Справа № 523/10574/25
Провадження №4-с/523/99/25
"20" жовтня 2025 р. м. Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 міста Одеси, цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії, рішення державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), боржник: Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод»,
ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на протиправні дії, рішення в.о. начальника Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), якою просить, поновити строк на оскарження постанови від 28.08.2025 року про зупинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №78957573, та Визнати незаконною, скасувати постанову в.о. начальника відділу Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Терещенко Наталії Вячеславівни від 28.08.2025 року про зупинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №78957573.
В обґрунтування скарги, заявник зазначає наступне.
Рішенням Пересипського районного суду м.Одеси від 11.07.2025 року по цивільній справі № 523/10574/25 позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за її затримку, задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 34875,88 грн. та середній заробіток за час затримки виплати у розмірі 96000 грн. Рішення набрало законної сили 12.08.2025 року.
27.08.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про відкриття провадження та виконання ухваленого рішення, але замість виконання рішення отримала формальну відписку та зупинку виконавчих дій.
Постановою в.о. начальника Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В. від 28.08.2025 відкрито виконавче провадження №78957573 з виконання рішення суду, та 28.08.2025 зупинено на підставі п.12 ч.1 ст.34,35 ЗУ «Про виконавче провадження». При цьому скаржник зазначає, що АТ «Одеський припортовий завод» тривалий час перебуває у стадії приватизації і в цей період виплачувалась заробітна плата працівникам та сплачуються всі зобов'язання. За вказаним рішенням стягується заробітна плата, яка є в пріоритеті перед іншими виплатами, як констатувала ВП ВС (ч.3ст.15 Закону України «Про оплату праці», ч.5ст.97 КЗпП).
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 08.10.2025 року відкрито провадження у справі за вказаною скаргою та призначене судове засідання.
Учасники судового провадження в судове засідання не з'явилися, хоча про день та час слухання справи були повідомлені належним чином, про причини неявки до суду не повідомили. Заявник ОСОБА_1 надала до суду заяву в якій просила розглянути справу без її участі.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 11.07.2025 року по справі № 523/10574/25 стягнуто з АТ «Одеський припортовий завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 34875,88 грн., та середній заробіток за час затримки виплати у розмірі 96000 грн.
Рішення набрало законної сили 12.08.2025 року.
Виконавчий лист, виданий 19.08.2025 року Пересипським районним судом м.Одеси, про виконання вказаного рішення був пред'явлений для примусового виконання до Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса).
28.08.2025 в.о. начальника відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 78957573.
28.08.2025 в.о. начальника відділу винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № 78957573 до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації АТ «Одеський припортовий завод», у зв'язку із включенням єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації на підставі п.12 ч.1 ст.34, 35 ЗУ Про виконавче провадження».
В постанові зазначено, що АТ "Одеський припортовий завод" є суб'єктом господарювання державного сектору економіки та перебуває на завершальній стадії приватизації, що здійснюється Фондом державного майна України - органом, уповноваженим управляти корпоративними правами держави у статутному капіталі АТ "Одеський припортовий завод" (державна частка становить 99,5667%).
Розпорядженням КМУ від 16.01.2019 №36-рприйнято рішення про приватизацію державного пакету акцій розміром 99,5667% статутного капіталу АТ "Одеський припортовий завод". Зазначене Розпорядження КМУ від 16.01.2019 №36-р «Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності»міститься у вільному доступі на офіційному веб сайті за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/36-2019-%D1%80, та станом на 11.06.2025 є чинним.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення скарги.
Згідно ізст.129-1 Конституції Українисудові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 ЦПК Українипередбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Законута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Законупідлягають примусовому виконанню.
Згідно із п.7 ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIIIвказано, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад розумності строків виконавчого провадження.
Відповідно до п. 1 частини 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Відповідно до ч.7 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження», у випадку, передбаченому пунктом 12 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об'єкта приватизації.
При вирішенні даної скарги суд враховую позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладену у постанові від 26.06.2024 по справі №335/1961/23, а саме: ураховуючи, що обов'язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов'язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження"є таким, що не відповідає Конституції України(суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує норми Конституції Українияк норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов'язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.
Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах "Бурдов проти росії" від 07 травня 2002 року, "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року).
Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:
- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, § 59);
- "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України", заява № 38722/02, § 75);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07, § 29).
З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
У рішенні від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" (заява № 56849/00) від 29 червня 2004, "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).
Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Таким чином, державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв всупереч положенням ст.8,19,55,129-1 Конституції України.
У відповідності дост.447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення розглядаються за правилами Розділу VІІ ЦПК України.
Згідно частини 1 статті 449 ЦПК скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Частиною 2 статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У даному випадку, заявник ОСОБА_1 оскаржує дії в.о. начальника відділу щодо винесення постанови про зупинення вчинення виконавчих дії. Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримавши 15.09.2025 року оскаржувану постанову, звернулася до суду 16.09.2025 року зі скаргою на дії. Але за відсутності практики та обізнаності щодо категорій цих справ, не порушила питання щодо поновлення її строку на звернення до суду із скаргою, внаслідок чого суд ухвалою від 19.09.2025 року суд повернув без розгляду скаргу.
За викладених обставин, керуючись принципом доступу до правосуддя, незначним пропуском строком для подачі скарги, суд дійшов висновку, що строк для подання скарги пропущений з поважних причин та підлягає поновленню.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч.2 ст. 451 ЦПК України).
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що скаргу на дії в.о. начальника Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) необхідно задовольнити.
Керуючись ст. 447 - 451 ЦПК України, суд
Визнати поважними причини пропуску заявником строку на звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із скаргою.
Скаргу ОСОБА_1 на дії, рішення державного виконавця Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), боржник: Акціонерне товариство «Одеський припортовий завод» - задовольнити.
Скасувати постанову в.о. начальника Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В. про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78957573 від 28.08.2025 з примусового виконання виконавчого листа №523/10574/25, виданого Пересипським районним судом м. Одеси 19.08.2025.
Зобов'язати в.о. начальника Південного відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Терещенко Н.В поновити та продовжити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78957573 з примусового виконання виконавчого листа № 523/10574/25, виданого Пересипським районним судом м. Одеси 19.08.2025.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня складання повного тексту ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 261 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 24.10.2025 року.
Суддя: К.О. Далеко