23 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/23084/24
категорія 106000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом від 31 жовтня 2024 року № 21, яким відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, доведене листом (повідомленням) від 01 листопада 2024 року № 1220;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про відстрочку від призову за мобілізацією на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон № 3543-XII).
Позовні вимоги мотивовані тим, що обоє батьків позивача мають ІІ групу інвалідності, тому позивач доводить право на відстрочку від призову на військову службу за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Враховуючи умову відстрочки за вказаною нормою Закону № 3543-XII, позивач стверджує про відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних їх утримувати, а його сестра проживає віддалено (у м. Житомир) та має двох неповнолітніх дітей, а відтак інших осіб, не військовозобов'язаних, для догляду батьків позивача наразі немає. позива
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву зазначає про те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено неможливість його сестри, яка не є військовозобов'язаною, здійснювати утримання та догляд за матір'ю та батьком (враховуючи інвалідність обох батьків), як і не стверджено, що сестра є особою з інвалідністю, потребує постійного догляду, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, що згідно з умовами пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII становить той виняток, що надає військовозобов'язаному з підстав у цьому пункті право на відстрочку.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд, вирішуючи цей спір, виходить з такого.
Суд встановив, що 28 жовтня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява ОСОБА_1 від 22 жовтня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
У заяві відмічено відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
До заяви додано: довідку до акта огляду МСЕК серії 10ААБ № 234862 ОСОБА_2 , довідку до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 646347 ОСОБА_3 .
Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 листопада 2024 року № 1220 доведено до відома позивача, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянуто заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, за результатом якого протоколом від 31 жовтня 2024 року № 21 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Причиною відмови вказано: наявність іншої особи, яка не є військовозобов'язаною.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року № 58/2023, від 01 травня 2023 року № 254/2023, від 26 липня 2023 року № 451/2023, від 06 листопада 2023 року № 734/2023, від 05 лютого 2024 року № 49/2024, від 06 травня 2024 року № 271/2024, від 23 липня 2024 року № 469/2024, від 28 жовтня 2024 року № 740/2024, від 14 січня 2025 року № 26/2025, від 15 квітня 2025 року № 235/2025, від 14 липня 2025 року № 478/2025 строк дії режиму воєнного стану продовжувався та триває натепер.
Законом № 3543-XII (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено мобілізацію як комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII обумовлено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (надалі - Положення № 154; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктами 58 та 60 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додатком 5 до Порядку № 560 передбачено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII.
Так, згідно з цим Переліком для осіб, які мають право на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, документами, що підтверджують право на відстрочку,
для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Отже, наведеними вище положеннями для військовозобов'язаних, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, передбачено обов'язок подання до районного (міського) центру комплектування та соціальної підтримки один із документів, що підтверджує інвалідність I чи II групи батьків військовозобов'язаного, документів, що підтверджують родинні зв'язки, і документів на підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
Тож першою умовою є наявність одного з батьків з І або II групою інвалідності.
При цьому, у випадку наявності в батьків інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які відповідно до закону зобов'язані їх утримувати, військовозобов'язаний повинен подати документи, що підтверджують неможливість цих інших осіб утримувати батьків військовозобов'язаного. У разі підтвердження такої обставини, варто констатувати про відсутність невійськовозобов'язаних осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи.
Тож другою умовою є факт доведення відсутності невійськовозобов'язаних осіб, які відповідно до закону зобов'язані утримувати таких батьків.
Надалі, у разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
За результатом розгляду заяви позивача відповідачем встановлено, що позивач має повнорідну сестру - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка, своєю чергою, не є військовозобов'язаною, тому, за відсутності документів на підтвердження відповідних обставин згідно з переліком у додатку 5 до Порядку № 560, відповідачем зроблено обґрунтований висновок про зобов'язання останньої, поряд з позивачем, утримувати батьків.
Суд не може не погодитись з такими висновками відповідача, як і з тим, що позивачем не додано до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 22 жовтня 2024 року жодних належних доказів того, що він є єдиною особою, хто може утримувати та здійснювати догляд за батьками. Причому закон визначає достатньою умовою наявність хоча б одного з батьків з інвалідністю I чи II групи, проте не передбачає окремого утримання окремими особами кожного з батьків.
Покликання позивача на окреме проживання його рідної сестри (м. Житомир) та перебування на її утриманні двох неповнолітніх дітей не є спроможними, оскільки законом у цьому напрямку не обумовлено жодних виключень, окрім як інвалідність та потреба постійного догляду, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
З цього приводу суд звертає увагу на висновок Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, який водиться до того, що "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX.
Поняття "відсутність" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо).
Водночас варто нагадати, що згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а у силу частини другої статті 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, підстави реалізації владної функції, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, - має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
Разом з тим, даючи тлумачення змісту положень статті 77 КАС України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19 вказала на те, що визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1647/16, де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Відповідно до викладеного, на переконання суду, у цій справі позивачем не підтверджено відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати батьків, що є визначальною умовою для підтвердження підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
Таким чином, за встановлених обставин цієї справи та наведеного правового регулювання суд вважає, що відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII з підстав "наявності іншої особи, яка не є військовозобов'язаною", відповідач діяв на підставі та відповідно до закону.
Тому, за результатом розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача відповідає критеріям законності та обґрунтованості відповідно до частини другої статті 2 КАС України, натомість позивачем не доведено підставності заявлених вимог, відтак у позові слід відмовити.
За правилами статті 139 КАС України у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 139, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
23.10.25