НОМЕР_2 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення вимови, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2 .5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - інші Косівським районним управлінням поліції ГУНП в Івано-Франківській області капітаном поліції Романюком В.Я., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП.
Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.
ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Косівському районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст. 63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, нічого не зазначено.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України.
При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
У матеріалах справи наявний акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення вимови. Огляд не проводився. (а.с. 4)
До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Косівська ЦРЛ», складене 25.04.2025 року о 00.05 год. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення вимови, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився, оскільки водій відмовився.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
До матеріалів справи долучено рапорти інспектора СРПП Косівського РВП ГУНП капітана поліції Романюка В. (а.с. 7) та ст. ДОП Косівського РВП ГУНП капітана поліції Миронюка А. (а.с. 8), в яких вказано, що 24.04.2025 року близько 23:46 год. ними було зупинено тз марки Шкода Фабія н.з. НОМЕР_1 за порушення ПДР, а саме в темну пору доби не підсвічувався номерний знак. Під час перевірки документів було встановлено, що водієм є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який позбавлений права керування, а також під час спілкування було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення вимови. В подальшому водієві було запропоновано у встановленому законом порядку пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки т/з або в лікувальному закладі, на що останній категорично відмовився. Після цього водій ОСОБА_1 почав виражатися нецензурною лайкою у сторону працівників поліції, погрожував фізичною розправою, чіплявся за формений одяг, намагався втекти, на неодноразові зауваження працівників поліції не реагував, чим вчинив злісну непокору працівникам поліції. Для припинення хуліганських дій до водія було застосовано фізичну силу та спец. засоби - кайданки. А також під час складання адміністративних матеріалів ОСОБА_1 поклав до службового автомобіля неправомірну вигоду у розмірі 100 доларів США за непритягнення до адміністративної відповідальності.
До матеріалів справи долучена копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4576383 (а.с. 6), про те, що водій ОСОБА_1 порушив п. 2.1.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Крім того, матеріали справи містять: копію акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу (а.с. 2), копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 (а.с. 5).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб'єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 79).
Зокрема, відеозаписом зафіксовано як працівник поліції за допомогою проблискових маячків та звукових сигналів зупиняють транспортний засіб Шкода Фабія д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , повідомляють останнього, що ведеться відеофіксація відповідно ст. 40 ЗУ «Про національну поліцію». Водія повідомляють, що його запинили у зв'язку із тим, що у нього не працює підсвідка номерних знаків, а також на транспортному засобі є ознаки ДТП. Далі просять надати ОСОБА_1 посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Працівник поліції повідомив, щоб водій заглушив транспортний засіб, оскільки в нього вбачають ознаки алкогольного сп'яніння, запах алкоголю з порожнини рота. Згодом на питання працівника, ОСОБА_1 повідомив, що вживав алкогольні напої. Після цього ОСОБА_1 запропоновано пройти огляд стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі, однак водій в категоричній формі з використанням нецензурної лайки відмовився проходження огляду. Після цього йому роз'яснили його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Згодом у розмові, ОСОБА_1 повторно пропонують пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу Драгер або в медичному закладі, просять водія надати посвідчення водія чи інші документи, що підтверджують особу. Перевіривши дані, працівники поліції повідомили, що у ОСОБА_1 немає посвідчення водія. Водій повідомив, що він не має при собі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та страхового полісу. Згодом водія повідомили, що відносно нього буде складено протокол за ч.1 ст. 130 КУпАП та постанову за ч.4 ст. 126 КУпАП. Після цього ОСОБА_1 розповідав працівникам поліції про те, що у нього у транспортному засобі знаходиться зброя та гранати, у зв'язку із чим відбувся огляд транспортного засобу. ОСОБА_1 повідомили, що його відсторонюють від керування, оскільки той перебуває в стані сп'яніння. Працівник поліції за присутності ОСОБА_1 складає адміністративні матеріали. Від ознайомлення із протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 відмовився.
Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками явного алкогольного сп'яніння, на законну вимогу патрульних поліцейських, пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою спеціального приладу та в медичному закладі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що судовий розгляд здійснюється у відповідності до принципу змагальності сторін, відповідно до якого кожна із сторін самостійно доводить правильність її правової позиції та надає суду відповідні докази на підтвердження своїх доводів.
Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав.
При цьому, суд повинен сприяти сторонам у виконані ними своїх процесуальних обов'язків та реалізації наданих ним прав і допомагати їм надати докази, які мають істотне значення для розгляду справи.
Встановивши, що доказ на який посилається сторона не може бути переглянутий судом з технічних причин, суд повинен проінформувати про це сторону провадження та надати їй можливість прийняти відповідні заходи щодо забезпечення перегляду цього доказу судом.
Суд першої інстанції обґрунтовано прийняв відповідні заходи для створення належних умов сторонам провадження щодо здійснення судочинства та повідомив відповідне управління патрульної поліції про неможливість дослідження доказу, який долучено до матеріалів провадження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Так, за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан сп'яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги лікаря, який проводить такий огляд та які спрямовані на отримання об'єктивного висновку щодо перебування водія у стані наркотичного сп'яніння.
Разом з тим, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 своєю поведінкою ускладнював працівникам поліції виконання ними своїх обов'язків та відмовився виконувати законні вимоги працівників поліції щодо проведення огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим допустив порушення вимог п.2.5 ПДР України.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп'яніння у медичному закладі.
Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.
Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що згода водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп'яніння під умовою виконання працівниками поліції непередбачених законом вимог, повинна розглядатися судом як фактична відмова від проходження такого огляду.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Вказане правопорушення може бути вчинено водієм транспортного засобу як до проведення такого огляду, так і під час його проведення. Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу встановлення факту оформлення відповідного направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність акту огляду та направлення до медичного закладу в матеріалах справи не впливають на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що санкцією ч.1 ст.130 КУпАП передбачено єдиний та безальтернативний вид стягнення, а саме призначення штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з обов'язковим позбавленням правопорушника права керування транспортними засобами строком на один рік.
Притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
При накладенні стягнення судом першої інстанції враховано характер вчиненого та його суспільну небезпеку, особу правопорушника, ступінь його вини та ставлення до вчиненого.
З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Репала О.О. залишити без задоволення.
Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 29 липня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв