13.10.2025
справа № 361/11643/25
провадження № 2-н/361/2049/25
13 жовтня 2025 року м. Бровари
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Петришин Н.М. розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,-
До Броварського міськрайонного суду надійшла вищезазначена заява ОСОБА_1 про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Розглянувши заяву та додані до неї матеріали, приходжу до висновку про необхідність відмовити у видачі судового наказу виходячи з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 160 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 цього Кодексу.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з п. п. 4, 5 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються, перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України).
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України.
Відтак, суть стягнення аліментів у наказному провадженні полягає в тому, що суд не викликає стягувача та платника аліментів до суду, не відбувається судових засідань. Стягувач аліментів подає до суду відповідну заяву, із визначенням розміру аліментів відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України та додає докази про наявність спільних дітей, їх проживання разом зі стягувачем.
Згідно зі статтею 160 СК України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. У свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.
Відповідно до ч. 4 ст. 157 СК України батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
У разі наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини, чинне законодавство України передбачає можливість вирішення цього питання із залученням органів опіки та піклування, або в судовому порядку шляхом подання позову про визначення місця проживання дитини.
Тобто, належними доказами проживання дитини із одним із батьків є нотаріально посвідчена згода того з батьків, хто проживає окремо від дитини, якщо дитина не досягла 10 років, договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, рішення органів опіки та піклування або суду про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Судом встановлено, що позивачем до заяви про видачу судового наказу додані копії PECEL на ім'я ОСОБА_1 та на ім'я дитини - ОСОБА_3 . Однак, такі документи надані до суду без належного нотаріально посвідченого перекладу, тому суд не має можливості встановити зміст таких документів і прийняти їх як доказ проживання дитини з матір'ю.
Крім того, згідно Витягів з реєстру територіальної громади, син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою зареєстрованого місця проживання батька ОСОБА_2 .
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження факту проживання з нею дитини, суддя дійшла висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Суддя вважає за необхідне роз'яснити заявниці, що відповідно до ч. 1 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст.165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 163, 165, 166, 169, 177, 260, 353 ЦПК України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Роз'яснити заявнику, що відмова у видачі судового наказу не є перешкодою повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, після усунення її недоліків.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Наталія ПЕТРИШИН