Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 жовтня 2025 року Справа№200/4418/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання проводити нарахування та виплату грошового забезпечення,
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_4 . Просить суд: 1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_3 , який зник безвісті 14.07.2023 року, у розмірі 100% (сто відсотків) його грошового забезпечення з 01 лютого 2025 року; 2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_1 , як законному представнику ОСОБА_2 , грошового забезпечення, в тому числі додаткових, інших видів грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень, старшого солдата ОСОБА_3 , який зник безвісті 14.07.2023 року, у розмірі 100% (сто відсотків) його грошового забезпечення, згідно пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції станом на дату первісного призначення виплати грошового забезпечення, яка була чинною на момент зникнення безвісті ОСОБА_3 (14.07.2023), починаючи з 01.02.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що командир військової частини прийняв рішення виплачувати ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення ОСОБА_3 , як представнику їхньої спільної малолітньої дитини, тобто, у розмірі 100% грошового забезпечення.
Саме у розмірі 100% грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_3 позивач отримувала виплати за період з 14.07.2023 року до лютого 2025 року включно.
Оскільки виплата нарахованого грошового забезпечення здійснюється у кожному наступному місяці, остання виплата грошового забезпечення здійснена позивачу у лютому місяці 2025 року за січень 2025 року.
Після цього ОСОБА_1 було призупинено здійснення виплат грошового забезпечення ОСОБА_3 , а відновлено такі лише у травні 2025 року у розмірі, що сумарно на місяць складає 25% грошового забезпечення ОСОБА_3 (24625,00 грн (додаткова грошова винагорода) та 5731,95 грн грошове забезпечення за виключенням додаткової грошової винагороди).
У відповідь на адвокатський запит відповідачем повідомлено, що виплата грошового забезпечення буде здійснювалися з урахуванням Закону України № 3995-IX від 8 жовтня 2024 року, який набрав чинності 01 лютого 2025 року.
Однак, ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача, що полягли у зменшенні розміру виплат грошового забезпечення ОСОБА_3 , який зник безвісті 14.07.2023 року, протиправними.
23 червня 2025 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року, замінено первинного відповідача у справі 200/4418/25 - з Військової частини НОМЕР_4 на правонаступника - військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Представник відповідача надав відзив на позов ОСОБА_1 , в якому просив відмовити їй у задоволенні позову, мотивуючи це наступним.
Представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 до лютого 2025 року отримувала грошове забезпечення безвісті зниклого ОСОБА_3 у 100-відсотковому розмірі відповідно до норм абзацу четвертого пункту 6 статті 9 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзацу першого пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою КМУ від 30.11.2016 року № 884 у редакції яка діяла на момент виплат і передбачала такі виплати.
Поряд із тим представник відповідача зазначає, що починаючи з 01.02.2025 року вступив у силу Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 року, який обмежує вищевказані виплати, які отримувала позивач.
Отже, представник відповідача зазначає, що ВЧ НОМЕР_2 не може керуватись нормами закону, які вже втратили свою дію.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_5 .
ОСОБА_1 та старший солдат ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 є малолітньою особою, відповідно до ст. 31 Цивільного кодексу України.
Відповідно до сповіщення сім'ї № 51 від 18.07.2023 року, командир 1 мотопіхотного відділення, командир машини 2 мотопіхотного взводу, 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_4 старший солдат ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який призваний 05.06.2021 року на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 , під час штурму ворожої позиції зник безвісти 14.07.2023 року, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони з метою виконання службових обов'язків, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Богданівка Донецької області.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 було подано заяву щодо виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди старшого солдата ОСОБА_3 відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх», оскільки вона є законним представником їхньої спільної малолітньої дитини, а інші особи, які мали б право на такі виплати відсутні.
За результатами опрацювання даної заяви, командир військової частини прийняв рішення виплачувати ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення ОСОБА_3 , як представнику їхньої спільної малолітньої дитини, тобто, у розмірі 100% грошового забезпечення.
Саме у розмірі 100% грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_3 ОСОБА_1 отримувала виплати за період з 14.07.2023 року до лютого 2025 року включно.
З лютого 2025 року ОСОБА_1 було призупинено здійснення виплат грошового забезпечення ОСОБА_3 , а відновлено виплату у травні 2025 року у розмірі, що сумарно на місяць складає 25% грошового забезпечення ОСОБА_3 (24625,00 грн (додаткова грошова винагорода) та 5731,95 грн - грошове забезпечення за виключенням додаткової грошової винагороди).
