Справа № 638/9288/25
Провадження № 2/638/4921/25
(ЗАОЧНЕ)
16.10.2025 Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді: Штих Т. В.,
за участю секретаря судового засідання: Ковальчук А. П.,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути на свою користь з відповідачки 30 000,00 грн моральної шкоди, заборонити ОСОБА_2 відвідувати територію спортивного майданчику Харківської гімназії № 116 під час вигулу її собаки породи ротвейлер, та стягнути витрати на правничу допомогу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 лютого 2024 року близько 20 год. 00 хв. на шкільному майданчику біля будинку АДРЕСА_1 , громадянка ОСОБА_2 , вигулювала свою собаку породи Ротвейлер, яка вирвалася з рук Відповідачки, ОСОБА_2 впала, а її собака в цей час накинулася на ОСОБА_1 та вкусила його за ліву руку.
Постановою Дзержинського (після перейменування - Шевченківського) районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року по справі № 638/4295/24, Суд вирішив закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 154 КУпАП у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 27 травня 2025 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
У судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
За таких обставин, суд вважає про належне повідомлення відповідача у справі. Відповідач не використався наданого йому законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутність до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача. Відзив на позов не подав.
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи одночасне існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішив постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові докази, повно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Постановою Шевченківського районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року по справі № 638/4295/24, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 154 КУпАП було закрито у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.
Також цією в цій справі суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 29 лютого 2024 року серії ВАВ № 873990; довідкою про результат розгляду матеріалу № 4432 від 23.02.2024; рапортом інспектора управління патрульної поліції в Харківській області Борщ Б.О.; заявою ОСОБА_1 письмовими поясненнями ОСОБА_1 , письмовими поясненнями ОСОБА_2 .
Своїми діями ОСОБА_2 чинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 154 КУпАП.
Відповідно до скріншотів з сайту Helsi Подвезько звертався до ортопеда-травматолога 22 лютого 2024 року, 23 лютого 2024 року, 27 лютого 2024 року, 05 березня 2024 року, 11 березня 2024 року.
У відповідності з частини четвертої, шостої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно із ч.ч. 2,5 ст.1187 Цивільного Кодексу (далі - ЦК) України шкода, завдана джерелом, підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України.
Як роз'яснено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Водночас, суд зазначає, що стягнення моральної шкоди не може бути способом додаткового отримання доходу.
Враховуючи характер правопорушення та його наслідки, засади розумності та справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ст.12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
На підставі частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 статті 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Щодо позовної вимоги до ОСОБА_2 про заборону відвідувати територію спортивного майданчику Харківської гімназії № 116 під час вигулу її собаки породи ротвейлер, то суд зазначає таке.
Ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, компенсація витрат, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 676/58/17-ц, спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що для суду важливо не просто ухвалити рішення за результатами вирішення спору, оскільки рішення має бути таким, щоб його можна було реально виконати.
На суд покладено обов'язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Такі правові висновки є усталеними та знаходять втілення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 29.09.2021 у справі № 910/17079/19, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16, від 26.01.2021 у справі № 923/722/19, від 29.10.2020 у справі № 917/814/16, від 29.01.2020 у справі № 904/5265/18, від 28.01.2020 у справі № 912/653/19, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.06.2019 у справі № 5023/5836/12, від 19.06.2019 у справі № 910/19581/16, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15.
При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Обрання позивачем неналежного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Позивач не зазначив та не довів належними та допустимими доказами яке його право було порушено відповідачкою шляхом вигулу собаки та як заборона вигулу відновить його право.
Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, підстав для задоволення позовних вимог про заборону відвідувати територію спортивного майданчику Харківської гімназії № 116 під час вигулу її собаки породи ротвейлер суд не вбачає.
Що стосується вирішення питання розподілу судових витрат між відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
До судових витрат у даній справи відноситься: сплата судового збору, витрати за дання правничої допомоги та витрати.
Відповідно до ч.1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Отже, суд вважає, що судові витрати покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В обґрунтування понесених витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 8500,00 грн., позивач надав до суду Договір про надання правової допомоги № 01-12/05-25 від 12.05.2025 року; акт приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги від 15.05.20258; калькуляцію-рахунок; платіжну інструкцію від 15 травня 2025 року про оплату позивачем за договором про надання правової допомоги у розмірі 8 500,00 грн.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року по справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача суду витрат на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Враховуючи наведене, дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимого до ОСОБА_2 , стягнувши з останньої на користь позивача моральну шкоду - 5 000,00 грн.
Суд враховує, що позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору. Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України та загальними засадами розподілу судових витрат, у разі задоволення позову сторони, звільненої від сплати судового збору, з відповідача на користь держави стягується судовий збір пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Таким чином, суд стягує з ОСОБА_2 на користь держави суду судового збору в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,141,259, 273,279, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 ) в якості моральної шкоди 5000,00 грн (П'ять тисяч гривень).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь держави суму судового збору в розмірі 1211,20 грн (Тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн (Дві тисячі гривень).
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 27 жовтня 2025 року.
Суддя: Т. В. ШТИХ