15 квітня 2025 року представник позивача звернувся до ВЧ НОМЕР_4 із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію щодо підстав припинення виплат.
23 квітня 2025 року ВЧ НОМЕР_4 надала відповідь на вказаний адвокатський запит, в якій зазначила, що: 1) відповідно до заяви на отримання виплат грошового забезпечення в тому числі додаткових та інших видів виплат, яка надійшла через ІНФОРМАЦІЯ_5 на адресу військової частини НОМЕР_4 за вх. № 1173 від 27.02.2025 року від ОСОБА_4 - матері зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 , згідно Закону України від 08 жовтня 2024 року № 3995-ІХ «Про внесення змін до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представником малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені), ОСОБА_1 не єдина хто має право на отримання даних виплат; 2) відповідно до Закону України від 08 жовтня 2024 року № 3995-ІХ «Про внесення змін до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, захоплених у полон або заручними, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» для отримання належної частки грошового забезпечення законним представником неповнолітньої дитини зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 необхідно надати невистачаючі документи відповідно чинного законодавства а саме: копія витягу з державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання; довідка про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України, для можливості встановлення засудження особи за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Також позивача було повідомлено про те, що після надходження оригіналу заяви від представника неповнолітньої дитини зниклого безвісти військовослужбовця, ОСОБА_3 , з повним пакетом документів, оформленого відповідно до чинного законодавства, комісією по призначенню виплати частки грошового забезпечення родичам військовослужбовців захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти буде прийматися рішення про виплату або про відмову у виплаті частки грошового забезпечення, із зазначенням підстави відмови, про що буде повідомлено ОСОБА_1 через відповідний відділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, раніше призначений розмір виплат грошового забезпечення позивачу як законному представнику малолітньої дитини військового, який зник безвісті, був зменшений відповідачем через застосування до правовідносин Закону № 3995-IX, який набрав чинності 01.02.2025 року.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII (в редакції станом на час зникнення безвісти батька дитини позивача) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Водночас, Законом України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 року (далі - Закон № 3995-ІХ) щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (набрав чинності з 20.01.2015 року, введено в дію 01.02.2025 року) пункт 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в такій редакції:
«За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.».
Також на виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 року № 449, якою вніс зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти» від 30.11.2016 року № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції постанови від 15.04.2025 року № 449), виклавши Порядок № 884 у новій редакції.
Згідно з пунктами 1 та 2 Порядку № 884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - визначені особи).
За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Пунктом 6 Порядку № 884, серед іншого, визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:
особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);
у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.
У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям: виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.
Суд зауважує, що Закон № 3995-ІХ був прийнятий на виконання Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 року № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Водночас, родичі та сім'я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача судом не встановлено.
Окрім того, суд зазначає, що положення Закону № 3995-ІХ в першу чергу покликані захистити права військовослужбовців, оскільки саме їм безпосередньо належить їх грошове забезпечення.
До того ж, Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 року не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано та на час розгляду справи є чинним.
Таким чином, ОСОБА_1 до лютого 2025 року отримувала грошове забезпечення безвісті зниклого ОСОБА_3 у 100-відсотковому розмірі відповідно до норм абзацу четвертого пункту 6 статті 9 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзацу першого пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою КМУ від 30.11.2016 року № 884 у редакції яка діяла на момент виплат і передбачала такі виплати.
Поряд із тим, починаючи із 01.02.2025 вступив у силу Закон України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 року, який обмежує вищевказані виплати, які отримувала позивач.
Отже, при винесенні рішення суд не може керуватись нормами закону, які втратили чинність.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2023 року у справі № 600/5806/21-а.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не порушено права позивача на отримання грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 .
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 826/5982/18.
Судом не приймаються посилання позивача на підставу для продовження виплати грошового забезпечення зниклого безвісти у попередньому розмірі - п.п. 4, 7 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року № 884 в редакції, що діяла на момент подання відповідної заяви, оскільки, на момент звернення до суду та виникненя спірних правовідносин, а саме - припинення виплати забезпечення у 100% розмірі, вже були чинними норми Закону України «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 3995-ІХ від 08.10.2024 року, крім того, відповідного особистого розпорядження на випадок захоплення ОСОБА_3 в полон або його зникнення безвісти про виплату належного грошового забезпечення саме ОСОБА_3 де визначено розмір частки у відсотках до суду також позивачем не надано.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та наявності підстав для відмови у задоволенні позову.
Оскільки, у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання проводити нарахування та виплату грошового забезпечення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко